Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №592/8579/25 — Недригайлівський районний суд Сумської області

Провадження № 2/582/159/25

Справа № 592/8579/25

Копія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2026 р.

Недригайлівський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенко Н.М., за участі секретаря судовго засідання Ярмоленко А.І., розглядаючи у залі суду с-ща Недригайлів у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Борох Л.В., орган опіки та піклування Сумської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

з участю представника позивача ОСОБА_5 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Гаврилюк Н.М.,

встановив:

До Ковпаківського районного суду м. Суми звернувся представник ОСОБА_1 , адвокат Шаповаленко Р.О. з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку під номером АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,0650 га., кадастровий номер 5923586700:09:000:0047 укладений 25.07.2024 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Борох Лілією Володимирівною, зареєстрований у реєстрі за №1650 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 5923586700:09:000:0048, загальною площею 0,3907 га, укладений 25.07.2024 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Борох Лілією Володимирівною, зареєстрований у реєстрі за №1653; скасувати запис в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на вказане нерухоме майно та поновити право власності ОСОБА_1 на це майно та стягнути судові витрати по справі.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_6 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 . За домовленості сторін ціна житлового будинку визначена в розмірі 35 300 грн. а земельних ділянок 14 200 грн та 14 000 грн відповідно. Фактично угоди були укладені, проте з боку ОСОБА_6 оплата була проведена лише за житловий будинок, за земельні ділянки розрахунку проведено не було. Згодом у 2024 році ОСОБА_6 помер, так і не провівши повної оплати за вказане вище майно. На момент підписання договорів ОСОБА_1 мала вік близько 88 років, тому не усвідомлювала порядок розрахунків, що, як наслідок, було використано покупцем для не проведення розрахунку за придбане майно. ОСОБА_1 є людиною досить похилого віку, не має іншого помешкання окрім реалізованого, а відсутність оплати за договорами купівлі продажу ставить її в скрутне матеріальне становище. Фактично вона лишилась і без єдиного місця проживання і без коштів.

Посилаючись на ст.ст.203, 215, 234 ЦК України вважає, що з огляду на наведені вище обставини укладені договори є фіктивними, що є підставою для визнання їх недійсними та задоволення позовних вимог.

Разом з позовом була подана заява про забезпечення позову.

Відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на позов, у якому з позовом не погодилася, просить у його задоволенні відмовити в повному обсязі та стягнути судові витрати по справі. Свою позицію мотивує тим, що між позивачкою та покійним чоловіком відповідачки ОСОБА_6 за її згодою, як дружини покупця, 25.07.2024 були укладені два договори купівлі-продажу нерухомого майна щодо житлового будинку та земельних ділянок біля будинку. При цьому за згодою сторін будинок та земельні ділянки продавалися з усім майном, яке там перебувало (меблі, інструменти, насос, дрова тощо) за 63500 грн. Договори були посвідчені приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Борох Л.В. При укладенні вищевказаних договорів купівлі-продажу нерухомого майна жодних порушень цивільного законодавства допущено не було. Вказані договори повністю відповідають вимогам ст.203 ЦК України. При укладенні договорів купівлі-продажу нерухомого майна волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі. До укладення цих договорів позивачка, як продавець, отримала від покупця ОСОБА_6 повну вартість нерухомого майна, яке продавалося. Жодних претензій та заяв про неотримання від покупця чи не оплату вартості нерухомого майна, яке продавалося, продавець не висловлювала, а навпаки, в письмовій формі підтвердила здійснення покупцем повного розрахунку та отримання від нього обумовленої суми, про що заначено у договорі. В подальшому ОСОБА_6 загинув під час захисту Батьківщини, а вона та їхні неповнолітні діти успадкували придбаний житловий будинок та земельні ділянки у відповідних частка та отримали свідоцтва про право на спадщину на це майно.

Ухвалою судді Ковпаківського районного суду м.Суми від 29 травня 2025 року забезпечено позов шляхом заборони відповідачу відчужувати спірний будинок та земельні ділянки.

Ухвалою судді Ковпаківського районного суду м.Суми від 02 червня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 передано на розгляд до Недригайлівського районного суду Сумської області за підсудністю.

