Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №380/1921/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/1921/26 пров. № А/857/21959/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Обрізка І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року, прийняте суддею Желік О.М. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (надалі також – В/Ч, відповідач) про визнання протиправною відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII) на підставі його рапорта;

- зобов`язання повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII із врахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд зазначив, що додатковою умовою, окрім необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи, є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Щодо доводів відповідача про невідповідність медичних документів, суд зазначив, що нині існує послідовна практика Верховного Суду, зокрема, яка викладена в постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23, про те, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір`ю може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.

Отже, твердження відповідача про неналежність медичних документів суд оцінив критично.

Щодо доводів відповідача те, що до рапорту долучені документи, які свідчать, що у ОСОБА_2 є рідний син, тобто член сім`ї першого ступеня споріднення, то рідний брат позивача ОСОБА_3 , який проходить військову службу, не може вважатися особою, яка повинна здійснювати догляд за матір`ю, в розумінні п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII. Жодних доказів про необхідність отримання стороннього догляду братом позивача, законодавством не вимагається.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, В/Ч НОМЕР_2 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, якій Експертною командою не визначено необхідність здійснення постійного догляду, а пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII не передбачено альтернативного варіанту підтвердження необхідності здійснення постійного догляду у вигляді надання висновку ЛКК або довідки.

У правових позиціях Верховного Суду, викладених в постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23 дійсно зазначено, що до уваги можуть бути прийняти як висновки МСЕК так і ЛКК. Однак, вказані висновки суду були прийняті у редакції статті 26 Закону №2232-XII коли остання дійсно передбачала надання альтернативного варіанту підтвердження необхідності постійного догляду: як висновку МСЕК так і висновку ЛКК.

Наразі, редакція статті 26 Закону № 2232-XII (за обраною позивачем підставою для звільнення) не передбачає надання альтернативного варіанту підтвердження необхідності постійного догляду.

З урахуванням долученої до позовної довідки від 16.12.2025 стає зрозумілим, що ОСОБА_2 потребує не постійного догляду, а згідно з Висновком №1068 від 16.12.2025 потребує «отримання соціальної послуги з догляду на не професійній основі від фізичної особи».

Також зауважено, що Верховним Судом не приймалось жодного правового висновку про необхідність прийняття медичного висновку ЛКК, який складений у довільній формі, у якості належного підтверджуючого доказу необхідності здійснення постійного догляду.

З огляду на наявність члена сім`ї першого ступеня споріднення, позивач мав би долучити до рапорту додатково, документи, що рідний брат позивача сам потребує «постійного догляду» за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Однак, позивач до рапорту не долучає жодного документа.

Натомість, позивач долучив довідку В/Ч НОМЕР_3 від 20.12.2025, згідно якої стає зрозумілим, що брат позивача також проходить військову службу.

Водночас, судом першої інстанції не надано оцінки, що місце проживання ОСОБА_2 та місце дислокації В/Ч НОМЕР_3 є АДРЕСА_1 .

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в позові.

ОСОБА_1 у відзиві погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Відтак, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходить військову службу, відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі начальника загону) від 16.12.2025 №1317-ОС «Про особовий склад» зарахований до списків особового складу та всі види забезпечення у зв`язку з прибуттям для подальшого проходження служби з Головного центру підготовки особового складу, з 16.12.2025.

Згідно з наказом начальника загону від 22.12.2025 №1339-ОС «Про особовий склад» призначений на посаду.

23.12.2025 позивачем на ім`я командира В/Ч НОМЕР_2 скеровано рапорт про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, а саме відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково та потребує постійного стороннього догляду, що у свою чергу підтверджується копією витягу із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.11.2025 за №130/25/7388/В, висновком про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 16.12.2025 за №1068, довідкою ЛКК «Хмельницька ЦРЛ» Хмельницького району від 16.12.2025.

До рапорту надано: копію висновку № 1068 виданого 16 грудня 2025 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, номер витягу 130/25/7388/В, дата прийняття рішення 27 листопада 2025, номер рішення 130/25/7388/Р, копію довідки ЛКК від 16 грудня 2025 ОСОБА_2 , копію заяви ОСОБА_2 від 18 грудня 2025, номер бланку НКЕ 136254, копію картки фізичної особи – платника податків ОСОБА_2 , копію картки фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 , копію паспорта серія НОМЕР_4 виданого Шевченківським РВ ЛМУ РУМВС у Львівській області від 03 серпня 2012, копію паспорта серія НОМЕР_5 виданого Шевченківським РВ ЛМУ РУМВС у Львівській області від 29 серпня 1997, копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серія НОМЕР_6 від 04 вересня 1996, копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_7 від 03 лютого 1988, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серія НОМЕР_8 від 27 січня 2020, копію довідки від 20 грудня 2025 № 734 старшого солдата ОСОБА_3 .

16.01.2026 за результатами проведення перевірки посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 складено акт перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 . У графі «документи, що підтверджують інвалідність та потребу у постійному догляді, за якою здійснюється/планується здійснювати постійний догляд» посадовими особами зазначено: витяг з рішення Експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи №130/25/388/В від 27.11.2025 та висновок ЛКК №1068 від 16.12.2025. Додатково встановлено про необхідність постійного догляду на підставі висновку ЛКК №1068 від 16.12.2025.

21.01.2025 на ім`я командира В/Ч НОМЕР_2 скеровано доповнення до рапорту із повідомленням про скерування такого. Додатково повідомлено про складення акту сімейного стану військовослужбовця.

Листом від 27.01.2026 №08/12613/2626-Вн позивачу надана відповідь, що документи долучені до рапорту не підтверджують необхідність здійснення постійного догляду та відсутність інших осіб першого або другого ступеня споріднення. Повідомлено, що висновок не є належним та допустим доказом необхідності здійснення постійного догляду, оскільки містить рекомендації соціальних послуг у виді «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи». Вказав, що Порядком № 189 не наділено ЛКК повноваженнями визначати потребу особи у постійному догляді та засвідчувати її шляхом видання довідки довільної форми, оскільки такі дії не узгоджуються із частиною 2 статті 19 Конституції України. Довідка ЛКК від 16 грудня 2025 ОСОБА_2 є недопустимим, оскільки не відповідає затвердженим МОЗ України формам первинної облікової документації та виданий неуповноваженим суб`єктом.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, спірні правовідносини виникли у зв`язку із оскарженням дій відповідача, що виразились у відмові звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку необхідністю здійснення догляду за його матір`ю, яка є інвалідом ІІ групи.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Частинами першою, другою, четвертою, шостою статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби, зокрема, щодо військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, такі передбачені частиною п`ятою цієї статті. Так, пунктом першим визначені підстави звільнення таких військовослужбовців у мирний період, другим пунктом - під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом третім - під час воєнного стану.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до тепер.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Так, згідно частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 13 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 № 1115/2009 (далі – Положення № 1115/2009), право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).

Відповідно до п. 288 Положення № 1115/2009, у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до п. 270 Положення №1115/2009, звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою шостою статті 26 Закону № 2232-XII, здійснюється начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.

Згідно п. 279 Положення №1115/2009, військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Згідно п. 307 Положення №1115/2009, з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII, а строк військової служби (дія контракту) продовжується на строк, визначений статтею 23 Закону № 2232-XII.

Відповідно до абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції змін Законом № 2122-IX).

Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.

Колегія суддів звертає увагу, що спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.

Однією із підстав для такої відмови стало, не доведення позивачем необхідної умови для звільнення з військової служби за вказаною нормою, зокрема, відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Як встановлено судом першої інстанції, мати позивача – ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи (з 27.11.2025, інвалідність встановлена безстроково), що підтверджується витягом № 130/25/7388/В від 27.11.2025 із рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, виданим Комунальним некомерційним підприємством «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради.

Окрім того, відповідно до медичного висновку №1068 від 16.12.2025 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та обслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Згідно з довідкою від 16.12.2025, виданою лікувально-консультативною комісією КНП «Хмельницька ЦРЛ» Хмельницького району ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Так, відповідно до частини першої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно зі статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.

Судом встановлено, що єдиними родичами першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 є її два сини: ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 , які обоє проходять військову службу.

Саме ОСОБА_1 виявив бажання звільнитись з військової служби для догляду за матір`ю, яка потребує постійного стороннього догляду.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що перебування брата позивача - ОСОБА_3 на військовій службі унеможливлює його участь у здійсненні постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , а тому аргументи скаржника в цій частині не заслуговують на увагу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що брат позивача звертався до керівництва В/Ч НОМЕР_9 , в якій він проходить військову службу, із рапортом про звільнення його з військової служби на тій же підставі, яку позивач зазначив у своєму рапорті у спірних правовідносинах.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку відсутні інші члени першого чи другого ступеня споріднення окрім позивача, які виявили бажання та мали реальну можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

Зазначене вище відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 з аналогічних правовідносин.

З приводу покликання апелянта на невідповідність медичних документів вимогам законодавства, колегія судді зазначає наступне.

Щодо документів, що підтверджують необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, суд апеляційної інстанції звертає увагу на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 11 квітня 2023 (справа №420/16689/23) та від 21 лютого 2024 (справа №120/1909/23), а саме на те що на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Серед іншого Верховний Суд у вказаних постановах звернув увагу на таке.

Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначена Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317, яке була чиннм на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд зазначив наступне.

Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.

Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням № 317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

Системний аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися також відповідним медичним висновком ЛКК в наступних випадках:

- особам з порушенням функцій організму внаслідок невиліковної хвороби, через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися (форма 080-4/о);

- громадянам похилого віку з когнітивними порушеннями, внаслідок яких вони потребують постійного догляду (форма 080-2/о);

- людям з інвалідністю I чи II групи, що виникла внаслідок психічного розладу (за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667).

Отже абзац 8 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII визначає альтернативні документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою в цілях підтвердження підстави звільнення військовослужбовця з військової служби: або висновок МСЕК, або висновок ЛКК закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Колегія суддів враховує, що відповідно до медичного висновку №1068 від 16.12.2025, виданого ЛКК КНП «Хмельницька ЦРЛ» Хмельницького району про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та обслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Згідно з довідкою від 16.12.2025, виданою лікувально-консультативною комісією КНП «Хмельницька ЦРЛ» Хмельницького району ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий позивачем висновок №1068 від 16.12.2025, виданого ЛКК КНП «Хмельницька ЦРЛ» Хмельницького району, в якому зазначено, що ОСОБА_2 потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та довідка від 16.12.2025, видана лікувально-консультативною комісією КНП «Хмельницька ЦРЛ» Хмельницького району, в якій зазначено, що ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду є достатньою підставою для висновку, що така особа потребує постійного догляду у розумінні пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону № 2232-XII .

Враховуючи наведене вище, вірним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №380/1921/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш