Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №592/281/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/281/24

Номер провадження 22-ц/816/2022/26 Номер провадження 22-ц/816/2222/26

Категорія -

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Сидоренко А.П.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

у присутності відповідачки ОСОБА_1 , її адвоката Мачули А.А., представника позивача – адвоката Якименко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги відповідачки ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 березня 2026 року (повний текст виготовлено 02 березня 2026 року) та на додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 квітня 2026 року (повний текст виготовлено 15 квітня 2026 року) в складі судді Алфьорова А.М., ухвалені в м. Суми,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання автомобіля спільним сумісним майном подружжя, стягнення грошової компенсації половини його вартості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на автомобіль,

в с т а н о в и в :

17.03.2023 ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з позовом, який у подальшому уточнив. Вимоги мотивував тим, що з 09.08.2003 по 04.01.2021 він перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбу, від якого мають двох дітей. У період перебування в шлюбі за спільні кошти подружжя був придбаний автомобіль SKODA Octavia А5, 2013 року випуску, який за спільною згодою був зареєстрований на відповідачку. Після розірвання шлюбу він не може дійти згоди з ОСОБА_1 щодо поділу вказаного автомобіля, оскільки транспортний засіб залишився в користуванні колишньої дружини. У січні 2023 року йому стало відомо, що 01.04.2021 остання продала спірний автомобіль, у зв`язку з чим він був перереєстрований на ОСОБА_3 . Вказував, що транспортний засіб є неподільною річчю, тому йому передбачена компенсація замість його частки в праві спільної сумісної власності на майно відповідно до положень ст. 71 СК України.

Посилаючись на викладені обставини, просив визнати спільним сумісним майном подружжя автомобіль SKODA Octavia А5, у порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з відповідачки компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля SKODA Octavia А5, реєстр. номер НОМЕР_1 , у сумі 260737 грн 50 коп.

22.05.2023 ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 із зустрічною позовною заявою, яку мотивувала тим, що з 09.08.2003 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01.12.2020 шлюб між ними розірваний. У період спільного проживання був придбаний автомобіль SKODA Octavia А5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та зареєстрований на її ім`я. Вказувала, що транспортний засіб був придбаний за кошти її батьків, а не за спільні кошти подружжя.

Посилаючись на викладене, просила визнати за нею право особистої приватної власності на автомобіль SKODA Octavia А5, реєстр. номер НОМЕР_2 .

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.03.2026 позов ОСОБА_2 задоволено: припинено право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль SKODA Octavia A5, реєстр. номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску, об`єм двигуна: 1798 см3 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 260737 грн 50 коп. у рахунок грошової компенсації за 1/2 частку автомобіля, 4231 грн 14 коп. – судового збору.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на автомобіль залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15.04.2026 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30000 грн витрат за надання правничої допомоги.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

У випадку задоволення позову позивача просить стягнути кошти в рахунок грошової компенсації за 1/2 частку неподільної речі автомобіля виходячи з дійсної ціни продажу спірного автомобіля згідно з договором купівлі-продажу від 25.03.2021, відповідно до якого транспортний засіб був відчужений за 48000 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не надав належної оцінки договору купівлі-продажу автомобіля від 25.03.2021, попри те, що даний договір є доказом реальної вартості машини, який не може бути автоматично замінений ринковою вартістю експертного висновку, якщо сам договір не оскаржений як недійсний у порядку визначеному законом. Договір купівлі-продажу не визнаний недійсним, не постановлений судом під сумнів.

Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що автомобіль було продано за 48000 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу від 25.03.2021, та залишив поза увагою пріоритет інтересів дітей та використання коштів від продажу в їх інтересах. Автомобіль був проданий не з метою отримання вигоди, а вимушено для оплати навчання сина.

Зазначає, що суд не дослідив реальний технічний стан спірного автомобіля на момент продажу, тим самим повністю проігнорувавши її доводи щодо недостовірності експертизи. Суд визначив вартість майна на момент розгляду справи, а не на момент його відчуження.

Звертає увагу, що судом залишено поза увагою клопотання про виклик свідків.

ОСОБА_1 вказує, що суд не вказав мотиви відхилення судової практики, на яку вона посилалась в обґрунтування правомірності своїх вимог.

Крім того, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, або зменшити розмір витрат.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення неправильно застосував норми права, що регулюють питання визначення та розподілу витрат на правничу допомогу, зокрема положення ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також не врахував критерії реальності та розумності таких витрат.

Зазначає, що суд не встановив складність справи, не визначив обсяг фактично виконаних робіт та не оцінив розумність суми 30000 грн.

31.05.2026 представник позивача – адвокат Якименко О.І. подала відзив на апеляційну скаргу, в якій рішення та додаткове рішення суду першої інстанції просить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідачки ОСОБА_1 , та її адвоката Мачули А.А., які апеляційну скаргу підтримали, представника позивача – адвоката Якименко О.І., яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 09.08.2003 по 03.01.2021 ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого за ОСОБА_1 було зареєстровано автомобіль SKODA Octavia A5, реєстр. номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску, об`єм двигуна 1798 см3 (том 1 а. с. 8 зв. – 9, 12).

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 визнала, що спірний автомобіль було придбано на підставі договору купівлі-продажу.

25.03.2021 між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продала останньому за 48000 грн вказаний вище автомобіль (том 1 а. с. 28, 74).

З листа Управління патрульної поліції в Сумській області від 05.09.2023 №8143/41/38/01-2023 вбачається, що дорожньо-транспортних пригод за участю автомобіля SKODA Octavia A5, реєстр. номер НОМЕР_2 , зареєстровано не було (том 1 а. с. 64).

Відповідно до висновку експерта від 15.07.2024 №5/2024, виконаного на підставі ухвали суду, дійсна ринкова вартість подібного за своїми якостями колісного транспортного засобу марки SKODA Octavia 1.8TSi, 2013 року випуску, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, кузов номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 , без його огляду за матеріалами, наявними в справі, фактично підтверджених доказів, як вихідних даних експертизи, з урахуванням строку експлуатації транспортного засобу станом на 25.03.2021 станом цін на час проведення експертизи без урахування ПДВ складає 521475 грн (том 1 а. с. 132, 139 – 174).

Між ОСОБА_1 і Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз було укладено договір на виконання експертизи №24-6224 (том 1 а. с. 215).

На виконання вказаного вище договору 18.02.2025 Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз було складено висновок експерта №24-6224, відповідно до якого середня ринкова ціна автомобіля SKODA Octavia A5, VIN НОМЕР_4 , станом на 25.03.2021, тобто на дату його фактичного продажу, складала 299964 грн. Ринкова вартість автомобіля SKODA Octavia A5, VIN НОМЕР_4 , з урахуванням даних щодо його технічного стану на 25.03.2021 за результатами проведеної судової транспортно-товарознавчої експертизи (висновку експерта від 15.07.2024 №5/2024), станом на 25.03.2021 складала 299964 грн (том 2 а. с. 5 – 11).

Постановляючи рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що спірний автомобіль був придбаний сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі, а тому він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 29.07.2025 у справі №369/6352/22, від 06.06.2025 у справі №287/1092/23).

Верховний Суд у постановах від 27.10.2025 у справі №161/19647/23, від 19.02.2025 у справі №522/11159/21 сформулював висновки про те, що в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте в шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею в шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування в справах цієї категорії покладено на того з подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, якими суд керувався під час задоволення грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови в позові; а в разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову (див. постанову Верховного Суду від 16.03.2026 у справі №711/8884/23).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що автомобіль SKODA Octavia A5, реєстр. номер НОМЕР_2 , був придбаний під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбу, а проданий відповідачкою без дозволу та згоди позивача після розірвання шлюбу.

На підтвердження своїх доводів про спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя відповідачка посилалася на те, що спірний автомобіль було придбано за кошти її батьків. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження цих своїх доводів, оскільки як вже зазначалося відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас суд першої інстанцій врахував, що оскільки відповідачка 25.03.2021 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу автомобіля SKODA Octavia A5, реєстр. номер НОМЕР_2 , а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 надавав згоду на відчуження цього транспортного засобу, то в такому випадку позивач має право на відшкодування йому грошової компенсації вартості 1/2 частки дійсної (ринкової) вартості відчуженого автомобіля, що узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими в постановах від 03.10.2018 у справі №127/7029/15-ц, від 07.11.2018 у справі №761/17775/15-ц, від 09.01.2019 у справі №643/4589/15-ц.

Оцінивши наявні в справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача 1/2 частки вартості спірного автомобіля в розмірі 260737 грн 50 коп.

При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, суд правильно не взяв до уваги договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу, в якому ціна автомобіля визначена за домовленістю сторін.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно визначив вартість спірного автомобіля (визначив половину вартості автомобіля на час розгляду справи, а не виходячи з ціни, за якою було продано автомобіль), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони суперечать сталій судовій практиці Верховного Суду. Так відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 06.05.2026 у справі №607/16304/24, вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У разі відчуження майна одним з подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03.10.2018 у справі №127/7029/15-ц.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що кошти від продажу автомобіля були витрачені на навчання дітей, оскільки батько не бере участі у таких витратах, не є підставою для відмови в задоволенні первісного позову, оскільки зазначене питання відповідачка не позбавлена можливості вирішити в установленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що експерт зробив оцінку автомобіля 2016 року випуску, а спірний автомобіль був 2013 року випуску, є безпідставними, оскільки в ухвалі про призначення експертизи та у висновку експерта мова йшла про автомобіль 2013 року випуску.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідачка скористалася своїм правом провести експертизу за власним замовленням, але оскільки на вирішення експерта було поставлено питання щодо вартості автомобіля не на час розгляду справи, а на час його продажу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про покладення в основу рішення висновку експерта, виконаного на підставі ухвали суду.

Колегія суддів також відхиляє посилання відповідачки на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застування норм права, викладених у постанові від 03.03.2021 у справі №761/27076/19. У зазначеній справі вирішувалося питання щодо можливості повернення апеляційним судом апеляційної скарги у зв`язку з тим, що на думку апеляційного суду позивач допустив зловживання процесуальними правами, оскільки інформація в скарзі, викладена позивачем, зводиться до образливих, зневажливих, провокаційних тверджень на адресу головуючого судді, який розглядав дану справу в суді першої інстанції, діяв від імені суду та ухвалив рішення іменем України, а також апеляційна скарга містила образливі, зневажливі, провокаційні висловлювання на адресу Служби безпеки України, яка є учасником судового процесу в даній справі.

А тому, враховуючи, що в наведеній для порівняння справі №761/27076/19 встановлені інші фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка переглядається, колегія суддів відхиляє цей аргумент апеляційної скарги, а посилання на вказану постанову Верховного Суду є нерелевантним.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання про виклик в суд як свідків її батьків, які могли підтвердити джерело походження коштів, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутнє відповідне клопотання, оформлене відповідно до вимог ст. 91 ЦПК України.

У суді апеляційної інстанції адвокат відповідачки – Мачула А.А. заявила усне клопотання про допит в якості свідків батьків відповідачки – ОСОБА_4 , які повинні були підтвердити доводи відповідачки про те, що саме вони давали кошти на придбання автомобіля. Апеляційний суд, заслухавши думку інших учасників процесу, відмовив у задоволенні клопотання, оскільки сторона відповідачки не надала доказів неможливості заявлення даного клопотання в суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від них. Крім того, клопотання було заявлено з порушення строків та вимог до нього, які передбачені ЦПК України.

Крім цього, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги про те, що дійсну вартість автомобіля потрібно враховувати на момент відчуження автомобіля на підстави вартості, визначеної в договорі купівлі-продажу транспортного засобу, колегія суддів також відхиляє, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого, що відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19.

У суді апеляційної інстанції адвокат відповідачки також заявляла усне клопотання про допит експерта, у задоволенні якого, з урахуванням думки інших учасників справи, було відмовлено, оскільки клопотання було заявлено з порушенням строків та воно не було належним чином мотивовано, а саме: адвокат не пояснила в чому саме полягає незрозумілість висновку експерта. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що висновок експерта містить обґрунтовану відповідь на поставлені в ухвалі суду першої інстанції питання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про стягнення з відповідачки на користь позивача компенсації вартості автомобіля та в цій частині рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

У той же час колегія суддів вважає, що рішення суду в частині визначення розміру судового збору підлягає зміні з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою – підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки з відповідачки на користь позивача було стягнуто 260737 грн 50 коп. грошової компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля, тому з відповідачки необхідно було стягнути 2607 грн 38 коп. судового збору, сплаченого ОСОБА_2 при зверненні до суду (том 1 а. с. 6, 21, том 2 а. с. 69), а не 4231 грн 14 коп. як визначено в рішенні суду.

Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 15.04.2026 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30000 грн витрат за надання правничої допомоги.

Постановляючи додаткове рішення, місцевий суд виходив з того, що послуги адвоката, а також розмір гонорару чітко визначені договором від 01.05.2023 та підтверджені належними доказами.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають вимогам закону.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у зазначеній частині колегія суддів вважає обґрунтованими.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 5000 грн, понесені в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності, а тому додаткове рішення суду першої інстанції необхідно змінити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки рішення та додаткове рішення суду першої інстанції змінено лише в частині судових витрат, тому витрати, понесені відповідачкою в суді апеляційної інстанції, необхідно покласти на останню.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 березня 2026 року в частині вирішення питання щодо судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2607 грн 38 коп. судового збору.

В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 квітня 2026 року змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 02 червня 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: Я.Л. Петен

А.П. Сидоренко