Постановою Сумського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року ухвалу судді Ковпаківського районного суду м.Суми від 29 травня 2025 року залишено без змін.

Ухвалою судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 26 червня 2025 року відкрито загальне провадження в цій цивільній справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 02.02.2026 залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Борох Л.В. та орган опіки та піклування Сумської міської ради, закрито підготовче провадження та розпочато розгляд по суті.

Ухвалою суду від 20.05.2025 залучено у якості співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позов ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі з мотивів викладених у позові та просив позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала та пояснила, що вона у нотаріуса не була, договір не підписувала, ОСОБА_6 не знає, але гроші у неї лежать вдома. Гроші їй принесла дочка та сказала, що ті гроші дав ОСОБА_7 за хату, вони їй не потрібні та вона може їх віддати.

Відповідач ОСОБА_2 щодо себе особисто і як законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували з наведених у відзиві підстав, просили у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивачки судові витрати по справі.

Відповідач ОСОБА_2 додатково пояснила, що її покійний чоловік був військовий, проходив службу в лавах ЗСУ. Мати будинок з земельною ділянкою була спільна мрія їх сім`ї. Через родичів вони довідалися, що в с.Лаврове продається будинок з земельною ділянкою, оскільки власницю будинку забрала дочка на постійне місце проживання до м.Суми. Чоловік домовився з донькою позивачки про огляд будинку, оглянув його, обговорив ціну. Так як стан будинку, земельних ділянок сподобався її чоловіку та його влаштувала запропонована продавцем ціна, між сторонами був укладений нотаріально посвідчений договір. Чоловік повністю виплатив обумовлену договорами суму коштів, кошти у нього були, так як він був військовослужбовцем та мав значне грошове утримання. Після укладення договору з`ясувалося, що частина майна, яку дочка власниці будинку обіцяла залишити зникла, у зв`язку з цим між сторонами договору виник конфлікт.

Третя особа, приватний нотаріус Борох Л.В. в судовому засіданні пояснила, що під час укладення договору сторони були присутні та підписали договори, сплатили всі необхідні платежі, зокрема і податки за земельні ділянки. ОСОБА_1 приходила особисто з дочкою і зятем, сумнівів у її дієздатності у нотаріуса не виникло. Покупець передавав кошти продавцю за договором, але яку суму вона не може підтвердити, бо при самому розрахунку вона присутня не була, кошти не перераховувала. Розрахунок за договором зазвичай відбувається до підписання договору. Вона, як нотаріус, вказує в договорі ту суму, яку узгодили сторони. Так як сторони підписали договір, нотаріус вважає що розрахунок за договором був здійснений в повному обсязі. Після укладення договору через якийсь час до неї знову прийшли сторони договору з бажанням розірвати договір, вони якийсь час сперечалися в офісі, а потім пішли і не повернулися, у зв`язку з чим нотаріус вирішила, що спір вичерпано.

Представник органу опіки та піклування Сумської міської ради в судове засідання не з`явився, викликався належним чином. Представник з заявами та клопотаннями до суду не звертався, участь представника у розгляді цієї справи не є обов`язковою.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, третьої особи, допитавши свідків, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що відповідно до даних паспорта позивача, ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Курмани Недригайлівського (нині Роменський) району Сумської області., РНОКПП НОМЕР_1 (а.с.16-17).

25 липня 2024 року між ОСОБА_1 , як Продавцем та ОСОБА_6 , як Покупцем укладено два договори купівлі продажу нерухомого майна.

Так з Договору купівлі продажу від 25 липня 2024 року (а.с.8-11) встановлено, що він укладений щодо житлового будинку під номером АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0640 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 5923586700:09:000:0047.

Відповідно до п.2.1. цього Договору продаж житлового будинку за домовленістю сторін здійснюється за 35 300 грн, які отримані Продавцем від Покупця до укладання та підписання даного договору. Продаж земельної ділянки за домовленістю сторін здійснюється за 14 200, які отримані Продавцем від Покупця до укладання та підписання даного договору.

В п.2.2 заначено, що сторони підтверджують факт повного розрахунку за проданий житловий будинок та земельну ділянку.

Відповідно до п. 4.9. передача житлового будинку та ключів, земельної ділянки відбувається 25.07.2024.

Крім того, сторони договору свідчать, що між ними досягнута згода по всім суттєвим умовам Договору Купівлі-продажу, кожен з них однаково розуміє значення умови, положення та правові наслідки укладення цього договору, зміст договору Продавцем і Покупцем до його підписання прочитаний, про що свідчать власноручні підписи сторін.

Договір посвідчений приватний нотаріусом Борох Л.В., особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірено.

З Договору купівлі-продажу від 25.07.2024 (а.с.12-15) встановлено, що він укладений щодо земельної ділянки площею 0,3907 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5923586700:09:000:0048.

Відповідно до п.2.1. продаж земельної ділянки вчинено за 14 000 грн, які сплачені Покупцем Продавцю до підписання цього договору. При цьому Продавець заявляє, що ціна визначена ним особисто, відповідає його намірам щодо продажу земельної ділянки і без будь якого тиску зі сторони Покупця або третіх осіб на формування зазначеної ціни він не зазнавав, зазначені грошові кошти прийняв до підписання даного договору.

Покупець стверджує, що зазначена ціна сплачена до підписання договору і сума ґрунтується на волі Продавця, при цьому Покупець стверджує що грошові кошти, витрачені на придбання зазначеної ділянки набуті законним шляхом.

В п.2.2 Договору Продавець підтверджує факт розрахунку за продану земельну ділянку а також відсутність будь яких претензій майнового характеру до Покупця.

Крім того, сторони договору свідчать, що між ними досягнута згода по всім суттєвим умовам Договору Купівлі-продажу, кожен з них однаково розуміє значення умови, положення та правові наслідки укладення цього договору, зміст договору Продавцем і Покупцем до його підписання прочитаний, про що свідчать власноручні підписи сторін.

Договір посвідчений приватний нотаріусом Борох Л.В., особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірено.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в селищі Дворічна Куп`янського району Харківської області, про що свідчить копія свідоцтва про смерть НОМЕР_2 (а.с.71).

Після його смерті, спадкоємці ОСОБА_6 , відповідачі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 прийняли спадщину, у тому числі і спірне нерухоме майно та отримали відповідні свідоцтва. Право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав. Наведене підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей (а.с. 72-73), копіями свідоцтв про право власності, свідоцтв про право власності на спадщину за законом, витягами про реєстрацію у Спадковому реєстрі, витягами з Державного реєстру речових прав (а.с.78-109).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що позивач ОСОБА_1 його теща, мати дружини, вона проживала в с.Лаврове до липня 2024 року, а після того проживає з ними в м.Суми. ОСОБА_6 він не знав до укладення договору купівлі продажу. ОСОБА_9 повідомила його про те, що є покупець на будинок тещі, ОСОБА_6 , телефон дружини якому дав ОСОБА_10 . Дружина показала ОСОБА_6 , будинок, речі які залишалися в будинку, і вони домовилися здійснити продаж будинку за 50000 грн. Покупець сказав, що речі в будинку (меблі, насос, дрова, тощо) йому не потрібні, він за них додатково платити не буде. Договір уклали, однак ОСОБА_6 за земельну ділянку (город) кошти у розмірі 14 000 грн не сплатив, пообіцяв віддати пізніше, але загинув. Після укладення договорів купівлі-продажу ключі від господарства віддали покупцю. Пізніше, вони з дружиною хотіли забрати речі ОСОБА_1 з проданого будинку, однак не змогли цього зробити, так як ключів не мали, а покупець закрутив вхід до будинку.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що позивач ОСОБА_1 її мати, яка проживала в с.Лаврове до літа 2024 року, а зараз проживає з нею в м.Суми. ОСОБА_6 до укладення договорів свідок не знала. В липні 2024 року їй подзвонив ОСОБА_6 та запропонував купити господарство належне її матері. Вони домовилися зустрітися, разом поїхали подивилися будинок, узгодили ціну 50 000 грн за будинок і земельну ділянку під ним, і окремо 14 000 грн за землю під городом. Після чого між її матір`ю та ОСОБА_6 , був укладені договори купівлі продажу будинку і земельних ділянок. Також вони з ОСОБА_12 домовилися, що речі з будинку свідок забере. Під час укладення договору купівлі-продажу у нотаріуса була її мати, свідок, її чоловік та ОСОБА_6 . Мати договір прочитала та самостійно підписала, вона має нормальний стан здоров`я для її віку, недієздатною не визнавалася. ОСОБА_6 передав свідку 50000 грн за договорами купівлі–продажу, а 14 000 грн обіцяв віддати пізніше, але ці кошти не віддав і загинув. В будинку залишилися речі позивачки, щодо продажу яких мова не велася – особисті речі матері, ікони, меблі, меблі, інструменти, дошки. Однак, коли свідок з чоловіком хотіли ці речі забрати, то в будинок вони не змогли потрапити, так як їх замки були зняті, а вхід в будинок закручений саморізами.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що позивач ОСОБА_1 була її сусідкою в с.Лаврове. Після початку повномасштабного вторгнення рф в 2022 році, коли точно свідок не пам`ятає, дочка позивачки забрала її на постійне місце проживання до м.Суми та свідок після того бачила ОСОБА_1 тільки один раз на Паску, якого року не пам`ятає. Також свідку було відомо, що позивачка продала хату. Покупця свідок не знала.

