Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №947/26177/25 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/26177/25

Провадження № 2/947/341/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

02.06.2026 м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Цирфи К.А., за участі:

- секретаря судового засідання Дімової Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позиції позивача та відповідача, інших учасників справи

У липні 2025 року до Київського районного суду м. Одеси з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі також – позивач) до ОСОБА_2 (далі також – відповідачка) про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за позивачем права особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнення з відповідачки в рахунок компенсації 1/2 частки вартості транспортного засобу марки «Lexus GS 300», 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2016 по 2024 роки сторони перебували у шлюбі. У 2021 році відповідачка за особисті кошти позивача придбала спірну квартиру, право власності на яку оформила за собою. Також у 2022 році відповідачка за спільні кошти придбала автомобіль марки «Lexus GS 300», 2006 року випуску, право власності на який також оформила за собою. Оскільки після розлучення між сторонам не досягнуто згоди про поділ майна подружжя, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Заяви та клопотання учасників справи

Разом з позовом до суду представником позивача подані клопотання про витребування ряду доказів.

Ухвалою суду від 19.11.2026 вказані клопотання задоволені.

23.02.2026 до суду представником позивача подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 04.03.2026 вказане клопотання задоволено. Водночас запропоновано сторонам надати інформацію про отримані ними офіційні доходи з 2015 року.

Ухвалою суду від 30.04.2026 вказану інформацію витребувано з ДРФО безпосередньо судом.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 25.09.2025 справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовчі судові засідання призначалися на 23.10.2025, 19.11.2025, 18.12.2025, 05.02.2026, 04.03.2026, 02.04.2026, 30.04.2026.

Ухвалою суду від 30.04.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 28.05.2026.

У судове засідання 28.05.2026 представник позивача та відповідачка, належним чином повідомлені, до суду не з`явилися, про причини неявки не повідомили. Представник позивача просив розглянути справу за його відсутності.

Відзив на позов до суду не надходив. Відтак суд уважає за можливе здійснити судовий розгляд за наявними матеріалами та винести заочне рішення по суті спору. Будь-яких заперечень від учасників справи про ухвалення заочного рішення не надходило.

Фактичні обставини справи

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 31.08.2016, виданого Київським районним у місті Одесі відділі Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, підтверджено факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , актовий запис № 1604 від 31.08.2016.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.11.2024 шлюб між сторонами розірвано.

На підставі договору купівлі-продажу № Н/АП-2.5.1 від 26.02.2019 ОСОБА_2 придбано майнові права на апартаменти квартирного типу – нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому цільове призначення апартаментів змінено на житлове приміщення – квартиру.

Факт оплати підтверджено копіями платіжних доручень за період лютий-вересень 2019 року на загальну суму 932 060,93 грн, вчиненої ОСОБА_2 з її рахунку № НОМЕР_3 , відкритому в ПАТ «КБ «Акордбанк».

Згідно з інформаційною довідкою від 22.05.2025 № 428041038 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно означена квартира зареєстрована за ОСОБА_2 .

На підтвердження придбання квартири за особисті кошти позивачем надано роздруківки руху кошів за своїм рахунком № НОМЕР_4 (USD) за період 2019-2023 роки, відкритому в АТ «ПУМБ», а також за картковим рахунком відповідачки № НОМЕР_5 за період 2019-2025 роки, відкритому також в АТ «ПУМБ».

У 2022 році ОСОБА_2 придбала автомобіль марки «Lexus GS 300», 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 06.06.2025.

Згідно зі Звітом про незалежну оцінку ПП «Аріадна» від 03.07.2025 автомобіля марки «Lexus GS 300», 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_1 , ринкова вартість автомобіля становить 429 100 грн.

Згідно з інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 11.12.2025 № 19/97758-25 зареєстровано виїзд ОСОБА_2 24.03.2024 з території України. Дані про повернення відсутні.

За період 2015-2026 років, згідно з даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми доходів установлено, що за вказаний період у позивача майже відсутні офіційні доходи, отримані в Україні (всього 13,15 грн), у відповідачки мали місце виплати у 2017 році в загальному розмірі 64 959,12 грн.

Застосовані норми права

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1, 2 ст. 60 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ч. 1, 2 ст. 68 СК УКраїни).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (ч. 1, 2 ст. 74 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України)

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ч. 1, 2 ст. 357 ЦК України).

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч. 1-3 ст. 364 ЦК України).

Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (ч. 1-3 ст. 370 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 1, 2 ст. 365 ЦК України).

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (ч. 1, 2 ст. 367 ЦК України).

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 1-4 ст. 372 ЦК України).

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у постанові № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п. 22 постанови).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо (п. 23 Пленуму).

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми (п. 25 Пленуму).

Мотиви прийнятого рішення

З кумулятивного аналізу приписів норм СК України та ЦК України логічно випливає, що під час вирішення питання про поділ спільного майна подружжя суд повинен виходити з обсягу всього наявного у сторін майна та його вартості. В іншому разі суд розглядає вимоги, керуючись принципом диспозитивності.

Під час поділу майна суд виходить з рівності часток подружжя, за виключенням наявності на стороні одного з подружжя істотних обставин, які дають суду підстави для збільшення/зменшення частки одного з подружжя в майні.

Водночас, суд повинен так поділити майно, щоб подальше його використання було можливе кожним із співвласників без обмежень зі сторони іншого з подружжя, тобто забезпечити подальше ефективне володіння та користування новими сформованими об`єктами права особистої приватної власності.

ЦК України надає для цього суду певний правовий інструментарій, пов`язаний з можливістю ефективного поділу майна, що перебуває у спільній власності у виді відповідних інститутів.

Так, застосування правового інституту «виділу частки із майна» можливе, за загальним правилом, у разі необхідності виділу частки співвласника за позовом останнього (ініціатора виділу) до інших співвласників. У разі неможливості виділу частки майна в натурі, ініціатору виділу присуджується відповідна компенсація, рівна ринковій вартості його частки.

Натомість правовий інститут «припинення права на частку» характеризується наявністю 4-х обов`язкових обставин, передбачених гіпотезою норми ч. 1 ст. 365 ЦК України. У цьому разі ініціатором припинення права на частку до, або під час судового розгляду (до винесення рішення), на депозитний рахунок суду повинно бути внесено вартість частки, право власності на яку припиняється, для компенсації співвласникові (відповідачеві).

Водночас, аналіз приписів спеціальної норми ч. 4, 5 ст. 71 СК України дає підстави для висновку, що під час припинення права на частку в ході поділу спільного майна подружжя, наявність 4-х обов`язкових обставин, передбачених гіпотезою норми ч. 1 ст. 365 ЦК України, не є обов`язковою.

Визначальним для правильного застосування цих правових інститутів є факт того, хто є титульним власником майна (за ким це майно зареєстроване, хто цим майном фактично володіє та користується) і бажає в подальшому ефективно його використовувати безвідносно до вимог іншого співвласника.

У іншому випадку застосовується інститут «поділу майна».

За результатами застосування означених правових інститутів, частки, що були сформовані на підставі рішення суду, виділяються в натурі та стають окремими об`єктами майнових правовідносин, за виключенням множинності співвласників, які залишилися після виділу/припинення права на частку іншого із співвласників. У цьому разі майно, що залишилося, продовжує перебувати у спільній сумісній власності інших співвласників. Так, у цій справі позивачем як ініціатором поділу спільного сумісного майна подружжя, не доведено належними та допустимими доказами факт купівлі квартири відповідачкою за його особисті кошти. Надані виписки про рух коштів по рахункам сторін не підтверджують означені факти.

Що стосується стягнення компенсації частки у неподільній речі – автомобілі, позивачем обраний правильний спосіб захисту своїх порушених прав. Відтак позов у цій частині підлягає задоволенню.

Окремо суд зауважує, що відповідачкою не надано належних та допустимих доказів її фактичного майнового стану, неможливості сплатити компенсацію частки автомобіля, наявності інших істотних обставин на її боці, які перешкоджали або унеможливлювали б задоволення позову. Будь-яких клопотань з цього приводу не надходило.

Отже суд доходить висновку, що у разі задоволення позову, виплата вартості частки вартості автомобіля позивачеві не буде нести для відповідачки надмірного майнового тягаря.

Іншого перед судом не доведено.

Висновки суду

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню та зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 13, ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

При оцінці доказів у цивільній справі суд застосовує такий стандарт доказування як «перевага більш вагомих доказів» (баланс ймовірностей), коли висновок про існування cтверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним (переконливим), аніж протилежний. Натомість, застосування у цій справі надмірного стандарту доказування буде мати ознаку свавільності судового рішення, що може призвести до порушення права на справедливий суд.

Отже, проаналізувавши позовну заяву та надані докази, у поєднанні із застосованими правовими нормами, враховуючи мотиви, покладені в основу рішення, суд доходить висновку, що позивачем доведено перед судом належними та допустимими доказами можливість стягнення з відповідачки вартості частки позивача у спільному майні (автомобілі), як неподільної речі, із залишенням оспорюваного автомобіля в особистій приватній власності відповідачки.

У іншій частині позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати

За приписами ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, залучення спеціалістів, експертів.

Так, між позивачем ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Білим В.В. укладено договір про надання правничої допомоги № П/КО/05/25 від 22.05.2025. Обсяг наданих послуг адвоката та їх вартість відображено в акті приймання-передачі наданих послуг б/н від 08.07.2025 в розмірі 7 900 грн. Даних про оплату не надано.

Оплата оцінки вартості автомобіля, проведеного оцінювачами ПП «Аріадна» підтверджена платіжною інструкцією № 2.197325243.1 від 27.05.2025 в розмірі 2 500 грн.

Аналізуючи подані представником позивача документи про сплату витрат на правничу допомогу в частині обґрунтованості розміру, заявленого до сплати, суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Відтак, позивач повинен підтвердити, що витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Оцінюючи предмет позову у цій справ суд доходить висновку, що наразі існує відносно усталена судова практика щодо стягнення компенсації вартості частки у неподільній речі у спорі між співвласниками. Отже предмет позову не вимагає значної кількості часу для формування позиції позивача, вивчення великої кількості документів та нормативно-правових актів.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги обсяг наданих представником позивача правничих послуг (надання консультацій, збір доказів, підготування процесуальних документів, участь у судових засіданнях), їх середню складність, відносно усталену судову практику зі спірного питання, співвідношення з ціною позову, суд уважає, що стягнення з відповідачки суми в розмірі 7 900 грн буде достатнім для відшкодування понесених витрат на правничу допомогу, пропорційним обсягу та складності наданих правничих послуг, відповідатиме критеріям розумності та справедливості. Водночас, означена сума відшкодування не буде нести надмірний тягар для відповідачки.

Судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, а саме з трьох вимог майнового характеру задоволенню підлягають дві, відтак з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 10 093,33 грн судового збору та 5 266,14 грн правничої допомоги, тобто 66,66 % від суми сплаченого судового збору.

Так як звіт про оцінку стосується саме задоволених позовних вимог, його вартість підлягає компенсації позивачеві в повному обсязі в розмірі 2 500 грн.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 49, 81, 141, 255, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя– задовольнити частково.

2. В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «Lexus GS 300», 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 214 550 грн.

3. Визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки «Lexus GS 300», 2006 року випуску, н.з. НОМЕР_1 .

4. Стягнути з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 10 093,33 грн, судові витрати з правничої допомоги в розмірі 5 266,14 грн, а також витрати із залучення спеціалістів з оцінки транспортних засобів в розмірі 2 500 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 );

Відповідачка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ).

Суддя: К. А. Цирфа