Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №521/22725/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5363/26

Справа № 521/22725/23

Головуючий у першій інстанції Бобровська І. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів Назарової М.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

позивач – ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2

відповідач – ОСОБА_3

представник відповідача – ОСОБА_4

третя особа – Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кокарева Андрія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Бобровської І.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів,-

установив:

Короткий виклад обставин справи

До Роздільнянського районного суду Одеської області за територіальною підсудністю з Хаджибейського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява, згідно якої представник позивача – адвокат Гареєв Євген Шамільович просив позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28 березня 2017 року по справі №511/343/17.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що з 2014 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого у сторін народилося двоє дітей – ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

На восьмому місяці вагітності другої дитини, у середині 2016 року подружжя припинило спільне проживання і позивач пішла від відповідача у зв`язку із зрадами та поганим відношенням до неї.Далі у судовому порядку було розірвано шлюб та стягнуто аліменти на утримання дітей.

З часу припинення шлюбних відносин відповідач не приймає жодної участі у житті та вихованні дітей, діти його не знають та не сприймають як батька.Таким чином, відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Також позивач просила змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на частину від заробітку відповідача та вважає, що обґрунтованим розміром на двох дітей є 1/3 частка доходу відповідача.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 вересня 2025 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_3 , батьківських прав відносно неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28.03.2017 року по справі №511/343/17 про стягнення з ОСОБА_3 , аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дочок - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1000 грн. щомісячно на кожну дитину на 1/3 частки всіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи із дати набрання рішенням суду законної сили до досягнення дочкою ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а після цієї дати стягувати аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття дочкою ОСОБА_8 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_6 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового

збору на користь держави у розмірі в розмірі 1073,60 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції зазначав, що лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дітей та реальне бажання змінити поведінку на краще.

Суд дійшов висновку, що вимога щодо позбавлення батьківських прав відповідача є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню, оскільки це відповідатиме найкращим інтересам дітей. При цьому, суд зауважив, що позбавлення особи батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, права на спілкування з дитиною і побачення з нею, як це передбачено законом, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Щодо зміну розміру аліментів суд розмір стягнутих аліментів за рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 15 березня 2017 року по справі № 511/343/17, є недостатнім, оскільки він суперечать положенням СК України, зокрема в частині мінімального гарантованого розміру аліментів, який на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду адвокат Кокарєв А.П. 24.02.2026 року звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою в якій просив скасувати рішення суду та винести нове рішення яким позов задовольнити частково, а саме: змінити спосіб стягнення аліментів щомісячно на кожну дитину на 1/6 частки всіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно але не менте 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи із дати набрання рішенням суду законної сили до досягнення дочкою ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а після цієї дати стягувати аліменти в розмірі 1/8 частки всіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття дочкою ОСОБА_8 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_6 ; у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що судом не було взято до уваги заперечення Відповідача та його покликання на те, що Роздільнянським районним судом Одеської області при ухваленні рішення від 14.05.2019 року по справі № 511/2515/18 було встановлено, що сторони, а саме позивач та відповідач думали на глибоке переконання суду і на превеликий жаль за свої інтереси. Відповідачка натомість не надала достатніх доказів , які б суд прийняв до уваги при ухваленні рішення , зважаючи на її заперечення. Позиція відповідачки тільки все під її контролем суд визнає хибною , зважаючи на сплату позивачем аліментів на дітей , а також на рівні права у вихованні дітей.

Вказує, що усвідомлюючи наявність психологічного ризику для здоров`я дітей та налаштування їх проти ОСОБА_3 , відповідач на деякий час вирішив що в проведенні зустрічей доцільна невелика пауза.

Скаржник наголошує, що відповідача неодноразово заявляв у залі судового засідання про бажання зберегти батьківські права та покращити стан виконання ним батьківських обов`язків. Відповідач не притягався до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Зазначає, що матеріали справи не містять відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для здоров`я та психічного розвитку дітей, не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності в такий спосіб захисту прав позивачки.

Матеріали справи не місять доказів які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Щодо зміни способу стягнення аліментів, скаржник вказує, що позивачкою заявлено вимогу про стягнення аліментів із дати звернення до суду, тобто, за встановлених судом обставин та застосованих норм права вимога про зміну способу стягнення аліментів могла бути задоволена лише частково, адже суд правильно зазначив про зміну способу стягнення аліментів починаючи із дати набрання рішенням суду законної сили, а не з дати звернення до суду як було заявлено у позові.

Зазначає, що у разі стягнення аліментів у розмірі не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку у Відповідача не залишається коштів на утримання двох дітей від нового шлюбу, а саме: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Зокрема, як зазначалось у відзиві відповідач вважає, що діти повинні перебувати у рівному становищі з боку платника аліментів.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу адвоката Кокарева Андрія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 вересня 2025 року залишити без змін.

Вказує, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України.

Щодо явки сторін.

Сторона позивача та сторона відповідача з`явились до судового засідання та надали свої пояснення.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги і відзиву, судова колегія до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вказаним нормам, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками:

- ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що 27 серпня 2014 року було складено відповідний актовий запис № 530;

- ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 , про що 22 листопада 2016 року було складено відповідний актовий запис № 495; що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 15 березня 2017 року по справі № 511/343/17, яке набрало законної сили 28 березня 2017 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача аліменти на утримання дітей, а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , у розмірі 1000 гривень щомісячно на кожну дитину.

27 серпня 2021 року ОСОБА_11 зареєструвала шлюб з ОСОБА_12 , про що було складено відповідний актовий запис № 2149, прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_12 , дружини ОСОБА_13 .

ОСОБА_12 бажає удочеріння дітей його дружини – ОСОБА_1 , а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , який проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_10 (військова частина НОМЕР_1 ) та у період з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року за винятком аліментів отримав 650 603,91 гривень доходу та є Асоційованим членом обслуговуючого кооперативу «ЖИТЛОВО-БУДІЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «ВІЛЬЯМС».

Відповідно до характеристики, наданої Одеським ліцеєм № 80 Одеської міської ради, ОСОБА_14 навчається у закладі з 01 вересня 2021 року, її мати бере активну участь у житті класу.

Також у вихованні дитини бере активну участь її вітчим – ОСОБА_15 , однак її батько ОСОБА_3 з дитиною не спілкується, у вихованні участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходив, на батьківські збори не з`являвся.

Згідно з характеристикою, наданою Комунальним закладом загальної середньої освіти «Степовий ліцей», ОСОБА_14 навчалася у вказаному закладі у період з 2020 по 2021 навчальний рік. Мати приділяла належну увагу щодо її виховання, однак з боку батька не було зацікавленості та участі у навчальному та виховному процесі дитини.

Відповідно до характеристик, наданих стосовно позивача до служби у справах дітей, біологічний батько не приймає участі у вихованні дітей.

Згідно висновку органу опіки та піклування Таїровської селищної ради, орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , з якого вбачається, що ОСОБА_3 має вольове та стійке бажання виконувати свої батьківські обов`язки.

Вказаний висновок було затверджено рішенням № 21 від 22 січня 2024 року виконкомом Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області.

Разом з цим, згідно психологічного висновку від 11 грудня 2023 року, складеного стосовно ОСОБА_6 , її рідний батько, ОСОБА_3 не проявляє інтересу до дитини, ОСОБА_7 не пам`ятає рідного батька, так як батьки розлучилися, коли ОСОБА_7 була маленькою. Дитина вважає батьками, мати ОСОБА_16 , батько ОСОБА_17 .

З травня по грудень 2022 року позивач виїжджала за кордон.

ОСОБА_12 звільнився з військової служби 31 жовтня 2023 року, що підтверджується довідкою № 12/5 від 31 жовтня 2023 року.

Згідно з розрахунком заборгованості від 12 листопада 2021 року, ОСОБА_3 мав заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 листопада 2021 року у розмірі 63 503,00 гривень.

Відповідно до довідки від 07 березня 2024 року, ОСОБА_3 працює в фізичної особи - підприємця ОСОБА_18 з 21 травня 2021 року та обіймає наразі посаду – Укладальник деталей та виробів та у період з 01 січня 2023 року по 29 лютого 2024 року отримав дохід за вирахуванням ПДФО у розмірі 84 791,23 гривень.

Згідно платіжних інструкцій, ОСОБА_18 перерахував грошові кошти на Малиновський ВДВС у місті Одеса у розмірі 2 000 гривень, зокрема 31 жовтня 2023 року, 30 листопада 2023 року, 19 грудня 2023 року, 31 січня 2024 року, 29 лютого 2024 року, призначення платежу: за виконавчим листом, де боржником є ОСОБА_3 , по виконавчому провадженню щодо стягнення аліментів на утримання дітей.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 14 травня 2019 року по справі № 511/2515/18 встановлено періодичність спілкування ОСОБА_3 з доньками за місцем проживання позивача, яке було змінено Одеським апеляційним судом та остаточно визначено спосіб участі батька у вихованні доньок:

- періодичних побачень батька ОСОБА_3 з дочками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за місцем проживання дітей у першу суботу кожного місяця з 14:00 годин до 18:00 годин, другу неділю кожного місяця з 14:00 годин до 18:00 годин, третю суботу кожного місяця з 14:00 годин до 18:00 годин, четверту неділю кожного місяця з 14:00 годин до 18:00 годин, а також у дні народження дітей без обмеження часом;

- спільного відпочинку батька ОСОБА_3 з дочками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у період відпустки батька за домовленістю з матір`ю дітей ОСОБА_11 та з урахуванням побажань дітей щодо місця, тривалості відпочинку, можливості їх оздоровлення.

З січня 2019 року по жовтень 2019 року ОСОБА_3 працював на приватному підприємстві «Кирол» на посаді начальника зміни та у цей період здійснювались відрахування за виконавчим листом.

03 березня 2020 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_19 , про що було складено відповідний актовий запис № 38, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу – ОСОБА_20 .

Згідно посвідчення серії УБД, ОСОБА_3 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Разом з цим, згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 23 квітня 2024 року, ОСОБА_3 звільнився з лав Збройних Сил України у запас у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

Згідно з розрахунком заборгованості від 11 квітня 2024 року, станом на 01 квітня 2024 року у ОСОБА_3 відсутня заборгованість по аліментам.

Відповідно до висновку експерта № 04/25 від 28 лютого 2025 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи, у свідомості дітей – ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (далі – дітей) сформовано, що вони живуть у повноцінній сім`ї з рідним батьком та матір`ю.

У дітей не має емоційної прив`язки та прихильності до біологічного батька – ОСОБА_3 , діти його не знають та не пам`ятають.

Задовольняючи повністю позовні вимоги, суд виходив з того, що вимога щодо позбавлення батьківських прав відповідача є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню, оскільки це відповідатиме найкращим інтересам дітей. Щодо зміну розміру аліментів суд зазначив, що розмір стягнутих аліментів за рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 15 березня 2017 року по справі № 511/343/17, є недостатнім, оскільки він суперечать положенням СК України, зокрема в частині мінімального гарантованого розміру аліментів, який на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Колегія суддів звертає увагу, що на підставі зібраних в ході проведення перевірки доказів та встановлених обставин життя малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , орган опіки та піклування Таїровської селищної ради дійшов висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , з якого вбачається, що ОСОБА_3 має вольове та стійке бажання виконувати свої батьківські обов`язки.

Вказаний висновок було затверджено рішенням № 21 від 22 січня 2024 року виконкомом Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області

Разом з цим, по справі відсутні підстави, за наявності яких в суду апеляційної інстанції можуть виникнути об`єктивні сумніви щодо правильності зазначених висновків органу опіки та піклування.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Суд апеляційної інстанції доходить висновку про не доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки позбавлення таких прав є виключною мірою і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.

Посилання позивача на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей, не цікавиться їх життям, не відвідував і не відвідує їх вдома, у школі, не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав.

Щодо тягаря доказування, суд звертає увагу на позицію, висловлену в постанові КЦС ВС від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18, яка полягає в тому, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша – третя статті 89 ЦПК України).

Суд враховує, що відповідач раніше звертався до суду з позовом про усунення перешкод щодо участі у вихованні дитини та визначення способів участі у вихованні (справа № 511/2515/18) що свідчить про його намір підтримувати стосунки з дітьми та реалізовувати свої батьківські права. Зазначені дії є несумісними з ознаками свідомого та умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків, яке є необхідною умовою для позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України. Сам факт звернення до суду за захистом права на спілкування з дітьми підтверджує зацікавленість відповідача у вихованні дітей та спростовує доводи про повне самоусунення від їхнього життя.

В суді першої інстанції у ході проведення експертизи, зокрема у лютого 2025 року, дитина Злата під час психологічного обстеження, яке проводилося наодинці з метою запобігання можливим впливам, повідомила, що не пам`ятає, як виглядає відповідач та не відчуває до нього ніякої емоційної близості, а своїм батьком називає ОСОБА_12 , з яким любить проводити час, відчуває поряд безпеку та спокій. Дитина ОСОБА_21 не відчуває емоційної близості з відповідачем, не знає його, своїм батьком вважає ОСОБА_12 , з яким любить грати, відчуває тепло та безпеку поряд.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього, неповнолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Верховний Суд наголошує, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Отже, при вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька до дітей та бажання спілкуватися і приймати участь у їхньому вихованні.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Матеріали справи не містять доказів і позивачем не доведено того факту, що відповідач будь-якими діями та своєю поведінкою негативно впливає на фізичний, духовний, емоційний, інтелектуальний розвиток дитини.

Посилання позивача на те, що діти вважають рідним батьком ОСОБА_12 , який в подальшому бажає їх удочерити, також не може бути підґрунтям для задоволення позову в наведеній частині.

Отже, позивачкою не доведено належними та допустимими у розумінні вимог ст. 77, 78 ЦПК України доказами, що позбавлення відповідача батьківських прав змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дітей, оскільки відповідає забезпеченню якнайкращих їх інтересів.

Щодо неповної участі у вихованні дитини, то колегією суддів в межах своїх повноважень відреаговано на вказаний факт та попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей. Тому, зазначені доводи позовної заяви колегія суддів відхиляє.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Доводи позивача щодо тривалого невиконання батьківських обов`язків ОСОБА_3 колегія суддів відхиляє, оскільки позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності винної поведінки батька, що виражається у свідомому та систематичному ухиленні від виконання батьківських обов`язків. Матеріалами справи не доведено, що відповідач мав реальну можливість брати участь у вихованні, але свідомо від цього ухилявся, відтак відсутні правові підстави для застосування крайнього заходу позбавлення батьківських прав. Відсутність відвідування навчального закладу не є автоматичним доказом злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Колегія суддів звертає увагу, що у справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Також, не надано жодного доказу щодо обставин, які негативно характеризують відповідача, зокрема, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, перебування на обліку у зв`язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя та інше.

Стосовно посилання позивача на те, що у відповідача за період з червня 2019 по жовтень 2022 року (майже три з половиною роки) існувала заборгованість по аліментам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Заборгованість відповідача зі сплати аліментів не є самостійними і достатніми підставами для позбавлення його батьківських прав, оскільки існують інші правові механізми впливу на платника аліментів.

Крім того, у період з жовтня 2022 року по березень 2023 року відповідач здійснив повне погашення даної заборгованості, відтак відсутнє безумовне та свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Враховуючи викладене, суд, на підставі оцінених доказів, дійшов висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Колегія суддів не встановила достатніх підстав для висновку, що позбавлення відповідача батьківства відносно його дітей, тому відповідно до ст. 376 ЦПК постановляє своє рішення задля можливості збереження правового зв`язку між батьком та дітьми для забезпечення їх гармонійного розвитку та становлення особистості, та надає батькові шанс виправити свою поведінку, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що в даній частині позовних вимог слід відмовити.

Колегія судів також попереджає відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини (дітей), так як відповідач дійсно не в повному обсязі виконує свої обов`язки, як того потребують діти, мало уваги приділяє вихованню дітей, не здійснює за ними належний догляд та контроль, не на належному рівні піклується про їх духовний та фізичний розвиток, і покладає на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Щодо задоволення судом першої інстанції позовних вимог, про зміну розміру аліментів, то колегія суддів погоджується з даними висновками суду зважаючи на наступне.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ч. 1-2 ст. 27 Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст. ст. 150, 180 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно положень ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частиною 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Таким чином, враховуючи зміст ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» - розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Судом встановлено, що рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 15 березня 2017 року по справі № 511/343/17, яке набрало законної сили 28 березня 2017 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача аліменти на утримання дітей, а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , у розмірі 1000 гривень щомісячно на кожну дитину.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», встановлено у 2025 році прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років становить 3196 грн. 00 коп. Враховуючи норми сімейного законодавства, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути менш як 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто, 1598 грн. 00 коп..

Частинами 1 та 2 ст. 184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Тобто аліменти, стягнуті у твердій грошовій сумі підлягають індексації, яка здійснюється на стадії виконання рішення суду.

Отже, розмір стягнутих аліментів за рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 15 березня 2017 року по справі № 511/343/17, є недостатнім, оскільки він суперечать положенням СК України, зокрема в частині мінімального гарантованого розміру аліментів, який на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В даній справі позивач заявила вимогу про зміну способу їх присудження, тобто зміну розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у певній твердій грошовій сумі на розмір аліментів у частці від заробітку батька дитини, зазначене відповідає вимогам статей 181-184, 192 СК України.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 і така практика не змінювалася.

Обов`язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що аліменти які стягувались за рішенням суду у 2017 році у розмірі 1000 гривень щомісячно на кожну дитину з відповідача, є недостатніми для утримання дітей сторін, які проживає з матір`ю.

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що, враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, вік, стан здоров`я, матеріальне становище дітей і платника аліментів, для фізичного, духовного, морального і соціального розвитку дітей, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір аліментів на утримання дочок має бути визначений у розмірі 1/3 частки всіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи із дати набрання рішенням суду законної сили до досягнення дочкою ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а після цієї дати стягувати аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття дочкою ОСОБА_8 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Колегія суддів вважає, що такий розмір аліментів визначений судом першої інстанції з урахуванням вимог сімейного законодавства та відповідає інтересам неповнолітніх дітей сторін у справі, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей та достойного рівня їхнього матеріального забезпечення.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що народження дитини в іншому шлюбі саме по собі не свідчить про необхідність зменшення аліментів або зміни способу їх стягнення. Так, у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 565/2071/19 вказано, що зміна сімейного стану платника аліментів, а саме народження іншої дитини, не є безумовною підставою для зменшення аліментів, оскільки позивач повинен довести належними доказами погіршення свого майнового стану. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 715/2073/20.

Крім того, судова практика виходить із принципу рівності прав усіх дітей на належне утримання. Суди наголошують, що батьки не можуть компенсувати утримання дітей від нового шлюбу шляхом зменшення рівня забезпечення дитини, на користь якої вже стягуються аліменти.

Посилання скаржника на наявність у нього інших дітей не є достатньою та самостійною підставою для відмови в частині позовних вимог, щодо зміни розміру аліментів, оскільки відповідно до усталеної практики Верховного Суду сама лише зміна сімейного стану платника аліментів не свідчить про неможливість виконання ним аліментного обов`язку. Платник аліментів зобов`язаний довести належними та допустимими доказами істотне погіршення свого матеріального становища, чого у справі не доведено. При цьому народження дітей у новому шлюбі не може призводити до звуження обсягу прав дітей, на утримання яких вже стягуються аліменти, оскільки всі діти мають рівне право на належне матеріальне забезпечення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява № 31111/04) вказав на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).

З урахуванням вищевказаного колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо його дітей, не відповідають обставинам справи, наданим доказам та інтересам дітей, судом неправильно оцінено наданні сторонами докази та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору тому рішення суду відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в даній частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав. Разом з тим, колегія суддів в інтересах дітей вважає за доцільне попередити відповідача ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітніх дітей – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , і покласти на Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Водночас із висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зміну способу стягнення аліментів колегія суддів погоджується, оскільки визначений судом розмір аліментів відповідає інтересам неповнолітніх дітей сторін, є необхідним та достатнім для забезпечення їх належного утримання, гармонійного розвитку та належного рівня матеріального забезпечення.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Кокарева Андрія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_3 є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Кокарева Андрія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 вересня 2025 року в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно своїх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання своїх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Покласти на орган опіки та піклування Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітньої своїх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова