Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №240/2466/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/2466/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Приходько О.Г.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

02 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області, у якому позивач просить суд:

- скасувати наказ Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області по особовому складу від 17 грудня 2024 року № 747/ОС про звільнення капітана Служби судової охорони ОСОБА_1 з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області;

- поновити позивача на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області з 01 січня 2025 року;

- стягнути з відповідача середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 січня 2025 року до дати винесення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує про звільнення зі служби (через хворобу) з порушенням встановленого порядку, зазначаючи, що:

в порушення норми пункту 9 Розділу VI Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 04 квітня 2019 року №1052/0/15-19 (надалі - Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони) та частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) у зв`язку із визнанням непридатним до проходження служби в Службі судової охорони через хворобу на підставі висновку Медичної (військово-лікарської) комісії ДУ "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Житомирській області" позивачу не було запропоновано переведення на іншу вакантну посаду;

звільнення позивача проведено без погодження з виборним профспілковим органом - Первинної профспілкової організації територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області;

всупереч положенню підпункту 6 пункту 3 Розділу І Порядку проведення медичної (лікарської) експертизи кандидатам на службу та співробітникам Служби судової охорони, у тому числі особам, звільненим зі служби в Службі судової охорони, у закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Служби судової охорони та Міністерством внутрішніх справ України від 28 липня 2023 року № 190/618 (надалі - Порядок проведення медичної (лікарської) експертизи) передумов для направлення позивача на медичну експертизу, як такого, що часто та тривало хворіє, не було, оскільки упродовж служби (у період з 04 грудня 2019 року по 31 грудня 2024 року) позивач хворів двічі, а тривалість останньої хвороби 99 днів не перевищує тривалості згідно з пунктом 4 Розділу ІІ Порядку проведення медичної (лікарської) експертизи (4 місяці);

стверджує, що на дату звільнення зі служби, як і натепер, відсутні будь-які медичні протипоказання щодо продовження позивачем служби та виконання службових обов`язків, у тому числі й навантажень, обсяги (нормативи) яких передбачені Тимчасовою інструкцією з фізичної підготовки в Службі судової охорони, затвердженої наказом Служби судової охорони від 04 лютого 2021 року № 57 (зі змінами). При цьому також зауважує на тому, що у липні 2024 року він проходив медичний огляд ВЛК, за результатами якої був визнаний придатним для проходження служби в Збройних Силах України у підрозділах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони, що вкотре доводить, як переконує позивач, безпідставність його звільнення за станом здоров`я.

Хоча пунктом 5 Розділу VI Порядку проведення медичної (лікарської) експертизи встановлено, що свідоцтво про хворобу з рішенням М(ВЛ)К з висновком про непридатність співробітника реалізується невідкладно, це не є тотожним звільненню, як стверджує позивач, а передбачає певну послідовність дій, як-то: встановлення можливості виконання співробітником своїх посадових (службових) обов`язків з урахуванням фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник (співробітник) не може належно виконувати покладені на нього обов`язки; вирішення питання про переведення працівника (співробітника), за його згодою, на іншу посаду; погодження звільнення працівника (співробітника) з виборним профспілковим органом; звільнення співробітника.

Недотримання відповідачем цього порядку, як доводить позивач, зумовлює протиправність оскаржуваного наказу про звільнення та, відповідно, поновлення позивача на службі із застосуванням правових наслідків у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04 грудня 2019 року ОСОБА_1 прийнято на службу до Служби судової охорони та відповідно до наказу Служби судової охорони від 03 грудня 2019 року №345 о/с призначено на посаду начальника Відділу матеріально-технічного забезпечення Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області із присвоєнням йому первинного спеціального звання – лейтенант Служби судової охорони.

31 грудня 2024 року згідно з наказом Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області від 17 грудня 2024 року № 747/ОС ОСОБА_1 звільнено зі служби у Службі судової охорони відповідно до пунктів 6 та 8 розділу Х, за підпунктом 2 пункту 2 розділу ХІІ (через хворобу) Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони.

Підставою цього наказу вказано: рапорти капітана Служби судової охорони ОСОБА_1 від 08 листопада 2024 року та від 17 грудня 2024 року, свідоцтво про хворобу від 16 грудня 2024 року №213/18-сі, видане медичною (військово-лікарською) комісією ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області", подання до звільнення ТУ ССО у Житомирській області від 17 грудня 2024 року.

Не погодившись зі своїм звільненням зі служби позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 161 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон № 1402-VIII) служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Як передбачено у частинах першій та другій статті 162-1 Закону № 1402-VIII до працівників Служби судової охорони належать особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони.

Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється цим Законом та положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 04 квітня 2019 року за № 1052/0/15-19 затверджено Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, відповідно до пункту 9 розділу І якого першим днем проходження служби вважається день прийняття громадянина на службу та призначення на посаду в центральний орган управління Служби, її територіальні підрозділи, а згідно з пунктом 11 цього ж розділу останнім днем проходження служби вважається день звільнення співробітника зі Служби, визначений наказом.

Звільнення зі служби регламентовано розділом XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони (тут і надалі у редакції на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до підпункту 2 пункту 2 якого співробітник звільняється зі служби, а служба припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби.

Днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Як встановлено судом, на підставі наказу Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області від 29 липня 2024 року № 422/ОС ОСОБА_1 під час проходження служби в Службі судової охорони з 29 липня 2024 року був увільнений від виконання службових обов`язків у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (хворобою) та приступив до виконання службових обов`язків з 05 листопада 2024 року згідно з наказом Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області від 05 листопада 2024 року № 637/ОС.

08 листопада 2024 року позивач звернувся до відповідача з письмовим рапортом про направлення його на військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до подальшої служби в Службі судової охорони у зв`язку з перенесеним захворюванням, що потребувало хірургічного втручання (протезування аортального клапана).

Згідно зі свідоцтвом про хворобу від 16 грудня 2024 року № 213/18-сі, виданого медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області" на підставі статей 37а, 38б, 39в, 71в та графи І Переліку захворювань, що перешкоджають проходженню служби в Службі судової охорони - Таблиці вимог до індивідуальних психофізіологічних особливостей (наказ Служби судової охорони та МВС України від 28 липня 2023 року № 190/618) ОСОБА_1 визнаний непридатним до служби в Службі судової охорони.

Вирішуючи спір у цій справі суд враховує, що згідно з пунктом 4 розділу V Порядку проведення медичної (лікарської) експертизи передбачено таке формулювання рішень М(ВЛ)К щодо ступеня придатності осіб:

1) щодо кандидатів на службу в Службу судової охорони: "Придатний до служби в Службі судової охорони на посаді _____________" (вказати посаду)"; "Непридатний до служби в Службі судової охорони на посаді _____________" (вказати посаду);

2) щодо співробітників Служби: "Придатний до служби в Службі судової охорони"; "Придатний до служби в Службі судової охорони, непридатний до служби на посаді ___________(вказати посаду)"; "Непридатний до служби в Службі судової охорони".

Відповідно до пункту 2 Розділу VI вищевказаного Порядку рішення М(ВЛ)К оформлюється як свідоцтво про хворобу якщо за результатами медичного огляду співробітника Служби визнано непридатним до служби, а згідно з пунктом 5 цього ж розділу Порядку свідоцтво про хворобу з рішенням М(ВЛ)К про непридатність співробітника до служби реалізується невідкладно.

Системний аналіз наведених у пункті 4 розділу V Порядку проведення медичної (лікарської) експертизи формулювань висновків медичної експертизи дає підстави вважати необґрунтованим покликання позивача на пункт 9 Розділу VI Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, відповідно до якого у разі коли співробітник Служби за станом здоров`я на підставі висновку медичної комісії не може виконувати обов`язки на посаді, яку він займає, така особа за згодою переводиться на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду. У разі відсутності таких вакантних посад співробітник звільняється зі служби за станом здоров`я.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо його звільнення без пропозиції переведення на іншу вакантну посаду з огляду на цю норму, колегія суддів зазначає, що результати медичної експертизи згідно з пунктом 4 розділу V Порядку проведення медичної (лікарської) експертизи допускають також висновок щодо співробітника Служби у формулюванні "Придатний до служби в Службі судової охорони, непридатний до служби на посаді ___________(вказати посаду)", тобто, вочевидь, висновок у такому формулюванні не виключає продовження служби у Службі судової охорони, проте обумовлює виключення щодо конкретної посади. Цей випадок правилами пункту 9 Розділу VI Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони й передбачає переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду за згодою особи.

Тому, за встановлених обставин цієї справи, колегія судів погоджується із позицією суду першої інстанції у тому, що формулювання у свідоцтві про хворобу від 16 грудня 2024 року №213/18-сі, виданому медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області" рішення М(ВЛ)К як "Непридатний до служби в Службі судової охорони" виключає подальше проходження служби у відповідача на будь-якій посаді. Адже у цьому свідоцтві встановлено непридатність позивача до служби у Службі судової охорони, а не на конкретній посаді як це допускає підпункт 2 пункту 4 розділу V Порядку проведення медичної (лікарської) експертизи, відтак пропозиції вакантних посад, на чому наполягає позивач, за таких обставин не відповідають правовим наслідкам медичної експертизи з висновком про непридатність до служби.

Так само безпідставно апелянт покликається на відсутність передумов для направлення позивача на медичну експертизу, позаяк відповідачем було зреалізовано рапорт позивача від 08 листопада 2024 року, у якому він сам просив його направити на військово-лікарську комісію, як зазначено у рапорті, з метою визначення ступеня придатності до подальшої служби у зв`язку з оперативним втручанням (протезування аортального клапана), й позивачем не спростовано подання цього рапорта та не додано жодних доказів його відкликання або заперечення щодо направлення на проходження ініційованої медичної (лікарської) експертизи будь-яким чином.

Твердження апелянта про його придатність "до військової служби в Збройних Силах України у підрозділах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони" згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 08 липня 2024 року № 5659 не суперечить висновкам згідно із свідоцтвом про хворобу від 16 грудня 2024 року № 213/18-сі щодо непридатності до служби в Службі судової охорони, оскільки це свідоцтво оформлено саме після проведеного хірургічного (оперативного медичного) втручання 30 липня 2024 року (протезування аортального клапана механічним протезом On-X), про що у ньому й указано та, власне, у зв`язку з чим подано й рапорт позивача від 08 листопада 2024 року, що, у підсумку, слугувало підставою для визнання позивача за результатом медичної експертизи непридатним до служби, тобто, відповідно, після проходження медичного огляду ВЛК у липні 2024 року.

Не є обґрунтованими й заперечення апелянта законності звільнення зі служби 31 грудня 2024 року (останній день відпустки) з посиланням на частину третю статті 40 КЗпП України та частину першу статті 5 Закону № 2136-IX, оскільки, як встановлено пунктом 6 розділу Х Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, у разі звільнення співробітника зі служби та невикористання ним щорічної основної відпустки за його бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням зі служби й у цьому разі датою звільнення співробітника зі служби є останній день відпустки. Це положення кореспондується з нормою статті 3 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки", відповідно до якої за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Натомість приписи частини третьої статті 40 КЗпП України та частини першої статті 5 Закону № 2136-IX врегульовують звільнення працівника з ініціативи роботодавця, що помилково вважається позивачем застосовним до спірних правовідносин, позаяк за обставинами цієї справи позивача звільнено у зв`язку з припиненням служби за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби.

