Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №380/18277/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/18277/24 пров. № А/857/34758/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Обрізка І.М.,

суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року, прийняте суддею Кузан Р.І., в м.Львові, в письмовому провадженні, у справі № 380/18277/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у серпні 2024 ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУ ПФУ, відповідач), в якому просив: визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у Львівській області у нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за вислугу років за період з 01.07.2021 по день фактичної виплати заборгованої частини пенсії за вислугу років на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі № 380/6658/24, та проведенні виплати, нарахованої суми компенсації у тому же місяці, у якому буде здійснена виплата заборгованості на виконання зазначеного рішення суду за відповідні місяці, згідно з приписами Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», (далі – Закон № 2050-ІІІ) у тому числі приписами статті 4 зазначеного Закону, та Порядку проведення компенсації громадянами втрати частини грошових доходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159);

- зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області нарахувати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за вислугу років за період з 01.07.2021 по день фактичної виплати заборгованої частини пенсії за вислугу років на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі № 380/6658/24, та провести виплату нарахованої суми компенсації у тому же місяці, у якому буде здійснена виплата заборгованості на виконання зазначеного рішення суду за відповідні місяці, згідно з приписами Закону № 2050-ІІІ, у тому числі приписами статті 4 зазначеного Закону, та Порядку №159.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі № 380/6658/24 відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.07.2021 по 30.06.2024, що склала 35528,04 грн. Відповідач включив рішення суду в реєстр судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та повідомив позивача, що виплату нарахованої суми доплати буде здійснено за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України. Таким чином, станом на момент звернення позивачем до суду, відповідачем не проведено виплату перерахованої за період з 01.07.2021 по 30.06.2024 пенсії позивача. Суд зазначив, що у зв`язку з відсутністю фактичної виплати пенсії не вдається за можливе встановити період прострочення та здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів відповідно до Порядку №159.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, з підстав неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що зміст і природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від чого, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом першої інстанції встановлено та стверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі – Закон №2262-ХІІ).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі № 380/6658/24 визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 з 01 липня 2021 щомісячної доплати в розмірі 2000 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб». Зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області перерахувати та виплатити з 01.07.2021 ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 89% сум грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.07.2021.

Доплата нарахованої та не виплаченої частини пенсії на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі № 380/6658/24 з 01.07.2021 по 30.06.2024 становить 35528,04 грн.

У зв`язку з порушенням строків виплати пенсії позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Листом від 15.08.2024 відповідач повідомив, що пенсія позивача перерахована та виплачується відповідно до вимог чинного законодавства, тому підстави для нарахування компенсації відсутні.

Крім цього, листом від 08.08.2024 відповідач повідомив, що виплата коштів нарахованих на виконання рішення суду, буде здійснена в межах бюджетних асигнувань, виділених на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням судів за рахунок коштів Державного бюджету України.

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який вона виплачується, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або через установи банків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Така компенсація здійснюється відповідно до закону.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати» від 19 жовтня 2000 №2050-III (далі як і раніше - Закон №2050-ІІІ) та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 №159 (далі як і раніше - Порядком № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:

- власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

- коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 за №159 затвердив відповідний Порядок.

Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 у справі № 520/2020/19 та від 25 березня 2023 у справі № 400/8389/21, від 24 липня 2024 у справі № 520/2674/2020 та від 31 липня 2024 у справі № 480/1704/19.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Судом першої інстанції встановлено, що основні суми доходу, нараховані на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 у справі № 380/6658/24, фактично не виплачено позивачеві, що не заперечується сторонами.

Враховуючи, що нараховані відповідачем позивачу суми, вчасно не виплачені, та те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Аналогічні правовідносини, пов`язані з визначенням наявності права на компенсацію у випадках, коли суми пенсії нараховані, але фактично не виплачені, були предметом розгляду Верховного Суду.

У постанові від 08 грудня 2025 у справі № 420/13975/24, аналізуючи положення Закону №2050-III та Порядку №159, суд зазначив, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація: нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу; має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу; відповідно до статті 4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.

Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.

Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді орган Пенсійного фонду набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.

Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.

Виходячи з викладеного, враховуючи підхід Верховного Суду, викладений, зокрема, у постановах від 08 грудня 2025 у справі № 420/13975/24, від 31 березня 2026 у справі № 420/30633/24, колегія суддів зазначає, що вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку.

Встановлені Законом №2050-III умови щодо виплати компенсації є імперативними. Відтак покладання на орган пенсійного фонду обов`язку з нарахування компенсації до моменту фактичного погашення заборгованості не лише суперечило б закону, а й порушувало б установлений державою механізм здійснення виплат у соціальній сфері. В умовах воєнного стану такий підхід є необхідним для дотримання справедливого балансу між інтересами особи та забезпеченням стабільності бюджетної системи країни, що є частиною питання національної безпеки.

Суд наголошує, що відмова у задоволенні позову з наведених підстав не означає заперечення права позивача на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 жовтня 2022 у справі №140/862/19, від 28 листопада 2023 у справі №420/18163/21, від 11 січня 2024 у справі №200/7529/20-а, від 31 липня 2024 у справі №480/1704/19, від 14 травня 2025 у справі №160/672/24, від 19 червня 2025 у справі №580/11000/23 та від 03 грудня 2025 у справі №520/25464/23, у яких суд, зокрема, наголосив на передчасності вимог про нарахування та виплату компенсації до моменту фактичної виплати сум заборгованості з пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно застосував положень статей 1, 2, 4 Закону №2050-III та Порядку №159.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ та позиція Верховного Суду з подібних правовідносин, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Судові витрати стягненню не підлягають, виходячи з прийнятого судового рішення та вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі № 380/18277/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

Т. І. Шинкар