Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №756/6448/23 — Оболонський районний суд міста Києва

01.06.2026 Справа № 756/6448/23

Ун.№756/6448/23

Пр.№2/756/94/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року Оболонський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Майбоженко А.М.

секретаря Приходько К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особо: ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Стислий виклад позовних вимог

24.05.2023 до Оболонського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач) до ОСОБА_2 (відповідач) про витребування майна із чужого незаконного володіння, припинення права власності, скасування державної реєстації права власності з закриттям розділу у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є власником нежилих приміщень у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 та, згідно частини 2 ст.382 ЦК України є співвласником спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Позивач вважає, що відповідач протиправно заволодів частиною спільного майна співвласників багатоквартирного житлового будинку та протиправно зареєстрував на свою користь право власності на неіснуючі нежитлові приміщення, а саме, приміщення 76 та 77. Позивач вказує, що за судовими рішеннями по справах №2608/7123/12 та №756/4994/21, сторонами у яких виступали відповідач і позивач, спірне майно відповідача визнане спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень у конкретному багатоквартирному будинку, а відповідача зобов`язано здійснити демонтаж об`єкту самовільного будівництва. Позивач також вважає, щоз метою уникнення виконання рішення суду щодо демонтажу самовільного будівництва, на підставі наданої відповідачем завідомо неправдивої інформації 20.06.2022 було проведено незаконну реєстрацію права власності на теж саме майно, право на яке було предметом судового розгляду у справах №2608/7123/12 та №756/4994/21, але вже не як частину квартири відповідача, а як на групу нежитлових приміщень (приміщення 76 та 77). Позивач вказує, що на даний час, фактично існує дві реєстрації на один і той же об`єкт: одна в межах житлової квартири, а інша - в межах неіснуючих нежитлових приміщень. Тобто, позивач вважає, що відбулась неправомірна державна реєстрація прав на майно (нежитлові приміщення) з підстав відсутності такого майна в натурі.

Оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, яке відповідно до законодавства України за будь-яких обставин не може відокремлюватись та набуватись у приватну власність, воно підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідача, державна реєстрація на неіснуючі нежитлові приміщення має бути скасована.

У зв`язку з цим позивач просить суд:

1.Витребувати на користь співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , нерухоме майно у вигляді групи нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_3 .

2. Припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нерухоме майно у вигляді групи нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_3 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна з Реєстраційним номером 2602119680000 з закриттям Розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2602119680000.

3. Витребувати на користь співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що зареєстрований та проживає за адресою:АДРЕСА_2 нерухоме майно у вигляді групи нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_4 .

4. Припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нерухоме майно у вигляді групи нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_4 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна з Реєстраційним номером 2602141180000 з закриттям Розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2602141180000.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач 19.09.2023 року подав відзив на позовну заяву та заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що правомірність його права власності на оспорювані нежитлові приміщення №76 та №77 підтверджується інвестиційними договорами від 22.07.2007р. №133-3-ВПП (1) та № 133-4-ВПП (1), укладеними між ним та ЗАТ «Трест Київміськбцд-1. Внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відбулось 20.06.2022 року на підставі вказаних інвестиційних договорів та документів, які укладались при виконанні цих договорів. В обґрунтування правомірності набуття права власності на зазначене нерухоме майно відповідач додатково посилається на «Копію із нотаріальної копії Робочої документації на будинок, за адресою: АДРЕСА_1 » та «Висновок експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 20.09.21року №103-БТ».

Інших пояснень або заперечень аргументам позивача, які викладені в позовній заяві, в тому числі і щодо фактів викладених у судових рішеннях по справах №2608/7123/12 та №756/4994/21 відповідачем не надано.

Рух справи в суді

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 31.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження.

У підготовчому судовому засіданні 12.10.2023 судом було постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви.

У судовому засіданні 21.11.2023 року до участі у справі було залучено третю особу ОСОБА_3 і повернуто йому позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами до ОСОБА_1 про визнання договорів та документів недійсними, скасування наказів та свідоцтв, припинення права власності, зобов`язання вчинити дії. Постановою Київського апеляційного суду від 06.08.2024 цю ухвалу залишено без змін.

Ухвалою суду від 29.10.2024 визнано зловживанням процесуальними правами подання ОСОБА_2 зустрічної позовної заяви до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-1», виконавчий орган Оболонської районної у м.Києві ради (Оболонська районна у м.Києві державна адміністрація), Департамент комунальної власності міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця-Інвест», ОСОБА_4 , Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними актів приймання-передачі, визнання недійсними договорів інвестування, відновлення становища, яке існувало до порушення, стягнуто з ОСОБА_2 штраф у розмірі 3 (трьох) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 8 760 (вісім тисяч сімсот шістдесят) гривень в дохід Державного бюджету України, а його зустрічну позовну заяву- повернуто.

Постановою Київського апеляційного суду від 26.02.2025 цю ухвалу залишено без змін.

Ухвалою суду від 13.05.2025 визнано зловживанням процесуальними правами подання ОСОБА_2 зустрічної позовної заяви до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-1», Товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця-Інвест», Департаменту комунальної власності міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібний», третя особа: Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсними договорів про інвестування, свідоцтв про право власності, витребування майна, припинення права власності, стягнуто з ОСОБА_2 штраф у розмірі 10 (десяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень в дохід Державного бюджету України, а його зустрічну позовну заяву - повернуто.

У цьому ж судовому засіданні судом постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті.

Постановою Київського апеляційного суду від 27.08.2025 ухвалу від 13.05.2025 залишено без змін.

09.09.2025 справу повернуто до суду першої інстанції.

Судове засідання 18.11.2025 відкладено у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, при цьому відповідачем ОСОБА_2 було подано особисто клопотання про його перенесення у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю, на підтвердження чого надано відповідну медичну документацію.

Наступне судове засідання було судом призначено на 28.01.2026. Напередодні цієї дати відповідач звернувся з клопотанням про відкладення судового засідання у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Суд постановив розглядати справу за його відсутності. Після дослідження письмових матеріалів справи оголошено перерву у справі до 08.04.2026.

