Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №717/1409/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №717/1409/25 Головуючий у 1-й інст. Васильчук Л. Й.

Категорія 72 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Панкеєвої В.А.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №717/1409/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – Боднарюка Віталія Івановича на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Васильчук Л.Й. у м. Звягелі,

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з даним позовом у якому просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позову зазначала, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 19.09.2012 шлюб між сторонами було розірвано. 29.09.2012 Кельменецьким районним судом Чернівецької області стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку. Зазначала, що з 2012 року відповідач участі у вихованні доньки ОСОБА_1 не приймає, долею дитини не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, про фізичний, духовний та розумовий розвиток дитини не піклується. Вихованням та утриманням неповнолітньої дитини займається тільки мати та вітчим — ОСОБА_6 . Таким чином, беручи до уваги, що батько дитини впродовж тривалого часу не приймає участі у вихованні доньки, до дитини не навідується, не телефонує, матеріальної допомоги не надає, а тому вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник за дорученням для надання безоплатної вторинної правничої допомоги особам, які визначені п.1-2, 9-23, 26-29 ч.1 ст.14 ЗК «Про безоплатну правничу допомогу» ОСОБА_1 – ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Окрім того, незважаючи, що батько більш ніж дванадцяти років не спілкується з дитиною, не приймав жодної у часті у її вихованні, жодного разу не був присутній у судовому засіданні, суд першої інстанції із незрозумілих причин, прийшов до висновку, що нібито «батько прагне до спілкування з донькою, отже не втратив інтерес до її життя, усвідомлює обов`язки та намагається підтримувати зв`язок». Вважає, що вищезазначене рішення не є законним та обґрунтованим, при цьому воно було винесено судом із порушенням норм матеріального та процесуального права, та не відповідає фактичним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню. Вказує, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, проте лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Звертає увагу суду, що відповідач ОСОБА_3 тривалий час ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо своєї неповнолітньої доньки, зокрема, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з донькою в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надає доньці доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Починаючи із 2012 року відповідач ОСОБА_3 проживає окремо від своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_8 , в той час остання залишилася на повному утриманні матері ОСОБА_2 . Так, у відповідності до акту оцінки потреб сім`ї від 16.05.2025 року, неповнолітня ОСОБА_1 проживає разом із своєю матір`ю ОСОБА_2 , її теперішнім чоловіком ОСОБА_6 (вітчимом), а також їхніми спільними дітьми. Біологічний батько, починаючи із трирічного віку дитини не цікавиться її життям, не утримує її, в результаті чого, неповнолітня ОСОБА_1 фактично не пам`ятає свого біологічного батька та звернулася до суду із позовом про позбавлення його батьківських прав. Окрім того, у відповідності до характеристики, виданої Кельменецьким ліцеєм, учениця 10-Б класу ОСОБА_1 проживає разом із своєю матір`ю ОСОБА_9 та її чоловіком (вітчимом Ксенії), які фактично утримують дитину, в той час, як біологічний батько дитини ОСОБА_3 із сім`єю не проживає та із донькою ОСОБА_8 не спілкується. Таким чином, протягом багатьох років окремого проживання, відповідач ОСОБА_10 не цікавиться життям дитини, не бере участі в її утриманні та вихованні, а також зовсім не цікавиться її здоров`ям та добробутом. Так, як вбачається із наявного в матеріалах справи висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , з часу припинення спільного проживання, відповідач участі у вихованні доньки не бере, не цікавиться станом здоров`я, умовами проживання, навчанням та розвитком, не спілкується з нею, матеріальної допомоги на її утримання не надає, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків. Фактичне виконання обов`язків щодо виховання, утримання та забезпечення потреб доньки здійснюється виключно матір`ю та її теперішнім чоловіком. Будь-якої участі з боку батька у житті дітей не встановлено. Так, поведінка ОСОБА_3 має тривалий та системний характер, а його бездіяльність негативно впливає на забезпечення стабільних та безпечних умов життя дитини. Однак, суд першої інстанції не надав належної оцінки встановленим у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав фактам.

21 квітня 2026 року від представника ОСОБА_3 – ОСОБА_11 надійшов відзив у якому просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_7 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві зазначає, що позбавлення батьківських прав можливе лише за наявності чітко визначених законом обставин, передбачених ст. 164 СК України, зокрема: жорстоке поводження з дитиною; ухилення від виконання батьківських обов`язків; зловживання алкоголем або наркотиками; залишення дитини без догляду тощо. Вказані обставини не доведені жодними належними доказами з боку представника позивача. Під час винесення оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки представником позивача не доведено та судом не встановлено наявності такого обов`язкового елементу, як винності в умисному ухиленні батька від виконання своїх батьківських обов`язків. А з висновку органів опіки та піклування вбачається, що доводи викладені в позовній заяві зводяться фактично до того, що відповідач не спілкується з дочкою та не піклується про неї, що не свідчить про те, що останній остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Висновок органів опіки та піклування на який посилається представник позивача та покази свідків, які були заслухані в судовому засіданні не можуть бути об`єктивними та належними доказами ухилення відповідача від виконання своїх батьківських прав відносно позивача, оскільки вони зроблені зі слів представника позивача - матері ОСОБА_2 на основі тільки її думки та тверджень, без встановлення особи відповідача, всіх обставин справи та особистого спілкування з ним. Під час розгляду питання, щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, останнім на адресу органів опіки та піклування надсилались письмові пояснення, та квитанції по добровільній сплаті аліментів на утримання доньки, витяг про несудимість, довідки про те, що відповідач на обліку в психо та нарко -диспансері не перебуває, проте не були взяті до уваги третьою особою у справі, тому вказаний висновок є однобічним, оскільки бажання відповідача піклуватись та брати участь у вихованні доньки не були взяті до уваги. З 2012 року у відділі ДВС не перебуває виконавчий лист про стягнення аліментів на утримання позивача з відповідача, останній продовжує добровільно сплачувати аліменти всі ці роки на утримання своєї доньки, висилає їй подарунки на день народження, зокрема до відзиву на апеляційну скаргу додано квитанції про перерахунок аліментів в період з вересня 2025 року по квітень 2026 року. Вказані квитанції ще раз підтверджують бажання батька матеріально утримувати та забезпечувати доньку, спілкуватись з нею, як тільки вона виявить таке бажання, оскільки вона є єдиною донькою відповідача, яку він щиро любить і хоче підтримувати з нею тісні родинні стосунки, крім того спростовують доводи матері позивача - ОСОБА_2 про те, що аліменти весь час сплачувала бабуся позивача, яка є матір`ю відповідача, оскільки остання, по-перше з 2024 року потребувала постійного догляду і за станом здоров`я не могла цього робити та по друге ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Саме через бабусю відповідач підтримував спілкування та був обізнаний про життя своєї доньки, оскільки спілкування з нею, матір`ю дівчинки жодним чином не обмежувалось, що також було підтверджено останньою в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Встановлено судом першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_1 , батьками якої є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Заочним рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19.09.2012 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 29.10.2012 стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 20.09.2012 і до повноліття ОСОБА_1 .

Після укладення шлюбу 14.02.2013 ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_12 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані в АДРЕСА_1 , що також підтверджується довідкою Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області.

З акту оцінки потреб сім`ї Кельменецького СЦСС за місцем проживання ОСОБА_2 слідує, що сім`я складається із п`яти чоловік. Зі слів матері вихованням та утриманням дітей постійно займається вона та її чоловік ОСОБА_6 . Батько старшої дочки ОСОБА_3 з трьохрічного віку не цікавиться життям дочки, не утримує її, фактично вона його не пам`ятає. Всі потреби забезпечує мати та її чоловік.

Відповідно до характеристики, виданої Кельменецьким ліцеєм — опорним закладом Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області, ОСОБА_1 має хороший розумовий та фізичний розвиток, урівноважена, зібрана, активна, навчається в повну міру своїх можливостей. Мати — ОСОБА_2 бере активну участь у житті доньки та класу, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться шкільним життям дитини, забезпечує високий рівень навчання дитини. Батько — ОСОБА_3 з сім`єю не проживає і з донькою не спілкується. У вихованні дитини участі не приймає. З класним керівником на зв`язок не виходив, на батьківські збори не з`являвся.

З висновку органу опіки та піклування Кельменецької селищної ради вбачається, що на засідання комісії відповідач ОСОБА_3 не прибув, однак надіслав пояснення у якому він повідомляє, що проти того, щоб його було позбавлено батьківських прав щодо доньки. Не заперечив факту, що він не приймає участі у вихованні дитини та не спілкується із нею. Пояснив, що причиною цього є те, що колишня дружина ОСОБА_13 з перших днів розлучення заборонила йому спілкуватися із донькою. Також повідомив, що справно сплачував аліменти на утримання доньки і намагався матеріально забезпечувати всім необхідним. Проте у телефонній розмові з начальником служби у справах дітей на запитання чому не спілкується з донькою, не приїздить до неї, відповів, що спочатку мав таке бажання, але мати дитини забороняла йому спілкуватися із Ксенією, а тепер він проживає на достатній відстані від доньки, тому не має змоги приїздити до неї.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновків, що під час розгляду справи судом не встановлено обставин, що свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 51 Конституції України та положення статті 5 Сімейного кодексу України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятій Резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991 (далі - Конвенції про права дитини) слідує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно статей 18, 19 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із частинами 2 і 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частинами 1 та 3 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.

Згідно із частинами 1 і 2 статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини (пункт 2 частини 1 статті 164 СК України).

Статтею 165 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.

Відповідно до частини 5 і 6 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Предметом спору між сторонами є позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 відносно дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав ухилення від своїх обов`язків по вихованню та утриманню неповнолітньої доньки.

Позбавлення батьківських прав за пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України має такі особливості: ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками; позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає разом із матір`ю.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач не спілкується з дитиною і не надає матеріальної допомоги на її утримання, вказує, що батько свідомо не виконує покладених на нього законом обов`язків щодо участі у вихованні дитини, а тому вважає наявними підстави для позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх спільної доньки.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 у справі 204/2097/22 вказав, що при вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 07.02.2024 у справі №455/307/22, від 22.11.2023 у справі № 1915/2789/12, від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, від 01.03.2020 у справі № 638/16622/17.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 28.02.2024 у справі № 303/4697/22, від 12.02.2024 у справі № 202/1931/22, від 07.02.2022 року у справі № 759/3554/20 та інші).

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).

Колегія суддів не приймає доводи позивача про ненадання відповідачем матеріальної допомоги на утримання дитини, оскільки вказана обставина в силу положень статті 164 СК України не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, адже не свідчить про ухилення відповідачем від виконання обов`язків із виховання дитини.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав.

Аналогічний висновок зазначено Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постанов від 0.04.2024 в справі № 553/449/20.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 947/7448/22, від 22.11.2023 у справі № 320/4384/18).

Органом опіки та піклування Кельменецької селищної ради надано висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету селищної ради від 18.09.2025 за №175, згідно якого було вирішено про можливість позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 932/2483/21, від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22, від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20).

У зазначеному висновку вказано тільки про те, що відповідач не спілкується з дочкою та не бере участь у її вихованні.

У висновку також вказано, що батько дитини має бажання налагодити стосунки з донькою.

Колегія суддів вважає, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно доньки.

Окрім того, участь ОСОБА_3 через свого представника у судових засіданнях, заперечення проти позбавлення його батьківських прав, може свідчити про його інтерес до дитини, про бажання брати участь у її вихованні та зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Водночас, позбавивши ОСОБА_3 батьківських прав, орган опіки та піклування Кельменецької селищної ради не з`ясував і не виклав мотиви, чи таке втручання у права батька буде "необхідним в демократичному суспільстві", не надавши йому можливості змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з донькою, брати участь у її вихованні, розвитку та піклуванні з урахуванням того, що батько заперечує проти позбавлення батьківських прав, має бажання спілкуватися з дитиною та виховувати її.

Ураховуючи практику Верховного Суду у спірних правовідносинах, позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка належними доказами не довела.

Доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і доказів неможливості змінити поведінку батька на краще, позивач не надала.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 червня 2026 року.

Головуючий Т.М. Павицька

Судді О.О. Бондар

В.А. Панкеєва