Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №420/28015/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/28015/25

Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, що полягає у не нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2024 по 14.02.2025 року включно.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, що полягає у не нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2024 по 14.02.2025 року включно у розмірі 36762,84 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Одеській області надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять змінити рішення суду першої інстанції, визначивши суму середнього заробітку, з урахуванням аргументів апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Таким чином сума до стягнення у розмірі повноцінного розміру грошового забезпечення за недоплату його порівняно несуттєвої складової частини є очевидно неспівмірною і відповідний розсуд призвів би до незабезпечення необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і відповідною сумою сатисфакції, яку позивач вважає справедливою, що суперечить завданню адміністративного судочинства та не узгоджується із його принципами.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду, тому просить відмовити у її задоволенні.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в ГУМВС України в Одеській області та ГУНП в Одеській області, в тому числі в період з 07.11.2015 по 13.08.2024 та наказом відповідача № 1333 о/с від 13.08.2024 звільнений за станом здоров`я.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 420/39269/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015 piк - у кількості 14 днiв; за 2016 piк - у кількості 14 днів; за 2017 piк - у кількості 14 днів; за 2022 рік – у кількості 14 днів; за 2023 piк - у кількості 14 днів; за 2024 piк - у кількості 14 днiв; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 84 дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, а саме: за 2015 piк - у кiлькостi 14 днiв; за 2016 piк - у кількості 14 днiв; за 2017 piк - у кількості 14 днiв; за 2022 рік – у кількості 14 днів; за 2023 piк - у кількості 14 днів; за 2024 piк - у кількості 14 днiв.

28 серпня 2025 року нараховано та виплачено грошову компенсацію, на виконання рішення суду у справі №420/39269/24 - 79553,04 грн..

Вважаючи, що позивач має право на середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, він звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України. Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України у загальному розмірі 36762,84 грн., застосувавши критерії зменшення розміру відшкодування. При цьому, судом було застосовано позицію Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, в якій відступлено від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 звільнено 13.08.2024 р. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 28.08.2025 р., що сторонами у справі не заперечується.

Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Враховуючи, що позивач проходив службу у ГУМВС України в Одеській області та в ГУ НП в Одеській області, яка всупереч норм чинного законодавства не здійснила з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України, що вірно встановлено судом першої інстанції.

При цьому, з 19.07.2022р. стаття 117 Кодексу законів про працю України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ, згідно якої час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, що вірно встановлено судом першої інстанції, а апелянтом в апеляційній скарзі жодних доводів з цього приводу не наведено.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.

ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Великої Палати Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

В свою чергу, суд першої інстанції ухвалюючи рішення врахував зазначену позицію ВП ВС та застосував критерії зменшення встановленні у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Фактично в апеляційній скарзі позиція апелянта зводиться щодо не співмірності нарахованої на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та апелянт зазначає, що така сума підлягає зменшенню, в свою чергу як вже було вище зазначено суд першої інстанції застосував критерії зменшення та зменшив ромір суми з 139253,20 грн. до 36762,84 грн., тому позиція апелянта є безпідставною. При цьому, апелянтом в апеляційній скарзі жодних інших розрахунків не наведено.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції. Будь-яких інших доводів, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький