Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №165/5326/24 — Нововолинський міський суд Волинської області

справа № 165/5326/24

провадження №2/165/65/26

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого судді Ференс-Піжук О.Р.,

з участю секретаря Король І.С.,

представника позивача-відповідача Бондарук О.О.,

відповідача-позивача ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ)

представника відповідача-позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Нововолинську справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя житлового будинку з надвірними будівлями, стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості вищезазначеного житлового будинку з надвірними будівлями, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю, -

встановив:

05.12.2024 представник позивача за первісним позовом ОСОБА_3 – адвокат Бондарук О.О. звернулася до суду в інтересах позивача з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя житлового будинку з надвірними будівлями, стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості вищезазначеного житлового будинку з надвірними будівлями. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони у справі 04.07.2017 уклали шлюб, який рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 13 листопада 2023 року у справі № 165/3502/23 розірвано. Позивач зазначає, що під час перебування в шлюбі за спільні кошти із сімейного бюджету сторонами було придбано житловий будинок. 19 травня 2018 року на ім`я відповідача було зареєстровано житловий будинок з надвірними та побутовими спорудами, загальною площею 90.5 кв.м, житловою площею 54,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований зазначений житловий будинок №0710700000:01:019:0139. Договір купівлі-продажу житлового будинку від 19 травня 2018 року, зареєстрований в реєстрі за №594.

Вважає, що вказаний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя і частки кожної із сторін у праві власності на дане майно є рівними.

Зазначає, що після розірвання шлюбу сторони не можуть досягнути згоди з відповідачем щодо добровільного поділу вказаного житлового будинку.

Просить визнати об`єктом сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями за номером АДРЕСА_1 , вартістю 1617648 грн. Залишити за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями за номером АДРЕСА_1 . Також просить стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості житлового будинку з надвірними будівлями за номером АДРЕСА_1 , а саме 808824 грн та стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 понесені судові витрати.

20.01.2025 представник відповідача-позивача ОСОБА_1 – адвокат Свередюк Ю.А. звернулася до суду в інтересах відповідача-позивача з зустрічною позовною заявою про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 була власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу у Волинській області Асадуллаєвим О.Е. 14.04.2016 за реєстровим №346.

Вказує, що 04 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, про що було складено актовий запис №124 Нововолинським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області. Під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 відчужила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , про що було укладено договір купівлі-продажу квартири 19 травня 2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу у Волинській області Асадуллаєвим О.Е., зареєстровано в реєстрі за №590. За домовленістю сторін продаж квартири вчиняється за 49 279 грн.

19 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу у Волинській області Асадуллаєвим О.Е., зареєстровано в реєстрі за №594. За домовленістю сторін продаж квартири вчиняється за 49 755 грн.

Зазначає, що 19 травня 2018 року ОСОБА_1 відчужила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка була придбана нею до укладення шлюбу із ОСОБА_3 та була її особистою приватною власності, та за виручені кошти 19 травня 2018 року придбала спірний житловий будинок, тому даний житловий будинок придбаний за особисті кошти ОСОБА_1 , відтак він є особистою приватною власністю відповідача-позивача.

При цьому наголошує, що договір купівлі-продажу житлового будинку було укладено у той самий день, коли була відчужена квартира, що належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 , договір купівлі житлового будинку та продажу квартири були укладені у приватного нотаріуса Нововолинського міського нотаріального округу Асадуллаєва О.Е., а ціна відчуженої квартири є співмірною до вартості придбаного житлового будинку.

Також зазначає, що оплату комунальних послуг та витрат на утримання спірного житлового будинку завжди несла ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 не бере жодної участі в утриманні житлового будинку, поточному ремонті, оплаті комунальних послуг, незважаючи на те, що у даному будинку проживає також і спільна дочка сторін ОСОБА_5 .

Просить визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні представник позивача-відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги первісного позову підтримала з підстав наведених у ньому, просила їх задоволити. Зустрічний позов не визнала, з підстав наведених у відзиві (а.с.132,133). Не заперечила, що у травні 2018 року сторонами у справі було придбано житловий будинок, який розташований на земельній ділянці розміром 0,0852 га, кадастровий номер 071070000:01:019:0139. Договір купівлі-продажу житлового будинку посвідчений приватним нотаріусом Асадуллаєвим О.Е. та зареєстровано в реєстрі за №594. Нотаріус при посвідченні договору купівлі-продажу роз`яснив сторонам, що будинок набувається у спільну сумісну власність подружжя. Відповідно до п 5.2 Договору купівлі-продажу житлового будинку від 19.05.2018 встановлено, що грошові кошти, витрачені на придбання будинку є спільною сумісною власністю з її чоловіком ОСОБА_3 , який надав свою згоду на купівлю житлового будинку, інших осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вказаний житловий будинок (його частку) немає. Наголошує, що сторонами підтверджено, що кошти на придбання житлового будинку є спільною сумісною власністю подружжя, а не особистою власністю ОСОБА_1 . При цьому зауважує, що продаж квартири та придбання житлового будинку є двома окремими незалежними правочинами, які регулюються договорами купівлі-продажу. Вважає твердження позивача про придбання будинку за кошти, отримані від продажу двокімнатної квартири необґрунтованими, з огляду на істотну різницю в розмірах та ринковій вартості цих об`єктів нерухомості, в тому числі земельної ділянки, на якій він розташований. Розписка, видана продавцем будинку ОСОБА_4 чітко засвідчує, що суму в розмірі 4000 доларів США сплачено особисто ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки. Не заперечує, що договір купівлі-продажу квартири та договір купівлі-продажу житлового будинку були укладені 19.05.2018, однак вважає, що вказана обставина не свідчить про юридичний зв`язок між укладеними правочинами. А відсутність договору міни (обміну), вказує, на те, що договір купівлі-продажу є окремим правочином, який передбачає передачу права власності на майно в обмін на грошові кошти. Заперечує, що кошти на придбання будинку були особистою власністю ОСОБА_1 . Просить у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача-позивача ОСОБА_1 - адвокат Свередюк Ю.А. у судовому засіданні первісний позов не визнала, просила у задоволенні первісного позову відмовити з підстав викладених у відзиві (а.с.39-42). Зазначає, що ОСОБА_1 позов про поділ спільного майна подружжя не визнає в повному обсязі та вважає, що житловий будинок з надвірними будівлями є її особистою приватною власністю.

ОСОБА_1 в судовому засіданні наголосила, що вона була власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу у Волинській області Асадуллаєвим О.Е. 14 квітня 2016 року за реєстровим №346. 04 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, про що було складено актовий запис №124 Нововолинським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області. Під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , позивач за зустрічним позовом відчужила квартиру, що знаходиться АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , про що було укладено договір купівлі-продажу квартири 19 травня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу у Волинській області Асадуллаєвим О.Е., зареєстровано в реєстрі за №590. За домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 49 279 грн. 19 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу у Волинській області Асадуллаєвим О.Е., зареєстровано в реєстрі за №594. За домовленістю сторін продаж квартири вчиняється за 49 755 грн.

Вважає, що оскільки 19 травня 2018 року ОСОБА_1 відчужила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка була придбана нею до укладення шлюбу із ОСОБА_3 та була її особистою приватною власності, та за виручені кошти 19 травня 2018 року придбала спірний житловий будинок, тому даний житловий будинок придбаний за її особисті кошти, а відтак він є особистою приватною власністю позивача за зустрічним позовом. Договір купівлі-продажу житлового будинку було укладено у той самий день, коли була відчужена квартира, що належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_1 , договір купівлі житлового будинку та продажу квартири були укладені у приватного нотаріуса Нововолинського міського нотаріального округу Асадуллаєва О.Е., а ціна відчуженої квартири є співмірною до вартості придбаного житлового будинку. Вважає, що спірний житловий будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , оскільки придбаний за кошти, виручені від продажу квартири, яку вона придбала до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 . Зазначає, що фактично відбувся договір міни, але, за порадою нотаріуса, оформили два окремі договори купівлі-продажу нерухомого майна.

При цьому зазначає, що оплату комунальних послуг та витрат на утримання спірного житлового будинку завжди несла ОСОБА_1 . Вказує, що після розірвання шлюбу ОСОБА_3 не бере жодної участі в утриманні житлового будинку, поточному ремонті, оплаті комунальних послуг, незважаючи на те, що у даному будинку проживає також і спільна дочка сторін ОСОБА_5 .

Крім того, не визнає звіт про оцінку майна від 13 листопада 2024 року, так як у пункті 27 «Характеристики об`єкту оцінки» вказано, що загальний фізичний стан приміщень, фізичний стан будівлі було визначено на підставі результатів візуального обстеження оцінювачем в ході оцінки пошкоджень і втрати функціональних властивостей окремими конструктивними елементами своїх початкових технічних якостей відповідно до таблиці (затверджена наказом УЖКГ №52 від 2 липня 1993 року), однак, оцінювач не проводив візуального обстеження житлового будинку.

Вважає, що позивач за первісним позовом, не надав належних і допустимих доказів, що спірний житловий будинок придбано за спільні кошти подружжя, тому первісний позов є безпідставним і просить у його задоволенні відмовити, а зустрічний позов задоволити.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, надані сторонами, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України).

Крім того, у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди, присудження грошової компенсації може мати місце за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Судом встановлено, що 04 липня 2017 року між сторонами зареєстровано шлюб, який рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 13.11.2023, (справа №165/3502/23), що набрало законної сили 14.12.2023, розірвано (а.с.7).

Предметом спору є об`єкт нерухомого майна, придбаний у період шлюбу сторін, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , покупцем якого, відповідно до умов договору купівлі-продажу житлового будинку від 19.05.2018 року, є ОСОБА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 19.05.2018 (а.с. 13) який укладений між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_1 , остання придбала житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Продаж житлового будинку за домовленістю сторін здійснено за 49755 грн., які отримані продавцем від покупця повністю до підписання цього договору. У п. 2.2 договору зазначено, що ОСОБА_1 своїм підписом під цим договором підтвердила, що умови договору повністю відповідають волевиявленню продавця та покупця, та одержання продавцем повного розрахунку за проданий житловий будинок і відсутність матеріальних претензій до продавця. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін аналогічні будинки, за їх розсудом визначена у цьому договір вартість саме цього будинку є справедливою і відповідає її дійсній вартості.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_3 наголошує, що згідно з п. 5.2 вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 , як покупець спірного житлового будинку довела до відома продавця, що покупець одружена, грошові кошти, які нею витрачаються на придбання житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що є предметом вказаного договору, є спільною сумісною власністю з її чоловіком ОСОБА_3 , який надав свою згоду на купівлю житлового будинку, інших осіб , які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вказані грошові кошти (їхню частку) немає.

Судом встановлено, що вказаною заявою сторони погодили та встановили юридичні факти набуття нерухомого майна у спільну сумісну власність подружжя, визначивши режим грошових спільних коштів, які витрачені на придбання нерухомості, як спільну сумісну власність ОСОБА_1 з її чоловіком ОСОБА_3 .

Згода іншого з подружжя має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору. Суб`єкт, який надає згоду на укладення договору іншим з подружжя, не стає стороною договору. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з третьою особою права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)).

Із заяви ОСОБА_3 , наданої приватному нотаріусу Нововолинського міського нотаріального округу у Волинській області Асадуллаєву О.Е. (а.с. 121) вбачається, що ОСОБА_3 , відповідно до статті 369 ЦК України, надає свою згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_1 житлового будинку з надвірними будівлями з аномером АДРЕСА_1 за кошти, які є спільною власністю подружжя, за ціну та на умовах на його розсуд. При цьому зазначив, що такий правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї та погоджується з тим, щоб умови договору купівлі-продажу визначалися його дружиною самостійно.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Право власності на вищевказаний житловий будинок з надвірними будівлями було зареєстровано у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 19.05.2018 року, номер запису про право власності 26225522 (а.с.85).

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється, як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

Судом встановлено, що під час укладення договору купівлі-продажу, позивач ОСОБА_3 надав письмову згоду на придбання житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 за кошти, які є спільною власністю подружжя за ціну та на умовах на його розсуд. Тобто така згода одного з подружжя є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду. Вказана обставина, також підтверджена другим абзацом пункту 5.2 укладеного договору купівлі-продажу від 19.05.2018 , де зазначено, що ОСОБА_1 , як покупець спірного житлового будинку довела до відома продавця, що покупець одружена, грошові кошти, які нею витрачаються на придбання житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що є предметом вказаного договору є спільною сумісною власністю з її чоловіком ОСОБА_3 , який надав свою згоду на купівлю житлового будинку, інших осіб , які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вказані грошові кошти (їхню частку) немає.

Тобто, подружжя висловило свою волю щодо правового режиму придбаного майна - спірної квартири. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спірний житлови будинок з надвірними будівялми є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що підтверджує правомірність вимог позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірної квартири.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

У Сімейному кодексі України законодавець встановив презумпцію спільності майна, придбаного подружжям під час шлюбу. Тягар доказування щодо спростування такої презумпції несе та сторона, яка вважає, що майно придбано за її особисті кошти.

Верховний Суд у постанові по справі № 546/912/16-ц від 24 січня 2020 р. зазначив, що статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане.

Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття. За змістом пункту 3 частини першої статті 57 СК України майно, набуте дружиною, чоловіком, за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто є особистою приватною власністю.

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 344/16831/20 (провадження № 61-11614св23) зазначено, що, «згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Суд відхиляє доводи відповідача-позивача ОСОБА_1 щодо придбання спірного майна, а саме житлового будинку з надвірними будівлями за кошти, отримані від продажу квартири відповідно до договору купівлі-продажу від 19.05.2018, зареєстрованого в реєстрі за №590 (а.с.95), оскільки продаж квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_1 , не спростовує презумпції належності на праві спільної сумісної власності майна сторонам, яке придбано в шлюбі за кошти, що використані в інтересах сім`ї, які належали їм на праві спільної сумісної влансості подружжя, що підтверджено п. 5.2 договору.

Таким чином, всебічно і повно з`ясувавши обставини справи, дослідивши належним чином достатність та взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що відповідач-позивач не спростував презумпцію спільності права власності та не довів витрат особистих коштів на придбання майна, суд дійшов висновку, що продаж квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_1 на праві приватної власності, не змінює статусу спільності набутого за час спільного проживання майна.

Беручи до уваги вище викладене, суд дійшов висновку, що первісний позов в частині визнаня об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , житловий будинок з надвірними будівлями за номером АДРЕСА_1 підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову про визнання майна - житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 , слід відмовити.

Щодо позовних вимог за первісним позовом про залишення за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок знадвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 грошвоої компенсації в розмірі частини вартості житлового будинку з надвірними спорудами в розмірі 808824 грн., суд звертає увагу на таке.

Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.

З врахуванням закріплених в п.6 ст.3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав у постанові від 13 січня 2016 року № 6-2925цс15 та постанові від 5 липня 2017 року у справі №6-2405цс16.

Позивач-відповідач не надала суду належних та допустимих доказів того, що відповідач-позивач ОСОБА_1 спроможна сплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію і така виплата не буде для неї надмірним тягарем.

Водночас, при визначенні судом розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню з однієї сторони на користь іншої, необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в абз.3, 4 п.6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04.10.1991р. № 7, відповідно до якого розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов`язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов`язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

Як зазначається у постанові Верховного Суду України від 15.07.2016 у справі №6-1599ц16, тягар доказування, що частки відповідачів є незначними і вони не можуть бути виділені в натурі, несе позивач.

Стосовно підтвердження неподільності речі Верховний Суд України у постанові від 02.07.2014р. при розгляді справи № 6-68цс14 підкреслив, що повинні бути докази, а саме висновок судової будівельно-технічної експертизи про те, що технічної можливості поділити спірний будинок між співвласниками немає.

Однак у спорі, який вирішуєтся судом ОСОБА_1 не ставить вимоги про виділ в натурі їй житлового будинку зі сплатою компенсації його вартості.

Судом не встановлено, що виділ у натурі належної позивачу-відповідачу ОСОБА_3 частки у спільному житловому будинку є неможливим, не встановлено, що інший співвласник відповідач-позивач ОСОБА_1 погоджується на визнання за нею права власності на спільне майно зі сплатою компенсації, і чи вона спроможна виплатити позивачу-відповідачу компенсацію в рахунок такої компенсації, а отже не встановлено достатніх підстав для задоволення заявлених вимог в цій частині, тому у задоволенні таких позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 8088 грн 24 коп. сплаченого судового збору при зверненні до суду з позовом..

Керуючись ст. 12, ст. 13, ст.81, ст. 89, ст. 141, ст. 142, ст. 263, ст. 264 ЦПК України, на підставі ст. ст. 57, 60, 61, 63 Сімейного кодексу України, ст. 364, ст. 368 ЦК України, суд,

ухвалив:

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя житлового будинку з надвірними будівлями, стягнення грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості вищезазначеного житлового будинку з надвірними будівлями задоволити частково.

Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , житловий будинок з надвірними будівлями за номером АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 8088 (вісім тисяч вісімдесят вісім) грн 24 коп. сплаченого судового збору.

У задоволенні решти вимог первісного позову, відмовити.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна - житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач-відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

Представник позивача-відповідача ОСОБА_6 , бульвар Шевченка, 7 (каб. 213), м. Нововолинськ, Володимирський район, Волинська область;

Відповідач-позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Представник відповідача-позивача Свередюк Юлія Анатоліївна, НОМЕР_3 , вул. Героїв ЗСУ, 6, м. Нововолинськ, Володимирський район, Волинська область.

Головуючий підпис О.Р. Ференс-Піжук