Свідок ОСОБА_14 пояснила що вона знає позивачку ОСОБА_1 як далеку родичку чоловіка, та членів її сім`ї. Так як позивачка особа похилого віку та хворіла, її дочка ОСОБА_15 восени 2023 року забрала матір на постійне місце проживання в м.Суми. Після того позивачка приїжджала на Паску в 2024 році, свідок відвідувала її на це свято. Більше свідок позивачку не бачила. Дочка позивача, ОСОБА_15 , звернулася до свідка та її чоловіка з проханням підшукати покупця на будинок матері. Також свідок пояснила, що ОСОБА_2 є її рідною племінницею, а ОСОБА_6 її чоловік. Після початку повномасштабного вторгнення племінниця з чоловіком повідомили свідка про те, що хотіли б придбати будинок неподалік них. В 2024 році свідок розповіла ОСОБА_6 , що в селі Лаврове продається будинок Сюркало В.А. та дала телефон дочки позивачки. Потім зі слів ОСОБА_6 , свідку стало відомо, що вони домовилися про купівлю та оформили договір купівлі продажу. Яка ціна будинку та земельних ділянок їй не відомо. Пізніше їй стало відомо, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 виник конфлікт щодо майна, яке за домовленістю мало залишитися в будинку та яке забрала дочка позивачки, зокрема мова йшла про насос, рало, дрова та інше. Пізніше ОСОБА_6 загинув, а будинок успадкувала його дружина і діти.

Свідок ОСОБА_16 пояснив, що знає ОСОБА_1 та підтримував дружні стосунки з її сім`єю. Так як позивачка була старенька та хворіла, її дочка восени 2023 року забрала матір на постійне місце проживання в м. Суми, а його попросила підшукати покупця на будинок матері. Також свідок пояснив, що ОСОБА_2 є племінницею його дружини, а покійний ОСОБА_6 був її чоловіком. ОСОБА_6 повідомив свідка про те, що бажає придбати будинок в цій місцевості. Свідок сказав йому, що продається будинок ОСОБА_1 та дав йому телефон ОСОБА_15 , дочки позивачки. Потім йому стало відомо від ОСОБА_6 що він домовився про купівлю цього будинку та уклав договір купівлі-продажу будинку та земельних ділянок. Також зі слів ОСОБА_6 йому відомо, що останній заплатив ОСОБА_1 за договорами 63 чи 64 тисячі грн, заплатив необхідні платежі у нотаріуса за укладення договору 11 чи 12 тисяч за себе і за ОСОБА_1 . Натомість ОСОБА_1 обіцяла залишити в будинку дрова та інші речі (меблі, інструменти). В подальшому між сторонами виник конфлікт, через майно, яке продавець обіцяла залишити в будинку але забрала. Крім того, наявність конфлікту свідок пов`язує з тим, що інші особи запропонували продавцю придбати будинок дорожче, ніж пропонував ОСОБА_6 .

У цій справі предметом позову є визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Враховуючи, що сторона спірного правочину ОСОБА_6 помер, належними відповідачами в спорі є його спадкоємці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Щодо можливості спадкоємців бути стороною в спорі про визнання недійсним договору зазначає і Верховний суд постанові КЦС ВС від 13 листопада 2019 року у справі № 0414/606/2012 (провадження № 61-10686св19).

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частина 2 ст. 218 ЦК України визначає, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі №909/330/16, від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16.

Крім того, суд вважає за необхідне заначити, що відповідно до усталеної судової практики, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (Постанови Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19), у справі 10 березня 2021 року № 201/8412/18 (провадження № 61-803св20)

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) й дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до положень частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною третьої статті 640 ЦК України, передбачено, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з досліджених доказів, між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу нерухомого майна, в яких заначено, що розрахунок за придбане майно проведений до їх укладення.

Факт отримання коштів за продане майно та факт передачі майна покупцю не заперечується позивачем та підтверджується поясненнями свідків про передачу ключів від будинку ОСОБА_6 , заміну ним замків після укладення цих договорів та не надання свідкам доступу до проданого майна.

Пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_8 щодо несплати ОСОБА_6 14 000 грн коштів за договором купівлі-продажу земельної ділянки суд не бере до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Крім того, заперечення факту отримання від покупця повної оплати за договорами купівлі-продажу не є підставою визнання їх недійсним.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що під час укладення спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна було дотримано вимог чинного законодавства, у тому числі щодо висловлення дійсної волі сторін до їх укладення та настання відповідних наслідків : для продавця – отримання коштів за відчужене майно, для покупця - набуття права власності на придбане майно. Як заначено вище, такі договори, де відбулася передача майна, не можуть бути кваліфіковані як фіктивні.

Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання договору недійсним в наслідок їх фіктивності, представник позивача зазначає, що у зв`язку з похилим віком позивачки ОСОБА_1 , вона не усвідомлювала порядок розрахунків за продане майно, що було використано ОСОБА_6 для не проведення розрахунку за придбане майно.

З такою позицією представника позивача погодитись не можна, оскільки для визнання договору недійсним у наслідок його фіктивності, з огляду на наведені вище норми права та практику Верховного Суду, необхідно встановити наявність умислу на укладення такого договору у всіх сторін правочину та введення в оману у зв`язку з цим третьої особи щодо фактичних обставин правочину.

Доказів наявності умислу на укладення саме фіктивних правочинів як з боку Продавця так і з боку Покупця не надано.

Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позовної заяви, то відсутні підстави для задоволення позову.

Отже у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами, визначеними ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі, витрати позивача по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону). Закон формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд в постанові від 16.04.2020 у справі №727/4597/19 дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Відповідач та її представник подали заяву про розподіл судових витрат(а.с.122)

На підтвердження витрат на правову допомогу відповідач ОСОБА_2 долучила до матеріалів справи копію договору про надання професійної правничо допомоги від 17 грудня 2025 року (а.с.123) відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим договором (гонорар) становить 10 000 грн та квитанцію про від 17 грудня 2025 року про сплату ОСОБА_2 за надання послуг 10 000 грн (а.с.125).

Таким чином, суд вважає, що відповідачем доведений факт понесення витрат на правову допомогу та їх розмір, який становить 10 000 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Таку позицію викладено в постановах Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі № 907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі № 910/4881/18, від 08.04.2019 р. у справі № 922/619/18.

Враховуючи відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, а також обсяг фактичних витрат, понесених відповідачем ОСОБА_2 , суд стягує з позивачки на користь відповідача ОСОБА_2 слід стягнути понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Борох Л.В., орган опіки та піклування Сумської міської ради, про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, відмовити у повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає в АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , фактично проживає за адресою АДРЕСА_4 , витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:підпис З оригіналом згідно

Суддя : Н. М. Яковенко