Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №380/9553/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9553/25 пров. № А/857/36101/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Гінди О.М., Заверухи О.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року (суддя – Гулик А.Г., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити такі дії:

- перепризначити з 01.03.1990 пенсію позивачу по 2 групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного зі службою в органах внутрішніх справ у розмірі 80% окладів за діючими нормами пункту 11, пункту 12 ч.2 Розділу ІІІ Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985, що цілковито відповідає тексту вступної частини Заключення від 30.03.1990 УВС Львівського облвиконкому органів МВС Української РСР на призначення позивачу з 01.03.1990, пенсії по 2 групі інвалідності внаслідок захворювання отриману у період служби в органах внутрішніх справ відповідно до вимог Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985;

- підвищити з 01.03.1990 пенсію позивача на 20 рублів радянської грошової одиниці як інваліду 2 групи, внаслідок захворювання, пов`язаного зі службою в органах внутрішніх справ колишньому працівнику режимно-секретних підрозділів оперативних служб органів МВС СРСР/УРСР/ за діючими нормами пункту 15, пункту 52 /секретно/ Розділу ІІІ Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985;

- донарахувати та виплатити пенсію за минулий час у таких розмірах:

- за період: з 01.03.1990 по 01.10.1990 заборгованість по пенсії у розмірі 35% окладів;

- за період: з 01.10.1990 по 01.05.1992 заборгованість по пенсії у розмірі 25% грошового забезпечення;

- за період: з 01.05.1992 по 01.05.2025 заборгованість по пенсії у розмірі 20% грошового забезпечення;

- за період: з 01.03.1990 по 01.05.2025 заборгованість по пенсії у розмірі 20 рублів радянської грошової одиниці на суму 1560 грн національної грошової одиниці, сумарна заборгованість якої і надалі щомісяця збільшується на 1560 грн підвищення до пенсії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який просить скасувати рішення суду першої інстанції, оскільки останнє прийняте з грубими порушеннями норм чинного законодавства та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що основним предметом судового розгляду є заключення від 30.03.1990 УВС Львівського облвиконкому органів МВС Української РСР на призначення пенсії з 01.03.1990 по ІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, отриманого у період служби в органах внутрішніх справ на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985 «Про затвердження положення про пенсійне забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів МВС СРСР». Детальний аналіз заключення від 30.03.1990 УВС Львівського облвиконкому органів МВС Українського РСР свідчить, що пенсія позивача починаючи з 01.03.1990 призначалась та нараховувалась не у розмірі 80% окладів, за діючими нормами пункту 10, пункту 11, пункту 12 частини другої Розділу ІІІ « Пенсії по інвалідності» Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985 як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного зі службою в органах внутрішніх справ, а у спосіб службового підлогу у розмірі 45% окладів за діючими нормами пункту 14 Розділу ІІІ «Пенсії по інвалідності» Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985, як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, не пов`язаного зі службою в органах внутрішніх справ. А тому, на думку позивача, з 01.03.1990 йому, як особі з інвалідністю ІІ групи, не була підвищена пенсія на 20 рублів радянської грошової одиниці за діючими нормами пункту 15, пункту 52/секретно/Розділу ІІІ «Пенсії по інвалідності» Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985. Незаконне, на думку позивача, призначення пенсії, потягло недоплату у значних розмірах пенсійних коштів за минулий час.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2025 відкрито апеляційне провадження, апеляційний розгляд справи призначено в порядку письмового провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 № 46 на території України діють лише Закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховної Радою Української РСР, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. Ця норма не поширюється на правові акти, прийняті органами влади СРСР. Більше того, відповідно до пункту «в» статті 1-2 Закону України № 2262-ХІІ, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України. Таким чином, на ОСОБА_1 , як на особу з числа військовослужбовців органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР поширюється законодавство України у формі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій осіб» від 09.04.1992 № 2262 - ХІІ, який введено в дію з 01.05.1992 постановою Верховної Ради України 09.04.1992 № 2263-ХІІ, інших законів та нормативно - правових актів України. Зазначена обставина встановлена судом у рішенні від 12.11.2018 під час розгляду адміністративної справи № 813/3118/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

У відповіді на відзив позивач вважає відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нікчемним та таким, що не підлягає розгляду.

У доповненнях до апеляційної скарги позивач просив апеляційну скаргу задовольнити. Крім того, вказав про безпідставність висновків суду першої інстанції про призначення йому пенсії з 01.03.1990 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який набрав законної сили 01.05.1992.

Розпорядженням від 26.03.2026 №2148/26 у зв`язку із звільненням у відставку судді-доповідача ОСОБА_2 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого призначено головуючу суддю Димарчук Т.М.

