Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №420/31414/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31414/25

Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 року по 10.09.2025 року включно;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 року по 10.09.2025 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 року по 09.09.2025 року. Стягнуто з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 року по 09.09.2025 року у сумі 67 114,15 грн. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) надали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, відповідно до якого повністю задовольнити позовні вимоги; НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) просить рішення суду першої інстанції змінити в частині розрахунку середнього заробітку.

Доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначено, що затримка відповідачем виплати позивачу індексації грошового забезпечення є протиправною, тому підлягає до задоволення перша позовна вимога шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовна вимога про зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від першої позовної вимоги та підлягає до задоволення як належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача. Апелянт зазначає, що Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямопропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Доводами апеляційної скарги НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) зазначено, що застосовуючи до даних правовідносин принцип співмірності, враховуючи механізм розрахунку, який зазначений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, розрахунок буде наступний: у цій справі загальний розмір належних позивачеві сум при звільненні виплат складав 1373582,93 гривень (додаток 3), з яких: грошове забезпечення 770203,73 гривень 66%) та перерахунок грошового забезпечення 603379,20 гривень (44%). Отже, на думку апелянта, сума (з урахуванням принципу співмірності) становить: 887,63 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 44% х 133 (максимальна кількість днів затримки розрахунку, за якими робиться виплата, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП) = 51944,10 грн. Вказана правова позиція підтверджується також постановою Верховного Суду 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.

Крім того, апелянт зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 критеріїв, суд першої інстанції повинен був зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, з огляду на очевидну неспівмірність присудженої суми середнього заробітку в порівнянні з розміром дійсних майнових втрат при звільненні, а також з огляду на штучну затримку, яка виникла через бажання позивача збільшити суму середнього заробітку.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник Військової частини НОМЕР_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити в частині розрахунку середнього заробітку.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, у тому числі у НОМЕР_1 прикордонному загоні; має статус учасника бойових дій, згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 29.04.2015 року.

Згідно Витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29 квітня 2025 року №315-ос, штаб-сержанта ОСОБА_1 (П-011515), інспектора прикордонної служби вищої категорій начальника другої групи інспекторів прикордонної служби (кулеметника) відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип Б) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ” (тип Б), який звільнений з військової служби у запас наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 25.04.2025 №305-ос за підпунктом “г” пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 29.04.2025 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №420/17474/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року, зокрема, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (в/ч НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (в/ч НОМЕР_2 ) щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 29.04.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 29.04.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби (в/ч НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 29.04.2025 року за весь час затримки виплати по день фактичної виплати індексації.

10.09.2025 року на виконання рішення суду у справі №420/17474/25 на рахунок позивача зараховані кошти у сумі 603 379,20 грн. (а.с. 9).

Спірними між сторонами стало питання щодо наявності підстав для відшкодування середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Як вважає позивач, оскільки його виключено зі списків особового складу 29.04.2025 року, а остаточний розрахунок проведено 10.09.2025 року, то відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні, яка компенсується виплатою середнього заробітку, відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, однак відповідач його звернення не задовольнив.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 133 дні затримки розрахунку (з 30.04.2025 року по 09.09.2025 року (кількість днів затримки) склав 118 054,79 (133 х середньоденний заробіток позивача – 887,63 грн.), та враховуючи принцип пропорційності, дійшов висновку, що виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 30.04.2025 року по 09.09.2025 року підлягають кошти у сумі 67 114,15 грн. (56,85 % від 118 054,79 грн.).

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також змінами у законодавстві.

Також, суд врахував, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Також суд вважав, що позовні вимоги в частині відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягають задоволенню таким чином: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 року по 09.09.2025 року; стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 року по 09.09.2025 року у сумі 67 114,15 грн.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд першої інстанції зазначив, що спір у цій справі стосується права позивача на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає, що у такому разі компенсація сум податку з доходів фізичних осіб з суми нарахованого середнього заробітку за затримку розрахунку не здійснюється, оскільки «середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні» не входить до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні носить компенсаторний характер та не входить до виплат, право на які військовослужбовець набуває у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. У зв`язку з чим дійшов висновку, що позов у цій частині вимог задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів апеляційних скарг та зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, індексації, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України, в редакції чинній до 19.07.2022 року, було визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України на підставі змін, внесених Законом №2352-IX від 01.07.2022 року, діє в наступній редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Питання застосування статті 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин вже вирішувалося Верховним Судом.

Як було зазначено вище, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 29.04.2025 року.

Позивачу 10.09.2025 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 року у справі № 420/17474/25, на картковий рахунок зараховано кошти у розмірі 603379,20 грн.

Отже, при звільненні позивача з ним не проведено повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Період затримки розрахунку з позивачем становить проміжок часу з 30.04.2025 року (день, наступний з дати виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) по 09.09.2025 року.

Так, обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.3. Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідок №323 від 23.05.2025 р. та №653 від 08.10.2025 р. про види грошового забезпечення, що нараховані ОСОБА_1 грошове забезпечення позивача у лютому 2025 року складає 26185,10 грн.; у березні 2020 року – 26185,10 (а.с. 10, 33).

Кількість календарних днів за цей період складає 59 днів.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 887,63 грн. (26185,10 грн.+ 26185,10 грн)/59 календарних днів).

Період затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2025 р. по 09.09.2025 р. становить 133 календарних дні.

Таким чином, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 30.04.2025 р. по 09.09.2025 р. становить 118054,79 грн. (887,63 грн. х 133 дні).

При цьому, у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачу такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

З матеріалів справи вбачається, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції дослідив вказані обставини та установив, що згідно наданої відповідачем Довідки №13 від 06.01.2026 року при звільненні позивачу нараховано усього 457 944,18 грн. (а.с. 41).

Враховуючи виплачену відповідачем на виконання судового рішення у справі №420/17474/25 суму виплат (603 379,20 грн.), загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна була становити 1061323,38 грн. (457944,18 грн. + 603 379,20 грн.).

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 603 379,20 грн. у процентному виразі дорівнює 56,85 % від 1061323,38 грн. (603 379,20 грн. / 1061323,38 грн.) х 100).

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 133 дні затримки розрахунку склав 118 054,79 та враховуючи принцип пропорційності, вірним є висновок суду першої інстанції, що виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 30.04.2025 року по 09.09.2025 року підлягають кошти у сумі 67 114,15 грн. (56,85 % від 118 054,79 грн.).

Таким чином, вірним є висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький