Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №750/17435/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/17435/25

Провадження № 2/750/1038/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря – Левченка К.С.,

розглянув в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

у грудні 2025року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просить:

- визнати квартиру АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення – господарське приміщення на другому поверсі, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та гараж № НОМЕР_1 , який знаходиться в автокооперативі № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю подружжя;

- в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частину нежитлового приміщення – господарського приміщення на другому поверсі, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та 1/2 частину гаражу № НОМЕР_1 , який знаходиться в автокооперативі № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

Також, просить стягнути з відповідача 14750 грн. 20 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору та 20000 грн. витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача 06 лютого 2026 року подав заяву про визнання позову та розгляд справи без участі відповідача та її представника. В цій заяві представник відповідача зазначив, що позов ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя та визначення ідеальних часток у цьому майні визнає, а тому просить провернути позивачу з державного бюджету 50% судового збору.

Після подання представником позивача 17 лютого 2026 року заяви про покладення на відповідача судових витрат в сумі 14750 грн. 20 коп. та витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн., представник відповідача надіслав додаткові пояснення у справі. (а.с. 82-84, 96-100)

У додаткових поясненнях представник відповідача зазначив, що позов в частині визнання квартири АДРЕСА_4 ; нежитлового господарського приміщення на другому поверсі літ. ХІ площею 4.0 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; гаражу № НОМЕР_1 , який знаходиться в автокооперативі № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнає. Проте вважає, що належним способом захисту своїх прав позивач мав можливість обрати визначення своєї частки у спільному сумісному нерухомому майні, зареєстрованому за номінальним власником, без реального поділу майна в натурі. Однак такого позову він заявив. Також, представник відповідача просить відмовити в іншій частині позовних вимог через відсутність належної правової вимоги про поділ спільного сумісного майна в натурі та не надання суду відповідних висновків судово-будівельних експертиз про вартість, можливість та варіанти такого поділу, через відсутність окремої вимоги про визначення ідеальних часток у цьому майні. У частині стягнення витрат на правничу допомогу позивачу просить відмовити через те, що така допомога надана із елементами зловживання правом, що призвело до пред`явлення необґрунтованої вимоги про визнання права власності на майно, яке в принципі існувало до пред`явлення такої в силу презумпції спільності майна через набуття його у шлюбі. Тому, на думку представника відповідача, є підстави стверджувати, що позивачу надано некваліфіковану правничу допомогу, яка не повинна відшкодовуватись за рахунок іншої сторони.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 квітня 2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, представник подала заяву про розгляд справи без її участі та без участі позивача і зазначила, що позов підтримує, просить задовольнити його у повному обсязі.

Відповідач та її представник у судове засідання не з`явилися, у раніше поданій заяві представник відповідача просив розглядати справу без їх участі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 червня 2023 року, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 липня 2023 року у справі № 750/7470/23 розірвано (рішення набрало законної сили 25 серпня 2023 року) (а.с. 5-6).

Як зазначено у позові та підтверджується матеріалами справи, у період шлюбу сторонами набуте наступне майно, яке зареєстровано на відповідача – ОСОБА_2 :

- квартира АДРЕСА_5 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 15 листопада 2011 року та копією витягу з державного реєстру речових прав (а.с. 7-10, 11-12, 13);

- нежитлове приміщення – господарське приміщення на другому поверсі літ. ХІ площею 4.0 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та підтверджується копією договору купівлі-продажу від 10 січня 2012 року та копією витягу з державного реєстру речових прав (а.с. 14-16, 18-19, 20);

- гараж № НОМЕР_1 , який знаходиться в автокооперативі № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 30 лютого 2013 року та копією витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 21-24, 25-26).

Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 22.03.2024, а саме: квартири АДРЕСА_1 встановлена оціночна вартість об`єкта оцінки у розмірі 2559330 грн. 02 коп. (а.с.29-30).

Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 22.03.2024, а саме: нежитлової нерухомості загальною площею 4.00 м2 за адресою: АДРЕСА_2 встановлена оціночна вартість об`єкта оцінки у розмірі 23462 грн. 29 коп. (а.с. 27-28).

Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 22.03.2024, а саме: гаражу, який знаходиться в автокооперативі №26 за адресою: АДРЕСА_3 встановлена оціночна вартість об`єкта оцінки у розмірі 124883 грн. 59 коп. (а.с. 31-32).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №642/8107/14-цпровадження № 14-108звц21).

Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (ч.1 ст. 71 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша та друга статті 60 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 278/2482/21 провадження № 61-12736св22, від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц провадження № 61-5956св22).

Судом встановлено, що спірне майно придбано у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Презумпція спільної сумісної власності майна подружжя, щодо якого виник спір, відповідачем не спростована.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про визнання квартири АДРЕСА_1 , нежитлового приміщення – господарського приміщення на другому поверсі, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та гаражу № НОМЕР_1 , який знаходиться в автокооперативі № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 об`єктами спільної сумісної власності подружжя, враховуючи таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 726/1388/16 (провадження № 61-10684св21).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 , нежитлового приміщення – господарського приміщення на другому поверсі, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та гаражу № НОМЕР_1 , який знаходиться в автокооперативі № 26 за адресою: АДРЕСА_3 , спільною сумісною власністю, так як це не є самостійними вимогами та способом захисту, який потребує вирішення та вказівки у резолютивній частині судового рішення.

Також, з урахуванням встановлених обставин, наявних у справі доказів, оскільки спірне майно було придбано подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі, що не заперечується відповідачем, а тому є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частину нежитлового приміщення – господарського приміщення на другому поверсі, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та 1/2 частину гаражу № НОМЕР_1 , який знаходиться в автокооперативі № 26 за адресою: АДРЕСА_3 та наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Доводи представника відповідача щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не можуть бути прийняті судом до уваги.

Також, у зв`язку з наявністю підстав для часткового задоволення позову, позивачу мають бути відшкодовані понесені у справі судові витрати на правничу допомогу.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачу правничу допомогу надавала адвокат Антоненко Л.А. на підставі ордеру серії СВ № 1161047 від 16.02.2026 (а.с. 85).

Попереднім (орієнтовним) розрахунком гонорару за договором про надання правничої допомоги від 30.11.2025 та актом виконаних робіт від 17.02.2026 підтверджується, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцю гонорар у розмірі 2000 грн.

Також, згідно квитанції № 275782 від 17.02.2025 підтверджується сплата позивачем адвокату 20000 грн. за договором від 30.11.2025 (а.с. 89).

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Враховуючи викладене, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом позивачу послуг, складність справи, наявність сталої судової практики в такій категорії справ, часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 10000 грн.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог, оскільки представник відповідача просив відмовити позивачу у задоволенні вимог про поділ майна подружжя, посилаючись на не належно обраний спосіб захисту права.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 183, 364, 368 ЦК України, 60, 63, 69, 70, 71 СК України, 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 ;

- 1/2 частину нежитлового приміщення – господарського приміщення на другому поверсі літ. ХІ, площею 4.0 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 1/2 частину гаражу № НОМЕР_1 , який знаходиться в автокооперативі № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на:

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 ;

- 1/2 частину нежитлового приміщення – господарського приміщення на другому поверсі літ. ХІ, площею 4.0 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 1/2 частину гаражу № НОМЕР_1 , який знаходиться в автокооперативі № 26 за адресою: АДРЕСА_3 .

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13539 грн. судового збору та 10000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01.06.2026.

Суддя