Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №600/5372/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/5372/25-а

Головуючий у 1-й інстанції: Боднарюк Олег Васильович

Суддя-доповідач: Капустинський М.М.

02 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.02.2025 року №139 про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключити із списків особового складу військової частини;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача судові витрати, що складаються із сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що є громадянином держави агресора російської федерації та не перебуває на військовому обліку в України, як військовозобов`язана особа.

При цьому позивач наголошував на тому, що 22.02.2025 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 останнього призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_1 .

Звертав увагу суду на те, що жодного контракту як громадянин іншої держави (іноземець) із ЗС України, він не укладав. Згоду на обробку персональних даних він не давав, медичного огляду військово-лікарською комісією в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки він не проходив, відтак вважає, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 підробили результати такого огляду.

На думку позивача, оскаржуваний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що діючим законодавством України передбачена процедура та порядок який визначає механізм проходження служби іноземцями, проте позивач вказаної процедури не проходив, контракту із ЗС України не підписував, а був мобілізований як громадянин України, що суперечить законодавству.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 - відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням позивачем у справі до суду подано апеляційну скаргу в якій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права просив його скасувати, прийняти нову постанову - про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідач ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого заперечив щодо її задоволення зазначивши, що на момент здійснення мобілізаційних заходів у розпорядженні відповідача були виключно офіційні відомості з державних реєстрів та документи, видані уповноваженими органами України, а саме реєстраційний номер облікової картки платника податків та водійське посвідчення України. Жодної інформації про наявність у позивача громадянства іншої держави, у тому числі російської федерації, відповідач не отримував, а сам позивач таких відомостей не повідомляв.

Окрім того, звернув увагу суду на те, що у спірних правовідносинах порушеним є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації. Обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Перевіривши доводи та вимоги поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проживав в АДРЕСА_1 .

В матеріалах справи наявна копія паспорта громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , термін дії якого закінчився 27.10.2022 року.

Крім того, в матеріалах справи наявна та досліджена довідка про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , яка видача ІНФОРМАЦІЯ_5 в ДПІ м.Чернівці.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 20.05.1978 року серії № НОМЕР_2 встановлено, що останній народився ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Борщів, Борщівського району Тернопільської області (Україна), про що зроблено актовий запис №63. Батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за національністю українці.

Згідно листів УДМС у Чернівецькій області встановлено, що за обліками ЄІАС УМП ДМС України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспортом громадянина України не документувався.

Крім того, з питань отримання або скасування дозволу на імміграцію, звернення та документування посвідкою на постійне чи тимчасове проживання не звертався.

22.02.2025 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_1 .

Представник позивача неодноразово звертався із адвокатськими запитами та скаргами щодо надання пояснень з приводу мобілізації ОСОБА_1 .

У відповідь листом ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомлено представника позивача про те, що згідно інформації в АІТС "ОБЕРІГ" встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , перебуває у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань відповідно до частини 9 статті 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу", тому в межах військового обов`язку відносився до категорії військовозобов`язаних.

Щодо тверджень представника позивача про те, що громадянин ОСОБА_1 є громадянином держави агресора російської федерації повідомлено, що даний факт не відповідає дійсності. Оскільки паспорт російської федерації від 23.11.1999 N50N0108879 анульований - 22.11.2004. Відповідно довідки №4380/2 про присвоєння ідентифікаційного номера громадянин ОСОБА_1 є громадянином України.

Враховуючи вищенаведене та через відсутність будь-яких інших підстав не проходити військову службу у Збройних Силах України даний громадянин призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_9 №7412 від 18.10.2025 року вбачається про те, що представниками Національної поліції України з метою перевірки документів зупинено громадянина ОСОБА_1 . Після чого, для вивчення військово-облікових даних останнього доставлено до ООЦМ м. Чернівці.

ОСОБА_1 взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_10 21.02.2025 року. Для визначення ступеня придатності до військової служби його скеровано на проходження військово-лікарської комісії. За результатами обстеження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_10 від 21.02.2025 року ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

ОСОБА_1 роз`яснено порядок оскарження рішення, прийнятого за результатами медичного огляду, незгоду за результатами ВЛК останній не висловлював.

Також повідомлено про те, що через відсутність будь-яких інших підстав не проходити військову службу у Збройних Силах України громадянин ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку мобілізації та зарахування особи до військової частини, для його звільнення потрібні імперативно визначені підстави, передбачені Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу", доказів, які б свідчили про підстави звільнення з військової служби матеріали справи не містять. Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а позивач не позбавлений права звернутися до командира Військової частини з відповідним рапортом щодо звільнення з військової служби, якщо вважає, що у його випадку таке має місце.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі Закон №2232).

Згідно з частинами 1, 2 ст.1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487 (далі Порядок №1487).

Відповідно до положень п.п.2, 3 Порядку №1487 визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: - фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; - здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; - подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до п.17 Порядку №1487 військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний.

На загальному військовому обліку перебувають військовозобов`язані та резервісти, які не заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час.

Військовозобов`язані, які згідно із Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022р.

На час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду даної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. (далі - Закон №3543).

Статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з ч.2 ст.4 Закону “України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Станом на час розгляду справи, оскільки воєнний стан продовжений, то загальна мобілізація також продовжена.

Статтею 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з ч.3 ст.22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях. Тобто, у разі отримання повістки або мобілізаційного розпорядження, військовозобов`язані та резервісти зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, що зазначені в таких документах.

Положеннями ч.5 ст.22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” встановлено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022р. №154 затверджене Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154).

Із змісту п.1, п.2, п.8 Положення №154 вбачається, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що громадянин ОСОБА_1 взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_10 21.02.2025 року. Для визначення ступеня придатності до військової служби останнього скеровано на проходження військово-лікарської комісії. За результатами обстеження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_10 від 21.02.2025 року ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби. Після цього, позивач згідно спірного наказу, призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період, та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Водночас, звертаючись до суду, аргументи позивача, а наразі й доводи апеляційної скарги зводяться до того, що він є громадянином держави агресора російської федерації та не перебуває на військовому обліку в Україні, та не є військовозобов`язаним. Позивач також наголошував на тому, що жодного контракту як громадянин іншої держави (іноземець) із ЗС України, не укладав. Згоду на обробку персональних даних не давав, медичного огляду військово-лікарською комісією в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки не проходив.

На думку апелянта, оскаржуваний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що діючим законодавством України передбачена процедура та порядок який визначає механізм проходження служби іноземцями, проте позивач вказаної процедури не проходив, контракту із ЗС України не підписував, а був мобілізований як громадянин України, що суперечить законодавству.

Суд першої інстанції відхилив аргументи позивача про протиправність наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.02.2025 №139, в частині його призову на військову службу під час мобілізації, як громадянина російської федерації вказав про те, що матеріали справи не містять доказів, що на момент видання спірного наказу останній в установленому законом порядку втратив громадянство України або був офіційно визнаний іноземцем чи особою без громадянства.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до відповіді Управління Державної міграційної служби України встановлено, що ОСОБА_1 , як особа без громадянства не значиться, з питань отримання посвідки на постійне або тимчасове проживання не звертався. Паспортом громадянина України не документувався.

Отже, судом першої інстанції помилково встановлено факт набуття позивачем громадянства України.

Колегія суддів зауважує, що довідка про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , яка видача 01.06.1999 року в ДПІ м.Чернівці (Україна) не свідчить про те, що наявність РНОКПП автоматично породжує набуття громадянства України. Оскільки особа іноземець, яка має РНОКПП України залишається нерезидентом, тобто іноземцем.

Відповідно до п.п.14.1.213 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України з метою оподаткування нерезидентом вважається фізична особа, яка не є резидентом України. Фізична особа - резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Апеляційний суд зауважує, що належність до громадянства не підтверджується довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 від 01.06.1999 року виданою ДПІ м. Чернівці, на яку посилається суд першої інстанції.

В своєму рішенні Чернівецький окружний адміністративний суд зробив висновок, якщо особа народилася в Українській РСР то у зв`язку з цим вона набула громадянства України. При цьому, ні ІНФОРМАЦІЯ_11 ні суд першої інстанції не перевірили обставин можливого проживання позивача на території України станом на 24 серпня 1991 року, як дотримання процедури набуття та послідуючого можливого оформлення громадянства України.

Відповідачем протилежного не доведено. Матеріали справи таких доказів не містять.

Щодо правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, на яку посилається суд першої інстанції у своєму рішенні, то колегія суддів з даного приводу зазначає, що незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 6 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.

Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.

Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень, в даному випадку начальником ТЦК наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (відсутність громадянства України), має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача, що ним (позивачем) фактично і було зроблено у даній справі, а тому застосування правових норм щодо оскарження індивідуально-правових актів є помилковим, а доводи апелянта в цій частині є підставними.

Колегія суддів з урахуванням вищевикладеного приходить до висновку, що такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів позивача з боку районного ТЦК та СП, а тому наказ начальника ТЦК в частині призову позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача в частині зобов`язання військової частини виключити його зі списків особового складу військової частини, то колегія суддів зазначає, що порушення прав позивача відбулося внаслідок видання протиправного наказу начальником ТЦК.

Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.

Так, суд першої інстанції правомірно звернув увагу, що хоча Законом «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов`язання військової частини в особі командира цієї в/ч ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.

При цьому, позивач правомірно вказав, що чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, видавати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними, не дозволяє мобілізовувати особу, який не є громадянином України та направляти його до військової частини.

Щодо доводів апелянта, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, яка була призвана на військову службу, з посиланням на висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, то колегія суддів не приймає її до уваги, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів.

У справі на яку посилався апелянт, основний акцент позивача-військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, у вищезазначеній справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача), а дії ТЦК щодо порушення, допущені під час процедури проведення ВЛК. Позивач же оскаржує саме акт індивідуальної дії в частині, яка безпосередньо його стосується, предметом судового розгляду у даній справі не було дослідження процедури проведення ВЛК та/ або інших дій (бездіяльності) районного ТЦК та СП, тобто справи не є тотожними.

Отже, враховуючи зазначене вище в сукупності колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а обрані позивачем способи судового захисту є ефективними, належними та спрямованими на повне і остаточне відновлення порушених з боку суб`єкта владних повноважень прав та законних інтересів.

Таким чином, з огляду на вищезазначене колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.02.2025 року №139 про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , та як наслідок зобов`язання військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключити із списків особового складу військової частини.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до норм ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.02.2025 року №139 про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ;

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключити із списків особового складу військової частини.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із сплати судового збору у розмірі - 1513,85 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із сплати судового збору у розмірі - 1513,85 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.