Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №400/10392/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10392/25

Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: за 2019 рік -№ 823193-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2886,24 грн; за 2020 рік - № 823179-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р., на суму 2894,15 грн; за 2021 рік - №823186-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2886,24 грн., за 2024 рік - №823145-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 3041,76 грн. за 2022 рік - № 837623-24/14-12 від 19.09.2024р. на суму 11 578,59 грн.; за 2023 рік- 823193-24/14-12 від 19.09.2024р. на суму 11 576,59 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області 1211,20 грн. сплаченого судового збору та 15 000,00 грн. сплачених витрат на правову допомогу.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення № 823193-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2886,24 грн за 2019 рік; № 823179-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2894,15 грн за 2020 рік; №823186-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2886,24 грн за 2021 рік, №823145-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 3041,76 грн. за 2024 рік, № 837623-24/14-12 від 19.09.2024р. на суму 11 578,59 грн. за 2022 рік; №823193-24/14-12 від 19.09.2024р. на суму 11 576,59 грн. за 2023 рік. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 4000 грн (чотири тисячі гривень).

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що відповідно до баз даних, що знаходяться у користуванні Головного управління ДПС у Миколаївській області та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за громадянином ОСОБА_1 обліковуються земельні ділянки, у тому числі за кадастровим номером: 4820986000:01:000:0072 площею 10,704 га. Інформація щодо передачі в користування або оренду фермерському господарству «Вектор» зазначеної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. Таким чином, як вказує апелянт, нарахування податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов`язання, що підлягає сплаті фізичними особами за податковими повідомленнями - рішеннями від 19.09.2024 № 837623-24/14-12 на суму 11576,59 гривень і від 19.09.2024 № 823193-24/14-12 на суму 11576,59 гривень, проведено ОСОБА_1 , як власнику земельних ділянок у відповідності до норм Кодексу.

Щодо нарахування земельного податку з фізичних осіб апелянт зазначає, що згідно із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 4820986000:01:000:0072 площею 10,704 га є ОСОБА_1 . Інформація щодо переходу права власності або оренди на вищезазначену земельну ділянку від ОСОБА_1 до ФГ «Вектор» (код ЄДРПОУ 35177456) відсутня. Отже, на думку апелянта, судом помилково прийнято до уваги той факт, що оскільки позивач є головою ФГ «Вектор» і той факт, що земля входить в землекористування ФГ (відповідно до Статуту) це звільняє позивача від сплати земельного податку, як власника земельної ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу на підставі розпорядження Березанської райдержадміністрації № 852 від 16.11.2006 року надано земельну ділянку площею 10,704 га., в межах Чапаївської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

04.06.2007 року Березанською райдержадміністрацією позивачу видано державний акт серії ЯГ № 601521, на право власності на земельну ділянку площею 10,704 га., що розташована в межах Чапаївської сільської ради Березанського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4820986000:01:000:0072, цільове призначення: для ведення фермерського господарства.

Рішенням загальних зборів від 12.11.2007 року, було прийнято рішення про створення ФГ «Вєктор», обрано головою ОСОБА_1 та затверджено Статут.

Відповідно до п. 5.1. Статуту, ФГ «Вєктор» створено на землях державної власності (запасу), які надані йому на підставі розпорядження голови Березанської райдержадміністрації від 16.11.2006р. за № 852.

Розмір земельної ділянки, визначений цим розпорядженням, становить загальну площу 19,1527 га, з них: 10,704 га. –власність, 8,4487 га. – на правах довгострокової оренди терміном на 49 років за межами населеного пункту в межах території Чапаївської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

11.12.2007 року, здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «Вєктор» (Код ЄДРПОУ 35177456). Основним видом діяльності Фермерського господарства «Вєктор» відповідно до КВЕД: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Рішенням загальних зборів №1 від 19.02.2018 року, затверджено нову редакцію Статуту ФГ «Вєктор». Відповідно до п. 1.9 якого, головою ФГ «Вєктор» є ОСОБА_1 . Відповідно до п. 4.1 розділу розділу 4 Статуту, землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Фермерське господарство «Вєктор» здійснює свою діяльність зокрема на земельній ділянці кадастровий номер: 4820986000:01:000:0072, що була передана ОСОБА_1 в приватну власність для фермерського господарства.

При цьому, ФГ «Вєктор», як платником єдиного податку четвертої групи, подавалися до контролюючого органу податкові декларації за 2019-2024 роки, в яких містяться відомості щодо земельної ділянки площею 10,704 га., кадастровий номер: 4820986000:01:000:0072.

Головним управлінням ДПС у Миколаївській області були прийняті відносно ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення щодо нарахування земельного податку з фізичних осіб: № 823145-2411-1423-UA48060010000061913 на суму 3 041,76 грн. за 2024 рік; № 823186-2411-1423-UA48060010000061913 на суму 2 886,24 грн. за 2021 рік; №823179-2411-1423-UA48060010000061913 на суму 2 894,15 грн. за 2020 рік; №823173-2411-1423-UA48060010000061913 на суму 2 886,24 грн. за 2019 рік

Крім того ГУ ДПС в Миколаївській області винесено відносно ОСОБА_1 податкові повідомлення рішення форми «МПЗФ», якими визначено мінімальне податкове зобов`язання: за 2022 рік - № 837623-24/14-12 від 19.09.2024р. на суму 11 578,59 грн.; за 2023 рік- 823193-24/14-12 від 19.09.2024р. на суму 11 576,59 грн.

Позивач, вважаючи зазначені вище податкові повідомлення - рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкові повідомлення–рішення № 823193-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2886,24 грн за 2019 рік; № 823179-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2894,15 грн за 2020 рік; №823186-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2886,24 грн за 2021 рік, №823145-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 3041,76 грн. за 2024 рік, № 837623-24/14-12 від 19.09.2024р. на суму 11 578,59 грн. за 2022 рік; №823193-24/14-12 від 19.09.2024р. на суму 11 576,59 грн. за 2023 рік є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.147. п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. 38-1.1.4 п. 38-1.1 ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.

Згідно з п. 38-1.3. ст. 38-1 ПК України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 38-1.4. ст. 38-1 ПК України у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Відповідно до пп. 170.14.1. п. 170.14 ст. 170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

Згідно з пп. 170.14.3. п. 170.14 ст. 170 ПК України визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/ користування.

Згідно з пп. 170.14.5. п. 170.14 ст. 170 ПК України до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку - фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі - податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь.

Згідно з ст. 269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди. Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Статтею 270 ПК України встановлено, що об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування".

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 64 розділу XX "Перехідні положення" ПК України першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов`язання, є 2022 рік.

Відповідно до ст. 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон України від 19.06.2003 №973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV).

У ст.1 Закону № 973-IV унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (ч. 1 ст.7 Закону № 973-IV).

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 973-IV).

Частиною 1 ст. 12 Закону № 973-IV регламентовано, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування;

2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (ч. 2 ст. 12 Закону № 973-IV).

Згідно з п. "б" ч. 1 ст. 14 Закону № 973-IV, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до ст. 19 Закону № 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Так, відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Верховний Суд у постанові від 19.09.2024 року по справі № 320/6885/23 вказав, що у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.

Тобто, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Беручи до уваги, що земельні ділянки, за які позивачу нараховано оскаржуване податкове зобов`язання, фактично перебувають у користуванні саме юридичної особи фермерського господарства «Вєктор», а позивач, який отримав такі земельні ділянки з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, вірним є висновок суду першої інстанції, що обов`язок щодо сплати мінімального податкового зобов`язання покладено саме на фермерське господарство, до якого перейшли права й обов`язки землекористувача.

Окрім того, як встановлено судами, фермерське господарство «Вєктор» є платником єдиного податку четвертої групи, застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та відповідно до пункту 269.2 статті 269, пункту 297.1 статті 297 ПК України звільняється від обов`язку нарахування та сплати податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва, натомість сплачує за них єдиний податок, у тому числі за земельну ділянку з кадастровим номером 4820986000:01:000:0072.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач безпідставно нарахував борг керівнику фермерського господарства як фізичній особі, оскільки в Україні не допускається подвійне оподаткування.

Щодо доводів апелянта про те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація щодо передачі в користування або оренду фермерському господарству «Вектор» земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певного майна, а не надає правомочності щодо його використання як такого.

Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за цих правовідносин. Відповідачем у справі не спростовано фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме фермерським господарством «Вєктор», яким сплачуються всі необхідні податкові платежі.

З огляду на вказане, відсутність належного оформлення права користування земельною ділянкою, як цього вимагають приписи ст. 125, 126 ЗК України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не є підставою для застосування подвійного оподаткування такої земельної ділянки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкові повідомлення – рішення № 823193-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2886,24 грн за 2019 рік; № 823179-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2894,15 грн за 2020 рік; №823186-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 2886,24 грн за 2021 рік, №823145-2411-1423-UA48060010000061913 від 19.09.2024р. на суму 3041,76 грн. за 2024 рік, № 837623-24/14-12 від 19.09.2024р. на суму 11 578,59 грн. за 2022 рік; №823193-24/14-12 від 19.09.2024р. на суму 11 576,59 грн. за 2023 рік є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький