Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №756/11543/22 — Оболонський районний суд міста Києва

02.06.2026 Справа № 756/11543/22

Справа № 756/11543/22

Провадження № 2/756/76/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Майбоженко А.М.,

при секретарі Приходько К.А.

за участі

позивачки ОСОБА_1 ,

представниці позивачки ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чабаненко Ганна Олександрівна, третя особа: ОСОБА_7 про витребування майна у добросовісного набувача, визнання недійсним заповіту та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним вище позовом, у якому просить витребувати із володіння ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним заповіт посвідчений приватним нотаріусом Чабаненко Ганною Олександрівною номер в реєстрі 14 бланк НРР 695811 17.01.2022 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 . За життя, 13 жовтня 2020 року, вона склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори, за яким заповідала ОСОБА_1 все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, у тому числі квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті спадкодавця позивачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. У подальшому позивачу стало відомо, що спірна квартира була відчужена на підставі договору купівлі-продажу від 27 січня 2022 року, нібито укладеного ОСОБА_8 з ОСОБА_6 . Позивач вказує, що на дату укладення зазначеного договору ОСОБА_8 вже померла, а тому не могла підписувати такий договір і висловлювати волю на відчуження квартири.

Також позивачці стало відомо про існування іншого заповіту від 17 січня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Чабаненко Ганною Олександрівною. Позивачка вважає цей заповіт підробним та таким, що не відповідає волі спадкодавця, оскільки він був складений і посвідчений після смерті ОСОБА_8 .

Крім того, позивачка зазначає, що надалі спірна квартира була відчужена іншій особі на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2022 року. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважає, що квартира вибула з володіння спадкодавця поза її волею, а тому підлягає витребуванню у набувача.

Позивачка посилається на те, що нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки спірна квартира на момент звернення не була зареєстрована за спадкодавцем. Вважаючи свої спадкові права порушеними, ОСОБА_1 звернулася до суду за їх судовим захистом, пред`явивши даний позов.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13.12.2022 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 28.02.2023 року витребувано у:

- Шостій Київській державній нотаріальній конторі копію спадкової справи після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі- продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідченого 18.10.2022 за реєстровим №1900;

- Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заган М.А. копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , посвідченого 27.01.2022 за реєстровим №86;

- Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чабаненко Г.О. копію нотаріальної справи щодо посвідчення заповіту від імені ОСОБА_8 , від 17.01.2022 за реєстровим №14, бланк серії HPP 695811.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 02.04.2024 року, яка занесена до протоколу судового засіданні, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

09.10.2023 року від представниці відповідача ОСОБА_4 - адвокатки Паруль Ю.О. до суду надійшли письмові пояснення, у яких проти позову заперечували. Представниця відповідача вказувала, що позивачка є неналежним позивачем у справі, а також зазначила, що під час укладення договору купівлі-продажу квартири відповідачі діли добросовісно та покладались на відомості Єдиного державного демографічного реєстру, у якому не містилось відомостей про смерть ОСОБА_8 . На думку представниці відповідача, під час вчинення нотаріальної дії нотаріус зобов`язаний був перевірити відповідні відомості в державних реєстрах, а відсутність у них інформації про смерть ОСОБА_8 свідчить про те, що покупець не знав і не міг знати про такі обставини. Також представниця відповідача ОСОБА_9 посилалась на те, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна та не мав можливості перевірити історію його попереднього набуття, оскільки покладався на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У письмових поясненнях просила врахувати правові позиції Верховного Суду щодо захисту добросовісного набувача та застосування положень цивільного законодавства про витребування майна.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представниця ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача та третьої особипросив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чабаненко Г.О. у судове засідання не з`явилась, до суду направляла заяву про розгляд справи без її участі.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши думку сторін, судом встановлено наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, 13 жовтня 2020 року ОСОБА_8 було складено заповіт, посвідчений Державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Капелькою Н.М. реєстровий №4-739 згідно якого, вона заповідала ОСОБА_1 все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося.

21 травня 2021 року ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г. за реєстровим №4030, придбала квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 22 листопада 2022 року, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Шостої Київської державної нотаріальної контори Чиркіної Т.Д. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шостою Київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 255/2022 щодо майна померлої ОСОБА_8 , номер у Спадковому реєстрі - 69524973.

Постановою державного нотаріуса Шостої Київської державної нотаріальної контори Чиркіної Т.Д. № 1905/02-31 від 02 листопада 2022 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що у Спадковому реєстрі наявна інформація про інший заповіт від імені ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чабаненко Г.О. 17 січня 2022 року, тобто після смерті ОСОБА_8 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому нотаріус вказав, що надання правової оцінки зазначеному заповіту не входить до його компетенції. Також нотаріусом зазначено, що для видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно не надано документів, які підтверджують належність спадкодавцю права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Із копії заповіту від 17 січня 2022 року, складеного від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що остання заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 своїй онуці ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чабаненко Г.О. 17 січня 2022 року, зареєстрований у реєстрі за № 14.

За даним фактом Оболонським управлінням поліції Головного управління поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування внесене до ЄРДР за № 12022100050001366 від 02 серпня 2022 року.

27 січня 2022 року з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відчужила ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 35,7 кв. м, житловою площею 17,9 кв. м, яка складається з однієї житлової кімнати, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 27 січня 2022 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заган М.А. та зареєстрований у реєстрі за № 86.

Згодом, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримав право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 18 жовтня 2022 року з ОСОБА_6 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. за реєстровим номером 1900.

19 січня 2023 року ОСОБА_7 відчужив своєму сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 35,7 кв. м, житловою площею 17,9 кв. м, яка складається з однієї житлової кімнати, на підставі договору дарування квартири від 19 січня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. 19 січня 2023 року та зареєстрованим у реєстрі за № 58.

Ці обставини також підтверджуються інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 листопада 2022року.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про смерть № 23909.

Відповідно до статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Отже, після смерті фізична особа перестає бути суб`єктом цивільних правовідносин, не може набувати цивільних прав, нести цивільні обов`язки, висловлювати волевиявлення, укладати договори чи іншим чином розпоряджатися належним їй за життя майном.

За змістом статей 202, 626 ЦК України правочин, зокрема договір, є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а тому необхідною умовою його вчинення є наявність сторони, яка має цивільну правоздатність і дієздатність та здатна сформувати і виразити відповідне волевиявлення.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент його вчинення стороною вимог, встановлених статтею 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом; такий правочин є нікчемним, і визнання його недійсним судом не вимагається.

За змістом статті 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення та не створює правових наслідків, на які був спрямований.

Крім того, відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, фізичної чи юридичної особи. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 521/2553/19 зазначив, що правочини, вчинені від імені померлої особи, є такими, що порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння чужим майном. Померла особа в силу положень статей 25, 30 ЦК України не має цивільної правоздатності та дієздатності, не може набувати цивільних прав і нести цивільні обов`язки, зокрема відчужувати нерухоме майно, а тому інші особи за таким договором не набувають права власності на це майно.

Подібні висновки узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, відповідно до яких, якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин є нікчемним, а позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту. Водночас за наявності спору щодо правових наслідків такого правочину суд зобов`язаний перевірити відповідні доводи та у мотивувальній частині рішення підтвердити або спростувати обставину його нікчемності.

У даній справі, як заповіт від 17 січня 2022 року, так і договір купівлі-продажу квартири від 27 січня 2022 року укладено від імені ОСОБА_8 після її смерті. За таких обставин зазначена особа об`єктивно не могла бути стороною даних правочинів, не могла мати волевиявлення на відчуження квартири та не могла вчиняти будь-які юридично значимі дії щодо розпорядження спірним нерухомим майном.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.03.2025 у справі № 729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - «з початку»), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - «по закону», «у силу закону»). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - «на підставі своєї посади»), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок містять постанови, зокрема, від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц, від 31 травня 2023 року у справі № 635/5911/18). При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України.

Отже, спірний заповіт та договір купівлі-продажу не відповідають вимогам статті 203 ЦК України, порушують публічний порядок у розумінні статті 228 ЦК України, оскільки фактично спрямований на незаконне вибуття майна з власності позивачки, та є нікчемними у силу закону.

Нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його вчинення та не створює жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Із огляду на наведене, як заповіт від 17 січня 2022 року, так і договір купівлі-продажу від 27 січня 2022 року не могли бути правовою підставою для переходу права власності на спірну квартиру ані до ОСОБА_10 , ані до ОСОБА_6 , а проведена на підставі спірного договору-купівлі-продажу державна реєстрація не створює у відповідача жодних законних прав на зазначене майно.

Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту від 17 січня 2022 року не може бути задоволена, оскільки визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, позаяк не призведе до реального відновлення порушених прав позивачки, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У частині першій статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законом порядку.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (частина перша статті 386 ЦК України).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Установивши, що позивачка не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину з незалежних від неї підстав, суд виснує про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 319, 321 ЦК України).

Згідно статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. До того ж, відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як роз`яснено в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, зазначено, що: «власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зроблений висновок, що: «у разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, на підставі неукладеного правочину, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв`язок з належним їй майном. Позбавлення особи в такому випадку права повернути своє майно, яке вибуло з її володіння без наявних на те правових підстав (неукладений правочин не створює жодних правових наслідків), безумовно призводить до втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Водночас скаржниця як добросовісний набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при виборі недобросовісного контрагента. Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, такі як занижена ціна договору (про що зазначала позивачка), факт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна, поведінка продавця тощо. Тому за обставин вибуття майна із власності законного володільця поза його волею, зокрема за неукладеним правочином за відсутності його волевиявлення, витребування цього майна у добросовісного набувача на користь законного володільця є належним і виправданим способом захисту права останнього.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_8 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та їй належала на праві власності квартира, а єдиним її спадкоємцем за заповітом є позивачка, яка під час оформлення спадщини довідалась про існування іншого заповіту, а в подальшому, що квартира відчужена на підставі договору купівлі-продажу від 27 січня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заган М.А. за реєстровим № 86, і в невдовзі - на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. за реєстровим № 1900, а також у подальшому - на підставі договору дарування квартири від 19 січня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. за реєстровим № 58.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 12611265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК, переходить до спадкоємця власника.

Якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

Враховуючи наведене, встановивши, що спірне спадкове майно вибуло з володіння поза волею спадкодавця і спадкоємця, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту прав позивачки є витребування майна з незаконного володіння особи шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

Вирішуючи спір та надаючи оцінку заявленим позовним вимогам у контексті положень статей 387, 388 ЦК України, суд апеляційної інстанції враховує також гарантії, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема право особи на мирне володіння майном.

Зокрема, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Оцінюючи критерій законності втручання, суд виходить з того, що можливість витребування майна передбачена положеннями статей 387, 388 ЦК України, а відтак таке втручання ґрунтується на законі.

Водночас суд відхиляє доводи представника відповідача про набуття ОСОБА_4 спірного майна як добросовісним набувачем.

Як зазначено вище, спірний договір купівлі-продажу є нікчемним, оскільки укладений від імені особи, яка на момент його вчинення померла, що свідчить про його очевидну невідповідність вимогам закону та порушення публічного порядку. За таких обставин набуття права власності на підставі такого правочину є юридично неможливим, незалежно від добросовісності чи недобросовісності набувача.

Установивши незаконність вибуття з власності позивачки, яка є спадкоємцем за заповітом від померлої ОСОБА_8 спірної квартири, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу від 27 січня 2022 року, ОСОБА_8 вже померла та не могла підписати цей договір, так як в силу своєї смерті позбавлена можливості виявити свою волю до вчинення правочину до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на користь позивачки від відповідача.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статі 81 ЦПК України).

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та витребування із володіння ОСОБА_4 спірної квартири, є обґрунтованими та доведеними, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 6 990 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чабаненко Ганна Олександрівна, третя особа: ОСОБА_7 про витребування майна у добросовісного набувача, визнання недійсним заповіту та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом - задовольнити частково.

Витребувати із володіння ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий 31 січня 2002 року Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві) право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.М.Майбоженко