Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №420/16379/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16379/25

Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:12.12.2025р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі – ГУПФ) України в Одеській області про:

- визнання протиправним рішення ГУПФ України в Одеській області №163 від 21 квітня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до вимог п."а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ (далі – Закон №2262-ХІІ) (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду – 26 серпня 1997 року);

- зобов`язання ГУПФ України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до вимог п."а" ст. 12 Закону №2262-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду – 26 серпня 1997 року) з урахуванням вислуги років на день звільнення у календарному обчисленні 24 роки 01 місяць 01 доба.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що Згідно зі ст. 12 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) мають право на пенсію за вислугою строків служби особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше. Разом із тим, відповідно до ст. 12 Закону №2262-XII (у редакції Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI), пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п.п."б" - "д", "ж" ст. 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч.3 ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше. Тобто, ст. 12 цього Закону після 07 липня 2011 року збільшено стаж позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею, у попередній редакції, що звужує права позивача у розумінні Конституції України. Однак, з урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, безпосередньо досліджених судом доказів, у справі №420/28140/23, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."а" ст. 12 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) та відмова у призначенні такої порушує його конституційне право на соціальний захист. Тобто, враховуючи що право позивача на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."а" ст. 12 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) було встановлено у судовому рішенні від 27 січня 2025 року по справі №420/28140/23 (яке набрало законної сили), слід дійти до висновку, що рішення ГУПФ України в Одеській області №163 від 21 квітня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років є протиправним.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року №393 (далі – Порядок №393) передбачено, що для отримання права на призначення пенсії за вислугу років обов`язковою умовою є наявність саме календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років. Права на пенсію за вислугу років Позивач не має, тому Головним управлінням прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії. Дії Головного управління є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції, Законах України, роз`яснювальних листах органів Пенсійного фонду. При розгляді питання про призначення пенсії за вислугу років Позивачу Головне управління не порушувало норм чинного законодавства та прав Позивача. Таким чином, Головне управління діє на підставі та у межах, передбачених діючим законодавством України і підстави для визнання їх протиправними відсутні.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 до ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що ст.12 цього Закону після 07 липня 2011 року збільшено стаж позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, v порівнянні із цією статтею, у попередній редакції, що звужує права позивача у розумінні Конституції України. Проте, правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ст. 12 Закону №2262-XII (у редакції від 02 квітня 1994) поширюються не лише на працівників ОВС, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, а й тих, хто почав свою професійну діяльність на посадах в структурі МВС у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років. Тобто, статтею 12 цього Закону в редакції від 01 жовтня 2011 року збільшено стаж позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею, у попередній редакції (від 19 червня 2011 року), що призвело до суттєвого звуження прав позивача у розумінні Конституції України. Судом першої інстанції взагалі не враховано ці положення та застосовано норми права, які суттєво звужують права позивачки на соціальний захист, передбачені законодавством України. З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, безпосередньо досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."а" ст. 12 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) та відмова у призначенні такої порушує його конституційне право на соціальний захист.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

ОСОБА_1 проходила службу в органах податкової міліції з 26 серпня 1997 року по 27 вересня 2021 року, що підтверджується даними з послужного списку №М-110820.

27 вересня 2021 року наказом заступника голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області №250-о ОСОБА_1 підполковника податкової міліції, старшого слідчого з особливо важких справ контрольно-методичного відділу Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС в Одеській області звільнено з посади та з податкової міліції ДФС у запас ЗСУ за ст. 64 п."г" (через скорочення штатів) Постанови №114 з 27 вересня 2021 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає - 24 роки, 01 місяць, 01 доба.

02 жовтня 2023 року позивач звернулася до голови комісії з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області, в якій просила підготувати та направити до ГУПФ України в Одеській області документи для призначення їй пенсії за вислугою років на підставі пп."а" ст. 12 Закону №2262-ХІІ в редакції, яка діяла на 1997 рік.

05 жовтня 2023 року Комісія з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області листом-відповіддю за №352/ ДФС повідомила, що відповідно до ст. 12 Закону №2262-XII у ОСОБА_1 не наступило право на призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року по справі №420/28140/23, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог п."а" ст. 12 Закону №2262-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26 серпня 1997); зобов`язано Комісію з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області оформити та подати до ГУПФ України в Одеській області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п."а" ст. 12 Закону №2262-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду – 26 серпня 1997 року).

Листом від 07 квітня 2025 року Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року по справі №420/28140/23, яке набрало законної сили, оформлено та подано до ГУПФ України в Одеській області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п."а" ст. 12 Закону №2262-ХІІУкраїни "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

21 квітня 2025 року ГУПФ України в Одеській області прийнято рішення №163, яким відмовлено ОСОБА_1 у відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п."а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв`язку з відсутністю необхідної календарної вислуги – 25 років.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що27 вересня 2021 року наказом заступника голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області №250-о ОСОБА_1 підполковника податкової міліції, старшого слідчого з особливо важких справ контрольно-методичного відділу Слідчого управління фінансового розслідувань Головного управління ДФС в Одеській області звільнено з посади та з податкової міліції ДФС у запас ЗСУ за ст. 64 п.г (через скорочення штатів) Постанови №114 з 27 вересня 2021 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає – 24 роки, 01 місяць, 01 доба.

Тобто, станом на дату звільнення зі служби та дату звернення до ГУПФ України в Одеській області щодо призначення пенсії у відповідності до вимог п."а" ст. 12 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у позивача, ОСОБА_1 , була відсутня вислуга у календарному обчисленні 25 років і більше.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019, рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За ст. 1 Закону №2262-XII, особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Як передбачено п."б" ст. 1-2 Закону №2262-XII, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог ч.5 ст. 30 цього ж Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького та рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького та рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

У силу вимог ст. 2 Закону №2262-XII, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії у відповідності до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

За приписами п."а" ч.1 ст. 12 Закону №2262-XII, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п.п."б"-"д", "ж" ст. 1-2 цього Закону (окрім осіб, зазначених у ч.3 ст. 5 цього ж Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч.2 ст. 17 цього Закону.

Як наслідок, згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі №200/4951/22, від 11 вересня 2023 року у справі №480/4827/22, від 07 вересня 2023 року у справі №560/9478/22, від 15 вересня 2023 року у справі №380/10714/22, від 18 жовтня 2023 року у справі №360/17/23.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 вересня 2021 року наказом заступника голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області №250-о ОСОБА_1 підполковника податкової міліції, старшого слідчого з особливо важких справ контрольно-методичного відділу Слідчого управління фінансового розслідувань Головного управління ДФС в Одеській області звільнено з посади та з податкової міліції ДФС у запас ЗСУ за ст. 64 п.г (через скорочення штатів) Постанови №114 з 27 вересня 2021 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає – 24 роки, 01 місяць, 01 доба.

Тобто, станом на дату звільнення зі служби та дату звернення до ГУПФ України в Одеській області щодо призначення пенсії у відповідності до вимог п."а" ст. 12 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у позивача, ОСОБА_1 , була відсутня вислуга у календарному обчисленні 25 років і більше.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої ст. 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий п.5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункт 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що безпідставними посилання представника позивача на те, що позивачу слід призначити пенсію за вислугою років відповідно до вимог п."а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26 серпня 1997), оскільки Законом №2262-ХІІ врегульовано право на пенсійне забезпечення після звільнення осіб, визначених ст. 1 цього Закону зі служби, а тому його приписи не можуть бути застосовані до звільнення зі служби.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 01 червня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.