Ухвалою суду від 31.03.2026 адміністративну справу прийнято до провадження.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Листом від 03.07.2023 № 1-114/31/01-2023 Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Львівській області повідомила позивача, що відповідно до вимог ст.ст. 10,49 Закону України № 2262-Х11 від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначення, нарахування, перерахунок та виплата пенсій колишнім працівникам міліції здійснюється Пенсійним фондом України.

Усі пенсійні справи пенсіонерів МВС, включно із пенсійною справою № 91/10288 від 01.03.1990 УВС Львівського облвиконкому органів МВС СРСР/УРСР передані для обслуговування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Позивачу, особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного зі службою в органах внутрішніх справ /колишньому працівнику режимно-секретних підрозділів оперативних служб органів МВС СРСР/ УРСР/, починаючи з дати 01.03.1990 призначена пенсія у зменшеному відсотковому розмірі 45 % посадових окладів та не була підвищена пенсія на 20 рублів радянської грошової одиниці, за діючими нормами пункту 15, пункту 52 /секретно/ Розділу 111. Пенсії по інвалідності Постанови Ради Міністрів СРСР № 493 від 30.05.1985.

Вважаючи вказані дії відповідача щодо розрахунку розміру пенсії протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ). Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 63 Закону № 2262-XII передбачено, що перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Статтею 51 Закону № 2262-ХІІ закріплено, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за вказаним Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доводів апеляційної скарги, спірним у даній справі є питання визначення розміру пенсії по інвалідності, призначеної позивачу. При цьому позивач вважає, що при призначенні пенсії вперше підлягали застосуванню положення пункту 12 Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985, які передбачали обчислення пенсії у розмірі 80 відсотків відповідних окладів, тоді як при призначенні позивачу пенсії було застосовано положення пункту 14 зазначеної Постанови та визначено розмір пенсії виходячи з 45 відсотків відповідних окладів.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги у частині перепризначення з 01.03.1990 пенсії позивача у розмірі 80% окладів, виходив з того, що за матеріалами пенсійної справи, переданої пенсійним відділом УФЗБО ГУМВС України у Львівській області, ОСОБА_1 з 01.03.1990 призначена пенсія по інвалідності, відповідно до статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 60% відповідних сум грошового забезпечення, на підставі документів, зокрема, грошового атестату № 50 від 19.03.1990 та розрахунку вислуги років від 19.03.1990, а відтак у відповідача відсутні правові підстави щодо перерахунку пенсії позивача відповідно до пункту 12 ч.2 Розділу III «Пенсії по інвалідності» Постанови Ради Міністрів СРСР № 493 від 30.05.1985 у розмірі 80% окладів, оскільки вказана пенсія призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу з 01.03.1990 була призначена пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Як убачається з матеріалів справи, пенсія позивачу була призначена з 01.03.1990, тобто до набрання чинності Законом України №2262-ХІІ, який був прийнятий 09.04.1992 та введений в дію з 01.05.1992.

Відтак, на момент призначення пенсії правовідносини щодо пенсійного забезпечення позивача регулювалися Постановою Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985 «Про затвердження Положення про пенсійне забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР та їх сімей», відповідно до якої позивачу було призначено пенсію у розмірі 45 відсотків грошового забезпечення.

Лише після набрання чинності Законом України №2262-ХІІ пенсія позивача підлягала перерахунку відповідно до положень зазначеного Закону, внаслідок чого відсотковий розмір пенсійного забезпечення був змінений.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про призначення позивачу пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки зазначений Закон на момент призначення пенсії ще не діяв.

Щодо доводів позивача про те, що призначення пенсії повинно було здійснюватися на підставі пункту 12 Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985, суд зазначає таке.

Зі змісту пункту 12 Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985 вбачається, що пенсія у передбачених ним розмірах призначається особам начальницького та рядового складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання службових обов`язків, або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби.

Отже, необхідною умовою для застосування зазначеного пункту є встановлення причинного зв`язку між настанням інвалідності та проходженням служби.

Натомість пункт 14 зазначеної Постанови поширюється на осіб, які стали інвалідами внаслідок каліцтва, отриманого внаслідок нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням службових обов`язків, або внаслідок захворювання, не пов`язаного з проходженням служби.

Отже, визначальною обставиною для вирішення спору є встановлення причинного зв`язку між захворюванням, яке стало підставою для встановлення інвалідності позивачу, та проходженням ним служби в органах внутрішніх справ.

Судом установлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи документів (висновку про призначення пенсії по інвалідності) позивачу встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання, отриманого в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Водночас, відповідач стверджує, що інвалідність позивача настала внаслідок загального захворювання.

