Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №320/37223/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/37223/24 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо незарахування позивачу страхового стажу за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника;

- зобов`язати відповідача зарахувати страховий стаж за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що законодавством прямо передбачено зарахування до страхового стажу часу перебування за кордоном іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач 18.05.2006 уклала шлюб з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.30).

Наказом Міністерства закордонних справ України від 06.06.2006 №1301-ос ОСОБА_2 призначено з 13.06.2006 Надзвичайним і Поважним Послом України в Республіці Казахстан на час довготермінового відрядження. Відряджено ОСОБА_3 з 13.06.2006 разом з дружиною ОСОБА_1 до Посольства України в Республіці Казахстан (а.с.29).

Трудова книжка позивача містить відомості, що в період з 13.06.2006 по 29.07.2010 вона перебувала за місцем довготермінового закордонного відрядження чоловіка ОСОБА_2 у Посольстві України в Республіці Казахстан (а.с.26).

Відповідно до довідки ГУ ПФ України в м. Києві від 28.03.2024 №2600-0207-8/64853 страховий стаж ОСОБА_1 складає 25 років 4 місяці 29 днів (а.с.14).

У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 30.04.2024 б/н щодо наявного страхового стажу, листом від 03.05.2024 №2600-0202-8/91812 відповідач повідомив про відсутність підстав для зарахування ОСОБА_1 страхового стажу за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника, у зв`язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків за вказаний період (а.с.27-28).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що період перебування позивача з 13.06.2006 по 29.07.2010 як дружини працівника дипломатичної служби повинен бути зарахований до її загального страхового стажу.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до ст.7 Закону №1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 62 вказаного Закону передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.

Зазначеним нормам відповідає п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

З трудової книжки позивача прямо вбачається, що в період з 13.06.2006 по 29.07.2010 вона перебувала за місцем довготермінового закордонного відрядження чоловіка ОСОБА_2 у Посольстві України в Республіці Казахстан - запис №28 (а.с.26).

Вказаний запис містить печатку, номер та дату наказу, підпис уповноваженої особи та не викликає сумнівів щодо його достовірності.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 №2449-VIII (надалі - Закон №2449-VIII) дипломатична служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності посадових осіб дипломатичної служби, пов`язаній з реалізацією зовнішньої політики України, захистом національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

За змістом ч.1, 2 ст.37 Закону №2449-VIII держава сприяє створенню умов для працевлаштування іншого з подружжя під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби.

Час перебування за кордоном іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, зараховується до страхового стажу.

Порядок нарахування страхового стажу та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, визначається законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що однією з гарантій працівників дипломатичної служби та яке розповсюджується на подружжя такого працівника є зарахування до страхового стажу час перебування за кордоном іншого з подружжя.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.

Згідно із пунктом 4.2 вказаного Порядку, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Таким чином, наведеними нормами права передбачено право пенсійного органу на перевірку наданих пенсіонером документів для їх підтвердження.

Однак, доказів визнання недостовірним запису у трудовій книжці щодо з 13.06.2006 по 29.07.2010 відповідачем не надано, а тому вказаний період безпідставно не враховано до страхового стажу позивача.

У даному випадку, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі №175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17, від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17 та від 31 березня 2020 року у справі №446/656/17.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності незарахування до страхового стажу періоду з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Текст постанови виготовлено 02 червня 2026 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

В.В.Файдюк