Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №282/292/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 282/292/26

Головуючий у 1-й інстанції: Носач В.М.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

02 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправних дій та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до Любарського районного суду Житомирської області з позовом, в якому просив, скасувати постанову №4/533 від 05.11.2025 винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_2 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 27.04.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (клопотання про приєднання до матеріалів справи), в якому відповідач вказує про обгрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін. Також просить приєднати до матеріалів справи відомість з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з розділу «Інформація про порушення ВО».

02.06.2026 до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи за відсутності сторони позивача за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, при цьому в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №633327, ОСОБА_1 являється особою з інвалідністю третьої групи з 18.12.2023 строком до 01 березня 2025 року. Дата чергового переогляду 07.02.2025.

Тимчасове посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_1 вказує, що ОСОБА_1 за станом здоров`я непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час ст.54 в, 57 б за гр. ІІ розкладу хвороб (наказ МО України № 402 від 2008 р.).

Довідка військово-лікарської комісії № 2025-1002-1115-3020-3 від 02.10.2025 вказує, що ОСОБА_1 на підставі статті 54б, 64в, 57б графи II розкладу хвороб придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Із додатку Міністерства оборони України «Резерв+» слідує, що ОСОБА_1 , відповідно до постанови ВЛК 02.10.2025 придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах) медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.

Відстрочка бронювання до 31.12.2026.

Довідка видана 05 червня 2025 року сімейним лікарем ТОВ «Медичний центр Актив-Мед» вказує, що ОСОБА_1 знаходиться на диспансерному обліку. Пацієнт на даний час очікує переосвідчення на ЕКОПФО на 22.08.2025.

05 листопада 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесено постанову 4/533, із змісту якої слідує, що згідно з протоколом № 4/533 від 28.09.2025 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП та доданими до нього матеріалів, громадянин ОСОБА_1 , який був визнаний за рішенням військово-лікарської комісії від 20.09.2021 обмежено придатним до проходження військової служби, всупереч положенням абз. 4 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 2 р. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби у встановлений строк до 05.06.2025.

Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, на нього накладено штраф у сумі 17 000 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що позивач не виконав вчасно вимоги закону, а саме не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби у встановлений строк до 05.06.2025. Доказів того, що позивачу в подальшому встановлено (продовжено) групу інвалідності суду надано не було.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України № 2232-ХІІ).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Відповідно до статті 1 Закону України № 389-VІІІ від 12 травня 2015 року «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, що затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і продовжує свою дію на час розгляду справи.

За змістом ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 7 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

04 травня 2024 року набрав чинності Закон України від 21.03.2024 року №3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист». Цим документом з положень законодавства про військовий обов`язок і військову службу виключено такі визначення як обмежено придатний до військової служби та непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час.

У відповідність до зазначеного Закону України був приведений наказ Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402 Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яким визначається процедура проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями.

Водночас, до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист Законом України №4235-ІХ від 12.02.2025 року було внесено зміни і викладено положення у наступній редакції: Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Згідно матеріалів справи позивач рішенням медико-соціальної експертної комісії був визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи з 18.12.2023. Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК строк інвалідності було визначено до 01.03.2025, а дата чергового переогляду - 07.02.2025.

Абзацом одинадцятим пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» передбачено, що особам з інвалідністю, повторний огляд яких був призначений з 1 січня 2025 року, але які не пройшли його своєчасно, строк інвалідності продовжується до дати прийняття рішення за результатами проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, але не довше ніж до 1 липня 2025 року.

Таким чином, незалежно від того, що зазначений у довідці МСЕК строк інвалідності спливав 01.03.2025 року, в силу прямої дії наведених положень постанови Кабінету Міністрів України №1338 статус особи з інвалідністю щодо позивача продовжувався щонайменше до 01.07.2025 року.

Постанова КМУ №1338 не передбачає необхідності ухвалення будь-якого додаткового рішення МСЕК чи іншого органу для продовження такого статусу, оскільки продовження відбувається безпосередньо в силу нормативного акта.