Суд звертає увагу, що поняття «захворювання, отримане в період проходження служби» та «захворювання, пов`язане з проходженням служби» не є тотожними. Сам по собі факт виникнення або виявлення захворювання під час проходження служби не свідчить про наявність причинного зв`язку між таким захворюванням та службою.

Для застосування пункту 12 Постанови №493 необхідним є підтвердження того, що захворювання перебуває у причинному зв`язку з проходженням служби, тобто виникло саме внаслідок виконання службових обов`язків або під впливом умов служби.

Разом з тим матеріали даної справи не містять висновків військово-лікарських комісій, медичних експертних документів чи інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що захворювання позивача пов`язане саме з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Посилання апелянта на формулювання, наведені у висновку про призначення пенсії від 30.03.1990, не спростовують зазначеного висновку суду, оскільки сам по собі факт встановлення інвалідності у період проходження служби не підтверджує наявності необхідного причинного зв`язку між захворюванням та службою.

Таким чином, позивачем не доведено наявності правових підстав для застосування пункту 12 Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985 та обчислення пенсії виходячи з розмірів, передбачених зазначеною нормою.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перепризначення пенсії позивача у розмірі 80 відсотків відповідних окладів, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги належить відмовити.

Щодо вимог позивача про підвищення пенсії на підставі пункту 15 Постанови Ради Міністрів СРСР №493 від 30.05.1985 суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 15 зазначеної Постанови пенсії з інвалідності, обчислені відповідно до пунктів 12 та 13 цього Положення, підвищуються інвалідам І групи на 30 рублів, а інвалідам ІІ групи – на 20 рублів на місяць.

Отже, застосування положень пункту 15 Постанови №493 є похідним від встановлення права особи на пенсію, обчислену саме відповідно до пунктів 12 або 13 зазначеного Положення.

Оскільки під час розгляду справи судом не встановлено наявності правових підстав для застосування до позивача положень пункту 12 Постанови №493, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що інвалідність позивача настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, відсутні також підстави для застосування передбаченого пунктом 15 цієї Постанови підвищення пенсії.

Таким чином, вимоги позивача про підвищення пенсії на 20 рублів як інваліду ІІ групи задоволенню не підлягають.

Щодо решти вимог позивача, а саме, в частині зобов`язання відповідача донарахувати та виплатити позивачу пенсію за весь минулий час у таких розмірах: за період: з 01.03.1990 по 01.10.1990 суму боргу по пенсії у розмірі 35% окладів; за період: з 01.10.1990 по 01.05.1992 суму боргу по пенсії у розмірі 25% грошового забезпечення; за період: з 01.05.1992 по 01.05.2025 /тобто за 33 роки/ суму боргу по пенсії у розмірі 20% грошового забезпечення, сумарна заборгованість якої і надалі в порядку регресу щомісяця збільшується на 20% від розміру грошового забезпечення; за період: з 01.03.1990 по 01.05.2025 /тобто за 35 років/ суму боргу по пенсії у розмірі 20 рублів радянської грошової одиниці на суму 1560 грн національної грошової одиниці, сумарна заборгованість якої і надалі щомісяця збільшується на 1560 грн підвищення до пенсії, суд зазначає, що оскільки вказані вимоги про підвищення пенсії та стягнення недоотриманих сум є похідними від вимоги про перепризначення пенсії відповідно до пункту 12 Постанови №493, підстави для їх задоволення також відсутні.

Крім того, доводи апелянта про те, що за час проходження служби в органах внутрішніх справ він зазнав «політичних утисків від керівництва, що потягнуло підробку службових та фінансових документів тощо», «відбулась широкомасштабна фінансова афера» та покликання на листи, накази, довідки, заяви інших працівників міліції тощо, встановлення юридичного факту політичних репресій, колегія суддів не приймає до уваги за безпідставністю, оскільки за підроблення документів передбачена кримінальна відповідальність в порядку Кримінального кодексу та Кримінального процесуального кодексу, а встановлення юридичного факту регулюється Цивільно-процесуальним кодексом. В матеріалах справи відсутній згідно статті 78 КАС України вирок в кримінальному провадженні, який свідчить про вказану обставину та рішення суду про встановлення юридичного факту. При цьому, адміністративне судочинство здійснюється за правилами передбаченими саме Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає встановлення обставини як «підроблення документа» за що передбачена кримінальна відповідальність та встановлення юридичного факту.

Суд звертає увагу, що частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваним рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звернулася.

У той же час, позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів діями, бездіяльністю чи рішеннями відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зміни судового рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, однак, не в повній мірі правильно застосував норми матеріального права та неповно з`ясував обставини, що мають значення у справі, що відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України є підставою для зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі № 380/9553/25 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха