Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №750/5549/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/5549/26

Провадження № 2/750/2980/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

судді Рощиної Т.С.,

секретар Рубець В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядкуспрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою,що втратила право на користування житловим приміщенням,

встановив:

у травні 2026 року ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_2 (далі – Відповідач) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що він є наймачем квартири АДРЕСА_1 . Разом з ним за цією адресою зареєстрована дружина – ОСОБА_3 та його донька - Відповідач ОСОБА_2 .

Як зазначає Позивач, Відповідач з травня 2005 року фактично не проживає за вище вказаною адресою, не сплачує комунальні платежі, її особистих речей в квартирі немає, тривалий час даним житлом Відповідач не цікавиться і не користується, на даний час Відповідач переїхала на постійне місце проживання за кордон.

У зв`язку з цим Позивач просить визнати Відповідача такою, що втратила право користування вищезазначеною квартирою.

Ухвалою суду від 20 травня 2026 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено на 02 червня 2026 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у судове засідання не з`явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Клопотання про відкладення судового розгляду від нього до суду не надходило.

Представник позивача також в судове засідання не з`явився. До початку судового розгляду від представникапозивача, адвоката Прокоф`єва Б.І., до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі та без участі позивача, в якій він також підтримав позовні вимоги у повному обсязі та, зважаючи на визнання позову відповідачем, просив повернути позивачу 50% сплаченого судового збору на підставі ч.1 ст. 142 ЦПК України.

Відповідач у судове засідання не з`явилась про час і місце розгляду справи по суті повідомлена завчасно і належним чином. До початку судового розгляду від неї надійшла заява, в якій вона просила розгляд справи провести без її участі, факти, викладені в позовній заяві, підтвердила та не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до копії інформаційної довідки ТОВ «ТК ЧОБТІ» №7499 від 05.05.2026р. право власності на об`єкт нерухомого майна, кв. АДРЕСА_1 , не зареєстровано (а.с. 14).

Відповідно до копії даних особового рахунку № НОМЕР_1 станом на 14.05.2026 за адресою: АДРЕСА_2 , мешкають: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 10).

Відповідно до довідки від 05.05.2026р. № 8410 про склад зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб, виданої Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради, станом на 04.05.2026р. за адресою: АДРЕСА_2 до складу зареєстрованих осіб входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.п.13).

Згідно з копією Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 05.05.2026, складеного КП «ЖЕК-10» ЧМР у присутності майстра відділу з експлуатації житлового фонду, елементів благоустрою і санітарного утримання будинків та прибудинкової території ОСОБА_4 та сусідів-свідків ОСОБА_5 (проживає за адресою АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_6 (проживає за адресою АДРЕСА_4 ), ОСОБА_2 , зареєстрована: АДРЕСА_2 , але фактично не проживає за місцем реєстрації з травня 2005 року (а.с. 12).

Частиною 4 ст.9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки (ч. 2 ст. 64 ЖК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.167 ЖК України наймач жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

У ст.379 ЦК України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Згідно ст.163 ЖК України у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і межах строків, встановлених ч.1, п.п.1 і 5 ч.3 та ч.4 ст.71 цього Кодексу.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, вбачається, що положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування наданим йому майном, наймач житла має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Згідно частини 2 статті 107 ЖК України, якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

Оскільки рішення суду про визнання Відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням дозволить Позивачу реалізувати своє право, зокрема,щодо соціальних пільг, в тому числі щодо оплати за комунальні послуги, разом з тим не порушить житлових прав та законних інтересів Відповідача, оскільки фактично вона ними не користується, суд вважає що втручання держави у вигляді ухвалення судового рішення про визнання Відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням у даному випадку за установлених судом обставин переслідує легітимну мету, здійснюється згідно із законом та є необхідним.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 та п.2 ч.5 ст.265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач поніс судові витрат у вигляді сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн. Представником позивача подано клопотання про повернення позивачу,зважаючи на визнання позову відповідачем, 50% сплаченого судового збору, на підставі ч.1 ст. 142 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідач визнав позовні вимоги, відтак судовий збір у розмірі 665,60 грн підлягає поверненню позивачу.

Позивач вимоги про стягнення судових витрат з Відповідача не заявляє.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.71-72, 163 ЖК України, ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 142, 200, 247, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Повернути позивачу ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову, а саме 665 (шістсот шістдесят п`ять гривень) 60 копійок, згідно квитанції №9105-4983-9348-3605 від 18.05.2026, сплачених в АТ «ТАСКОМБАНК».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя Т.С. Рощина