Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №592/18700/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/18700/25

Номер провадження 22-ц/816/2121/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Замченко А.О.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми ухваленого 18 березня 2026 року під головуванням судді Бичкова І.Г. у справі № 592/18700/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

УСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

19 листопада 2025 року ТОВ «Фінпром Маркет» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.05.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір позики №71295424, на підставі якого відповідачу, з урахуванням умов додаткової угоди від 19.06.2025 була надана позика в сумі 9000,00 грн.

Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість в розмірі 15492,75 грн, з яких: 8512,50 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 2553,75 грн. – сума заборгованості за процентами; 4426,50 грн – сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

На підставі договору факторингу №16/10/25 від 16.10.2025, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінпром Маркет», право вимоги відповідача перейшло до позивача.

Оскільки відповідач не виконує свого зобов`язання з повернення кредитної заборгованості, тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

На підставі наведеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість за Договором позики №71295424 в розмірі 15492,75 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.03.2026 позовні вимоги - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики №71295424 в загальній сумі 15492,75 грн, судовий збір – 2422,40 грн та витрати на правову допомогу 4500 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі позики і він користувався кредитними коштами. Також за обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за ним обчислюється заборгованість за договором позики №71295424 від 21.05.2025 в загальному розмірі 15492,75 грн, яка складається з наступних сум: залишок за тілом позики 8512,50 грн; залишок за процентами 2553,75 грн та 4426,50 заборгованість за процентами, нарахована за понадстрокове користування.

Врахувавши ту обставину, що в порушення умов Договору позики відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснив погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора, чим порушив права кредитора, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи вимоги про стягнення судових витрат, зокрема, і витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі, позивачем доведено правомірність та співмірність витрат позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 17.04.2026 через систему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 - адвокат Пузін Д.М., вважаючи оскаржуване рішення суду необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.03.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач кредитний договір № 71295424 від 21.05.2025 не укладав та не підписував. Матеріали справи містять лише копію договору із зазначенням про його підписання одноразовим ідентифікатором, однак допустимих доказів належності такого електронного підпису відповідачу позивач не надав. Відсутні докази ідентифікації відповідача під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі, отримання ним облікових даних, подання заявки на кредит та ознайомлення з істотними умовами договору. До матеріалів справи долучено паперові копії електронних доказів без надання їх оригіналів, що унеможливлює перевірку їх достовірності.

Зазначив, що відсутні паспорти споживчого кредиту за основним договором та додатковими угодами до нього.

Також відсутні докази перерахування кредитних коштів відповідачу та їх отримання останнім.

Вважає, що позивач не довів факту укладення договору та виникнення зобов`язань у відповідача.

Крім того, зазначив, що надані позивачем розрахунки заборгованості невірно прораховані за відсотками, що не відповідає умовам договору, навів свій розрахунок, згідно якого загальна сума заборгованості складає 8985,00 грн.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2026 року справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 05 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 05 травня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Позиція апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.05.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений договір позики №712954424, який підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 44037 (а.с. 11-14)

Згідно умов договору п. 2.2.1, 2.2.3 кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 3500 грн, строком на 30 днів із фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,5 %. При цьому, відповідно до п.2.3 визначені ставки є незмінними та можуть бути змінені виключно на підставі додаткової угоди, укладеної між кредитодавцем та позичальником.

09.06.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода №15118385 до договору позики №71295424 від 21.05.2025, яка підписана відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 75475 (а.с. 16)

Відповідно до умов додаткової угоди №15118385 кредитодавець збільшив суму наданого позичальнику кредиту на 6000 грн та на підставі п. 2.2 додаткової угоди встановив проценту ставку в розмірі 1,000% на день

19.06.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода №15172434 до договору позики №71295424 від 21.05.2025, яка підписана відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 75475 (а.с. 15)

Відповідно до умов додаткової угоди№15172434 кредитодавець продовжив строк договору на 28 днів.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача за договором позики №71295424 від 21.05.2025 станом на 16.10.2025, яка фактично нарахована за період з 21.05.2025 по 30.07.2025, становить 15492,75 грн і складається з наступних сум: залишок за тілом позики 8530,00грн; залишок за процентами 2559,00 грн та залишок за процентами нарахованами за понадстрокове користування (а.с. 9 зв., 10).

16.10.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) та ТОВ «Фінпром Маркет» (фактор) був укладений Договір факторингу №16/10/25, згідно умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило фактору право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), право на одержання яких належить ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», в тому числі і щодо договору позики №71295424 від 21.05.2025 в сумі 15492,75 грн (а.с. 19-23).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 вказаного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладені норми права та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що стороною позивача доведено, що відповідач уклав договір та ним було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі позики і він користувався кредитними коштами.

А тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Вирішуючи спір в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем допущене порушення його зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 15492,75 грн, яка складається з наступних сум: залишок за тілом позики 8512,50 грн; залишок за процентами 2553,75 грн та 4426,50 заборгованість за процентами нарахована за понадстрокове користування (а.с. 9 зв., 10)

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення з відповідача 4426,50 грн - суми заборгованості за відсотками, які нараховані за понадстрокове користування, не можна вважати обґрунтованими з наступних підстав.

Згідно умов договору позики № 71295424 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), строк договору - 30 днів, дата надання позики – 21.05.2025.

Згідно умов договору п. 2.2.1, 2.2.3 кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 3500 грн, строком на 30 днів із фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,5 %. При цьому, відповідно до п.2.3 визначені ставки є незмінними та можуть бути змінені виключно на підставі додаткової угоди, укладеної між кредитодавцем та позичальником.

09.06.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода №15118385 до договору позики №71295424 від 21.05.2025, яка підписана відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 75475 (а.с. 16).

Відповідно до умов додаткової угоди №15118385 кредитодавець збільшив суму наданого позичальнику кредиту на 6000 грн та на підставі п. 2.2 додаткової угоди встановив проценту ставку в розмірі 1,000% на день

19.06.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода №15172434 до договору позики №71295424 від 21.05.2025, яка підписана відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 75475 (а.с. 15).

Відповідно до умов додаткової угоди №15172434 кредитодавець продовжив строк договору на 28 днів.

Отже строк кредитування «Строк Договору» становить 58 днів і дата його закінчення – 17.07.2025.

А тому, колегія суддів приходить до висновку, що у позикодавця виникло право нарахування процентів за Договором тільки у межах строку його дії з 21.05.2025 до 17.07.2025, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, де Верховний Суд зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05 квітня 2023 року, справа №910/4518/16, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Зазначені правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Водночас розрахунок заборгованості свідчить про те, що позивач після закінчення строку кредитування (після 17.07.2025) продовжував нарахувати відповідачу відсотки, що суперечить приписам частини другої статті 1050 ЦК України.

Таким чином, оскільки право позивача нараховувати відсотки за правомірне користування кредитом припинилось після закінчення строку кредитування, позивачем безпідставно було нараховано відсотки поза межами цього строку у загальній сумі 4426,50 коп., на що суд першої інстанції уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про стягнення цієї суми відсотків у складі заявленої позивачем суми боргу.

До того ж, позивачем не надано доказів звернення позичальника за продовженням строку користування позикою у будь-який спосіб, чи то визначений Договором, чи законом.

Отже враховуючи наведене, підстави для нарахування відсотків за період з 18.07.2025 по 30.07.2025, відсутні, а тому позовні вимоги про стягнення 4426,50 – заборгованості за процентами за понадстрокове користування не підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є обґрунтованими.

Крім того, колегія суддів, звертає увагу на те, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У справі, яка переглядається, установлено, що умовами пункту 2.2.4 у кредитному договорі № 71295424 від 21.05.2025 , укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»,встановлено комісію за надання кредиту.

Положення Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають сплату комісії за надання позики.

Аналіз пункту 2.2.4 указаного Договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця та/або посередника, які пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням позики, та за які позивачем встановлена комісія у розмірі 525,00 грн. Позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає, що положення пункту 2.2.4 договору позики щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за надання позики є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оскільки пункт 2.2.4 договору позики, яким установлений обов`язок позичальника сплачувати комісію за надання кредиту у розмірі 525,00 грн є нікчемним, апеляційний суд на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України вважає за потрібне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Зокрема, сума боргу підлягає зменшенню на суму комісії у розмірі 525 грн 00 коп.

