Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №731/95/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року

м. Рівне

Справа № 731/95/25

Провадження № 22-ц/4815/993/26

Головуючий у Дубенському міськрайонному суді

Рівненської області: суддя Жуковська О.Ю.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

04 лютого 2026 року в м. Дубно

Дубенського району Рівненської області

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" – адвоката Гурського Германа Юрійовича на заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кошельок" (далі – ТОВ "Кошельок") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3093222322-619927 від 18 лютого 2022 року в розмірі 39 792,50 гривень, яка складалася з: за тілом кредиту – 8500 гривень, за відсотками – 20 196 гривень, інфляційних втрат за період з 05 червня 2022 року по 15 січня 2025 року у розмірі 8 844,11 гривень, 3% річних за період з 05 червня 2022 року по 15 січня 2025 року у розмірі 2 252,44 гривень.

Мотивуючи вимоги, ТОВ "Кошельок" вказувалося, що кредитодавцем було надало на користь ОСОБА_1 кредит в розмірі 8 500 гривень із початковим строком кредитування у 18 днів та відсотковою ставкою в розмірі 2,2 % на добу. Згодом за умовами кредитного договору строк користування кредитними коштами продовжувався. Натомість позичальник взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним не виконувала, у зв`язку з чим виникла спірна заборгованість.

Заочним рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кошельок" заборгованість за кредитним договором №3093222322-619927 від 18 лютого 2022 року у розмірі 11 866 гривень, з яких: заборгованість за основним боргом в сумі 8 500 гривень, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 3 366 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кошельок" понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 722,35 гривні.

Ухвалюючи своє рішення, суд виходив із того, що між сторонами укладено кредитний договір, кредитні кошти відповідачем отримано та не повернуто, у зв`язку з чим наявна заборгованість за тілом кредиту в розмірі 8500 гривень. Оскільки доказів продовження строку кредитування відповідно до умов договору не надано, проценти підлягали стягненню лише за погоджений сторонами 18-денний строк користування кредитом у розмірі 3 366 гривень.

У задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суд відмовив з огляду на встановлене законодавством звільнення позичальника на період дії воєнного стану на підставі ст. 625 ЦК України виду відповідальності за прострочення зобов`язань.

На рішення суду ТОВ "Кошельок" – адвокатом Гурським Г.Ю. подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося, що кредитний договір укладено у письмовій (електронній) формі відповідно до Законів України "Про електронну комерцію" та "Про електронні довірчі послуги". Відповідач пройшов повну ідентифікацію в інформаційній телекомунікаційній системі (далі – ІТС) позивача, вказавши персональну інформацію, номер оператора стільникового зв`язку та платіжної банківської картки, а також підписав договір одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом), що прирівнюється до власноручного підпису.

Отримання кредиту в розмірі 8 500 гривень підтверджувалося довідкою банку та випискою за рахунком відповідача, що свідчило про виконання договору та прийняття його умов. Щодо строку кредитування, то згідно з п. 3.6 договору факт користування кредитом після закінчення 18-денного "Лояльного періоду" був відкладальною обставиною, у зв`язку із настанням якої автоматично подовжувався строк користування кредитом до 108 днів. Тобто позичальник, не повернувши кредит вчасно, не порушив договір, а просто перейшов на інші умови користування, які контрагенти угоди узгодили заздалегідь.

Натомість суд помилково зосередився лише на умовах пунктів 2.1 та 2.2 договору, проігнорувавши пункти 3.6–3.8, які регулювали порядок нарахування процентів після лояльного періоду. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідно до ст. 629 ЦК України договір був обов`язковим для виконання, а його правомірність презюмувалася, адже позивальник упродовж чотирьох років не оспорював його умов, не заявляв про обман чи помилку під час його підписання та користувався отриманими грошима.

Крім того, заявник зазначив, що нараховані проценти входять до ціни договору за ст. 1048 ЦК України і не є штрафними санкціями, тому матеріально-правові норми про обмеження розміру компенсації понад 50% вартості не підлягають застосуванню.

З наведених підстав просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові та ухвалити нове, яким стягнути на користь ТОВ "Кошельок" з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 3093222322-619927 від 18 лютого 2022 року в розмірі 39 792,55 гривень, яка складається з: за тілом кредиту – 8 500 гривень, за відсотками – 20 196 гривень, інфляційні втрати за період з 05 червня 2022 року по 15 січня 2025 року – 8 844,11 гривень, 3% річних за період з 05 червня 2022 року по 15 січня 2025 року – 2 252,44 гривень.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, хоча йому про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 10561 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частиною третьою ст. 5 Закону № 675-VIII передбачено, що правочин не може бути визнано недійсним у зв`язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як з`ясовано судом, 18 лютого 2022 року між ТОВ "Кошельок" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3093222322-619927 про надання коштів у позику на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Вказаний договір є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ "Кошельок", в рамках якої реалізувалася технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, які у процесі обробки інформації діяли як єдине ціле.

За умовами договору позичальнику було надано кредит у розмірі 8 500 гривень, початковий строк кредитування становив 18 днів (лояльний період), відсоткова ставка — 2,20% на добу за початковий період кредитування. Згідно з пунктом 2.2 договору сторони погодили, що строк лояльного періоду міг бути продовжений позичальником шляхом оплати протягом лояльного періоду всіх нарахованих процентів. Кредит надавався безготівково шляхом перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , реквізити якої було надано позичальником.

У додатку №1 до договору сторонами погоджено "Графік платежів", відповідно до якого було визначено розмір та дату внесення позичальником платежів та встановлено, що орієнтовна загальна вартість кредиту складала 11 866 гривень, з яких 8 500 гривень — сума кредиту за договором та 3 366 гривень — проценти, нараховані за 18 днів.

Крім того, в матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені дані позичальника, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки, було визначено розмір та дату внесення позичальником платежів та встановлено орієнтовну загальну вартість кредиту.

З довідки АТ "ТаскомБанк" про підтвердження платежу вбачається, що 18 лютого 2022 року було здійснено перерахування коштів у розмірі 8 500 гривень на картку № НОМЕР_1 , відправник — ТОВ "Кошельок". Зарахування коштів здійснювалося через платіжну систему ТОВ "ТАС ЛІНК".

Тобто реквізити банківської карти відповідали тій, яка вказана у договорі №3093222322-619927 від 18 лютого 2022 року.

Крім того, згідно з витребуваною судом на клопотання позивача інформацією АТ КБ "Приватбанк" на ім`я ОСОБА_1 в банку було емітовано карту № НОМЕР_2 . Із виписки за рахунком за період із 17 лютого 2022 року по 19 лютого 2022 року видно, що 18 лютого 2022 року на вказану картку було перераховано кошти у розмірі 8 500 гривень.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ "Кошельок" станом на 05 червня 2022 року заборгованість ОСОБА_1 становила 28 696 гривень та складалася із: заборгованості за кредитом у сумі 8 500 гривень; заборгованості за процентами за початковий строк користування позикою у сумі 3 366 гривень; заборгованості за процентами за продовжений строк користування позикою у сумі 16 830 гривень.

Також у матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, нарахованої в порядку ст. 625 ЦК України, а саме: інфляційних втрат за період із 05 червня 2022 року по 15 січня 2025 року, які становили 8 844,11 гривень та 3% річних за період із 5 червня 2022 року по 15 січня 2025 року, які становили 2 252,44 гривень.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, оскаржуване рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в частині фактично оскаржуваних грошових сум, а саме щодо відмови у стягненні заборгованості за відсотками в сумі 16 830 гривень та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань.

Позивач обґрунтовував розрахунок заборгованості за відсотками посиланням на погоджені між сторонами умови пунктів 3.5 - 3.8 кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. З наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процентів річних, що становить 2,2 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Проте колегія суддів не може погодитися з аргументами позивача щодо нарахування процентів у таких порядку та підставах.

При цьому виходить з того, що строк користування кредитом тривалістю 18 календарних днів та відповідний графік платежів є основоположними умовами кредитного договору, які безпосередньо визначають період існування кредитних правовідносин. Тому посилання позивача на окремі положення договору не можуть тлумачитися відокремлено від зазначених умов та призводити до фактичної зміни погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто саме такий строк кредитування є визначальним критерієм для встановлення меж реалізації прав кредитодавця та обсягу обов`язків позичальника, у зв`язку з чим інші положення договору підлягають застосуванню лише у системному взаємозв`язку з ним, а не всупереч йому.

Крім того, зазначення у договорі двох строків кредитування та перенавантажених за змістом умов щодо процентних ставок призводить до суперечливого і неправильного тлумачення та розуміння такої угоди.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Тому дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження №61-8829сво21) зазначено, що: "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17).

З огляду на це обґрунтованим та справедливим є підхід, за яким відсотки повинні нараховуватися у межах 18 днів. Такий спосіб розрахунку забезпечує передбачуваність зобов`язання, унеможливлює приховане збільшення фінансового навантаження та відповідає принципам добросовісності, прозорості та справедливості у сфері споживчого кредитування.

Отже, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду попередньої інстанції у відповідній частині.

Разом з тим хоча в апеляційній скарзі позивач не навів доводів щодо незаконності чи необґрунтованості судового рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та трьох процентів річних, проте у прохальній частині скарги просить задовольнити позов у повному обсязі.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України на період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України. Отже, враховуючи, що заявлені до стягнення інфляційні втрати та три проценти річних нараховані за період дії воєнного стану, правові підстави для їх стягнення відсутні.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" – адвоката Гурського Германа Юрійовича залишити без задоволення, а заочне рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 04 лютого 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.О. Гордійчук