Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №480/4652/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: О.В. Соп`яненко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р. Справа № 480/4652/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2026, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 20.04.26 по справі № 480/4652/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення актуальної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з приводу ОСОБА_1 .

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути звернення про внесення змін до відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 у зв`язку з його непридатністю до військової служби на підставі відомостей, що зазначаються у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 19.10.2009, з урахуванням висновків суду.

На виконання вказаного рішення, Сумським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист 30.12.2025.

07.04.2026 представник позивача подав заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі, оскільки вважає, що відповідач незважаючи на набрання рішенням законної сили умисно ухиляється від його виконання, при цьому ухвалою суду апеляційної інстанції відмовлено у відкритті провадження за апеляційної скаргою та накладено державним виконавцем штраф в сумі 5100 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та ухвалити нове рішення яким встановити судовий контроль за виконанням рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі №480/4652/25 та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 подати до суду звіт про виконання рішення у строк 10 днів.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що з ухвалою суду першої інстанції не погоджується, оскільки воно прийнято без належного дослідження повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.03.2026 №8/864, яке по суті вказує на те, що рішення суду у справі №480/4652/25 було, начебто, виконане без врахування висновків суду першої інстанції, які викладені тексті.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_5 виконано зобов`язальну частину рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі №480/4652/25.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

Обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Отже, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених нормами КАС України.

Статтею 372 КАС України визначений порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частин 2, 4 вказаної статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

При цьому, згідно із пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-IX, справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, згідно із частиною 1 статті 382 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX), суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1-3 статті 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року по справі 160/5259/20.

Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.

В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а, звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегією суддів встановлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно розглянути звернення про внесення змін до відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 у зв`язку з його непридатністю до військової служби на підставі відомостей, що зазначаються у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 19.10.2009, з урахуванням висновків суду.

З повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.03.2026 №8/864 колегією суддів встановлено, що звернення позивача ним розглянуто та записи, зокрема у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів приведено у відповідність до нормативних актів (які були чинні на момент прийняття рішення щодо позивача) на підставі записів у його військовому квитку.

Так, з листа ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.03.2026 №8/864 встановлено, що "28.10.2003 ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , був звільнений від призову на строкову військову службу і зарахований в запас на підставі рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_8 про визнання непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час зв ст. 86в Гр.І Розкладу хвороб... затвердженого наказом МО України № 207-1999 року (зміни до наказу МО №2-1994 року).

Вказана інформація підтверджена відповідними записами у військовому квитку (стор.2 п.6, стор.6 п.13 та алфавітній книзі призовників ІНФОРМАЦІЯ_9 . Запис у військовому квитку (стор.2 п.6) про висновок ВЛК за ст.86в «непридатний» є неповним, повний висновок згідно наказу №207-1999 року за ст.86в є таким «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час».

Висновок «непридатний» в наказі №207-1999 не передбачений, є висновок «Непридатний до військової служби зі зняттям з військового обліку» і записується на ст. 7 п.15, але він не відноситься до ст. 86в, тому цей пункт у військовому квитку ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 від 19.10.2009 не заповнений.

Вказана інформація внесена до відомостей у єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів."

Колегія суддів зазначає, що зазначене підтверджується копією витягу із "РЕЗЕРВ +", яку надає представник позивача до матеріалів справи.

Наведені обставини свідчать про те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 виконано зобов`язальну частину рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі №480/4652/25.

При цьому, у межах вирішення питання щодо встановлення судового контролю суд не надає оцінки причинам, з яких відповідачем у листі від 30.03.2026 відмовлено у виключенні позивача з військового обліку, оскільки фактично між сторонами виникли нові правовідносини, внаслідок чого позивач не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Частиною 2 статті 382 КАС України визначено, що за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За таких обставин, враховуючи, що із наданих відповідачем до матеріалів справи доказів слідує, що останнім на виконання вимог резолютивної частини рішення суду у даній справі повторно розглянуто звернення про внесення змін до відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 у зв`язку з його непридатністю до військової служби на підставі відомостей, що зазначаються у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 19.10.2009, з урахуванням висновків суду та прийнято рішення за наслідками такого розгляду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 480/4652/25 є фактично виконаним.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 480/4652/25 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 подати звіт про виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 480/4652/25 у тридцятиденний строк, що має наслідком прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги позивача.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про встановлення судового контролю.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що ухвала Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2025 по справі № 480/4652/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 по справі № 480/4652/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва