Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №545/5427/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/5427/25 Номер провадження 22-ц/814/2253/26Головуючий у 1-й інстанції Путря О. Г. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Дорош А.І., Одринської Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу -

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що сімейні відносини між сторонами справи припинені з липня 2024 року, подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливі, вони проживають окремо.

Вказано, що основною причиною розпаду сім`ї є те, що у сторін справи різні погляди на життя, які суттєво різняться та спричиняють стресові ситуації.

У зв`язку з вище вказаним, позивач прохала суд розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 31 грудня 2021 року у Виконавчому комітеті Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, актовий запис №20; після розірвання шлюбу залишити дошлюбне прізвище – « ОСОБА_3 ».

Короткий зміст рішення місцевого суду

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2026 року позов задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що укладений та зареєстрований 31 грудня 2021 року Виконавчим комітетом Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, за актовим записом №20, розірвано.

Прізвище позивача після розірвання шлюбу змінено на дошлюбне « ОСОБА_3 ».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

З рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2026 року не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохав суд скасувати оскаржуване рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову про розірвання шлюбу.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, рішення місцевого суду є ухваленим з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем зазначено, що суд першої інстанції не встановив неможливість подальшого спільного життя подружжя, натомість: позивач продовжує щоденно відвідувати ОСОБА_1 за місцем його проживання; позивач має ключі від житла; позивач бере участь у веденні спільного побуту (приготування їжі, прибиранні, оплаті комунальних послуг); між сторонами справи не припинено фактичні сімейні відносини, - відтак, висновок місцевого суду про остаточний розпад сім`ї не підтверджений належними доказами.

Місцевий суд не виконав обов`язку щодо вжиття заходів до примирення сторін справи.

В оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції не надав належної оцінки наступним доводам: фактичному продовженню сімейних відносин; стану здоров`я та соціальному становищу відповідача; відсутністю доказів обставин, які б свідчили про неможливість збереження шлюбу; можливість примирення сторін.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 прохала суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2026 року без змін.

Позивач наголосила, що збереження шлюбу суперечить її інтересах, оскільки причини розірвання шлюбу є об`єктивними, а подальше спільне проживання неможливим.

ОСОБА_2 наполягає на розірванні шлюбу, вказуючи, що збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, які між сторонами справи відсутні, а тому вона не має намір зберігати шлюб з відповідачем.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

ОСОБА_1 під час судового засідання підтримав вимоги поданої ним апеляційної скарги та прохав її задовольнити з наведених у ній підстав.

ОСОБА_2 , безпосередньо взявши участь у розгляді справи, заперечувала проти задоволення апеляційних вимог відповідача та прохала оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 31 грудня 2021 року сторони справи перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 31 грудня 2021 року, виданого виконавчим комітетом Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, за актовим записом №20 (а.с.19).

Спільних дітей сторони справи не мають.

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо поданих до суду апеляційної інстанції доказів

07 квітня 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшла від ОСОБА_1 відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній, зокрема, прохав суд долучити письмову заяву свідків (сусідів), які проживають навпроти квартири заявника, як належний та допустимий доказ фактичного збереження сімейних відносин між сторонами справи, що датована 07 квітня 2026 року.

Згідно частин третьої, четвертої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно принципу змагальності сторін, що закріплений статтями 2, 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Також, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №910/11152/19, від 18 червня 2020 року у справі №909/965/16, від 28 липня 2020 року у справі №904/2104/19, від 03 вересня 2024 року у справі №903/753/22.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 906/127/24 зазначив, що відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.

Оскільки доказ, який подано відповідачем до суду апеляційної інстанції, не існував на момент прийняття рішення суду першої інстанції, то суд апеляційної інстанції позбавлений можливості його прийняття та відповідно врахування під час апеляційного перегляду рішення місцевого суду.

Щодо надання строку для примирення

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 СК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком».

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року по справі № 206/3459/16-ц (провадження № 61-21621св17).

Отже, з вищевказаного вбачається, що надання строку для примирення не є обов`язком суду, а тому, відповідно, ненадання такого строку для сторін справи не може бути підставою для скасування судового рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позовна заява надійшла до місцевого суду в листопаді 2025 року, а апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду - у березні 2026 року та позивачем за час перебування у провадженні справи як суду першої, так і апеляційної інстанцій не було виявлено бажання щодо відновлення шлюбно-сімейних відносин з відповідачем.

Щодо розірвання шлюбу

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України).

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам статті 215 ЦПК України. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не бажає продовжувати шлюбні відносини із відповідачем та вважає, що збереження шлюбу є неможливим. Слід зауважити, що у даній категорії справ важливе значення має волевиявлення особи, оскільки саме від нього залежить бажання останнього продовжувати чи припинити шлюбні відносини, примушування до яких не допускається.

Отже, встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини з відповідачем, збереження шлюбу суперечать інтересам позивача, суд першої інстанції, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

З огляду на доводи поданої відповідачем апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що надання оцінки почуттям та емоційному стану одного з подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду, натомість відмова суду у розірванні шлюбу є примушуванням до шлюбу того з подружжя, хто бажає розлучення проти її волі, що є недопустимим.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив матеріали справи, врахував доводи сторін справи, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2026 року - без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 червня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді А.І. Дорош

Т.В. Одринська