Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №320/18772/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/18772/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Бужак Н.П., Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.04.2017 №45411-1305 на суму 8 859,75 грн та від 07.04.2020 №77618-3313-2615 на суму 9 302,74 грн за користування земельною ділянкою площею 109,02 кв.м.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що податковим органом не було подано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов`язання, що зазначене в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, що свідчить про те, що ним як суб`єктом владних повноважень не забезпечено виконання передбаченого процесуальним законом обов`язку доказування правомірності своїх дій під час прийняття спірних ППР, що має своїм наслідком визнання їх протиправними та скасуванню.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при вирішенні спору було невірно застосовано норми чинного законодавства, а також не з`ясовані та не досліджені всі обставини справи.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2025 року та від 27 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

13 березня 2025 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, у грудні 2022 року ОСОБА_1 поштовим відправленням отримано рішення ГУ ДПС у м. Києві № 8007-17 про опис майна в податкову заставу від 08.12.2022 року.

09 січня 2023 року позивач звернувся з листом до Головного управління ДПС у м. Києві з проханням роз`яснення підстав прийняття рішення про опис майна в податкову заставу № 8007-17 від 08.12.2022 року та скасувати його.

24 лютого 2023 року на адресу позивача надійшов лист за № 329/Д/26-15-24-01-11-18/3ВГ від 07.02.2023 року, зі змісту якого вбачається, що рішення про опис майна в податкову заставу № 8007-17 від 08.12.2022 року було прийнято на підставі податкових повідомлень-рішень: від 28.04.2017 № 45411-1305 на суму 8859,75 гривень та від 07.04.2020 № 77618-3313-2615 на суму 9302,74 гривень.

Не погоджуючись з висновками контролюючого органу та правомірністю прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що наведені контролюючим органом розрахунки до спірних ППР містять складові, правильність визначення яких не підтверджена належним, достатнім і достовірними доказами, відтак, спірні податкові повідомлення - рішення від 28.04.2017 №45411-1305 на суму 8859,75 грн та від 07.04.2020 №77618-3313-2615 є протиправними та підлягають скасуванню.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам справи, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.

Враховуючи наявність доводів апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду із позовом, колегія суддів дійшла висновку про необхідність першочергово здійснити перевірку останніх для вирішення питання про наявність або відсутність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексу адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах.

За змістом частин першої, другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності.

Отже, з урахуванням зміни судової практики, платник податків може звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24 відступила від висновку, викладеного в пункті 101 постанови Великої Палати від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, про те, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України встановлює спеціальні строки звернення до суду, відсилаючи в цьому питанні до статті 102 цього Кодексу.

У контексті зазначеного Велика Палата вказала, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не встановлює строку звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та не є відсильною до норми, яка їх встановлює, а отже, не є тим «іншим законом», яким встановлені спеціальні строки звернення до суду.

Строк у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, є саме строком давності, у межах якого за платником податків зберігається право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу, а не строком звернення до суду із такими вимогами.

Велика Палата вказала, що норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, а тому має перевагу в застосуванні правовідносин у цій справі.

Відповідно до приписів пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилась процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом від 30 травня 2023 року та просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року №45411-1305 на суму 8 859,75 грн та від 7 квітня 2020 року №77618-3313-2615 на суму 9 302,74 грн.

З наданих сторонами доказів вбачається, що податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року №45411-1305 надіслане поштовим відправленням №0100150944982 від 23 червня 2017 року ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 та вручено їй особисто 24 червня 2017 року (а.с.23, 58, 87).

Податкове повідомлення-рішення від 7 квітня 2020 року №77618-3313-2615 надіслане поштовим відправленням №0100177808150 від 19 травня 2020 року ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 та вручено їй особисто 20 травня 2020 року (а.с. 19, 59, 86).

Зі змісту листа ОСОБА_1 від 21 серпня 2017 року вбачається, що остання підтверджує отримання від податкового органу податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року №45411-1305 (а.с.20).

Зі змісту листа ОСОБА_1 від 9 червня 2020 року вбачається, що остання підтверджує отримання від податкового органу податкового повідомлення-рішення від 7 квітня 2020 року №77618-3313-2615 та повідомляє про наявність податкового боргу згідно податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року №45411-1305 (а.с.15).

Зі змісту листа ОСОБА_1 від 9 січня 2023 року вбачається, що остання підтверджує отримання від податкового органу податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2017 року №45411-1305 та повідомляє про його адміністративне оскарження (а.с.8); отримання від податкового органу податкового повідомлення-рішення від 7 квітня 2020 року №77618-3313-2615 та повідомляє про його адміністративне оскарження (а.с.9).

Проте, у позовній заяві позивач наголосив на тому, що спірні податкові повідомлення-рішення станом на дату подання позову (травень 2023 року) ним не отримано.

Податковий орган у відповіді від 7 лютого 2023 року вказав про те, що станом на 6 лютого 2023 року відсутня інформація щодо оскарження в адміністративному чи судовому порядку податкових повідомлень-рішень від 28.04.2017 №45411-1305 та від 07.04.2020 №77618-3313-2615 (а.с.13).

Як вбачається з матеріалів справи, доказів здійснення процедури адміністративного оскарження відповідних податкових повідомлень-рішень сторонами не надано та судом не встановлено, відтак строк звернення до суду у спірному випадку становить шість місяців.

Відповідно до розділу ІІІ Наказу Міністерства Фінансів України від 28.12.2015 № 1204 «Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків регламентовано процедуру надіслання (вручення) контролюючим органом податкових повідомлень-рішень платникам податків» структурний підрозділ контролюючого органу, який склав податкове повідомлення- рішення відповідно до Кодексу, роздруковує його у двох примірниках (податкові повідомлення- рішення за формами «Ф» та «МПЗФ» - в одному примірнику) та після погодження з підрозділами правової роботи передає на підпис керівнику (виконувачу його обов`язків, його заступнику або уповноваженій особі) контролюючого органу.

При складанні у передбачених Кодексом випадках податкових повідомлень-рішень в електронній формі необхідно дотримуватись вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Після підписання податкове повідомлення-рішення (крім податкових повідомлень-рішень за формами «Ф» та «МПЗФ») не пізніше наступного робочого дня надсилається (вручається) платнику податків. Податкові повідомлення-рішення за формами «Ф» та «МПЗФ» надсилається (вручається) платнику податків у терміни, встановлені Кодексом для податків на майно фізичних осіб. Податкове повідомлення-рішення за формою «МПЗФ» надсилається (вручається) платнику податків у терміни, встановлені Кодексом для визначення контролюючим органом загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам - власникам, орендарям, користувачам на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.

Податкове повідомлення-рішення вважається належним чином надісланим (врученим) платнику податків, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 Кодексу.

Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Наведені положення податкового законодавства України визначають механізм надсилання та вручення податковим органом документів, складених за результатами заходів державного контролю. Зокрема, такі документи є належно врученими, якщо вони надіслані безпосередньо за адресою фактичного місцезнаходженням чи податковою адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручені платнику податків (його представнику).

За матеріалів справи вбачається та не є спірним, що податковою адресою ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .

Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення надіслані та вручені за податковою адресою позивача.

З огляду на наведене, строк звернення до суду у спірному випадку завершився 24 грудня 2017 року (№45411-1305) та 20 листопада 2020 року (№77618-3313-2615).

Проте, з адміністративним позовом до суду позивач звернувся 30 травня 2023 року, тобто зі значним пропуском шестимісячного строку.

Ухвалою суду першої інстанції від 7 червня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду.

3 липня 2023 року позивач подав заяву про усунення недоліків, просив поновити строк звернення до суду, оскільки до 24 лютого 2023 року не міг знати про існування спірних рішень.

Надалі, розглянувши подану позивачем заяву, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

Непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча і могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, яка хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною. Такі висновки наведені в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 757/45756/21-ц.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Обставин, що знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з пропуском процесуального строку, позивачем не повідомлено; позивач не обґрунтував та не довів наявність такого причинного зв`язку.

Надаючи оцінку темпоральним межам оскарження податкових повідомлень-рішень від 28.04.2017 №45411-1305 та від 07.04.2020 №77618-3313-2615, колегія суддів зауважує, що поважних причин пропуску процесуального строку звернення до суду, позивачем не наведено, а доводи щодо неотримання таких рішень спростовуються матеріалами справи.

Таким чином позивач не довів наявність жодних обставин (причин), які не залежали від його волевиявлення та фактично унеможливили його своєчасне звернення до суду у визначений законом строк, а наведені ним причини не є об`єктивними та поважними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 серпня 2024 року справа № 560/17663/23.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що повідомлення про вручення, які додані відповідачем до апеляційної скарги, є лише доказом надання (оплати) послуг поштового зв`язку, проте не дають можливості суду перевірити вміст поштового відправлення; належним доказом надіслання позивачу спірних податкових повідомлень-рішень може бути лише опис вкладення разом з розрахунковим документом.

Щодо таких тверджень судова колегія зауважує, що частиною восьмою Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270 (далі - Правила), оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать: поштові картки - прості, рекомендовані; листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; бандеролі - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; секограми - прості, рекомендовані; посилки - без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю; прямі контейнери - без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Частиною одинадцятою Правил визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Відповідно до частини 19 Правил, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Наведене в сукупності свідчить, що до інших видів листів, крім листів з оголошеною цінністю, опис вкладення не передбачений.

В свою чергу, позивачем не доведено наявність у податкового органу обов`язку надсилання податкового повідомлення-рішення поштовим відправленням з оголошеною цінністю.

Крім того, як встановлено вище, позивач визнає отримання спірних податкових повідомлень-рішень 24 червня 2017 року та 20 травня 2020 року, оскільки долучає копії поштових конвертів.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Відповідно до частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Приписи пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, призвело до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги слід залишити без розгляду.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: Н.П. Бужак

І.О. Грибан