Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №120/17101/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/17101/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар П.А.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

02 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт послався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору та ухвалення незаконного рішення.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступні обставини.

Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

26.07.2024 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 із рапортом та доданими до нього документами щодо його звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Зокрема, у поданому рапорті позивач зазначав, що з 06.04.2023 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у них, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . У дружини від першого шлюбу є неповнолітній син: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У позивача від першого шлюбу є син: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Як вказує позивач, двоє дітей спільно з ним проживають тривалий час та троє дітей перебувають на його утриманні та матеріальному забезпеченні, в підтвердження чого він долучає відповідні докази.

Рапорт позивача Військовою частиною НОМЕР_2 був переданий на розгляд до вищого командування - Військової частини НОМЕР_1 .

За результатами розгляду рапорту позивача Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь у формі листа за №1579/6062 від 05.08.2024, відповідно до якого позивачу доведено інформацію про відмову у його задоволенні у зв`язку з відсутністю правових підстав для звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", так як не надано доказів опікунства чи усиновлення позивачем неповнолітньої дитини ОСОБА_6 (наразі прізвище ОСОБА_7 ) та законодавчо встановлених обов`язків щодо неї, в тому числі обов`язку по його утриманню, тому підстави вважати, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває троє неповнолітніх дітей, відсутні.

Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом порушеного права.

За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.92 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції, діючий на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє до тепер.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час воєнного стану:

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

- у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

- у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

- військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Так, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Як встановлено з матеріалів справи, Військова частина НОМЕР_2 є НОМЕР_3 окремим батальйоном територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_4 " Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Відтак, командир військової частини НОМЕР_2 не уповноважений звільняти військовослужбовців під час особливого періоду, а тому рапорт про звільнення позивача було направлено до командира Військової частини НОМЕР_1 .

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170).

Згідно абз. 2 п. 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із оскарженням дій відповідача, що виразились у відмові звільнити позивача згідно поданого рапорту з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII за наявності такої сімейної обставини як перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є з`ясування факту перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 21.07.2023 між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (після шлюбу прізвище ОСОБА_7 ), який зареєстрований Хмільницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено актовий запис № 140. Наведене підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 21.07.2023.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , позивач є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У позивача є дитина від попереднього шлюбу: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Разом із тим, у дружини позивача ОСОБА_2 є дитина від попереднього шлюбу, а саме: ОСОБА_9 (прізвище пізніше змінено на ОСОБА_7 - свідоцтво про нароження серії НОМЕР_7 видано повторно) ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якого у свідоцтві про його народження серії НОМЕР_8 , значиться ОСОБА_11 .

Отже, по відношенню до неповнолітньої дитини своєї дружини ОСОБА_4 позивач є вітчимом.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28.05.2024 року, ОСОБА_11 позбавлено батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_6 .

Матеріали справи підтверджують, що наразі позивач проживає спільно із дружиною ОСОБА_2 , їх спільною дитиною та її неповнолітньою дитиною ОСОБА_4 .

Відповідно, в площині цього спору спірним є питання стосовно обов`язку вітчима утримувати неповнолітню дитину дружини, яка з ним проживає.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України від 26.04.2001 року № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства" (далі - Закон № 2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 15 Закону № 2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

При цьому, загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов`язків закріплено у статтях 14 та 15 СК України.

Так, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою. У зв`язку з цим сімейні обов`язки є такими, що не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. Майновий обов`язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо ж в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

А згідно ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, окрім випадків передбачених законодавством.

При цьому, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов`язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними.

Форми такого утримання можуть різнитись, а законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.

Аналізуючи питання щодо посилання позивача на факт позбавлення батьківських прав біологічного батька ОСОБА_4 , слід зазначити наступне.

Статтею 166 СК України передбачено, що особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Однак, частиною 2 статті 166 СК України визначено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Виходячи із вищенаведеного, безспірним є той факт, що позивач будучи батьком малолітнього сина ОСОБА_3 , виконує свій батьківський обов`язок по його утриманню.

Натомість, якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно наявності обов`язків вітчима (мачухи) утримувати пасинка (падчерки) передбачені певні застереження.

Зокрема, згідно з частиною 1 статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).

Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як "батько", "мати", "дитина", "вітчим", "пасинок", "падчерка", "усиновлений", "усиновитель", адже це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.

Таким чином, суд першої інстанції вірно виснував, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 , має право на виховання своєї спільної із дружиною дитини ОСОБА_3 , а також має право на участь у вихованні своєї неповнолітньої дитини від першого шлюбу ОСОБА_5 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , при цьому обов`язок щодо його утримання у позивача, саме як вітчима, може виникнути виключно у випадку та за умови, якщо в таких неповнолітніх дітей не має матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Втім, як зазначалось вище, у неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження є власний батько ОСОБА_11 .

Отже, у батьків дитини зберігається обов`язок утримання свої дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення банківських прав, визнання батьків недієздатними тощо.

При цьому, жодних доказів про те, що позивач усиновив вказану дитину, матеріали справи не містять та таких в процесі розгляду справи не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Стосовно наявної в матеріалах справи довідки Виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області №601/19-23 від 04.09.2024, то судова колегія зауважує, що вказаний документ свідчить виключно про проживання разом у житловому будинку 4 осіб. Фактично, це може свідчити про добровільну участь позивача у вихованні та забезпеченні потреб його неповнолітніх дітей та неповнолітньої дитини його дружини, однак не вказує на обов`язок позивача, як вітчима, щодо його утримання.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки факт наявності обов`язку у позивача щодо утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , який дозволяв би як сімейна обставина звільнитись позивачу з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", не підтверджений належними та допустимими доказами, тому правових підстав для задоволення даного позову не має.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.12.2023 по справі № 160/11228/23, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування судом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.