Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №570/623/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/623/26

Провадження № 22-ц/4815/1029/26

Головуючий у Рівненському районному суді

Рівненської області: суддя Штогун О.С.

Ухвалу суду першої інстанції

(повний текст) постановлено:

12 лютого 2026 року у м. Рівне

Рівненської області без фіксування

судового засідання

звукозаписувальними технічними засобами

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

за участі: представника ОСОБА_1 – адвоката Щербяк Юлії Василівни та представника ОСОБА_2 – адвоката Якобчука Павла Олександровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 12 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за розпискою,

в с т а н о в и в:

10 лютого 2026 року в суд через свого представника – адвоката Якобчука П.О. звернувся ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за розпискою у розмірі 5 000 доларів США, що станом на 09 лютого 2026 року еквівалентно за курсом Національного банку України (далі – НБУ) 215 243, 50 гривень.

Того ж дня, 10 лютого 2026 року, представником позивача подано заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за розпискою через накладення арешту на грошові кошти у межах позовних вимог у розмірі 5 000 доларів США, що за курсом НБУ складає станом на 09 лютого 2026 року 215 243, 50 гривень.

Мотивуючи заяву, вказувалося, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики у строк до 08 січня 2025 року порушено суб`єктивні цивільні права ОСОБА_2 .

Вважав, що обставини справи свідчать про наявність реального та об`єктивного ризику того, що у разі невжиття заходів забезпечення позову виконання можливого рішення суду буде ускладнене або унеможливлене.

Застосування заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 відповідатиме вимогам п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, є співмірним із заявленими позовними вимогами, має тимчасовий характер і спрямоване винятково на збереження можливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Пропозиції щодо зустрічного забезпечення відсутні.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 12 лютого 2026 року заяву представника ОСОБА_2 – адвоката Якобчука П.О. задоволено.

Накладено арешт на грошові кошти, які належать ОСОБА_1 та знаходяться у нього, у межах суми позовних вимог у розмірі 5 000 доларів США, що станом на день подання позову 09 лютого 2026 року еквівалентно 215 243, 50 гривень.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу незаконною і необґрунтованою, що полягало у неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить її скасувати і відмовити у задоволенні заяви.

На її обґрунтування зазначалося про те, що висновки суду щодо існування ризиків невиконання рішення суду є припущеннями, тобто є неприпустимими при вирішенні процесуального питання про забезпечення позову.

Вважає, що забезпечення позову суперечить принципу співмірності, створює значно більші обтяження, ніж це необхідно для досягнення процесуальної мети, порушує баланс інтересів сторін через надмірне втручання у права відповідача та його сім`ї, не містить зв`язку між заходом забезпечення і предметом спору.

Крім того, не враховано обставину часткового виконання зобов`язання, що підтверджується показання певних свідків.

З огляду на наведене судом залишено без належної уваги норми ст.ст. 149, 150 ЦПК України, висновки у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №904/5876/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України".

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2026 року в суд через свого представника – адвоката Якобчука П.О. звернувся ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за розпискою у розмірі 5 000 доларів США, що станом на 09 лютого 2026 року еквівалентно за курсом НБУ 215 243, 50 гривень.

Тоді ж представником позивача подано заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за розпискою через накладення арешту на грошові кошти у межах позовних вимог у розмірі 5 000 доларів США, що за курсом НБУ складає станом на 09 лютого 2026 року 215 243, 50 гривень.

Ухвалою Рівненського районного суду від 12 лютого 2026 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Якобчука П.О. про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на грошові кошти, які належать ОСОБА_1 та знаходяться у нього, у межах суми позовних вимог у розмірі 5000 тисяч доларів США, що станом на день подання позову 09 лютого 2026 року еквівалентно 215 243,50 гривень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/134095506).

Ухвалою Рівненського районного суду від 27 лютого 2026 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за розпискою (https://reyestr.court.gov.ua/Review/134419267).

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із доведеності і обґрунтованості заяви ОСОБА_2 , оскільки предметом спірних правовідносин є грошові кошти у сумі 5 000 доларів США, що еквівалентно відповідно до курсу НБУ станом на 09 лютого 2026 року 215 243, 50 гривень.

При цьому враховано, що невжиття заходів забезпечення позову у виді арешту грошових коштів, які є предметом спору, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Тому судом визнано необхідним вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ОСОБА_1 , в межах ціни позову у розмірі 5 000 доларів США, що станом на день подання позову склало 215 243, 50 гривень відповідно до курсу НБУ.

З такими висновками погоджується колегія суддів.

Згідно зі ст.ст. 149-150 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначається, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 зазначається, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Право на ефективний судовий захист закріплено у ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №457/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першому протоколі та протоколах №2, 4, 7 та 11 Конвенції".

Приходячи до переконання про залишення оскаржуваної ухвали без змін, колегія суддів бере до уваги, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Отже, невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз`яснювалося, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Апеляційним судом звертається увага на те, що ОСОБА_2 доведено те, що можливі дії відповідача можуть бути спрямовані на уникнення чи утруднення виконання рішення суду. Про ці обставини свідчить, зокрема, те, що відповідно до позикових зобов`язань ОСОБА_1 повинен був повернути суму у 5 000 доларів США у строк до 08 січня 2025 року, проте на день звернення позивача до суду 10 лютого 2026 року ця сума повернута так і не була.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При цьому види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачами вимогами.

Отже, при розгляді заяви про забезпечення позову судом зроблено обґрунтоване припущення, що невжиття заходів ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду, тоді як накладення арешту на грошові кошти у межах ціни позову є співмірним і не порушує публічні інтереси.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні заяви до застосування підлягають норми права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд попередньої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву про забезпечення позову.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що вжитий судом спосіб забезпечення позову порушує баланс інтересів сторін через надмірне втручання у права відповідача та його сім`ї, а також не містить зв`язку між заходом забезпечення і предметом спору, то вони є необґрунтованими. Так, накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 у межах 5 000 доларів США, що еквівалентно 215 243, 50 гривень, за обставинами справи жодним чином не призводить до дисбалансу інтересів сторін внаслідок втручання у права відповідача. Тим більше, його договірні зобов`язання не стосуються інтересів сім`ї, адже спірні права і обов`язки є особистими.

Не заслуговують на увагу і покликання на ті обставини, що ОСОБА_1 частково виконано зобов`язання, що випливає із показань свідків. Так, самі по собі письмові "Опитування свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ", оформлені від імені адвоката Щербяк Ю.В., де вказується про передачу влітку 2025 року 900 доларів на користь " ОСОБА_5 ", тобто очевидно іншої особи, не є належними і допустимими доказами у розумінні вимог ст.ст. 77-78 ЦПК України.

Поготів, з висновку Верховного Суду, що висловлений у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18), вбачається, що пояснення сторони та показання свідків, які підтверджують факт повернення боргу, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України 2004 року (аналогічне положення міститься і ч. 2 ст. 78 ЦПК України в чинній редакції) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З приводу аргументів про недодержання судом норм процесуального права, то з ними не можна погодитися.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення процесуального питання. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове вирішення заяви позивача, автором скарги надано не було, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом не було їх здобуто.

Встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Спростовуються правильністю висновків суду і твердження про помилкове застосування норм матеріального права та висновків Верховного Суду, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.

Також зауважується, що вжиті заходи забезпечення позову носять виключно тимчасовий характер.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваної ухвали без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при її постановленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 12 лютого 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 02 червня 2026 року.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.О.Гордійчук