Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №240/11575/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/11575/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

02 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2025 №063550007020 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 27.03.2025.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, подав апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач має посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина евакуйованого у 1986 році із зони відчуження (категорія 2), видане Житомирською облдержадміністрацією 24.11.1992.

Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Овруцьким РВ УМВС України в Житомирській області 25.11.1997, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

27.03.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке рішенням від 03 квітня 2025 року №063550007020 відмовило у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з неможливістю взяття до уваги довідки №П/1036 від 29.11.2024.

В зазначеному рішенні вказано, що не взято до уваги довідку про евакуацію із зони відчуження у 1986 році №П/1036 від 29.11.2024, оскільки документ виданий Коростенською районною державною адміністрацією.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального страхового стажу не зараховано період проходження строкової військової служби в російській федерації з 24.06.1991 по 29.04.1993 згідно з військовим квитком НОМЕР_3 від 24.06.1991, оскільки відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат від російської федерації. Зазначено, що право на пенсію заявник набуде з 26.03.2036 або при наданні довідки про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, яка видана Житомирською облдержадміністрацією.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин, судом першої інстанції зроблено висновок щодо часткової обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, враховує наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Згідно з п. 2 ст. 55 вищезазначеного закону, передбачено, що пенсії призначаються із зменшенням пенсійного віку, зокрема, евакуйованим з 10-кілометрової зони відчуження в 1986 році - на 10 років, евакуйованим з інших територій зони відчуження у 1986 році - на 8 років.

Згідно з ч.3 ст.65 Закону №796-ХІІ (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі посвідчення категорії 2, громадянина, евакуйованого у 1986 році із зони відчуження) посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Згідно зі статтею 9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема: евакуйовані із зони відчуження та відселені із зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення.

Статтею 14 Закону №796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2;

Згідно з частинами другою, четвертою статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.

Відповідно до пункту 4 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 2), потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження і особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. N224), віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення сірого кольору, серія Б.

Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.

З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, евакуйованої у 1986 році із зони відчуження 2 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо, є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, наявність у позивача посвідчення (категорія 2) серії НОМЕР_1 , виданого Облдержадміністрацією 24.11.1992, надає право користуватися пільгами, визначеними Законом №796-XII, в тому числі, правом на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, а саме 8 років.

В матеріалах справи відсутні докази того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий позивачу статус скасований.

Відповідно до архівної довідки №П/1036 від 29.11.2024, виданої Архівним відділом Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області, у погосподарських книгах с.Журба, Журбівської сільської ради народних депутатів Овруцького району Житомирської області за 1983-1985, 1986-1990 роки значиться ОСОБА_1 , 1973 р.н., який дійсно проживав у с.Журба на день аварії на ЧАЕС, 26.04.1986, і був евакуйований 29.05.1986.

На момент Чорнобильської катастрофи (26 квітня 1986 року) позивач проживав у зоні відчуження та був евакуйований 29 травня 1986 року, а тому він має право на зниження пенсійного віку.

З урахуванням викладеного, посилання відповідача у оскаржуваному рішенні на відсутність довідки відповідної облдержадміністрації, як на підставу відмови позивачу у призначенні пенсії, є неправомірним.

Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що позивач, як особа, яка була евакуйована з територій зони відчуження у 1986 році, має право пенсію із зменшенням пенсійного віку на 8 років за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Щодо не зарахування періоду проходження позивачем строкової військової служби в російській федерації з 24.06.1991 по 29.04.1993 згідно з військовим квитком НОМЕР_3 від 24.06.1991, оскільки відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат від російської федерації, слід зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Положеннями абзацу 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Згідно з статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі також - Угода від 13.03.1992).

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Таким чином, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.

Отже, Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при призначенні пенсії, а також заробіток за відповідний період, який підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Матеріали справи свідчать, що згідно із записами, що містяться у військовому квитку серії НОМЕР_3 від 24.06.1991, позивач був призваний комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 24.06.1991 та звільнений з військової служби 29.04.1993 на підставі наказу МБ РФ №137 від 09.04.1993.

При цьому, сторонами не оспорюється той факт, що військова частина, в якій позивач проходив військову службу, знаходилася на території російської федерації.

Вказані записи про періоди проходження позивачем військової служби засвідчені відтиском печатки відповідної установи та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися у їх правдивості.

Таким чином, позивачем подано документи для підтвердження страхового стажу, а саме періоду проходження військової служби на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у даному випадку, враховуючи обставини, що склалися у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 рф на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідач протиправно відмовив у врахуванні при обчисленні страхового стажу позивача період проходження військової служби з 24.06.1991 по 29.04.1993 в рф згідно з військовим квитком від 24.06.1991 серії НОМЕР_3 .

Підсумовуючи наведене, суд першої інстанції обгрунтовано визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови позивачу в зарахуванні до страхового стажу періоду проходження військової служби з 24.06.1991 по 29.04.1993.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 8 років, як евакуйованого у 1986 році із зони відчуження, відповідно до статті 55 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Також, судова колегія вважає доцільним обраний судом першої інстанції спосіб поновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 27.03.2025 (з моменту звернення).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.