Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №759/4570/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/4570/26

пр. № 2/759/7382/26

02 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Відділ з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що 09.02.2017 її батьку ОСОБА_6 було видано ордер на право зайняття житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , склад сім`ї: дружина - ОСОБА_7 , дочка - ОСОБА_8 , син - ОСОБА_9 .

У подальшому у вказаній квартирі було зареєстровано дітей позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач вказує, що двоє її синів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зареєстровані у спрій квартирі, проте тривалий час не проживають у ній без поважних причин, житлом не користуються, витрати по його утриманню не несуть. Разом з тим позивач позбавлена можливості отримати субсидію. Зокрема, позивач позбавлена можливості вирішити питання щодо приватизації цього житла як член сім`ї наймача, що була вселена до квартири на законних підставах.

Зняти із реєстрації відповідачів у позасудовий порядок позивач не може, оскільки не має права власності на вказану квартиру, а є її наймачем, так як її батько помер.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 05 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

13 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача - ОСОБА_12 надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучена позовна заява у новій редакції та квитанція про сплату судового збору.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче судове засідання. Постановлено повідомити відповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про розгляд даної справи шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачем до початку судового засідання подано заяву про слухання справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явились без повідомлення причин своєї неявки, повідомлялися про розгляд справи належним чином шляхом публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Судові повістки-повідомлення, що надсилались відповідачам за адресою їх реєстрації поверталися з відмітками «адресат відсутній за адресою».

Згідно з пунктом 4 часини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші учасники по справі у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи, що не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із неявкою учасників справи у судове засідання.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступних висновків.

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судом встановлено, що відповідно до ордера на жиле приміщення №В-151287 від 09.02.1971 ОСОБА_6 , було надано право на зайняття жилого приміщення жилою площею 45,9 кв.м., яке складається з трьох кімнат в окремій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Ордер було виданий на підставі розпорядження районної адміністрації від 25 січня 1971 року №99.

Склад сім`ї: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (дружина), ОСОБА_8 (дочка), ОСОБА_9 (син).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 10.08.2011 року, виданого повторно, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач є донькою ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження (повторно) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , серія НОМЕР_2 від 15.10.2011, в якому батьками зазначено: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_7 .

Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00009512828 від 29.09.2011, зареєстровано актовий запис про шлюб №494 від 26.03.1986. Відомості про чоловіка: ОСОБА_13 , відомості про дружину: прізвище до реєстрації шлюбу - ОСОБА_14 , прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_15 .

У відповідності до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00009487271 від 23.09.2011, зареєстровано актовий запис про шлюб №32 від 20.09.1986. Відомості про чоловіка: ОСОБА_16 , відомості про дружину: прізвище до реєстрації шлюбу - ОСОБА_17 , прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з 30.04.1985 по теперішній час.

У вказаній квартирі також зареєстровані діти позивача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.01.1993; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 03.08.1994; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 27.11.2011; та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 15.01.1988.

Позивач звернулася до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації з заявою про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але їй було відмовлено у зв`язку з тим, що вона не надала документ, що підтверджує право власності на житло за адресою: АДРЕСА_3 .

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачі комунальні платежі не сплачують.

Позивач зазначає, що перешкоди у користуванні жилим приміщенням відповідачам не чиняться. Особові рахунки в квартирі були оформлені на наймача ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , проте до цього часу питання щодо їх переоформлення залишається невирішеним у зв`язку з відсутністю згоди всіх зареєстрованих осіб.

У позові ОСОБА_1 також зазначила, що через реєстрацію у вказаній квартирі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона не може оформити субсидію, хоча має право на її отримання. Крім того, вказала, що вона та її родина не можуть вирішити питання про приватизацію квартири.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

За положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Право на користування житловим приміщенням може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі) та на законі.

Частини перша, друга статті 106 ЖК України передбачає право будь-якого члена сім`ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, у разі смерті наймача, на зміну договору найму жилого приміщення, що був раніше укладеним, визнання його наймачем за договором найму, а у разі відмови наймодавця спір може бути вирішено в судовому порядку. Отже, у цьому випадку член сім`ї наймача має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, у разі смерті попереднього наймача, та має право вимагати визнання за ним права користування жилим приміщення.

Інший член сім`ї, що залишився проживати у жилому приміщенні та звертається до суду за захистом своїх прав, заміщує попереднього наймача в договірних правовідносинах найму за раніше укладеним договором, що узгоджується із принципом рівності прав та обов`язків наймача та членів його сім`ї згідно зі статтею 64 ЖК України .

Отже, судовому розгляду підлягають спори у випадку, якщо наймодавець не визнає в якості члена сім`ї наймача особу, яка поставила питання про визнання її наймачем за договором згідно з частиною другою статті 64 та частиною першою статті ЖК України.

Таким чином, договір найму жилого приміщення може бути змінено у разі смерті наймача та визнання в судовому порядку іншої особи членом сім`ї померлого наймача, а також визнання за ним права користування жилим приміщенням. Визнання в судовому порядку за ним права користування жилим приміщенням є у подальшому підставою для укладення договору найму жилого приміщення, в якому і буде зазначено наймачем іншого члена сім`ї, який постійно проживав разом з попереднім наймачем в неприватизованій квартирі і вів з ним спільне господарство.

У свою чергу, вимогами ч. 4 ст. 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

В силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

У відповідності до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтею 71 ЖК України врегульовано збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Так, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частина перша, друга статті 71 ЖК України).

У частині третій статті 71 ЖК України визначені випадки, за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

У пункті 10 постанови Пленуму Верхового Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин понад шість місяців.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Під час вирішення спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи в жилому приміщенні понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені в статті 71 ЖК України строки (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2024 року в справі № 183/271/22).

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 755/1139/18).

Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 182/6536/13).

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2024 року в справі № 404/9215/19 зазначено, що в справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 161/126/23 вказано, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, у цей строк перериває строк тимчасової відсутності. За тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому під час розгляду позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Аналогічні за змістом висновки міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року в справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року в справі № 182/6536/13-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 569/12832/16-ц, від 22 грудня 2021 року в справі № 758/12823/17, від 19 січня 2022 року в справі № 344/9319/19.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

На підтвердження своїх вимог позивачем надано суду акти про фактичне не проживання, складені 03 лютого 2026 року, відповідно до яких вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований, але не проживає за вказаною адресою з січня 1995 року, а відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований, але не проживає за вказаною адресою з січня 1998 року.

Будь-яких доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять.

Отже, на переконання суду, позивач довела, що відповідачі не проживають у квартирі понад шість місяців до звернення з позовом без поважних причин. Їх відсутність за місцем реєстрації має тривалий, систематичний та безперервний характер.

Відповідачі не надали суду жодних доказів наявності поважних причин відсутності (навчання, робота, лікування тощо), передбачених ст. 71 ЖК України.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивач чи інші мешканці квартири створювали відповідачам будь-які перешкоди у користуванні житловим приміщенням, або що відповідачі зверталися до суду чи правоохоронних органів із заявами про усунення таких перешкод.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати позивач просила залишити за нею, внаслідок чого суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 206, 223, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Відділ з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02 червня 2026 року.

Суддя Н.О. Горбенко