Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №161/14208/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/14208/25 Провадження №33/802/379/26 Головуючий у 1 інстанції:Плахтій І. Б.

Доповідач: Гапончук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року місто Луцьк

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Гапончук В.В., з участю захисника Каліщук Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч.1 ст. 139 КУпАП.

Провадження у справі стосовно ОСОБА_1 ст. 124 та ч. 1 ст. 139 КУпАП закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ознаками ст. 122-4 КУпАП в зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень закрито.

Визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів на строк 3 (три) роки.

Визначено стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665(шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №380692 від 04 липня 2025 року, 03 липня 2025 року о 23:50 год у с. Голишів Луцького р-ну по вул. Садовій, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом BMW 525, д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважний, не вибрав безпечної швидкості руху, в результаті чого здійснив наїзд на металевий стовпчик, дерево та електроопору №3, чим порушив вимоги п. 2.3 б, п.12.2, п. 12.4 Правил дорожнього руху, внаслідок чого відбулась ДТП, та автомобіль отримав механічні пошкодження. Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ст. 124 КУпАП.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №380699 від 04 липня 2025 року вбачається, що 03 липня 2025 року близько 23:50 год у с. Голишів Луцького р-ну по вул. Садовій, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом BMW 525, д.н.з. НОМЕР_1 , після вчинення ДТП залишив місце ДТП, до якого він причетний, не дочекавшись працівників поліції, чим порушив вимоги п. 2.10 а ПДР України. Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ст. 122-4 КУпАП.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №380701 від 04 липня 2025 року вбачається, що 03 липня 2025 року близько 23:50 год у с. Голишів Луцького р-ну по вул. Садовій, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом BMW 525, д.н.з. НОМЕР_1 , після ДТП з його участю та до проведення медичного огляду вживав алкогольні напої, чим порушив вимоги п. 2.10 є ПДР України. Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 4 ст. 130 КУпАП.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №380707 від 04 липня 2025 року вбачається, що 03 липня 2025 року близько 23:50 год у с. Голишів Луцького р-ну по вул. Садовій, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом BMW 525, д.н.з. НОМЕР_1 , та скоївши ДТП, пошкодив електроопору №3, чим порушив вимоги п. 2.3 Б ПДР України, відмовився. Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 139 КУпАП.

Не погодившись з постановою судді першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржену постанову та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Вказує, що судом не з`ясовані та не доведені обставини, які мають значення для справи, та судом необґрунтовано визнано первинні пояснення більш достовірними, ніж надані у суді. Вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КпАП України, оскільки такі докази отримані працівниками поліції з порушеннями, вибірково зафіксовано події, відсутня безперервна відеофіксація документування правопорушення.

За приписами ч. 6 ст. 294 КпАП України неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

У судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду (а.с. 153), жодних клопотань від нього про відкладення судового засідання або ж неможливості прибути в суд не надходило.

За наведених обставин, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 , при цьому враховує, що його інтереси в суді представляла захисник Каліщук Л.Г.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши думку захисника Каліщук Л.Г., доходжу наступного висновку.

Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до приписів ч. 7 ст. 294 КпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Постанова Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2026 року оскаржується лише в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 130 КпАП України, враховуючи що провадження за ст. 124 та ст. 139 КпАп України закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247, ст. 38 КпАП України у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення; провадження за ст. 122-4 КпАП України закрито у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.

За положеннями ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 251 КпАП України, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На переконання апеляційного суду вказаних вище вимог закону судом першої інстанції під час розгляду справи стосовно ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 130 КпАП України дотримано та вжито всіх заходів, передбачених КпАП України, для з`ясування питання, зокрема про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КпАП України, а тому вказаний вище висновок суду є правильним і повністю відповідає вимогам ст. 280 КпАП України.

Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КпАП України, за обставин, зазначених в оскарженій постанові судді, підтверджується зібраними у справі і належним чином дослідженими місцевим судом доказами, яким надана відповідна юридична оцінка у їх сукупності. Так, його вина у вчиненні цього адміністративного правопорушення повністю доводиться: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №380701 від 04 липня 2025 року; роздруківкою приладу Drager Akotest; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до КП «ВОПЛ м. Луцька» від 04 липня 2025 року; свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, сертифікатом перевірки типу, декларацією про відповідність; рапортом від 04 липня 2025 року; відеозаписом та іншими письмовими доказами.

Апеляційному суду не надано відомостей, які можуть слугувати підставою не довіряти наведеним вище доказам, оскільки судом першої інстанції вжито усіх заходів для встановлення доведеності факту вживання до проведення медичного огляду алкогольних напоїв, тобто порушення вимоги п. 2.10 ПДР України.

За змістом апеляційної скарги, ОСОБА_1 оспорює доведеність факту вживання алкогольних напоїв до проведення медичного огляду, проте такі доводи не заслуговують на увагу враховуючи таке.

Диспозицією ч. 4 ст. 130 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю, алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.

Зі змісту п. 2.10 «є» ПДР України слідує, що у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

Апеляційний суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Долучені до матеріалів справи відеозаписи свідчать про дотримання працівниками поліції вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1452/735 від 09 листопада 2015 року під час проведення огляду водія ОСОБА_1 .

Крім того безпідставними є твердження апелянта, що неналежним чином встановлено чи вживав він алкоголь саме після здійснення ДТП.

Апеляційний суд, ознайомившись із долученим до матеріалів справи відеозаписом, наявними у матеріалах справи доказами, вважає наведені вище доводи не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони повністю спростовуються зібраними у матеріалах справи доказами.

Відеозапис фактично підтверджує ті обставини, які й викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 130 КпАП України. Наведені в апеляції незначні недоліки при оформленні матеріалів про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , зокрема при зазначені часу і дати подій визначального значення для встановлення наявності чи відсутності у діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 України, не мають. При цьому, апелянтом не заперечується факт вчинення ДТП, обставини, що на відеозаписі, доданому до протоколу про адміністративне правопорушення, знаходиться він. Лише заперечується факт вживання алкоголю, що на етапі судового розгляду розцінюється судом як намагання уникнути відповідальності за вчинені протиправні дії.

Разом з тим, ОСОБА_1 повністю усвідомлював вимогу працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, здійснював активні та свідомі дії, добровільно та без будь-якого примусу відповідав на запитання, розумів ситуацію, у якій опинився, тому доводи, що він під час спілкування з працівниками поліції та складання протоколів про адміністративні правопорушення перебував у емоційному, стресовому стані та надав неправдиві пояснення щодо вживання алкоголю не беруться до уваги.

Апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої щодо тих обставин, що первинні пояснення особи, надані одразу після події, є більш достовірними, ніж позиція, висловлена в подальшому під час судового розгляду, яка може бути спрямована на ухилення від притягнення до відповідальності.

Відеозаписи суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КпАП України. Доводи, що сам по собі рапорт працівника поліції, протокол про адміністративне правопорушення чи роздруківка приладу «Драгер» не є доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КпАП України є обґрунтованими, проте як зазначено вище усі долучені до матеріалів справи докази оцінюються у їх сукупності, вони фактично доповнюють один одного та допомагають відтворити обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення.

Безпідставними суд апеляційної інстанції також вважає посилання апелянта на те, що з відеоматеріалів, які були долучені до матеріалів справи вбачається, що вони не містять безперервної фіксації події, відеозапис із реєстратора переривається є коротким відео, що вказує про недопустимість такого доказу.

Відповідно до Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018 року, зареєстрованого в МЮ України за № 28/322999 від 11.01.2019 року, портативний відеореєстратор - пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища.

Разом з тим, ні діючим законодавством, ні вищезазначеною Інструкцією не передбачено приєднання до матеріалів адміністративного провадження повного відеозапису з початку виконання службових обов`язків поліцейським. В даному випадку до матеріалів адміністративного провадження приєднаний запис, який стосується безпосередньо обставин справи стосовно ОСОБА_1 , що цілком об`єктивно та в достатній мірі дозволяє відтворити обставини справи.

Статтею 251 КпАП України встановлені джерела доказів у справах про адміністративні правопорушення. При цьому, вказаною нормою закону не встановлено вичерпний перелік документів чи інших джерел інформації, які можуть бути доказами.

Таким чином, відеозапис, що міститься в матеріалах справи та який містить фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, є належним доказом у справі про адміністративне правопорушення, як це передбачено ст. 251 КпАП України.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що жодного доказу на підтвердження своїх апеляційних доводів або ж спростування своєї винуватості ОСОБА_1 чи його захисник під час апеляційного розгляду не надали.

Твердження про не врахування пояснень свідків щодо обставин справи цілком безпідставні, оскільки судом першої інстанції допитано свідків, оцінено надані ними пояснення, однак зроблено свої висновки щодо їх належності та допустимості.

Таким чином сама лише незгода ОСОБА_1 з висновком суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи та винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КпАП України не є підставою для задоволення клопотання про виклик свідків. Захисником не було наведено переконливих і обґрунтованих підстав, не зазначено й які саме істотні обставини для вирішення справи залишені поза увагою під час судового розгляду у суді першої інстанції та які підлягають перевірці з урахуванням достатнього обсягу доказів наявних в матеріалах справи.

З огляду на встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апелянтом та захисником не наведено обґрунтованих підстав, які б ставили під сумнів висновки суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги щодо незаконності оскарженого судового рішення є лише суб`єктивною думкою сторони захисту та фактично зводяться до заперечення обставин правопорушення.

Що стосується інших посилань в апеляційній скарзі, то вони мають формальний характер, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції доходить висновку, що немає необхідності наводити спростування на кожен аргумент апелянта, викладений ним у поданій апеляційній скарзі.

Наведене у своїй сукупності свідчить про правильність висновків суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КпАП України, тоді як наведені апеляційні доводи, свого підтвердження, в ході їх перевірки апеляційним судом, не знайшли.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржена постанова судді стосовно ОСОБА_1 - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КпАП України,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_1 - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського

апеляційного суду В. В. Гапончук