Постанова від 23 квітня 2026 р. у справі №340/2885/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 340/2885/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року (головуючий суддя Казанчук Г.П.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , 05.05.2025 року звернувся до суду Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2020 року по 10 квітня 2025 року включно;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2020 по 18 липня 2022 року включно, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) в порівнянні із загальним розміром виплат, належних ОСОБА_1 на дату звільнення зі служби цивільного захисту - 30 вересня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 10 квітня 2025 року у розмірі грошового забезпечення за шість місяців;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати, на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 вересня 2020 року за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області, у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 вересня 2020 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 березня 2018 року по 10 квітня 2025 року включно.

В обґрунтуванні позову зазначено, що позивач проходив службу в Управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області. 30.09.2020 р. наказом начальника Управління ДСНС України у Кіровоградській області від 30.09.2020 р. №366 позивача звільнено зі служби у запас Збройних Сил за підпунктом 3 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за станом здоров`я) з виключенням зі списків особового складу кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій та зняття з усіх видів забезпечення. Позивач вказує, що при звільненні із ним не був проведений повний розрахунок, оскільки не виплачено індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 30.09.2020 р., допомоги на оздоровлення за 2018 рік, за 2019 рік та за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 р. у справі №340/3295/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного суду від 11.03.2025 р., зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 вересня 2020 року включно із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу у сумі 4045,85 грн щомісячно, з урахуванням виплачених раніше сум індексації, а також допомоги на оздоровлення за 2018 рік, за 2019 рік та за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок, індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вказаного рішення відповідачем 10.04.2025 на картковий рахунок позивача було зараховано індексацію грошового забезпечення у розмірі 134 943,69 грн. Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а також компенсацію втрати частини доходів.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року позов - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2020 р. по 18.07.2022 р. у розмірі 13499,37 гривень.

Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 р. до 09.04.2025 р. у розмірі 13499,37 гривень.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 09.04.2025 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №340/3295/24.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 09.04.2025 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №340/3295/24.

В іншій частині вимог – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що на позивача не поширюються норми Кодексу законів про працю України, оскільки трудові відносини та проходження служби цивільного захисту мають різну правову природу, врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Також відповідач вказує, що позивач вже звертався до суду з аналогічними позовами (справи №340/1306/25 та №340/494/24).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Наказом Управління ДСНС України у Кіровоградській області від 30.09.2020 р. №366 “Про звільнення особового складу” майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено із служби цивільного захисту у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров`я) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, з правом носіння форменого одягу, виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій, знято з усіх видів забезпечення з 30 вересня 2020 року (а.с.12).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 у справі №340/3295/24, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 28.03.2025, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій України у Кіровоградській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01 березня 2018 року по 30 вересня 2020 року включно;

- зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій України у Кіровоградській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 30 вересня 2020 року включно із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу у сумі 4045,85 грн щомісячно, з урахуванням виплачених раніше сум індексації;

- визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій України у Кіровоградській області щодо виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2018 рік, за 2019 рік та за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, без урахування при їх обчислені індексації грошового забезпечення;

- зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій України у Кіровоградській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2018 рік, за 2019 рік та за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок, індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

09.04.2025 ГУ ДСНС у Кіровоградській області на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 у справі №340/3295/24 виплачено ОСОБА_1 індексацію у розмірі 134993,69 грн (а.с.72).

Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2020 року по 10 квітня 2025 року та компенсацію втрати частини доходів.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2020 року по 09 квітня 2025 року (індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 30.09.2020 р) колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Стаття 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частинами 1, 2 статті 101 Кодексу цивільного захисту України визначено, що служба цивільного захисту – це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.115 Кодексу цивільного захисту України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту із списків особового складу органу (підрозділу) цивільного захисту.

Порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту унормовано розділом ХХVІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 р. №623.

Зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою зі служби цивільного захисту, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Слід взяти до уваги, що викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду. наведеною у постанові від 31.10.2019р. у справі №828/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України, у редакції Закону України від 01.07.2022 р. №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022 р.

Однак, стаття 117 КЗпП України діяла і до змін внесених Законом №2352 і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Саме, таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Проте, Верховний Суд у постановах від 29.01.2024 р. у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 р. у справі №560/831/23, від 23.05.2024 р. у справі №560/11616/23 звернув увагу на те, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

З огляду на це Верховний Суд зазначив, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.

Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу) і з нею загалом узгоджується підхід суду апеляційної інстанції в цій справі.

Однак, Верховний Суд наголосив, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Період з 01 жовтня 2020 року до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Натомість, період з 19 липня 2022 року до 09 квітня 2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Разом з тим, суд особливу увагу звертає на те, що дане питання, а саме щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, було поставлене для вирішення Великій Палаті Верховного Суду, з огляду на необхідність формування єдиної правозастосовної практики.

Це було зумовлене виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.

Зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22 колегія суддів дійшла висновку про збереження за судом права на зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, керуючись, зокрема, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Натомість Касаційний адміністративний суд у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 дійшов протилежного висновку, зазначивши, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему і у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Отже, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи.

При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.

Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Аналізуючи вищевикладене та застосовуючи висновки Велика Палата Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25), суд дійшов висновку, що до спірних правовідносинах, що склались між сторонами у період з 19 липня 2022 року до 09 квітня 2025 року суд також може зменшити таку виплату, беручи до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи та керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 91 постанови у справі № 761/9584/15-ц сформулювала нові змістові критерії, які суд враховує при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином щодо до спірних правовідносин, застосовуючи згадувані вище критерії зменшення виплати Велекої Палати суд першої інстанції зазначив, що розмір простроченої заборгованості перед позивачам складає 134 993,69 гривень (а.с.72).

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що вказана сума перерахована відповідачем позивачу згідно платіжної інструкції №334 від 10.04.2025 (а.с.72).

Отже, відповідач через місяць після набрання рішенням суду законної сили (постанова Третього апеляційного суду від 11.03.2025) виплатив позивачу заборгованість по спірній індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 30.09.2020 р.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом у справі №340/3295/24 – 20.05.2024 р. (через 3 роки 7 місяців і 19 днів після звільнення).

Докази того, що ОСОБА_1 вживав у цей період заходи задля швидшого вирішення питання щодо виплати йому належних до виплати коштів, у матеріалах справи відсутні.

Вказане свідчить про зволікання позивача для відновлення його порушеного права.

З огляду розрахунок розміру середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області сума середньомісячного грошового забезпечення складає 16 359,19 грн, сума середньоденного грошового забезпечення складає 536,36 грн (а.с.74).

Отже, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 01.10.2020 р. по 18.07.2022 р. становив би 351852,16 грн (536,36 грн х 656), а середній заробіток за період з 19.07.2022 р. до 09.04.2025 р. (який обмежений шістьма місяцями) – максимально становив би 98155,14 грн (16359,19 грн х 6).

Вказані суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені:

1) за період з 01.10.2020 р. по 18.07.2022 р. – 351852,16 грн;

2) за період з 19.07.2022 р. до 09.04.2025 р. – 98155,14 грн, враховуючи розмір простроченої заборгованості (134993,69 грн), її співвідношення із середнім заробітком (16359,19 грн), поведінку сторін (зволікання позивача на відновлення свого прушеного права та виплату відповідачем коштів на наступний місяць після ухвалення постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025), суд вважає завищеними, а тому вважає за доцільне зменшити їх до 10% від розміру простроченої заборгованості (134993,69 грн) та складатимуть:

1) за період з 01.10.2020 р. по 18.07.2022 р. – 13499,37 грн;

2) за період з 19.07.2022 р. до 09.04.2025 р. – 13499,37 грн.

Позивач у позові зазначає, що відповідач здійснив з ним розрахунок 10.04.2025, однак згідно платіжної інструкції №334 такий розрахунок було здійснено саме 09.04.2025.

Зазначені вище суми середнього заробітку визначені судом без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено податковим агентом при виплаті доходу.

Щодо не проведення нарахування компенсації втрати частини доходів, суд першої інстанції зазначає наступне.

На виконання рішення суду у справі №340/3295/24 позивачу 09.04.2025 року проведено виплату індексацію грошового забезпечення (а.с.72), проте одночасно не проведено нарахування компенсації втрати частини доходів.

Правовідносини, з приводу яких між сторонами виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'', який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частини першої 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачене Законом України ''Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати''

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

-пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

-соціальні виплати;

-стипендії;

-заробітна плата (грошове забезпечення)

-сума індексації грошових доходів громадян;

-суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

-суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІКабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Порядок № 159 у порівнянні із Законом № 2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян, при цьому їх перелік не є виключним у цьому Порядку.

Положення Закону № 2050-III та Порядку № 159, а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 1540/3742/18, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 04 грудня 2024 року у справі №380/24300/23, вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень.

Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

За висновком Конституційного Суду України кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, нормативне урегулювання відносин щодо компенсації громадянам втрати частини доходів вказує на те, що така компенсація пов`язана, по-перше, з порушенням встановлених строків виплати таких доходів; по-друге, з виключним переліком доходів як систематичних грошових виплат громадянам; по-третє, з фактом виплати нарахованих доходів.

При цьому, підставою для компенсації є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців.

Тому розмір компенсації невід`ємно пов`язаний з видом та розміром невчасно виплаченого доходу, а також з тривалістю часу, протягом якого була затримка його виплати.

У питанні про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати ключовим питанням є дохід.

Законодавець в абзаці першому частини другої статті 2 Закону № 2050-III акцентував увагу саме на виді доходу, а не на його окремих складових чи ознаках такого доходу, при цьому підкресливши, що такі доходи не мають разового характеру.

Одним із доходів у розумінні Закону № 2050-III є сума індексації грошових доходів громадян.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон № 2011-XII, який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 9 Закону №2011-XII врегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців, частина – четверта гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

-посадовий оклад,

-оклад за військовим званням;

-щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

-одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця, а також підлягає індексації відповідно до закону. та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Зі змісту статті 2 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 зауважено, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІформулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Враховуючи наявність як факту невиплати позивачу суми індексації грошових доходів громадян, так і порушення строку його виплати, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати такого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день виплати сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо, бездіяльність відповідача стосовно невиплати компенсації та втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, є протиправною.

Виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов`язок щодо її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 зауважено, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З огляду на невчасну виплату позивачу сум сума індексації грошових доходів громадян, що сторонами не заперечувалося в процесі розгляду справи, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати сум індексації грошових доходів.

Виходячи з того, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області – залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградський окружного адміністративного суду від 12.11.2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя О.М. Лукманова

суддя Л.А. Божко