07.04.2026 від відповідача вкотре надійшло клопотання про перенесення цього засідання у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю, на підтвердження чого надано відповідну медичну документацію.

У судовому засіданні 08.04.2026 оголошено перерву до 19.05.2026.

У судове засіданні 19.05.2026 відповідач не з`явився, звернувся до суду з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак в мережі був відсутній і суд ухвалив розглядати справу за його відсутності, провівши судові дебати, перейшов до стадії ухвалення судового рішення, призначивши його проголошення на 01.06.2026.

Мотивувальна частина. Оцінка доводів та заперечень сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній письмові докази судом встановлено наступні обставини.

Згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. В ч.1 ст.4 ЦПК передбачено, що право на звернення до суду за захистом обумовлено наявністю порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі № 910/3009/18, від 08.02.2022р. у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022р. у справі № 908/976/19)

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно позивач є власником групи нежилих приміщень №73 загальною площею 255 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності НОМЕР_2 від 06.03.2012р., виданого Головним управлінням комунальної власності м.Києва, дата державної реєстрації 26.03.2012р.

Згідно ч.2 ст.382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. У відповідності до ст.19 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (в редакції чинній з 03.11.2005 до 01.04.2011р, яка діяла на момент укладення відповідачем інвестиційних договорів) та ст.5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно правових позицій наведених у Постанові Великої Палати Верховного суду від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц (пункти 61-66) відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Скасування державної реєстрації є способом захисту, який прямо передбачений статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та може розглядатись як ефективний спосіб захисту, зокрема, у випадку так званої "фантомної" реєстрації (тобто реєстрації об`єктів, які взагалі не підлягають реєстрації в якості нерухомого майна) або подвійної реєстрації речових прав на вже існуючий об`єкт нерухомого майна із зазначенням інших його характеристик, наприклад, адреси. Такі правові висновки сформовано у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 904/6943/20, від 24.05.2023 у справі № 910/2151/22.

Правовий режим існування спільного майна співвласників багатоквартирного будинку не передбачає державної реєстрації речових прав на спільне майно, а тому питання витребування такого майна із чужого незаконного володіння без вирішення питання скасування державної реєстрації на відповідне майно не буде ефективним способом захисту прав співвласників спільної сумісної власності. Тобто, позивач, як власник нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, на підставі закону є співвласником на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, а отже він має право на захист своїх прав співвласника.

Таким чином суд дійшов до переконливого висновку про те, що позовні вимоги відповідають ознакам ефективного способу захисту порушеного права, яке може бути відновлено за наслідком розгляду справи та підтвердження всіх необхідних фактичних обставин справи.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. При дослідженні доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово відзначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (справа «Проніна проти України», заява № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Аналогічна правова позиція викладена зокрема у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 2-177/2007 та від 30 березня 2026 року у справі №725/6351/25.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

У відповідності до ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Статтею 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Оцінюючи докази по цій справі, суд окремо враховував наведені правові приписи щодо добросовісної поведінки учасників справи та сприянню з їх боку своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Розгляд цієї справи тривав понад три роки у зв`язку з діями відповідача, які були спрямовані не на встановлення фактичних обставин, а виключно на затягування розгляду справи. У зв`язку з цим відповідача було двічі притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу за зловживання процесуальними правами. Відповідні Ухвали суду залишені в силі судом апеляційної інстанції. Крім того, відповідач неодноразово направляв суду клопотання про перенесення строків розгляду справи у зв`язку із його хворобою.

Позовні вимоги обгрунтовані зокрема тим, що відповідач внаслідок маніпуляцій з документами та користуючись прогалинами законодавства в сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, 20.06.2022р. надав державному реєстратору завідомо неправдиву інформацію та зареєстрував право власності на майно, яке Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 03.11.2020р. у справі №2608/7123/12, залишеною в силі Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду від 29.09.2021р., а також рішенням Оболонського районного суду м.Києва у справі №756/4994/21 від 02.06.2022р., залишеним в силі Постановою Київського апеляційного суду від 01.12.2022 р., було визнане спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку. Суд погоджується, що у даній справі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.82 ЦПК України відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що позивач і відповідач у справі, що розглядається, дійсно були сторонами у судових справах №2608/7123/12 та №756/4994/21 судові рішення яких набули законної сили, обставини встановлені у зазначених судових справах стосуються однієї і тієї ж особи - відповідача ОСОБА_2 . У зв`язку з цим встановлені наступні фактичні обставини, які не потребують додаткового доказування:

З червня 2009 року по березень 2011 року власником квартири АДРЕСА_2 площею 125,8 м.кв. був ОСОБА_3 , який є батьком відповідача та є третьою особою по цій справі.

Відповідач ( ОСОБА_2 ) 15.03.2011р. став власником зазначеної квартири на підставі договору дарування квартири, отримавши квартиру в дар від свого батька.

На підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.06.2012 р. у справі №2608/7123/12 за відповідачем було визнано право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_5 .

Відповідно до змісту даного судового рішення площа квартири відповідача була збільшена за рахунок перепланування з приєднанням до квартири частини технічного поверху та влаштуванням тераси в багатоквартирному житловому будинку. Державна реєстрація відповідного права власності на реконструйовану квартиру з врахуванням рішення суду була проведена 10.04.2020р. і було зареєстровано новий Об`єкт нерухомого майна, а саме:

Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2070847980000. Загальна площа (кв.м): 239.9, житлова площа (кв.м): 86.8. Адреса: АДРЕСА_2 . У зв`язку з цим площа квартири була збільшена з 125,8 м.кв. до 239,9 м.кв.

Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 03.11.2020р. у справі №2608/7123/12 рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05.06.2012.р. було скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 239,9 кв.м., та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову про визнання права власності відмовлено.

Апеляційнимсудом встановлено, що у ОСОБА_2 відсутні будь-які документи, які підтверджують наявність погодженої проєктної та дозвільної документації на проведення реконструкції спірної квартири, а також будь-які документи, які мають підтверджувати прийняття в експлуатацію об`єкту після його реконструкції. Апеляційним судом також встановлено, що збільшення площі квартири ОСОБА_2 відбулось за рахунок допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, які відносяться до спільної власності співвласників такого будинку.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.09.2021р. постанову Київського апеляційного суду від 03.11.2020р. залишено без змін. Верховним Судом підтверджені висновки апеляційного суду про порушення прав власників квартир і нежитлових приміщень у зв`язку реконструкцією квартири за рахунок допоміжних приміщень відповідного багатоквартирного будинку, які відносяться до спільної власності співвласників такого будинку.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва у справі №756/4994/21 від 02.06.2022р. ОСОБА_2 зобов`язано усунути перешкоди в користуванні спільним майном багатоквартирного будинку (дахом, технічним поверхом) шляхом демонтажу надбудови на даху будинку з відновленням міжповерхових перекриттів та демонтажу перегородок над квартирою АДРЕСА_2 ,, на технічному поверсі. Вказаним судовим рішенням по справі №756/4994/21 встановлено зокрема наступне:

Відповідач ОСОБА_2 без правовстановлюючих, дозвільних документів, згоди співвласників багатоквартирного будинку здійснив збільшення площі квартири внаслідок самочинного перепланування та реконструкції квартири шляхом приєднання до неї частини технічного поверху, надбудови на даху будинку, що є допоміжними приміщеннями та перебували в спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку за адресою:АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 здійснив частковий демонтаж та блокування вентшахти вбудованих приміщень будинку за адресою:АДРЕСА_1 , частковий демонтаж міжповерхових перекриттів 9-го та технічного (горищного) поверхів над квартирою №32 , заблокував частину квартирних (кухонних) вентканалів, змінив інженерні комунікації в межах технічного (горищного) поверху, що призвело до порушень вентиляційно - припливної системи у будинку та прав співвласників будинку на безпечні умови проживання.

Відповідно до письмових пояснень третьої особи - Департаменту з питань державного архітектурно - будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів щодо реконструкції квартири 32 , яка належить відповідачу у вказаному будинку .

Відповідно до письмових пояснень третьої особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Затишна оселя», яке здійснює управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджені та підтримані обставини, що наведені в позовній заяві,

Судами першої та апеляційної інстанції в межах справи №756/4994/21 вже надано правову оцінку документам, на які посилається відповідач як на підтвердження правомірності використання ним допоміжних приміщень багатоквартирного будинку: копії договору інвестування у нерухомість від 22.07.2007р. № 133-3-ВПП(1) з додатком від 06.02.2008р. № 1 та додатковими угодами від 06.02.2008р. № 1 та від 30.09.2008р. № 2, акт прийому - передачі нежитлових приміщень інвестору від 27.03.2009р. з угодою про внесення змін до даного акту прийому - передачі від 31.03.2009р., довідку про здійснення повного розрахунку за об`єкт інвестування від 31.03.2009р.

З цього приводу районний суд встановив, що надані відповідачем документи, зокрема, договір інвестування у нерухомість, акт прийому - передачі нежитлових приміщень інвестору, відсутні серед переліку документів визначених законодавством, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Тому, зазначені документи не можуть підтверджувати правомірність набуття відповідачем права на спірні об`єкти за рахунок яких відбулось збільшення площі належної відповідачу квартири, а відтак розцінюватись як правовстановлюючі документи. Окремо суд зауважив, що договір інвестування у нерухомість № 133-3-ВПП(1) від 22.07.2007р. та додаткові угоди до нього, в тому числі акти прийому - передачі нежитлових приміщень інвестору, за своїм змістом є суперечливими і викликають сумнів в дійсності їх укладення.

Постановою Київського апеляційного суду від 01.12.2022р. у справі №756/4994/21 рішення Оболонського районного суду м.Києва залишене без змін. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та окремо надав правову оцінку документам відповідача. У вказаній Постанові апеляційного суду зокрема визначено:

На спірне майно поширюється правовий режим права спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Документи, надані відповідачем не можуть підтверджувати правомірність набуття ним права на спірні об`єкти, за рахунок яких відбулось збільшення площі належної йому квартири, оскільки не є правовстановлюючими документами

Договір інвестування у нерухомість № 133-3-ВПП(1) від 22.07.2007р. та додаткові угоди до нього, в тому числі акти прийому - передачі нежитлових приміщень інвестору, за своїм змістом є суперечливими і викликають сумнів в дійсності їх укладення. За висновками апеляційного суду укладаючи зазначений договір із Забудовником відповідач ОСОБА_2 взагалі не міг визначати функціональне призначення об`єкту інвестування, а саме проведення будь - яких будівельних переоснащень для квартири, яка йому на той час не належала. Належних доказів реєстрації права власності на об`єкт інвестування матеріали справи №756/4994/21 не містять.

За висновками апеляційного суду суд першої інстанції правильно дійшов до переконливого висновку, що відповідачем ОСОБА_2 не доведено належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами правомірність набуття у власність спірних об`єктів за рахунок яких відбулася реконструкція квартири АДРЕСА_2 , шляхом збільшення її площі, а також й те, що зазначені об`єкти є нежитловими приміщеннями, тобто ізольованими приміщеннями в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна, в тому числі були передбачені проєктною документацією. Недоведеність відповідачем встановлених обставин підтверджує те, що останній без правовстановлюючих, дозвільних документів, згоди співвласників багатоквартирного будинку здійснив збільшення площі квартири внаслідок самочинного перепланування та реконструкції квартири шляхом приєднання до неї частини технічного поверху, надбудови на даху будинку, що є допоміжними приміщеннями та перебували в спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку за адресою:АДРЕСА_1 ,

В межах справи, яка розглядається судом, встановлено, що рішення судів у справах №2608/7123/12 та №756/4994/21 відповідачем не виконані і виявлені порушення не усунені. За повідомленням представника Позивача перепоною для примусового виконання судового рішення у справі №756/4994/21 щодо демонтажу надбудови на даху будинку та технічному поверсі будинку є реєстрація права власності відповідача на такі надбудови вже як на нежитлові приміщення, що і стало приводом для подання цього позову. ОСОБА_2 не здійснив будь-яких дій щодо приведення інформації в Державному реєстрі речових прав у відповідність до висновків судових рішень у справі №2608/7123/12, в Державному реєстрі речових прав досі наявний запис про реєстрацію об`єкту нерухомого майна у вигляді квартири АДРЕСА_2 , на загальну площу 239,9 кв. м. При цьому, як випливає із судових рішень у справі №756/4994/21, підставою державної реєстрації був договір інвестування у нерухомість від 22.07.2007 р. №133-3-ВПП(1). Той самий договір використано відповідачем 20.06.2022р. як підстава для державної реєстрації нежитлового приміщення №77, що є предметом позову по цій справі.

Відповідно до ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Поданий відповідачем відзив замість обґрунтованих заперечень по суті позовних вимог та предмету позову, є міркуванням відповідача щодо наявності у позивача права власності на її нежитлові приміщення. Додані до відзиву копії документів стосуються права власності позивачки, а не відповідача. Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд дійшов висновку, що документи надані відповідачем відносно порядку набуття позивача права власності на її нерухоме майно не є належними доказами, оскільки вони не стосуються предмета доказування. Право позивача на подачу цього позову є правом співвласника багатоквартирному будинку та підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав, а також висновками судових рішеннях у справах №2608/7123/12 та №756/4994/21.

Відзив відповідача в цій справі містить загальне заперечення проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що правомірність у нього права власності на оспорювані нежитлові приміщення №76 та №77 підтверджується Договорами інвестування у нерухомість від 22.07.2007р №133-3-ВПП (1) та № 133-4-ВПП, укладеними між ним та ЗАТ «Трест Київміськбцд-1». Внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відбулось 20.06.2022 року саме на підставі вказаних інвестиційних договорів та документів, які укладались при виконанні цих договорів. Також, відповідач додатково посилається на надані ним два документи під назвою «Копія із нотаріальної копії Робочої документації на будинок, за адресою АДРЕСА_1 » та «Висновок експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 20.09.21року №103-БТ».

Заперечень по суті аргументів позовної заяви, в тому числі і щодо фактів викладених у судових рішеннях по справах №2608/7123/12 та №756/4994/21, відповідачем не надано.

Оцінюючі надану відповідачем копію «Робочої документації» суд виходить з наступного. По-перше, на порушення ч.5 ст.95 ЦПК України, відповідач не зазначив у кого саме на даний момент може знаходитись оригінал наданої ним проєктної документації. По-друге, будь-яка проєктна документація на будівництво є технічним документом та не є документом, який може сам по собі створювати права та обов`язки сторін і встановлювати правомірність набуття права власності на нерухоме майно. Будь-яка проєктна документація є одним із обов`язкових елементів для проведення будівельних робіт завершення яких має завершуватись процедурою прийняття в експлуатацію збудованого об`єкту. Доказів проведення будівельних робіт та введення в експлуатацію закінченого будівництва нежитлових приміщень відповідачем не надано. По-третє, будь-яка проєктна документація на будівництво може бути оцінена як належний, допустимий та достовірний доказ лише у випадку підтвердження факту її існування та затвердження в установленому законом порядку, зокрема проходження державної експертизи та відповідного погодження. У випадку внесення змін до проєктної документації вона підлягала перепогодженню. Вимоги щодо обов`язкового проходження державної експертизи та отримання погоджень, станом на період будівництва багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , встановлювались, зокрема: Законом України «Про планування і забудову територій» № 1699-III від 20.04.2000р., Порядком затвердження інвестиційних програм і проєктів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи, затвердженого постановою КМУ від 11.04.02 р. N483, Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ від 22.09.04р. N1243, Правилами забудови м.Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 р. №11/2587.

Суд враховує також той факт, що у відповідності до копії поданого сторонами Акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого Розпорядженням Оболонської РДА у м.Києві №888 від 30.09.2008р., житловий будинок було прийнято в експлуатацію на підставі проєктної документації затвердженої наказом ЗАТ "ТРЕСТ КИЇВМІСЬКБУД-1" №18 від 23.05.2002р. та згідно дозволу на виконання будівельних робіт виданого УДАБК м.Києва №0383-Об/р від 12.11.2002р. В той час як, згідно з наданою відповідачем копією «Робочої документації», вона сформована 30.09.2008 р., тобто вже після введення всього будинку в експлуатацію, при цьому в ній також відсутні позначення щодо нежитлових приміщень з номерами №76 та №77, які є предметом позову по цій справі. Крім того, згідно Акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого Розпорядженням Оболонської РДА у м.Києві №888 від 30.09.2008р., прийнято в експлуатацію 9-ти поверховий житловий будинок. В той же час, оскаржувані нежитлові приміщення відповідача знаходяться на технічному поверсі будинку між 9-м поверхом і дахом будинку та на даху будинку фактично утворюючі 10 поверх 9-ти поверхового житлового будинку. Істотні зміни у конструкції багатоквартирного житлового будинку неможливі без внесення змін до проєкту всього житлового будинку, який має проходити обов`язкову державну експертизу. Відповідачем не надано будь-яких доказів щодо внесення відповідних коригувань у проєкт будинку після введення його в експлуатацію.

З наведеного вище слідує, що проєктна документація на будівництво може бути оцінена як належний, допустимий, достатній та достовірний доказ лише у випадку підтвердження факту її існування та затвердження в установленому законом порядку, зокрема проходження державної експертизи та погодження. Проте жодних доказів того, що надані відповідачем копії «Робочої документації» відповідають даним критеріям суду не надано, а отже вона не може братись до уваги.

Оцінюючі надану відповідачем копію документа під назвою «Висновок експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 20.09.21р. №103-БТ» суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Суд дійшов висновку, що наданий відповідачем документ не стосується предмету доказування в даному спорі і тому, згідно ч.4 ст.77 ЦПК, і не береться судом до розгляду. Так зі змісту даного висновку слідує, що він складений 20.09.21р., тобто до моменту проведення оскаржуваної державної реєстрації майна відповідача за цим позовом (20.06.22р.). Висновок замовлено не відповідачем, а іншою особою, яка не є учасником в цій справі. Як слідує зі змісту висновку, питання 1-6 стосуються квартир №29 , 30 , 31 , 32 за адресою: АДРЕСА_1, а питання №7 стосувалось дослідження того, чи передбачає робоча документація на будинок окремої вентиляційної шахти для нежитлових приміщень №72 та/або №73. Тобто питання, що були предметом «дослідження» стосується питань можливого порушення будівельних норм при проведенні будівельних робіт та втручання в несучі конструкції будинку інших осіб, в той час як предметом спору у даній справі є спір про право власності на нерухоме майно відповідача у вигляді нежитлових приміщень №76 та №77.

Таким чином суд вважає, що надана відповідачем копія документа під назвою «Висновок експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 20.09.21 року №103-БТ» не може бути оцінена як належний, допустимий, достатній та достовірний доказ в цій справі.

В обгрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що правомірність у нього права власності на оспорювані нежитлові приміщення №76 та №77 підтверджується інвестиційними договорами від 22.07.2007р., укладеними між ним та ЗАТ «Трест Київміськбцд-1», а саме, Договором інвестування у нерухомість №133-3-ВПП (1) та № 133-4-ВПП (1). Внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відбулось 20.06.2022 року саме на підставі вказаних інвестиційних договорів та документів, які укладались при виконанні цих договорів (Акті приймання-передачі від 27.03.2009р. та Довідки про здійснення повного розрахунку за об`єкт інвестування від 02.04.2009 року та від 31.03.2009).

Оцінюючі вказане обґрунтування відповідача суд виходить з того, що в межах справи №756/4994/21 судом першої та апеляційної інстанцій вже надано правову оцінку зазначеним документам та встановлено, що такі документи відсутні серед переліку документів визначених законодавством, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а відтак не можуть підтверджувати правомірність набуття відповідачем права на спірні об`єкти та розцінюватись як правовстановлюючі документи. Також, судами зауважено, що договір інвестування у нерухомість № 133-3-ВПП(1) від 22.07.2007 р. та додаткові угоди до нього, в тому числі акти прийому - передачі нежитлових приміщень інвестору, за своїм змістом є суперечливими і викликають сумнів в дійсності їх укладення. За висновками Постанови Київського апеляційного суду від 1 грудня 2022 року по справі №756/4994/21 укладаючи Договір інвестування у нерухомість № 133-3-ВПП(1) від 22 липня 2007 року із Забудовником відповідач ОСОБА_2 взагалі не міг визначати відповідне функціональне призначення об`єкту інвестування.

В межах цієї справи судом також проаналізовано зміст Договору інвестування у нерухомість № 133-3-ВПП (1) від 22 липня 2007р.. Суд погоджується з висновками судів в межах справи №756/4994/21 щодо суперечливості змісту договору та щодо сумнівів в дійсності його укладення. Більш того є всі підстави погодитись з позицією позивача по цій справі щодо нікчемності як договору №133-3-ВПП (1), так і договору №133-4-ВПП (1). Такий висновок суд робить виходячи з наступного.

Договори інвестування у нерухомість № 133-3-ВПП (1) та №133-4-ВПП (1) від 22.07.2007р. не містять будь-яких згадувань про нежитлові приміщення №76 та №77. Подібна нумерація у встановленому порядку жодному об`єкту не присвоювалася. Відповідно до змісту документів на підставі яких відповідач зареєстрував право власності на спірне майно, відповідач начебто придбав у ЗАТ "ТРЕСТ КИЇВМІСЬКБУД-1" нежитлові приміщення на технічному поверсі та даху будинку. В той же час, згідно положень ДБН В.2.2-15-2005 ЖИТЛОВІ БУДИНКИ. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ, які діяли до 26.03.2019р., і зокрема пунктів 2.50, 5.24, 5.33 нежитлові приміщення у житлових будинках допускалось розміщувати у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків, з певними обмеженнями щодо їх функціонального призначення. Крім того, допускалось розміщення на верхньому житловому поверсі (у тому числі мансардному) творчих майстерень художників та архітекторів. Однак зі змісту Договору інвестування у нерухомість №133-3-ВПП (1) від 22.07.2007р слідує, що функціональним призначенням спірного майна було ««проведення перепланування, реконструкції, об`єднання, будівництво надбудови над нежитловими приміщеннями та квартирою, облаштування мансарди, облаштування терас та інші будівельні переоснащення для квартири 32 , що знаходиться на 9 поверсі Об`єкта будівництва». Відповідно до інформації, яка міститься у відзиві відповідача по цій справі, Договором інвестування у нерухомість № 133-4-ВПП (1) функціональне призначення нежилого приміщення взагалі не встановлювалась. Тобто функціональним призначенням спірного майна була не творча майстерня, що допускалось діючим законодавством за умови розташування на верхньому житловому поверсі, а крім того воно розташовувалось не на житловому чи мансардному поверсі, а на технічному поверсі та даху будинку. З наведеного слідує явна неможливість проєктування, будівництва та продажу подібного об`єкта нерухомого майна та протиправність Договору інвестування у нерухомість №133-3-ВПП (1) від 22.07.2007р., який не відповідав вимогам діючого законодавства. Це в повній мірі стосується і Договору інвестування у нерухомість № 133-4-ВПП (1) від 22.07.2007р., про який відповідач взагалі не згадував в межах судової справи №756/4994/21.

Відповідно до умов інвестиційних договорів, на які посилається відповідач, «об`єкт інвестування не підлягає окремому від об`єкта будівництва введенню в експлуатацію». При цьому, законодавство України не надає прав Забудовнику самостійно на свій розсуд визначати перелік об`єктів, які не підлягають вводу в експлуатацію.

Відповідно до визначень поняття «нежитлового приміщення» наведеного в ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417-VIII «Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.» Аналогічне визначення критеріїв нежитлового приміщення наведене і в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженій Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127. Тобто визначальними характеристиками нежитлового приміщення є його ізольованість та існування як самостійного об`єкта нерухомого майна. Проте виходячи зі змісту Договору інвестування у нерухомість №133-3-ВПП(1) та 133-4-ВПП(1) від 22.07.2007р. відповідач начебто придбав нічим не ізольовані, а визначені лише осями на кресленнях проєктної документації будинку, частини об`єкта будівництва, які не були і не могли бути самостійним об`єктом нерухомого майна. Тобто зазначений в договорі об`єкт інвестування не є і не міг бути окремим нежитловим приміщенням.

Щодо існуючих на даний час стін, які відокремлюють спірне майно від іншої частини технічного поверху багатоквартирного житлового будинку, а також надбудови на даху цього будинку, то вони були здійснені самостійно відповідачем без будь-яких дозвільних документів та які підлягають демонтажу згідно рішення Оболонського районного суду м.Києва по справі №756/4994/21 від 02.06.2022. Доказів проведення інших будівельних робіт та введення в експлуатацію закінченого будівництва нежитлових приміщень відповідачем не надано.

Однією із істотних умов для здійснення проєктування і будівництва є умови щодо поверховості забудови. В конкретному випадку згідно проєкту житлового будинку АДРЕСА_1 він має 9 поверхів і саме з такою поверховістю його було введено в експлуатацію, що підтверджується змістом Акту державної приймальної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого Розпорядженням Оболонської РДА у м.Києві №888 від 30.09.2008р. Отже забудовник вочевидь не міг ні будувати ні продавати ніякі об`єкти вище даного поверху. Тим не менше він начебто продає відповідачеві частину даху для здійснення на ньому надбудови, що вочевидь є незаконним, оскільки особа, яка сама не має відповідного права, не може відчужувати це право іншій особі.

Відповідно до висновків судів у справах №2608/7123/12 та №756/4994/21 предметом відповідних інвестиційних договорів за участі відповідача є майно, яке перебуває у спільній сумісній власності мешканців багатоквартирного будинку та відповідно до вимог Закону не може бути відчужене. Згідно частини 2 ст.382 ЦК України «власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку…».

У відповідності до ст.369 ЦК України, ст.19 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" № 2866-III від 29.11.2001 (в редакції чинній з 03.11.2005 до 1.04.2011р) та ст.5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № 417-VIII від 14.05.2015р. горища, технічні поверхи, міжповерхові перекриття та дах будинку відносяться до спільного неподільного майна багатоквартирного будинку яке не може бути поділено між співвласниками і не підлягає відчуженню. Крім того, такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Аналогічна позиція викладена зокрема в пункті 4.3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 2 березня 2004 року N4-рп/2004 по справі N1-2/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків).

Згідно висновків Верховного Суду викладених в постановах від 06.08.2019р. по справі № 914/843/17 (пункти 54-58), від 18.07.2018 у справі №916/2069/17 (абзаци 17-22 мотив. частини), від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17 (пункти 4.3-4.6) допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. В Постанові Верховного суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 деталізовано зміст правочину, який порушує публічний порядок, а саме: «Відповідно до статті 228 ЦК України такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо».

Враховуючи зазначене суд приходить до переконливого висновку, що оскільки предметом Договорів інвестування у нерухомість №133-3-ВПП(1) та 133-4-ВПП(1) від 22.07.2007р є допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку (горища, технічні поверхи, міжповерхові перекриття та дах будинку), яке згідно законів не може бути поділено між співвласниками багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню, а також відсутні будь-які документи дозвільного характеру з цього приводу, то є всі підстави зробити висновок про нікчемність вказаних інвестиційних договорів на підставі ст.228 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи позовні вимоги щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності відповідача на нежитлові приміщення №76 та №77 суд виходить з наступного.

. Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровані наступні два об`єкти нерухомого майна, що є предметом цього позову:

-нерухоме майно у вигляді групи нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_3 . Об`єкт нерухомого майна з Реєстраційним номером 2602119680000. .

-нерухоме майно у вигляді групи нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_4 . Об`єкт нерухомого майна з Реєстраційним номером 2602141180000.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно була проведена на підставі таких документів:

- Договір інвестування у нерухомість № 133-4-ВПП (1) від 22.07.2007, укладений між ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та ОСОБА_2 ; Довідка про здійснення повного розрахунку за об`єкт інвестування б/н від 31.03.2009, видана ЗАТ «Трест Київміськбуд-1»; Акт прийому-передачі нежитлових приміщень інвестору б/н від 27.03.2009, укладений між ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та ОСОБА_2 ;

-Довідка про здійснення повного розрахунку за об`єкт інвестування б/н від 02.04.2009, видана ЗАТ «Трест Київміськбуд-1»; Акт прийому-передачі нежитлових приміщень інвестору б/н від 27.03.2009, укладений між ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та ОСОБА_2 ; Договір інвестування у нерухомість №133-3-ВПП (1) від 22.07.2007, укладений між ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» та ОСОБА_2 .

Вказаний перелік документів є вичерпним. Серед нього відсутні посилання на інші документи, включаючи додаткові договори або угоди до них, про які згадує відповідач у своєму відзиві..

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 і в постановах Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 914/3180/23, від 21.01.2026 у справі № 916/1844/23.

Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно [див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Таким чином, державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

На час складання документів, на підставі яких відповідач зареєстрував право власності на спірне майно, діяло законодавство, яке передбачало набуття права власності на підставі чітко визначених правовстановлюючих документів. Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводилась реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна закріплено в Додатку до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, в редакціях чинних в період з 01.03.2002 до 01.01.2013. Договір інвестування у нерухомість, акт прийому - передачі нежитлових приміщень інвестору та довідка про здійснення повного розрахунку за об`єкт інвестування відсутні серед переліку правостановлюючих документів на нерухоме майно..

На час складання документів, на підставі яких відповідач зареєстрував право власності на спірне майно в м.Києві діяли Правила забудови м.Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 № 11/2587. Вказані Правила передбачали, що після оформлення державного акту прийняття в експлуатацію об`єкта (будови), побудованого за позабюджетні кошти за інвестиційними угодами, інвестор (замовник, забудовник) разом з фізичними і юридичними особами, з якими були укладені вказані угоди, зобов`язаний оформити в Головному управлінні комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) правовстановлюючі документи на право власності на побудований об`єкт інвестування, в тому числі на вбудовано-прибудовані приміщення і приміщення нежилих поверхів (пункт 9.3.2). Процедура оформлення права власності передбачалась Положенням про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, затверджене розпорядженням №1820 від 31.08.2001 Київської міської державної адміністрації, зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 31 серпня 2001 р. за №62/364. У відповідності до пункту 2.3 зазначеного Положення об`єктами нерухомого майна, на які оформляється право власності з видачею свідоцтв, серед іншого, є вбудовані в житлові будинки та прибудовані до житлових будинків нежитлові приміщення (в т. ч. комори, інші приміщення побутового призначення).

Згідно пунктів 9, 11.1 та 11.2 Положення для оформлення права власності та видачі свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна (групу об`єктів) до відповідного органу подається заява по кожній адресі, а також матеріали поточної технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, оформлені БТІ. Серед обов`язкових документів передбачені також:

- дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий управлінням держархбудконтролю Київської міської державної адміністрації;

- акт приймальної комісії про прийняття об`єкта в експлуатацію в установленому порядку (у відповідних випадках затверджений місцевим органом виконавчої влади та зареєстрований в управлінні держархбудконтролю Київської міської державної адміністрації);

- перелік інвесторів, які приймали участь в будівництві, перебудові чи реконструкції (за наявності сторонніх інвесторів);

- документи про передачу функцій замовника (якщо таке мало місце);

- довідка Головного управління економіки та розвитку міста Київської міської державної адміністрації про виконання умов щодо передачі коштів у порядку пайової участі на розвиток галузей соціальної або інженерно-транспортної інфраструктури міста, передбачених актами місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

- довідка Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про розрахунок по передачі житла (у відповідних випадках);

- документи, що підтверджують фінансування будівництва, перебудови або реконструкції об`єкта (платіжні доручення або інші документи);

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок № 1127), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав. Відповідно до п.77 Порядку № 1127 (в редакції, що діяла на момент проведення реєстрації оскаржуваного майна) Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси.

Судом встановлено, що відповідач відповідної процедури не дотримувався, наведені документи у нього відсутні і при цьому відповідач не оформлював Свідоцтва на право власності на нежитлові приміщення №76 та № 77 , що є предметом позову в цій справі. Номери нежитлових приміщень №76 та №77, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Реєстраційними номерами 2602119680000 та 2602141180000, відсутні в документах, які визначені як документальна підстава для проведення реєстраційних дій. Відповідачем не надано доказів про присвоювання збудованим об`єктам поштових або інших адрес або ідентифікацій, які б надали можливість визначити відповідні приміщення як нежитлові приміщення №76 та №77. Не має ніякого пояснення яким чином спірне майно, яке початково начебто мало функціональне призначення «проведення перепланування, реконструкції, об`єднання, будівництво надбудови над нежитловими приміщеннями та квартирою, облаштування мансарди, облаштування терас та інші будівельні переоснащення для квартири 32 », потім змінило своє функціональне призначення на «нежитлові приміщення на технічному поверсі 2 та технічному поверсі 3; приміщення - нежитлові приміщення № 2», а зареєстровано воно було вже як «група нежитлових приміщень, приміщення 77», функціональне призначення яких згідно технічного паспорта поданого при реєстрації «творча майстерня».

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку. З цього приводу слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

На момент внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (20.06.2022 року) порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів визначалось в ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". В ч.5 та ч.9 вказаної статті 39 закону зазначено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката і, що зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.

Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 цього Кодексу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, всі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації. При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проєкту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 18 лютого 2019 року у справі №308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) виклала правовий висновок про те, що з урахуванням застереження, наведеного у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Крім того, чинним законодавством не передбачено визнання права приватної власності на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку

Таким чином, нежитлові приміщення могли набути статусу об`єкта нерухомості лише після введення їх в експлуатацію, видачі органом місцевого самоврядування свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Проте жодних доказів цього не існує. Відповідачем не надано будь-яких доказів щодо дотримання процедури введення в експлуатацію оспорюваних об`єктів нерухомого майна. Відповідачем також не надано будь-яких правових обґрунтувань щодо того, що відповідні об`єкти нерухомого майна згідно законодавства України не підпадають під обов`язкові процедури введення їх в експлуатацію.

Суд звертає увагу, що позиція позивача у цій справі ґрунтувалася крім іншого на твердженні про неправомірну державну реєстрацію прав на майно з підстав відсутності такого майна в натурі. Позивач вважає, що20.06.2022р., з метою уникнення виконання рішення суду щодо демонтажу самовільного будівництва, ОСОБА_2 (відповідач), користуючись прогалинами в правовому регулюванні дій державних реєстраторів, надав державному реєстратору завідомо неправдиву інформацію та зареєстрував право власності на теж саме майно, яке згідно судових рішень по справі №2608/7123/12 та справі №756/4994/21 було визнане спільною сумісною власністю власників квартир та нежилих приміщень багатоквартирного по АДРЕСА_1 . При цьому, відповідна державна реєстрація відбулась вже не як на частину належної йому квартири №32 (що ним було зроблено раніше), а як групу нежитлових приміщень (приміщення 76 та 77). На переконання позивача певні відмінності у площах зареєстрованих об`єктів в межах квартири та нежитлових приміщень є лише наслідком маніпуляційних дій відповідача з документами. В натурі такі нежитлові приміщення відсутні.

Судом встановлено, що державна реєстрація на нежитлові приміщення в межах цієї справи відбулась через 13 років після укладення Актів прийому-передачі нежитлових приміщень інвестору, які зазначено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто, протягом 13 років визнання державою прав відповідача на нерухоме майно було відсутнє і він не мав можливості такими правами користуватись. Відповідач не надав при цьому будь-яких пояснень причин такої тривалої відсутності державної реєстрації прав на нерухоме майно, Крім того, відповідач не надав будь-яких підтверджень, що протягом вказаних 13 років ним здійснювались дії щодо оформлення права власності та державної реєстрації прав на нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень, що є предметом позову по цій справі. Вказані обставини породжують обґрунтований сумнів щодо дійсного існування протягом всього цього часу відповідних приміщень та прав на них.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач не надав переконливих пояснень виявленим суперечностям та аргументам позивача, а також не заявив будь-яких клопотань про проведення спеціальних експертиз або проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням

Розглядаючи позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації суд враховує сталу судову практику відповідно до якої скасування державної реєстрації є способом захисту, який прямо передбачений статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та може розглядатись як ефективний спосіб захисту, зокрема, у випадку так званої "фантомної" реєстрації (тобто реєстрації об`єктів, які взагалі не підлягають реєстрації в якості нерухомого майна) або подвійної реєстрації речових прав на вже існуючий об`єкт нерухомого майна із зазначенням інших його характеристик, наприклад, адреси. Такі правові висновки сформовано у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 904/6943/20, від 24.05.2023 у справі № 910/2151/22.

Розглядаючи позовну вимогу пов`язану із закриттям розділу Державного реєстру прав суд виходить із приписів ст.14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка в ч.6 та ч.7 передбачає відповідні повноваження суду. При цьому в ч.7 ст.14 вказаного Закону чітко передбачено, що закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав. Тобто, одночасно із питанням про закриття відповідного розділу має бути вирішено і питання припинення речових прав. Відповідні правові висновки містяться зокрема в Постанові Верховного суду від 18.02.2026 року у справі № 904/4082/23.

Уз в`язку з викладеним суд приходить до переконливого висновку, що державна реєстрація прав приватної власності ОСОБА_2 на нежитлові приміщення №76 та №77 по АДРЕСА_1 відбулась на неіснуючі в натурі нежитлові приміщення, на майно, яке є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку і яке не може відокремлюватись та набуватись у приватну власність. Тому вказане майно підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідача, а державна реєстрація, яка здійснена помилково, на оскаржувані нежитлові приміщення №76 та №77 відповідача підлягає скасуванню з припиненням прав власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав .на нерухоме майно.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За змістом ст. 133 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до витрат пов`язаних з розглядом справи й відповідно входять до складу судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Згідно п. 6.51 висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі №904/4494/18 передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому в постанові від 27.06.2018 року у справі №8261216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що позивач одночасно із поданням позовної заяви подав Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме, судовий збір в розмірі 6 711,2 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн. До моменту оголошення рішення по справі представником позивача подано заяву про відшкодування витрат правничої (правової) допомоги разом із описом наданих послуг та підтверджуючими документами про надані послуги.

На підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на сплату судового збору на суму 6 711,2 грн разом із позовною заявою подано платіжний документ про сплату судового збору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує поведінку відповідача, зокрема, ту обставину, що з моменту відкриття провадження у справі було призначено значну кількість судових засідань, при цьому відповідач або не прибував у судове засідання або з`являвся лише з метою подати чергове клопотання або заяву для затягування судового процесу. Суд також враховує той факт, що відповідача в межах цієї справи було двічі притягнено до відповідальності у вигляді штрафу за зловживання процесуальними правами. При цьому сторона позивача протягом розгляду справи сумлінно виконувала свої процесуальні обов`язки та забезпечувала участь представника у судових засіданнях.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача надано:

- договір № 4/23 про надання правничої (правової) допомоги від 19.05.2023;

- рахунок на оплату № 16/23 від 19.05.2023;

- платіжну інструкцію № 20818 від 20.05.2023;

- звіт адвоката про надані послуги за Договором № 4/23 про надання правничої (правової) допомоги від 19.05.2023.

Згідно пунктів 3.1, 3.1.1 договору гонорар адвоката за цим договором є фіксованим і становить 25 000 грн. 00 коп. в межах розгляду справи судом першої інстанції. При встановленні та погодженні розміру гонорару сторони виходили із складності справи, орієнтовного часу та обсягу правової допомоги за цим договором. Оплата гонорару адвоката здійснюється в безготівковій формі на банківський рахунок адвоката протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання від адвоката відповідного рахунку на оплату. 19.05.2023 Адвокатським бюро «Артура Іоффе» виставлено ОСОБА_1 рахунок на суму 25 000 грн. 00 коп., оплата якого підтверджується платіжною інструкцією №20818 від 20.05.2023. У звіті адвоката про надані послуги за Договором № 4/23 про надання правничої (правової) допомоги від 19.05.2023р. висвітлений детальний опис наданої правової допомоги, що включає зокрема, аналіз наданих Клієнтом документів, формування правової позиції у справі, підготовка та подання до суду позовної заяви, підготовка та подання до суду відзивів на зустрічні позовні заяви, підготовка та подання до суду заперечень на заяви і клопотання відповідача, участь у судових засіданнях у справі протягом 3-х років.

Враховуючи складність справи, тривалість затраченого представником ОСОБА_1 часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, з урахуванням положень ч. 3 ст. 141 ЦПК України, оцінюючи в тому числі й необхідність та розумність таких витрат, суд вважає що понесені ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу мають бути компенсовані за рахунок відповідача у повному обсягу в розмірі 25 000 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-89, 133, 137, 141, 209, 258-268, 273, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , задовольнити в повному обсязі.

Витребувати на користь співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , нерухоме майно у вигляді групи нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_3 .

Припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нерухоме майно у вигляді групи нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_3 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна з Реєстраційним номером 2602119680000 з закриттям Розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2602119680000.

Витребувати на користь співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що зареєстрований та проживає за адресою:АДРЕСА_2 нерухоме майно у вигляді групи нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_4 .

Припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нерухоме майно у вигляді групи нежитлових приміщень за адресою: м.Київ, Оболонська набережна, будинок 3, корпус 2, секція 1, приміщення 77 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна з Реєстраційним номером 2602141180000 з закриттям Розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2602141180000.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_4 ) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 6 711,2 грн.(Шість тисяч сімсот одинадцять гривень 2 коп.)

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_4 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн (Двадцять п`ять тисяч гривень. 00 коп.)

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.М.Майбоженко