Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №564/3022/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року

м. Рівне

Справа № 564/3022/25

Провадження № 22-ц/4815/1173/26

Головуючий у Костопільському районному суді

Рівненської області: суддя Грипіч Л.А.

Час, дата і місце проголошення скороченого

рішення суду першої інстанції:

о 15 год. 19 хв. 24 лютого 2026 року

в м. Костопіль Рівненської області

Повний текст рішення складено: 02 березня 2026 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг партнерс" на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг партнерс" (далі – ТОВ "Факторинг партнерс") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 98 670 гривень, з яких: 29 900 гривень склали заборгованість за тілом кредиту, 53 820 гривень - за нарахованими процентами, 14 950 гривень – за штрафами.

Позов мотивовано тим, що за укладеним 29 червня 2024 року з Товариством з обмежено відповідальністю "Авентус Україна" (далі – ТОВ "Авентус Україна") електронним кредитним договором № 8038579 у ОСОБА_1 утворилась спірна заборгованість, яка у зв`язку з отриманням ТОВ "Факторинг партнерс" прав на грошову вимогу підлягала стягненню на користь останнього в судовому порядку.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Факторинг партнерс" заборгованість за договором № 8038579 від 29 червня 2024 у розмірі 34 072,84 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Факторинг партнерс" понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 836,45 гривень та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 8 632,50 гривень.

Суд першої інстанції визнав нікчемною умову пункту кредитного договору 1.4.1 в частині встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,50%, оскільки він суперечить ч. 5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування", якою визначено можливий максимальний розмір денної процентної ставки в 1%.

Разом з тим суд врахував, що відповідачем визнається обов`язок зі сплати процентів в порядку положень ч.1 ст.1048, ч.ч.1, 3 ст.1054 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України (далі – НБУ), а тому погодився за наданим розрахунком.

У стягненні штрафів суд першої інстанції відмовив через те, що згідно з п.18. "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України їхнє нарахування у період воєнного стану унеможливлюється.

На рішення суду ТОВ "Факторинг партнерс" подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначалося про помилковість визнання нікчемними пунктів договору щодо денної ставки у 1,5%, оскільки обмеження у 1% фактично почало діяти лише з 21 серпня 2024 року. Так, згідно з Перехідними положеннями Закону України "Про споживче кредитування" на дату укладення кредитного договору діяв перехідний період, протягом якого максимальний розмір денної ставки міг становити саме 1,5%. Отже, нарахування відсотків за ставкою 1,5% було повністю законним на момент підписання договору, а висновок суду про нікчемність цих умов є наслідком ігнорування спеціального тимчасового регулювання.

Заявник вважав, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні штрафу у сумі 14 950 гривень, посилаючись на звільнення від такої відповідальності у період воєнного стану згідно з Цивільним кодексом України. На переконання автора апеляційної скарги, норми Цивільного кодексу України у цьому питанні є загальними та не підлягають застосуванню.

Натомість спеціальним нормативно-правовим актом для вирішення відповідного питання є Закон України "Про споживче кредитування", який містить заборону на стягнення неустойки лише за тими кредитними договорами, які були укладені до 24 січня 2024 року. Оскільки кредитний договір у справі укладено 29 червня 2024 року, тому вимога про стягнення штрафу є правомірною.

При цьому згідно зі ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним, доки його недійсність не встановлена судом. Оскільки умови кредитного договору не були оскаржені або спростовані, то суд, здійснивши перерахунок відсотків на рівні облікової ставки НБУ, безпідставно втрутився у договірні правовідносини.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, стягнувши на його користь з відповідача заборгованість за договором № 8038579 від 29 червня 2024 року у розмірі 98 670 гривень.

У поданому відзиві представник ОСОБА_1 – адвокат Михайлов В.О. просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Оскільки Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір №8038579 було укладено 29 червня 2024 року, то проценти повинні бути нараховані у розмірі, що не перевищує 1 % на день. Тому суд правильно встановив, що позивач не привів умови кредитного договору у відповідність до Закону України "Про споживче кредитування" в частині нарахування процентів та нараховував їх за денною процентною ставкою 1,50 % на день.

Отже, підлягали застосуванню й встановлені нормою ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" наслідки, згідно з якими умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними і договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Також зважавє на постанову Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22, в якій зазначено, що тлумачення п. 18 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України наводить на те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Тому договорами, на які поширюються відповідні правові наслідки, є договір позики, кредитний договір, в т.ч. договір про споживчий кредит.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявнкиа, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Зідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 10561 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Як з`ясовано судом, 29 червня 2024 року між ТОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір № 8038579 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав 29 000 гривень на строк 360 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом у вигляді стандартної процентної ставки, що становила 1,5% за кожен день користування.

Крім того, договором про надання споживчого кредиту унормовано відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків, а саме у розмірі 2 691 гривень на 4 день такого порушення та у розмірі 598 гривень, починаючи з 5 дня за кожен день порушення відповідного обов`язку.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ "Авентус Україна" за ОСОБА_1 обліковувалася заборгованість за період з 29 червня 2024 року по 26 січня 2025 року в розмірі 98 670 гривень, з яких 29 900 – за тілом кредиту; 53 820 – за процентами; 14 950 – за штрафами.

На підставі договору факторингу № 27.01/25-Ф від 27 січня 2025 року ТОВ "Авентус Україна" відступило право грошової вимоги до третьої особи (боржника), зокрема, за договором № 8038579, на користь ТОВ "Факторинг партнерс".

Обставини виникнення спірних правовідносин і переходу права грошової вимоги від первинного кредитора до позивача відповідачем визнавалися, а на вирішення апеляційного суду поставлено питання щодо правомірності нарахування заборгованості за процентами та неустойкою саме у повних розмірах – у сумі 53 820 гривень та 14 950 гривень відповідно.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Між тим, як правильно це враховано судом першої інстанції, 24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".

Цим Законом статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" доповнено частиною п`ятою, згідно з якою максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Також доповнено розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про споживче кредитування" доповнено пунктом 17, згідно з яким тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Оскільки закон набрав чинності 24 грудня 2023 року, а 2024 рік був високосним (у лютому 29 днів), вказані періоди розподіляються таким чином: перший період за максимальною денною ставкою 2,5% з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року (включно); другий період за максимальною ставкою 1,5 % з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року (включно). З 20 серпня 2024 року почала діяти базова ставка не більше 1 % на день.

Очевидно, що укладення кредитного договору наприкінці останнього 120-денного періоду (29 червня 2024 року) не дозволяло нараховувати первинному кредитору відсотки за користування кредитом за ставкою, що перевищувала законодавчо встановлений її максимальний розмір у відповідні періоди.

Тому колегія суддів погоджуються з висновком районного суду, що кредитний договір у розрізі нарахування відсотків за користування кредитом не відповідає чинному законодавству, адже всупереч цьому нарахування відсотків упродовж 51 днів із 360 здійснювалося за відсотковою ставкою, яка перевищувала максимально можливу.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Оскільки розрахунок позивача є необґрунтованим, суд попередньої інстанції погодився зі здійсненим відповідачем обчисленням заборгованості. Зважаючи на те, що позивач його не спростував та продовжує наполягати на розрахунку, проведеному з порушенням законодавства про споживче кредитування, тоді як такі нарахування є неправомірними, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині.

При оцінці поведінки кредиторів як професійних учасників ринку фінансових послуг суд апеляційної інстанції враховує, що до таких суб`єктів висуваються підвищені вимоги щодо дотримання правил та процедур, обачності та розсудливості у веденні справ. Відповідно, вимоги до рівня ведення справ є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони. Аналогічна позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20.

Не спонукають аргументи автора апеляційної скарги до скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про споживче кредитування" законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.

При цьому законодавство, яке регулює спірні правовідносини, не містить суперечностей в питанні щодо звільнення позичальника від обов`язку сплати пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії в Україні воєнного стану, а також в обов`язках кредитодавця щодо списання передбаченої та нарахованої відповідним договором пені з 24 лютого 2022 року.

Поготів, якщо б такі правові колізії існували, то норма ч.2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет його норм над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення конкуренції норм Цивільного кодексу України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

Тому всупереч аргументам автора апеляційної скарги положення п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України підлягали безумовному застосуванню при вирішенні існуючих між сторонами правовідносин.

Отже, доводи заявника є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування судового рішення й у цій частині, позаяк зводяться до надання коментарів та тлумачення норм чинного законодавства на власний розсуд.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Судовий збір, що понесений заявником при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України слід віднести на його ж рахунок.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг партнерс" залишити без задоволення, а рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.О. Гордійчук