Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №400/3718/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3718/26

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільнення, а саме: ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 17.12.2024 по 19.03.2026 - не більш, як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 виплатити середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 17.12.2024 по 19.03.2026 - не більш, як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.03.2026- день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.03.2026- день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.03.2026- день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.03.2026- день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.

Постановляючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позов поданий позивачем з порушенням вимог, встановлених статтею 160 КАС України в частині наведення обґрунтування позовних вимог, а також вимог статті 161 КАС України в частині надання доказів.

16 квітня 2026 року, на виконання ухвали суду, ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026року позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто позивачу.

Постановляючи ухвалу про повернення позову суд в мотивувальній частині указав, що уточнена позовна заява містить той самий виклад обставин, що і позовна заява, тобто представником позивача позовні вимоги не викладені з урахуванням зауважень суду, наведених в ухвалі про залишення без руху позовної заяви.

Повертаючи позов, суд послався на пункт 1 частини 4 статті 169 КАС України, згідно якої суддя повертає позовну заяву, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк..

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду про повернення позову постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим просить її скасувати та повернути позов до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час постановлення ухвали суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не усунення недоліків позовної заяви, оскільки на виконання ухвали суду подана уточнена позовна заява, в якій надана правова позиція щодо належного відповідача (ВЧ НОМЕР_1 як органу, що здійснював звільнення), а позовні вимоги залишилися по суті тими самими. Водночас, на переконання апелянта суд першої інстанції фактично вимагає зміни правової позиції, а не усунення недоліків, що виходить за межі статті 169 КАС України.

Також апелянт мотивуючи свою позицію про порушення судом норм процесуального права зазначає, що суд неправомірно підмінив стадію відкриття провадження розглядом справи по суті, оскільки зауваження суду стосуються доведеності факту затримки розрахунку, належності відповідачів, обґрунтованості позовних вимог, впливу індексації на середній заробіток. Ці питання є предметом розгляду справи по суті, а не підставами для повернення позову, оскільки на стадії відкриття провадження суд не оцінює докази; не вирішує спір по суті та не встановлює обґрунтованість вимог.

Як зазначає апелянт, повернення позовної заяви з формальних підстав є непропорційним обмеженням права на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідачі своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пункті 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини 1 статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу про повернення позовної заяви, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частина 1 статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно приписів пункту 3 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

З урахуванням вимог частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5), перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (пункт 8)

Відповідно до частини 4 статті 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказ

Варто також зазначити, що згідно частини 1 статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Відповідно до частини 1 статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Зі змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов`язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.

Під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача або відповідачів, відповідно до яких суд має ухвалити рішення. Характер позовної вимоги визначається характером спірних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.

Повертаючись до матеріалів справи, колегія суддів враховує, що предметом даного позову є вирішення питання правомірності дій чи бездіяльності відповідачів - Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 та вирішення питання чи наявне у позивача право на виплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації та на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Повернення позовної заяви ОСОБА_1 суд першої інстанцій обґрунтував тим, що уточнена позовна заява містить той самий виклад обставин, що і позовна заява, тобто представником позивача позовні вимоги не викладені з урахуванням зауважень суду, наведених в ухвалі про залишення без руху позовної заяви.

Колегія суддів вважає, що суд дійшов помилкового висновку про не усунення недоліків позовної заяви, оскільки на виконання ухвали суду подана уточнена позовна заява, в якій наведена правова позиція щодо належного відповідача (ВЧ НОМЕР_1 як органу, що здійснював звільнення), а позовні вимоги залишилися по суті тими самими.

Варто також зазначити, що навіть у випадку, якщо суд не погоджується з правовим обґрунтуванням позову або вважає його неповним чи помилковим, це не може бути підставою для повернення позовної заяви, оскільки така оцінка повинна надаватися виключно під час розгляду справи по суті.

З приводу зауважень суду, що позивач не надав доказів проходження служби, колегія суддів вважає слушними зазначити, що частина 4 статті 9 КАС України закріплює обов`язок суду щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно положень частини 3 статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Отже, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду суд першої інстанції відповідно до наведених вище приписів мав можливість ухвалою витребувати відповідні докази для повного та всебічного розгляду справи.

Колегія суддів вважає доречними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали застосував надмірно формальний підхід, фактично позбавивши позивача права на судовий захист. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Bellet v. France"), процесуальні вимоги не повинні застосовуватись надмірно формально, якщо це обмежує доступ до суду гарантований статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки, у даному випадку позивач подав заяву про усунення недоліків, сплатив судовий збір, та навів уточнення позовних вимог, у суду першої інстанції не було підстав для повернення позову на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, згідно якої позовна заява повертається, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яка залишена без руху .

Наведене свідчить про те, що висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви є передчасним та помилковим.

З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зауважити на тому, що згідно сталої позиції Верховного Суду, наведеної в тому числі, у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, що при застосуванні процесуальних норм судам слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод..

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо повернення позову, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити.

Повноваження суду апеляційної скарги за наслідками розгляду апеляційної скарги визначені у статті 312 КАС України.

Так, згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви, відповідно до статті 320 КАС України вказану ухвалу слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року – скасувати.

Справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький