Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №760/9912/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/9912/25

2-а/760/130/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Букіної О.М.,

при секретарі -Павліченко Я.В.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 31.03.2025 серії ЕНА № 4396759,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року позивач звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 31.03.2025 серії ЕНА № 4396759.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 31.03.2025 поліцейським 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Губком В.А. було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 31.03.2025 серії ЕНА № 4396759 за ч. 4 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20 400,00 грн, а саме, за керування транспортним засобом, будучи позбавленим права керування Новозаводським районним судом м. Чернігова від 28.02.2025 на 12 місяців, чим порушив п. 2.1 (а) ПДР України.

Позивач вважає дану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, через те, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, з огляду на таке.

По перше, працівниками поліції був зупинений транспортний засіб ОСОБА_1. без наявності законних на те підстав, а отже і всі подальші дії та рішення працівників поліції були протиправними.

По друге, позивач дійсно керував транспортним засобом, будучи позбавлений права керування транспортними засобами строком на 12 місяців, проте керування авто 31.03.2025 було здійснено позивчем в умовах безпосередньої та невідкладної загрози життю й здоров`ю близької особи - вагітної дружини та ненародженої дитини, що свідчить про те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності відповідно до ст. 18 КУпАП. Позивач зазначає, що стан крайньої необхідності обумовлений необідністю швидкого доправлення вагітної дружини до медичного закладу у зв`язку з різким погіршенням самопочуття, що могло привести до втрати ще ненародженої дитини.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд скасувати винесену відносно нього оскаржувану постанову.

14.04.2025 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою суду від 16.04.2025 судом відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Суд надіслав позивачу копію ухвали суду від 16.04.2025. Відповідачу суд надіслав копію ухвали суду від 16.04.2025 та копію позовної заяви із додатками.

09.09.2025 від представника відповідача Департаменту патрульної поліції надійшов відзив, відповідно до якого відповідач вказує, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, був досліджений та встановлений поліцейськими під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а викладені твердження позивача є хибними, позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особами, до яких застосоване адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві користування транспортними засобами.

ОСОБА_1 станом на дату винесення відносно нього оскаржуваної постанови відповідно до рішення суду був позбавлений права керування транспортними засобами, а тому і не мав права керувати автомобілем на момент зупинки його працівниками поліції, що останнім не заперечується.

На думку представника відповідача твердження ОСОБА_1. щодо вчинення вказаного правопорушення у стані крайньої необхідності не відповідає дійсності, оскільки, якщо б дружина ОСОБА_1 дійсно перебувала у стані, що загрожує її життю та здоров`ю, працівниками поліції було б здійснено супровід останньої до медичного закладу, як того вимагає закон.

Крім цього, у позивача не було наміру доставити вагітну дружину до медичного закладу, адже, судячи з маршруту останнього та адреси знаходження найближчого закладу охорони здоров`я, останній рухався у протилежному від закладу напрямку.

З медичного висновку, наданого позивачем, дружина останнього на момент зупинки транспортного засобу перебувала на 5-6 тижні вагітності, що є малим терміном вагітності, а не пізнім, як заявляє позивач, і зі встановленого діагнозу не вбачається, що життю вагітної жінки загрожувала небезпека.

Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами, що вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, в стані крайньої необхідності, а тому позов останнього не підлягає задоволенню.

08.07.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що, по-перше, зупинка транспортного засобу під його керуванням працівниками поліції була незаконною, по-друге, він керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування, у стані крайньої необхідності, підтвердження чого міститься у матеріалах справи. Зважаючи викладене, позивач наполягає на задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

З матеріалів справи вбачається, що 31.03.2025 відносно ОСОБА_1 поліцейським 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Губком В.А. було винесено постанову притягнення останнього до адміністративно відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, за те, що 31.03.2025 о 16:10 год. в м. Чернігів по вул. героїв Чорнобиля, 2, ОСОБА_1 керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування Новозаводським районним судом м. Чернігова від 28.02.2025 на 12 місяців, чим порушив п. 2.1 (а) ПДР України.

Даною постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400,00 грн.

Дослідивши складену постанову ЕНА № 4396759 від 31.03.2025 та матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 4 статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами

Відповідно до постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.01.2025 по справі № 751/10023/24 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2 та ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Отже, з викладеного вбачається, що ОСОБА_1 станом на 31.03.2025 під час зупинки його транспортного засобу працівниками поліції був позбавлений права керування транспортними засобами строком на 1 рік, що не заперечується останнім.

Суд не бере до уваги твердження ОСОБА_1 про те, що він діяв у стані крайньої необхідності з огляду на таке.

Відповідно до статті 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності, така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує».

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 у справі №686/5225/17.

Обов`язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії: 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами, 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази в розумінні вимог ст. 251 КУпАП, які б доводили, що керування ОСОБА_1 автомобілем, будучи позбавленим права керування транспортним засобом, є виправданим та терміновим у цьому конкретному випадку, зважаючи на значну небезпеку та загрозу для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху.

Надані позивачем медичні висновки, датовані 01.04.2025 та 07.04.2025, лише встановлюють, що ОСОБА_2 має вагітність 5-6 тижнів.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається належних доказів, які могли б свідчити про перебування вагітної у стані, який міг би створювати небезпеку її життю та здоров`ю.

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів вчинення саме позивачем дій в стані крайньої необхідності та які б виправдовували його дії, що призвели до порушення останнім встановленої рішенням суду прямої заборони керувати транспортним засобом.

Отже, суд не встановив жодних обставин, які б загрожували безпеці ОСОБА_2 , які б змусили ОСОБА_1 усвідомлено порушити Правила дорожнього руху і керувати транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами на строк один рік.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про правомірність дій інспектора патрульної поліції та, відповідно, відсутність правових підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4396759 від 31.03.2025, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн.

Статтею 251 КУпАП України передбачено, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, положення даної статті вказують на те, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, поясненнями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

У відповідності до ч.3 ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, адже останній керував транспортним, будучи позбавленим права керування транспортними засобами строком на 1 рік рішенням суду, чим порушив п. 2.1 (а) ПДР України, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не спростовується позивачем.

Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст.286 КАС України.

Так, відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, суд вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4396759 від 31.05.2025, винесена відносно ОСОБА_1 , винесена у межах повноважень поліцейського в порядку та спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуванням усіх обставин у справі, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведе вище, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 126, 251, 283, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 78, 205, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 31.03.2025 серії ЕНА № 4396759 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 02.06.2026.

Суддя О.М. Букіна