Суд встановив, що наказ Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області по особовому складу від 17 грудня 2024 року № 747/ОС про звільнення позивача зі служби було видано невідкладно після оформлення свідоцтва про хворобу позивача від 16 грудня 2024 року № 213/18-сі, тобто з дотриманням невідкладної реалізації за вимогами Порядку проведення медичної (лікарської) експертизи. Водночас, за ініціативою позивача було реалізовано його право на отримання щорічної відпустки у випадку звільнення з 12 по 31 грудня 2024 року (наказ від 09 грудня 2024 року № 723/ОС), що сторонами не заперечується та не є спірним. Окрім того, згідно з рапортом від 17 грудня 2024 року у зв`язку з відпусткою та наступним звільненням зі служби у зв`язку з визнанням непридатним до служби у Службі судової охорони за підпунктом 2 пункту 2 розділу ХІІ (через хворобу) Положення про проходження служби співробітниками служби судової охорони, позивач не заперечував звільнення зі служби з 31 грудня 2024 року.

Доводи ж позивача про тиск та примус до написання цього рапорта, про що він зазначає у заяві про зміну підстав позову, не підтверджено жодними доказами в матеріалах справи (звернення до керівника, вищих посадових осіб щодо чинення тиску та примусу, звернення до правоохоронних органів щодо неправомірних дій тощо).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що отримання такої відпустки впливає лише на дату звільнення, а не на фактичне продовження служби й при цьому позивач помилково вважає необхідним написання за обставин цієї справи відповідного рапорта про звільнення зі служби за його, як зазначає позивач, ініціативою під час перебування у відпустці.

Колегія суддів вважає безпідставним покликання апелянта щодо звільнення зі служби без згоди Первинної профспілкової організації територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області відповідно до статті 43 КЗпП України, звертаючи увагу на таке.

За змістом спірних обставин у цій справі, позивач звільнений зі служби за підпунктом 2 пункту 2 розділу ХІІ (через хворобу) Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, згідно з яким за рішенням медичної комісії про непридатність до служби обумовлено припинення (через хворобу) служби співробітника Служби судової охорони, та, як наслідок - звільнення зі служби.

Водночас, положеннями статті 43 КЗпП України, на норми якої спирається позивач, врегульовано саме розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, та, до того ж, у чітко визначених випадках відповідно до статей 40 і 41 КЗпП України, які не врегульовують порядок звільнення зі служби співробітника Служби судового охорони та, відповідно, не стосуються предмету спору у цій справі.

Колегія суддів також відхиляє довід апелянта щодо його звільнення без персонального повідомлення про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, помилково поширюючи дію положень статті 49-2 КЗпП України, якою врегульовано вивільнення працівників за ініціативою роботодавця, зокрема у випадках змін в організації виробництва і праці, на звільнення позивача – співробітника Служби судової охорони внаслідок визнання непридатним до служби у Службі судової охорони за рішенням медичної (військово-лікарської) комісії, оформленого свідоцтвом про хворобу, яке відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку про проведення медичної (лікарської) експертизи реалізується невідкладно.

Суд погоджується з позивачем у тому, що закріплення "невідкладної реалізації" не означає порушення порядку звільнення, тому звертає увагу позивача на ототожнення ним підстави його звільнення зі служби за станом здоров`я (через хворобу), що є самостійною та достатньою підставою для негайного припинення служби, та звільнення працівника з ініціативи роботодавця з розірванням трудового договору із забезпеченням гарантій від незаконного звільнення, проведення передбачених КЗпП України виплат та компенсацій та реалізації права щодо переважного залишення на роботі вивільнюваних працівників, що регламентовано загальними нормами трудового законодавства.

При цьому варто зауважити на тому, що за загальним правилом норми трудового законодавства у відносинах публічної служби є субсидіарними, тобто підлягають застосуванню, якщо ці відносини не врегульовані актами спеціального законодавства. Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 29 жовтня 2020 року у справі № 9901/929/18 та від 14 січня 2021 року у справі № 9901/584/19, згідно з якою за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це прямо зазначено в спеціальному законі.

Проте, як вже йшлося, частиною другою статті 162-1 Закону № 1402-VIII встановлено, що порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється цим Законом та положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України. А частиною першою цієї ж статті виокремлено категорії працівників Служби судової охорони: особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони. При цьому доказами в матеріалах справи підтверджено, що відповідно до наказу Служби судової охорони від 03 грудня 2019 року № 345 о/с позивача призначено на посаду начальника Відділу матеріально-технічного забезпечення Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області із присвоєнням йому первинного спеціального звання лейтенант Служби судової охорони.

Тож відповідачем, на переконання суду, не допущено порушення порядку звільнення позивача, співробітника Служби судової охорони, якому присвоєно спеціальне звання, зі служби, про яке стверджує позивач, з огляду за встановлені обставини цієї справи в частині попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Варто додати також, що коли спеціальні норми інакше регулюють певні питання щодо проходження публічної служби, то це ще не свідчить про наявність прогалини у регулюванні, яку можна заповнити чи замінити загальними нормами. Натомість позивач, намагаючись переконати у пріоритетному застосуванні загальних норм трудового законодавства до правової ситуації, яка [уже] регулюється спеціальними нормами (в часі прийнятими пізніше, ніж загальні норми трудового законодавства), безпідставно ототожнює розірвання трудового договору з працівником за ініціативою роботодавця з умовами припинення служби (публічної) у Службі судової охорони, проходження, у тому числі й звільнення з якої, регламентовано нормами спеціального законодавства.

Розміщення окремих із цих спеціальних норм у підзаконному нормативному акті (з уваги на спосіб, у який законодавець врегулював відносини у сфері проходження публічної служби у Службі судової охорони) не применшує їхньої юридичної сили перед нормою загальною, яка може застосуватися до відносин публічної служби лише субсидіарно.

Такі міркування викладено Верховним Судом у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 160/20449/21, й ці підходи суд вважає застосовними при вирішенні спору у цій справі з огляду на вузький предмет правового регулювання та специфіку спірних правовідносин у сфері публічної служби.

Що ж до доводів апелянта про відсутність будь-яких медичних протипоказань щодо продовження позивачем служби та виконання службових обов`язків, у тому числі й навантажень, обсяги (нормативи) яких передбачені Тимчасовою інструкцією з фізичної підготовки в Службі судової охорони, затвердженої наказом Служби судової охорони від 04 лютого 2021 року № 57 (зі змінами), суд, насамперед, звертає увагу позивача на те, що у межах спірних правовідносин суд неуповноважений оцінювати висновок свідоцтва про хворобу від 16 грудня 2024 року № 213/18-сі, виданого медичною (військово-лікарською) комісією ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" щодо кваліфікації захворювання/хвороби, у тому числі віднесення захворювання до відповідного переліку, що перешкоджають проходженню служби, як і власне медичного висновку М(ВЛ)К, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності медичного висновку виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

При цьому суд відзначає, що відповідно до пункту 16 розділу ІІ Порядку проведення медичної (лікарської) експертизи у разі незгоди особи, яка проходила медичний огляд у М(ВЛ)К, з рішенням М(ВЛ)К, вона може оскаржити його в Центральній медичній (військово-лікарській) комісії Державної установи "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України". Також й пунктом 8 розділу IV цього Порядку передбачено ініціювання питання визначення придатності до служби за станом здоров`я на час звільнення зі служби колишніми співробітниками, які також вправі звернутися із заявою до М(ВЛ)К щодо перегляду раніше прийнятого рішення М(ВЛ)К.

Проте доказів відповідного звернення до М(ВЛ)К позивачем суду не надано, як і не стверджено про таке звернення у зв`язку з незгодою з ухваленим рішенням М(ВЛ)К та ініціюванням його перегляду.

Зважаючи на наведені мотиви суду у цьому судовому рішенні, суд вважає, що оскаржуваний наказ прийнято у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством, як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для його скасування відсутні.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволення позовних вимог.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.