Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №380/20012/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/20012/25 пров. № А/857/15608/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Крутько О.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення від 22.05.2025 року № 050650006745 щодо відмови в призначенні пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди навчання з 19.08.1982 по 27.02.1987, періоди роботи в колгоспі за 1982-1994 роки та вирішити питання призначення та виплати йому пенсії за віком з 06.06.2025.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі – Закон № 1058), заяву про призначення пенсії разом з документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області. Рішенням від 22.05.2025 року № 050650006745 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з причин відсутності необхідного страхового стажу. У своєму рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 19.08.1982 по 27.02.1987, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби та періоди роботи в колгоспі за 1982-1994 роки, оскільки для зарахування необхідного долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.05.2025 № 050650006745 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 навчання з 19.08.1982 по 27.02.1987 та періоди роботи в колгоспі за 1982-1994 роки згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 02.02.1987. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи в колгоспі з 1982 по 1994 роки та період навчання у Донецькому сільськогосподарському технікумі з 19.08.1982 по 27.02.1987. Суд першої інстанції зазначив, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, а записи в ній були належним чином оформлені та не містили недоліків чи суперечностей, тому підстав для їх неврахування не було. Також суд першої інстанції вказав, що самі лише сумніви Пенсійного фонду щодо достовірності поданих документів не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні стажу, оскільки закон надає пенсійному органу право самостійно витребувати та перевірити необхідні документи. Крім того, період навчання підтверджений належними записами в трудовій книжці, а проходження строкової військової служби під час навчання не виключає можливості зарахування цього періоду до стажу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що вік заявника на момент звернення становив 59 років 11 місяців 10 днів, страховий стаж склав 27 років 11 місяців 07 днів. За результатом розгляду поданих документів, до страхового стажу не зараховано: період навчання з 19.08.1982 по 27.02.1987 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби, для зарахування необхідно надати довідку про період та форму навчання, видану на підставі первинних документів; періоди роботи в колгоспі за 1982-1994 роки згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, видану на підставі первинних документів. Частинами 1, 2 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника. У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ. Форма довідки про підтвердження стажу роботи в колгоспі нормативними документами не затверджена. Відомості, які вносяться в таку довідку мають відповідати інформації, яка записується в трудовій книжці колгоспника. Термін дії довідок про стаж та заробітну плату не обмежується. Виходячи з вищенаведеного, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п.3 ч.1 ст.311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (далі –Закон № 1058).

За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії разом з документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.05.2025 № 050650006745 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

До страхового стажу не зараховано:

період навчання з 19.08.1982 по 27.02.1987 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби, для зарахування необхідно надати довідку про період та форму навчання видану на підставі первинних документів;

періоди роботи в колгоспі за 1982-1994 роки, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, видану на підставі первинних документів.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.05.2025 № 050650006745 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 навчання з 19.08.1982 по 27.02.1987 та періоди роботи в колгоспі за 1982-1994 роки згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 02.02.1987; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004, та починаючи з 01.01.2011 Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно з п.1 та п.2 ст.24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 1 статті 44 Закону № 1058-ІV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-ІV).

Також, приписами пункту 3.3 розділу 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1) встановлено, що орган, який призначає пенсію надає: роз`яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності бланки документів; допомогу особам, зазначених у п. 1.1 і 1.2 розділу І вказаного порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності – допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.

Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

З аналізу викладених норм слід дійти висновку, що у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

За приписами ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2022 по 31.12.2022 – від 19 до 29 років.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Також, згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Відповідно до пункту 1.7 розділу І Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі – персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі – Положення), а у разі необхідності – за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі – індивідуальні відомості про застраховану особу).

Згідно з пунктом 4.2 розділу IV в редакції Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Судом першої інстанції досліджено копію трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , оформлену на ОСОБА_1 , дата заповнення 02.02.1987.

Як слідує з матеріалів справи, підставою для відмови Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області у призначенні пенсії за віком позивачу стала відсутність необхідного страхового стажу. До загального страхового стажу не враховано періоди роботи: з 1982-1994 роки (відсутні відомості про встановлення та виконання норм вихододнів під час роботи в колгоспі).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, періоди трудової діяльності здобуті до впровадження системи персоніфікованого обліку зараховуються до страхового стажу особи в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Водночас записами в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 02.02.1987 підтверджено, що 20.07.1982 прийнятий в члени колгоспу згідно поданої заяви та 21.10.1994 звільнений з членів колгоспу.

Отже, період роботи позивача з 1982 року по 1994 рік підтверджено записами його трудової книжки, жодних зауважень щодо змісту цих записів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Щодо зобов`язання зарахувати періоди навчання з 19.08.1982 по 27.02.1987, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту – Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або у ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Стаття 64 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» закріплює, що Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: 1) отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; 2) проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.

У постанові від 21.02.2020 року у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні трудового стажу при призначенні позивачу пенсії.

За позицією відповідача, до страхового стажу позивача не підлягає зарахуванню період навчання з 19.08.1982 по 27.02.1987, відповідно до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.

Колегія суддів зазначає, що пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Крім того, пунктом 8 Порядку № 637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Судом першої інстанції інстанції встановлено, що згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 02.02.1987 позивач 19.08.1982 поступив в Донецький сільськогосподарський технікум та 27.02.1987 закінчив Донецький сільськогосподарський технікум згідно Наказу № 46 від 27.02.1987.

Колегія суддів зазначає, що будь-які зауваження щодо даних записів в трудовій книжці колгоспника відповідач не заявляв. Записи не містить виправлень або дописок, вказано дату вступу та дату закінчення навчання, посвідчення містить відповідні підписи уповноважених осіб та скріплене печаткою.

При цьому, згідно із записами, що містяться у військовому квитку позивача серії НОМЕР_2 від 16.06.1984, позивач у період з 1984 року по 1986 рік проходив строкову військову службу у складі радянської армії.

Вказані документи свідчать, що позивач був призваний 16.06.1984 року на військову службу, тобто вже під час навчання в Донецькому сільськогосподарському технікумі та після звільнення 18.06.1986 з військової служби, продовжив навчання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не зарахування періоду навчання позивача за період з 19.08.1982 по 27.02.1987 є безпідставним.

Враховуючи вищевикладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період навчання з 19.08.1982 по 27.02.1987 та періоди роботи в колгоспі за 1982-1994 роки, як наслідок, відповідач зобов`язаний зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 19.08.1982 по 27.02.1987 та періоди роботи в колгоспі за 1982-1994 роки.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з моменту звернення до пенсійного органу, а саме з 06.06.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

-інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.

З урахуванням викладеного, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській повторно розглянути заяву позивача від 15.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 380/20012/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

Л. Я. Гудим