Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №826/16796/17 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/16796/17 Суддя (судді) першої інстанції: Стефанов С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів – Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Науково-виробничого приватного підприємства “ПЛАСТ” до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Науково-виробниче приватне підприємство “ПЛАСТ” звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.11.2017 №0188701201 на суму 9790,33 грн. та від 30.11.2017 №0189011201 на суму 32463,47 грн.

На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 цю справу передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що контролюючим органом на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України, головним державним ревізором – інспектором відділу адміністрування ПДВ управління податків і зборів з юридичних осіб ГУ ДФС у м. Києві Микульською Ю.Б. проведено перевірку в приміщенні ГУ ДФС у м. Києві Науково-виробничого приватного підприємства «ПЛАСТ» з питання своєчасності сплати податку на додану вартість.

За результатом перевірки складено Акт про результати камеральної перевірки № 13328/26-15-12-00-20/01-14347180 від 07.11.2017 року, відповідно до висновків якого встановлено, що платник порушив п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України. За порушення правил сплати (перерахування) податку у строки, визначені законодавством, відповідальність платника передбачена ст. 126 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного Акту перевірки № 13328/26-15-12-00-20/01-14347180 від 07.11.2017 року ГУ ДФС у м. Києві були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0188701201 від 29.11.2017 року, яким позивача зобов`язано сплатити штраф у сумі 9 790,33 грн. та № 0189011201 від 30.11.2017 року, яким позивача зобов`язано сплатити штраф у сумі 32 463,47 грн.

Вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки

платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових

накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

У статті 76 ПК України зазначено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 Податкового кодексу України.

Згідно із пп. 16.1.4 п. 16.1 п.16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.

Контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України).

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України, у разі, визначення грошового зобов`язання контролюючим орган за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3,6 пункту 54.3 статті кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Разом з тим, п. 126.1 ст. 126 ПК України встановлено, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 статті 126) протягом строків, визначених Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 114.1 статті 114 ПК України передбачено, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників відповідають строкам давності для - врахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 Кодексу.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, зазначених пунктом 102.2 статті 102 Кодексу, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів, (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 203.2 статті 203 ПК України встановлено, що сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Як вбачається з Акту перевірки, у ньому зазначено, що згідно податкової декларації № 9138793481 від 18.07.2017 року позивачем сплачено 27.09.2017 р. податок в розмірі 9 154,70 грн. (прострочення 59 днів).

Проте, відповідно до податкової декларації № 9138793481 від 18.07.2017 року позивач повинен сплатити ПДВ в розмірі 36 592 грн.

Згідно платіжного доручення № 608 від 05.07.2017 року позивачем сплачено 5 000 грн. ПДВ за червень 2017 р.

Згідно платіжного доручення № 723 від 26.07.2017 року позивачем було сплачено 31 592 грн. ПДВ за червень 2017 р.

Таким чином з викладеного вбачається, що у встановлений законом термін позивачем було сплачено ПДВ за червень 2017 р. на загальну суму 36 592 грн.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що згідно податкової декларації № 9116417469 від 19.06.2017 р. позивачем сплачено ПДВ за травень 2017 року: 25.07.2017 р. в розмірі 10 050 грн. (прострочення 25 днів); 26.07.2017 року в розмірі 26 542 грн. (прострочення 26 днів); 28.08.2017 року в розмірі 36 996 грн. (прострочення 59 днів); 27.09.2017 року в розмірі 22 897,30 грн. (прострочення 89 днів). Разом 96 485,30 грн.

Однак судом встановлено, що згідно податкової декларації № 9116417469 від 19.06.2017 року позивач повинен сплатити ПДВ в розмірі 105 817 грн.

Згідно платіжного доручення № 509 від 12.06.2017 року позивачем сплачено 36 000 грн. ПДВ за травень 2017 р.

Згідно платіжного доручення № 564 від 23.06.2017 року позивачем сплачено 60 000 грн. ПДВ за травень 2017 р.

Згідно платіжного доручення № 565 від 23.06.2017 року позивачем сплачено 1 000 грн. ПДВ за травень 2017 р.

Згідно платіжного доручення № 575 від 27.06.2017 року позивачем сплачено 8 817 грн. ПДВ за травень 2017 р.

Таким чином з викладеного вбачається, що позивачем у встановлений законом термін було сплачено ПДВ за травень 2017 року у розмірі 105 817 грн.

В Акті також зазначено, що згідно податковій декларації № 9092141828 від 18.05.2017 року позивачем сплачено 26.06.2017 року податок в розмірі 56 898 грн. (прострочення 27 днів).

Водночас, згідно платіжного доручення № 422 від 22.05.2017 року позивачем сплачено 20 000 грн. ПДВ за квітень 2017 р.

Згідно платіжного доручення № 442 від 29.05.2017 року позивачем сплачено 38 898 грн. ПДВ за квітень 2017 р.

Таким чином, позивачем у встановлений законом термін було сплачено ПДВ за квітень 2017 року у розмірі 58 898 грн. (переплата 2 000 грн.).

Також як вбачається з Акту, згідно податкової декларації № 9066819324 від 14.04.2017 року позивач сплатив 26.06.2017 р. податок в розмірі 31 542 грн. (прострочення 57 днів).

Судом встановлено, що згідно платіжного доручення № 308 від 24.04.2017 року позивачем сплачено 31 542 грн. ПДВ за березень 2017 року.

Таким чином, позивачем у встановлений законом термін було сплачено ПДВ за березень 2017 року в розмірі 31 542 грн.

Також в Акті вказано, що згідно податкової декларації № 90440726 від 17.03.2017 року позивачем сплачено ПДВ за лютий 2017 року: 29.05.2017 року в розмірі 13 226,65 грн. (прострочення 60 днів); 26.06.2017 року в розмірі 5 128,35 грн. (прострочення 88 днів), що знову ж таки не відповідає дійсності.

Так, згідно платіжного доручення № 216 від 29.03.2017 року позивачем сплачено 18 355 грн. ПДВ за лютий 2017 року єдиним платежем. Таким чином, позивачем у встановлений законом термін було сплачено ПДВ за лютий 2017 р. в розмірі 18 355 грн.

В Акті зазначено, що згідно податкової декларації № 9245226178 від 19.12.2016 року позивачем сплачено ПДВ за листопад 2016 року: 26.05.2017 р. в розмірі 22 316,85 грн. (прострочення 147 днів); 29.05.2017 р. в розмірі 19 684,15 грн. (прострочення 150 днів). Разом 42 001 грн.

Судом встановлено, що згідно платіжного доручення № 1001742072 від 28.12.2016 року позивачем сплачено 42 001 грн. ПДВ за листопад 2016 року єдиним платежем. Таким чином, позивачем у встановлений законом термін було сплачено ПДВ за листопад 2016 р. в розмірі 42 001 грн.

В Акті також вказано, що згідно податкової декларації № 9129644573 від 22.06.2015 р. позивачем сплачено 26.08.2015 р. податок в розмірі 1 371,35 грн. (прострочення 57 днів), що не відповідає дійсності, оскільки відповідно до податкової декларації № 9129644573 від 22.06.2015 року позивач повинен сплатити ПДВ в розмірі 42 706 грн.

Так, згідно платіжного доручення № 301 від 26.06.2015 року позивачем сплачено 42 706 грн. ПДВ за травень 2015 року єдиним платежем. Таким чином, позивачем у встановлений законом термін було сплачено ПДВ за травень 2015 року в розмірі 42 706 грн.

В Акті вказано, що згідно податкової декларації № 9174693137 від 19.08.2015 р. позивачем сплачено 28.09.2015 р. податок в розмірі 1 447,10 грн. (прострочення 29 днів).

Відповідно до уточнюючих розрахунків, станом на липень 2015 року позивач мав переплату по ПДВ на суму 67 225 грн. За декларацією від 19.08.2015 року ПДВ за липень 2015 року складав 23 280 грн. За цих причин, позивач не сплачував ПДВ за липень 2015 року.

В Акті зазначено, що згідно податкової декларації № 9193955511 від 18.09.2015 року позивачем сплачено 23.10.2015 року податок в розмірі 1 483,10 грн. (прострочення 23 днів), що не відповідає дійсності.

Так, відповідно до податкової декларації № 9193955511 від 18.09.2015 року позивач повинен сплатити ПДВ в розмірі 22 796 грн. Згідно платіжного доручення № 622 від 28.09.2015 року позивачем сплачено 22 796 грн. ПДВ за серпень 2015 року єдиним платежем. Таким чином, позивачем у встановлений законом термін було сплачено ПДВ за серпень 2015 р. в розмірі 22 796 грн.

В Акті вказано, що згідно податкової декларації № 9215678090 від 20.10.2015 року позивачем сплачено 19.11.2015 р. податок в розмірі 1 483,10 грн. (прострочення 20 днів).

Водночас, відповідно до податкової декларації № 9215678090 від 20.10.2015 року позивач повинен сплатити ПДВ в розмірі 59 935 грн. Згідно з уточнюючим розрахунком, станом на вересень 2015 року позивач мав переплату по ПДВ на суму 34 575 грн. Згідно платіжного доручення № 727 від 20.10.2015 року позивачем сплачено 46 000 грн. ПДВ за вересень 2015 року. Згідно платіжного доручення № 728 від 20.10.2015 року позивачем сплачено 200 грн. ПДВ за вересень 2015 р. Таким чином, позивачем у встановлений законом термін було сплачено ПДВ за вересень 2015 року.

Відповідно до вимог чинного законодавства, позивач сплачує податок на додану вартість на електронний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ, який був відкритий та обслуговується Державною казначейською службою України.

Також судом встановлено, що своїй відповіді на заперечення до Акту камеральної перевірки за № 38388/10/26-15-12- 01-18 від 27.11.2017 року відповідач, посилаючись на п. 87.9 ст. 89 Податкового кодексу України, зазначив: «У разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків».

При посиланні відповідача на зазначену правову норму, можна зробити висновок, що позивач має податковий борг, проте ані в Акті, ані в своїй відповіді на заперечення до Акту, відповідач не зазначив та не конкретизував, що позивач має податковий борг, суму такого податкового боргу та підстави його виникнення.

Судом встановлено, що дійсно, 19.12.2016 року на адресу позивача надійшов лист з рекомендованим повідомленням від Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві. В даному листі знаходилось:

- податкова вимога від 08.12.2016 року за № 12655-17 про термінову сплату грошових зобов`язань, а саме: за податковим повідомленням-рішенням № 0001982280 від 16.07.2013 р., відповідно до кого позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем «податок на прибуток підприємств» на суму 109 526 грн. за основним платежем та на 1 грн. за штрафними санкціями; за податковим повідомленням-рішенням № 0001992280 від 16.07.2013 р., відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем «податок на додану вартість» на 92 495 грн. за основним платежем та на 1 грн. за штрафними санкціями;

- рішення про опис майна у податкову заставу за № 12655/26-59-17-02-14 від 08.12.2016 року;

- лист про надання документів щодо виділення активів.

Позивач, в період процедури судового оскарження податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі у м. Києві від 16.07.2013 року № 0001982280, № 0001992280, у справі № 826/20548/13, виявив бажання застосувати податковий компроміс. З цією метою, позивачем 15.04.2016 р. подано до контролюючого органу та зареєстровано заяву про застосування податкового компромісу, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу», яким доповнено Податковий кодекс України підрозділом 9-2: «Особливості уточнення податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податку на и тну вартість під час застосування податкового компромісу», який набрав чинність 17.01.2015 року.

Виконуючи вимоги п. 5 зазначеного Закону, позивач 24.04.2015 року сплатив суми податкових зобов`язань по вищевказаним податковим повідомленням-рішенням: платіжне доручення № 1001203124 від 24.04.2015 р. на суму 5 463,00 з призначенням платежу «податок на прибуток податковий компроміс»; платіжне доручення № 1001203043 від 24.04.2015 р. на суму 4 624,00 з призначенням платежу «ПДВ податковий компроміс».

Таким чином, позивач повністю дотримався передбаченої Законом процедури про застосування податкового компромісу і податковий компроміс по грошовим зобов`язанням визначеним у податкових повідомленнях-рішеннях № 0001982280, № 0001992280 від 16.07.2013 року було застосовано.

Вважаючи податкову вимогу від 08.12.2016 р. за № 12655-17 незаконною, у зв`язку з застосуванням податкового компромісу і відсутністю грошових зобов`язань по податковим повідомленням-рішенням № 0001982280, № 0001992280 від 16.07.2013 року, позивачем 27.12.2016 р. зареєстровано в Окружному адміністративному суді м. Києва позовну заяву про визнання протиправною та скасування податкової вимоги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві за № 12655-17 від 08.12.2016 р.

При цьому суд зазначає, що ані Державна податкова інспекція у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, ані відповідач, не взяли до увагу на той факт, що позивач застосував податковий компроміс згідно Закону України № 63-VІІІ, від 25.12.2014 р.

На підставі п. 8 зазначеного Закону податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов`язань згідно із цим підрозділом.

Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов`язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Згідно абзацу четвертого пункту 56.18 статті 56 ПК України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, до набрання судовим рішенням по справі № 826/43/17 законної сили, у позивача відсутній податковий борг відповідно до податкової вимоги від 08.12.2016 року за № 12655-17.

Більш того, судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року у справі № 826/43/17 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов Науково-виробничого приватного підприємства «ПЛАСТ» задоволено, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві за № 12655-17 від 08.12.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві №0188701201 від 29.11.2017 року та №0189011201 від 30.11.2017 року.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя О.В.Епель

суддя В.В.Файдюк