Водночас згідно довідки від 05.06.2025 виданої сімейним лікарем ТОВ «Медичний центр Актив-Мед» позивач фактично очікував проходження відповідного оцінювання, яке було призначене на серпень 2025 року.

Колегія суддів наголошує, що призначення фактичного оцінювання повсякденного функціонування особи на серпень 2025 року (тобто поза межами граничного строку дії автоматичного продовження інвалідності, встановленого Постановою КМУ №1338) та подальше проходження позивачем ВЛК у жовтні 2025 року не спростовують правомірного статусу позивача як особи з інвалідністю саме станом на 05.06.2025 року. Оскільки склад адміністративного правопорушення, який інкримінується позивачу, відповідач пов`язав виключно з невиконанням обов`язку у строк до 05.06.2025 року, правомірність поведінки особи має оцінюватися виключно на цей момент. Будь-які події або закінчення строків дії нормативних актів, що відбулися після 05.06.2025 року, не можуть ретроспективно створювати подію правопорушення у червні 2025 року.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3621-ІХ громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, зобов`язані до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд, крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю.

Отже, визначальним для правильного вирішення спору є встановлення правового статусу позивача саме станом на 05.06.2025 року.

Колегія суддів виходить із того, що юридичний факт, покладений відповідачем в основу спірної постанови, полягає саме у непроходженні позивачем повторного медичного огляду у строк до 05.06.2025 року. Відтак наявність чи відсутність складу адміністративного правопорушення повинна оцінюватися виходячи з правового статусу особи та змісту її обов`язків саме станом на цю дату. Подальші зміни правового статусу позивача, результати проходження ВЛК у жовтні 2025 року, а також події, які відбулися після спливу зазначеного строку, не можуть бути використані для ретроспективного формування складу адміністративного правопорушення, який був відсутній на момент закінчення встановленого законом строку.

Оскільки на зазначену дату дія постанови Кабінету Міністрів України №1338 поширювалась на позивача, а строк інвалідності був продовжений нормативним актом без необхідності прийняття будь-яких додаткових індивідуальних рішень, колегія суддів доходить висновку, що станом на 05.06.2025 року позивач продовжував належати до категорії осіб з інвалідністю у розумінні пункту 2 розділу ІІ Закону №3621-ІХ.

За таких обставин обов`язок пройти повторний медичний огляд до 05.06.2025 року на позивача не поширювався.

Колегія суддів відхиляє висновок суду першої інстанції про те, що після закінчення строку інвалідності 01.03.2025 року у позивача автоматично виник обов`язок пройти повторний медичний огляд, оскільки такий висновок зроблено без урахування спеціального нормативного регулювання, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №1338.

Сам факт того, що 02.10.2025 позивач пройшов військово-лікарську комісію та був визнаний придатним до проходження служби у визначених військових формуваннях, не може ретроспективно створювати обов`язок, який був відсутній станом на 05.06.2025 року. Правомірність поведінки особи повинна оцінюватися виходячи з правового регулювання та фактичного статусу особи на момент виникнення відповідного обов`язку, а не з урахуванням подальших подій.

З огляду на відсутність події та складу адміністративного правопорушення колегія суддів не вбачає необхідності надавати окрему оцінку доводам щодо дотримання строків притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки навіть їх дотримання не усуває встановлених порушень.

За встановлених обставин відсутній один із обов`язкових елементів об`єктивної сторони адміністративного правопорушення — невиконання встановленого законом обов`язку. Оскільки обов`язок пройти повторний медичний огляд до 05.06.2025 на позивача не поширювався, відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки відсутній один з його обов`язкових елементів — невиконання встановленого законом обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок довести правомірність прийнятого рішення. У даному випадку відповідач не довів, що станом на 05.06.2025 позивач не належав до категорії осіб з інвалідністю, на яких не поширювався обов`язок повторного проходження ВЛК.

Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов – задоволенню шляхом скасування постанови №4/533 від 05.11.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суб`єкта владних повноважень та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 6 ст. 139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 1331,20 грн. судового збору сплаченого згідно платіжної інструкції від 16.03.2026 на суму 532,48 грн та квитанції від 11.05.2026 на суму 798,72 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №4/533 від 05 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.