Таким чином, за установлених обставин справи колегія суддів вважає, що розмір заборгованості за договором позики, який слід стягнути з відповідача на користь позивача за договором позики № 71295424 від 21.05.2025 підлягає зміні, і з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість у розмірі 10541,25 грн, з яких: 7987,50 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 2553,75 грн. – сума заборгованості за процентами.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відсутній повний реєстр прав вимоги, що ставить під сумнів належність та допустимість такого доказу, проте такі посилання відхиляються колегією суддів по наступних підставах.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим, положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив правовий висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012).

Як встановлено судом, 16.10.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено договір факторингу №16/10/25-02, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило фактору право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), право на одержання яких належить ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», в тому числі і щодо договору позики № 71295424 від 21.05.2025 в сумі 15492,75 грн.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №16/10/25-02 від 16.10.2025, вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія управління активами» за порядковим номером 1448 набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 15492,75 грн (а.с. 21).

Згідно платіжної інструкції кредитового переказу № 579939281.1 від 20.10.2025 ТОВ «Фінансова компанія управління активами» оплатило ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» 3500000 грн. за договором факторингу № 16/10/25 від 16.10.2025, згідно з Реєстром прав вимоги № 16/10/25-02 від 16.10.2025 (а.с. 22)

Враховуючи вищевикладене, позивач на підтвердження своїх вимог надав суду належні та допустимі докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Крім того, договори факторингу відповідачем в судовому порядку не оскаржувались, є чинними, а отже право вимоги за договором позики та додатковою угодою перейшло до ТОВ «Фінпром Маркет» на законних підставах. Такі договори факторингу сторонами не розривались, тому підлягають до виконання і такі мають правове значення для позивача в частині погашення заборгованості на користь нового кредитора.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки суду щодо судових витрат

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційній інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 1статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

ТОВ «Фінпром Маркет» звернулось до суду з майновим спором, ціна позову у справі складає 15492 гривні 75 копійок.

За подання позовної заяви, позивач сплатив 2422 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 579942528.1 від 14.11.2025 (а.с. 6).

З урахуванням зміни рішення суду першої інстанції позов задоволено частково, що у відсотковому співвідношенні до ціни позову становить 68,04 % (15492,75/ 10541,25 х 100).

Отже, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» підлягає стягненню судовий збір у сумі 1648 гривні 20 копійок

Підпунктом 6 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3633 гривні 50 коп, що підтверджується платіжною квитанцією (зв. а.с. 103).

Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 31,96 %.

Отже, з урахуванням пропорційності відмовлених позовних вимог з ТОВ «Фінпром Маркет» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1161гривні 27 коп.

Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами 2-3 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.03.2026 ухвалено з ОСОБА_1 стягнути на користь ТОВ «Фінпром Маркет» 4500 грн витрати на правничу допомогу.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав договір про надання юридичних послуг; акт приймання-передачі; квитанцію про отримання гонорару

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь відповідача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн за надання правничої допомоги в суді першої інстанції.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Враховуючи пропорційність задоволених вимог ТОВ «Фінпром Маркет» в розмірі 68,04 % з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» підлягає стягненню 1360,80 гривні витрати на правничу допомогу.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 375 ЦПК України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно змінити в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача за договором позики та в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 376; 381-382 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Дениса Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 березня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (ЄДРПОУ 43311346) заборгованість за кредитним договором № 171295424 від 21.05.2025 в розмірі 10541,25 грн, з яких: 7987,50 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 2553,75 грн. – сума заборгованості за процентами.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (ЄДРПОУ 43311346) 1648,20 гривень - судового збору та 1360,80 гривні - витрати на правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (ЄДРПОУ 43311346) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1161,27 гривень- судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає

Головуючий - О.М. Черних

Судді: Я.Л. Петен

А.О. Замченко