Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №520/29347/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р. Справа № 520/29347/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКІНГ-АВТО» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 р. (ухвалене суддею Ніколаєвою О.В.) по справі № 520/29347/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКІНГ-АВТО»

до Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКІНГ – АВТО» (в подальшому – ТОВ «ВІКІНГ – АВТО») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях, в якому просило: визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 084710 від 02.09.2025 р., винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, ТОВ «ВІКІНГ-АВТО», шляхом накладення адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі направлення на перевірку Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області № 001810 від 04.07.2025 р., 10.07.2025 р. фахівцями Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях проводилась рейдова перевірка на а/д «Київ-Харків-Довжанський», 395 км + 800 м, смт. Чутове, під час якої перевірений транспортний засіб марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який використовується ТОВ «ВІКІНГ-АВТО» у господарській діяльності.

За результатами проведення перевірки складено акт №ОАР 047253 від 10.07.2025 р., яким встановлено, що під час здійснення нерегулярних пасажирських перевезень перевізник не забезпечив водія необхідним документами, а саме: документом, що засвідчує сплату транспортних послуг. З вказаним актом водій не погодився та зазначив, що має відео доказ з файлом та оплата є при перевірці.

На підставі висновків вищевказаного акту перевірки відповідачем прийнято постанову № 084710 від 02.09.2025 р., якою до позивача застосовано штрафні санкції за порушення вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» в сумі 17000 грн.

Не погоджуючись із вищевказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова необґрунтована, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ (в подальшому – Закон № 2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з ч. 7 ст. 6 Закону № 2344-III, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах.

Відповідно до ч. 14 ст. 6 Закону № 2344-III, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з ч. ч. 17 - 20 ст. 6 Закону № 2344-III, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується. Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути. Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 р. затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (в подальшому – Положення № 103).

Відповідно до п. 1 Положення № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з пп. 1 п. 4 Положення № 103, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті.

Відповідно до п. 8 Положення № 103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 5 Положення № 103 встановлено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 р. за № 1567, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (в подальшому – Порядок № 1567).

Згідно з п. 14 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до п. 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Згідно з п. 25 Порядку № 1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Абзацом 3 частини четвертої статті 39 Закону України №2344-ІІІ встановлено, що при виконанні нерегулярних пасажирських перевезень водій автобуса повинен мати посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону Закон № 2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 51 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 (в подальшому – Правила №176), нерегулярні перевезення пасажирів здійснюються на підставі замовлення юридичною або фізичною особою автобуса як разові перевезення організованої групи пасажирів за визначеним маршрутом згідно з договором про замовлення транспортного засобу.

Згідно з п. 55 Правил № 176, замовлення юридичною або фізичною особою автобуса для нерегулярних перевезень здійснюється шляхом укладення з автомобільним перевізником письмового договору про замовлення транспортного засобу. Суб`єкт господарювання, який надає туристичні та екскурсійні послуги і здійснює перевезення власним чи орендованим транспортним засобом, укладає договір перевезення з кожною особою.

Відповідно до п. 56 Правил № 176, договір на здійснення нерегулярних перевезень, що укладається між юридичною або фізичною особою та автомобільним перевізником у письмовій формі, повинен містити дату і час здійснення перевезень, початковий та кінцевий пункти маршруту, маршрут перевезення і державний реєстраційний номер транспортного засобу та мету поїздки.

Згідно з ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Відповідно до п. 37 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 р. № 163, платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: дату складання і номер; унікальний ідентифікатор платника або найменування прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування надавача платіжних послуг платника; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис(и) платника; унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/ прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування надавача платіжних послуг отримувача.

Згідно з п. 3 Порядку застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 09.08.2022 р. № 590, застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Укртрасбезпеки здійснюється під час: планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі); державного ринкового нагляду; розгляду справ про порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом; розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов`язаних з порушенням правил надання послуг та вимог безпеки при наданні послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом; моніторингу діяльності посадових осіб Укртрансбезпеки.

Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки водієм надано договір від 20.06.2025 р. та платіжну інструкцію від 20.06.2025 р. №@2PL076764, в якій зазначено, зокрема, що платник - транз. рахунок платежі DN, DG, DZ, код платника 14360570, призначення платежу сплата за перевезення пасажирів зг. дог. про здійснення нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом від 20.06.2025 р. ОСОБА_2 , що підтверджується відеозаписом перевірки від 10.07.2025 р., які містяться в матеріалах електронної справи. (20250710094635MEDIA_ID0978_S, 20250710100641MEDIA_ID0978_S, 20250710095651MEDIA_ID0978_S, 20250710091600MEDIA_ID0978_S.).

Судовим розглядом встановлено, що перевезення пасажирів здійснювалось на підставі договору про здійснення нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом на внутрішньообласних та міжобласних маршрутах від 20.06.2025 р., який укладений між ТОВ «ВІКІНГ-АВТО» (перевізник) та фізичною особою ОСОБА_2 (замовник).

Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний договір оформлений з порушенням пункту 56 Правил № 176, оскільки не містить дату і час здійснення перевезень, початковий пункт маршруту, маршрут перевезення і державний реєстраційний номер транспортного засобу.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що надана позивачем платіжна інструкція від 20.06.2025 р. не містить інформації за який саме період перевезення пасажирів здійснювалась оплата транспортних послуг та не може підтвердити, що вказаною платіжною інструкцією оплачені послуги перевезення саме 10.07.2025 р.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова відповідача обґрунтована, у зв`язку з чим не підлягає скасуванню, оскільки під час здійснення нерегулярних пасажирських перевезень перевізник не забезпечив водія необхідним документами, а саме: документом, що засвідчує сплату транспортних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКІНГ-АВТО» - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 р. по справі № 520/29347/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич