Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №140/8153/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/8153/24 пров. № А/857/34844/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Територіального управління служби судової охорони у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року, прийняте суддею Сорока Ю.Ю., в м. Луцьк, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 140/8153/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

у серпні 2024 ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Територіального управління служби судової охорони у Волинській області (далі – ТУ ССО, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові в нарахуванні та виплаті середнього розміру грошового забезпечення за час проходження військової служби по мобілізації в особливий період з 01.03.2022 по 18.07.2022 у відповідності до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (діючої до внесення змін Законом №2352-IX);

- зобов`язати ТУ ССО у Волинській області здійснити нарахування та виплату середнього розміру грошового забезпечення за час проходження військової служби по мобілізації в особливий період з 01.03.2022 по 18.07.2022 у відповідності до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (діючої до внесення змін Законом №2352-IХ.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 позов задоволено.

Суд виходив з того, що позивач, як військовослужбовець, мав право на усі пільги, передбачені статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною 3 статті 119 КЗпП України.

При цьому, статус ТУ ССО у Волинській області та умови проходження служби в останньому не впливають на обов`язок установи з виплати позивачу середнього заробітку, так як обов`язок з виплати таким працівникам середнього заробітку поширювався на усі установи та організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 16 січня 2020 у справі №814/1905/17.

Суд врахував, що 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України та слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Тобто, із набранням чинності даного Закону передбачено зупинення нарахування та виплати середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини 3 статті 119 КЗпП України.

Таким чином, саме з 19 липня 2022 середній заробіток (в тому числі виплата додаткової грошової винагороди) за позивачем не зберігається, а отже, починаючи з 19 липня 2022 виплата позивачу середнього грошового забезпечення є такою, що припинена в силу приведених вище положень Закону №2352-ІХ.

Не погодившись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, з підстав з порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що контракт про проходження служби визначає правові відносини між сторонами під час проходження служби та не є трудовим договором (контрактом) в розумінні статті 3 КЗпП. Співробітники молодшого і середнього складу служби судової охорони не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності та господарювання і не отримують за трудовим договором заробітну плату, оскільки проходять службу з присвоєнням спеціальних звань. Порядок проходження служби осіб, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони визначається спеціальним законодавством, зокрема Законом та Положенням.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 15.11.2019 по 26.06.2024 перебував на службі в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Волинській області.

Наказом ТУ ССО у Волинській області від 25.06.2024 №265 о/с «По особовому складу» був звільнений зі служби судової охорони з 26.06.20224 з посади контролера II категорії 2 відділення 3 взводу охорони 1 підрозділу охорони територіального управління ССО у Волинський області у спеціальному званні сержанта, за власним бажанням, в запас Збройних Сил України у відповідності до підпункту 7 пункту 2 Розділу XII Положення про проходження служби співробітниками служби судової охорони, затвердженого рішенням Вищої рада правосуддя від 04 04 2019 №1052/0/15-19.

Вислуга років на день звільнення становить: в календарному обчислені - 06 років 05 місяців 07 днів, з них в Збройних Силах України - 04 роки 05 місяців 07 днів, в Службі судової охорони - 02 роки 03 місяці 23 дні.

ОСОБА_1 під час перебування на службі в ТУ ССО у Волинській області, у зв`язку із збройною агресією російської федерації на підставі Указу Президента України від 24.02.2024 №69, з 01.03.2022 було призвано по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 до Збройних Сил України, де він проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення стрілецького взводу стрілецької роти.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 12.06.2024 №33-РС молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира 2 відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , звільнено з військової служби у запас за підпунктом «д» (у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

24.04.2024 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до ТУ ССО у Волинській та просив повідомити про здійснення нарахування та виплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час проходження військової служби по мобілізації в особливий період з 01.03.2022 до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі як і раніше – Закон №2352-ІХ), яким був відмінений збережений середній заробіток мобілізованих осіб на час особливого періоду.

ТУ ССО у Волинській області у відповіді від 02.05.2024 №34.96-134 повідомило, що контракт не є трудовим договором в розумінні статті 3 Кодексу законів про працю і співробітники молодшого та середнього складу ССО не перебувають у трудових відносинах на підставі договору з підприємствами, установами, організаціями будь-якої форми власності та господарювання, а проходять службу та одержують грошове забезпечення, яке складається зокрема із тарифних ставок (окладів), винагороди за особливі умови праці, надбавки, премії тощо, а не заробітну плату, у зв`язку з чим їх правовий статус регулюється окремим спеціальним законодавством (Роз`яснення Верховного Суду України від 23.03.1998 №1-/83) та на них не поширюються норми статті 119 КЗпП, щодо середнього заробітку, підстав нарахування та виплати.

Позивач не погодившись з діями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі - Постанова №289), Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок №384).

Відповідно до статті 161 Закону №1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Відповідно до частини 1 статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється цим Законом та положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.

На державних службовців Служби судової охорони поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Служби судової охорони відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони, регулюються законодавством України про працю.

Рішенням Вищої рада правосуддя від 04.04.2019 №1052/0/15-19, затверджено Положення про проходження служби співробітниками служби судової охорони (далі - Положення).

Згідно пункту 20 Розділу І Положення соціальний і правовий захист співробітників та членів їхніх сімей забезпечується відповідно до законодавства.

Грошове забезпечення співробітників здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Співробітникам гарантується соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби.

Відповідно до Розділу V Положення контракт про проходження служби - це письмовий договір, що укладається між громадянином України та державою, від імені якої виступає Служба, за результатами конкурсу для визначення правових відносин між сторонами під час проходження служби.

З особою, яка призначається на посаду молодшого складу Служби та вперше прийнята на службу, укладається контракт строком на два роки в порядку та на умовах, що визначені Головою Служби.

Після закінчення строку контракту з такими особами може укладатися контракт на новий строк або такі особи за рішенням керівника, якому надано право приймати на службу, можуть продовжити службу на підставі наказу відповідно до цього Положення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 (Порядок - № 384).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України зобов`язаний невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на військову службу. І саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку (грошового забезпечення) на час перебування його на строковій військовій службі.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, які містяться у постановах від 11.04.2018 у справі №816/1155/16, від 13.06.2018 у справі №813/782/17, від 19.11.2019 у справі №812/452/17.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу. Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2020 у справі №814/1905/17.

Як встановлено судом, наказом ТУ ССО у Волинській області від 01.03.2022 №63 о/с ОСОБА_1 було увільнено від виконання службових обов`язків із збереженням посади, у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації з 01.03.2022. При цьому, позивачу не виплачено грошове забезпечення за період з 01.03.2022 по 18.07.2022.

Зазначені обставини свідчать про те, що з часу призову на військову службу на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею 39 Закону №2232-XII та статтею 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження за ним середнього заробітку в ТУ ССО у Волинській області.

Колегія суддів зазначає, що оскільки виплату середнього заробітку відповідач не здійснював, колегія суддів вважає, що ухилення відповідача від забезпечення позивача встановлених законом гарантій свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення – без змін.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Територіального управління служби судової охорони у Волинській області залишити без задоволення, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 140/8153/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

Т. І. Шинкар