Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №520/25257/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Тітов О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р. Справа № 520/25257/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.04.26 по справі № 520/25257/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила суд:

- скасувати рішення від 16.05.2025 № 10493/03-16 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Рівненський області;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці Другого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 у розмірі 74% суддівської винагороди зазначеної в довідці Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2025 № 179;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити виплату недоотриманих сум з 18.02.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що рішення від 16.05.2025 № 10493/03-16 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Рівненський області є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 16.05.2025 № 10493/03-16 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці Другого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 у розмірі 74% суддівської винагороди зазначеної в довідці Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2025 № 179.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату недоотриманих сум з 18.02.2025.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968 грн. 96 коп.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутні будь-які законні підстави для перерахунку пенсії позивача без належного повідомлення про це відповідними судовими органами. Законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Отже, починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Аналогічних висновків дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав власну апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в апеляційній скарзі зазначає, що після 18 лютого 2020 року не приймалися нормативно-правові акти щодо зміни розміру складових такої винагороди.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» з 2020 по 2025 рік прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді складає 2102 грн.

Зазначені норми є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають виконанню. Оскільки з 01.01.2020 у суддів, які працюють на відповідних посадах, базовий розмір, з якого визначаються посадові оклади, не змінювався і залишився на рівні 2102 грн., підстав для перерахунку пенсії згідно зі ст. 142 Закону №1402-VIII немає.

Отже, на переконання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відсутні правові підстави для перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №179 від 08.05.2025, виданою Другим апеляційним адміністративним судом.

Позивач скориставшись своїм правом надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, дана справа не є подібною до справи №240/9028/24, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду, а натомість є подібною до справи №200/2309/25, розглянутої Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, яка стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 Указом Президента України від 30 жовтня 1999 року № 1417/99 була призначена строком на п`ять років на посаду судді Жовтневого районного суду міста Харкова.

Постановою Верховної Ради України від 20 березня 2008 року № 239-VІ обрана на посаду судді Харківського апеляційного адміністративного суду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 26 грудня 2018 року № 4001/0/15-18 переведена на посаду судді Другого апеляційного адміністративного суду.

13 лютого 2025 року Вища рада правосуддя прийняла рішення № 248/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Другого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку».

Згідно протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії від 26.03.2025 розмір довічного грошового утримання судді у відставці розраховується у розмірі 54 % від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 у справі №520/8287/25 визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 54 % від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботу, який дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці 3 роки роботи на посаді судді, 4 роки час роботи на посаді, безпосередньо пов`язаній з керівництвом та контролем за діяльністю судів в органі, підвідомчому Міністерству юстиції України, 3 роки стажу роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 18.02.2025 перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі в розмірі 74% суддівської винагороди судді.

Рішенням Харківський окружний адміністративний від 19 червня 2025 року у справі № 520/7663/25 визнано протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 17 липня 2020 року (з урахуванням часу перебування у щорічній основній відпустці з 20 липня 2020 року до 28 серпня 2020 року та у щорічній додатковій відпустці з 31 серпня 2020 року до 11 вересня 2020 року) із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого частиною третьою статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Зобов`язано Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплати ОСОБА_1 суддівську винагороду (з урахуванням раніше виплачених сум) за період з 18 квітня 2020 року по 17 липня 2020 року (з урахуванням часу перебування у щорічній основній відпустці з 20 липня 2020 року до 28 серпня 2020 року та у щорічній додатковій відпустці з 31 серпня 2020 року до 11 вересня 2020 року) без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 520/31440/24 визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.; зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.; визнано протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.; зобов`язано Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 серпня 2024 року до 31 жовтня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 520/1957/25 визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди за листопад - грудень 2024 року, січень 2025 року ОСОБА_1 , виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00грн.; зобов`язано Державну судову адміністрацію забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за листопад - грудень 2024 року, січень 2025 року, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00грн.; визнано протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за листопад - грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00грн.; зобов`язано Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за листопад - грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 р. у справі № 520/4036/25 визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди за лютий 2025 року та вихідної допомоги ОСОБА_1 , виходячи із встановленого на 01.01.2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.; зобов`язано Державну судову адміністрацію забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за лютий 2025 року та вихідної допомоги, виходячи із встановленого на 01.01.2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.; визнано протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за лютий 2025 року та вихідної допомоги, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.; зобов`язано Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за лютий 2025 року та вихідної допомоги, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі № 520/4042/25 зобов`язано Другий апеляційний адміністративний суд видати ОСОБА_1 довідку для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на 17.02.2025, у відповідності до ст.135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, обчисливши розмір суддівської винагороди, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу, з розрахунку на один місяць для працездатних осіб, який був визначений Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” в розмірі 3028,00 грн.

Зазначені рішення суду набрали законної сили.

На підставі вказаних рішень суду Другим апеляційним адміністративним судом видана довідка № 179 від 08.05.2025.

Згідно довідки № 179 від 08.05.2025 станом на 17.02.2025, суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 340 650,00 грн, в тому числі: посадовий оклад судді 189250.00 грн; доплата за вислугу 154400 грн.

10 травня 2025 року позивач звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Харківській області щодо перерахунку довічного грошового утримання судді, надавши оновлену довідку.

За принципом екстериторіальності заява розглянута ГУ ПФУ в Рівненській області, яким 15.05.2025 прийнято рішення про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.

Рішення ГУ ПФУ в Рівненській області вмотивовано наступним:

"Конституційним Судом України 18.02.2020 прийнято рішення №2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7 , 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі- Рішення №2- р/2020). Рішенням №2-р/2020 визнано неконституційним, зокрема пункт 25 розділу XII Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402). Рішення №2- р/2020 не містить положень щодо порядку його виконання.

З 18.02.2020 порядок визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці регулюється статтею 142 Закону №1402, згідно з якою розмір щомісячного довічного грошового утримання не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу.

Питання щодо перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці вирішується відповідно до норм частини четвертої статті 142 Закону №1402 - у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом”якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні від 14.12.2000 №15-рп/2000 Конституційний Суд України визначив, що положення частини другої статті 150 Конституції України щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи зазначене, право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом №1402, не пропрацював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, за зверненнями, що надходять після 18 лютого 2020 року, виникає згідно статті 142 Закону №1402, при збільшенні розміру суддівської винагороди після 18.02.2020.

Дана позиція щодо механізму проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання погоджена з Міністерством соціальної політики України."

Інших підстав відстав відмови у перерахунку належного позивачу довічного щомісячного грошового утримання оскаржуване рішення не містить.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ГУ ПФУ України в Рівненській області від від 16.05.2025 № 10493/03-16 про відмову в перерахунку довічного грошового утримання є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Закон України Про судоустрій і статус суддів 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі по тексту - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Отже, виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та Законом №1402-VIII і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, а розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегією суддів встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону №1402-VIII.

Позивачем подано до пенсійного органу довідку Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2025 року № 179 та заяву про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Оспорюваним рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області позивачу відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у зв`язку з тим, що позивачу вже здійснено розрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, із застосуванням посадового окладу визначено виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн., підстав для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до статті 142 Закону №1402 немає.

Колегія суддів зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень.

Отже, у 2025 році визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до ст.46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 року №966-XIV Про прожитковий мінімум (далі по тексту - Закон №966-XIV).

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (ст. 1 Закону №966-XIV).

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Приписами ст.4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Закони України про державний бюджет на відповідний рік не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, у зв`язку з чим при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Другого апеляційного адміністративного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці № 179 від 08.05.2025 відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25, в якій зазначено, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого в даному випадку встановлено на 01.01.2025 (3028,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), є протиправним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №580/2522/24, від 13.11.2024 року у справі №200/1707/24, від 20.02.2025 року у справі №420/3716/24.

Колегія суддів у постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25 відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий:

- у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

- для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, колегія суддів вважає, що в даному випадку застосування відповідачем розрахункової величини, яка Законом України №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), є протиправним.

Щодо аргументів апеляційної скарги представника Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, в обґрунтування відсутності підстав для задоволення вимог позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, предмет спору у даній справі стосується правомірності дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024 з урахуванням розміру суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн., в той час, як в розглянутій Великою Палатою Верховного Суду справі № 240/9028/24 предметом спору була протиправність дій Вищого адміністративного суду України щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні зі штату суду судді, який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів», а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн. та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн.

Відтак, колегія суддів вважає, що дана справа не є подібною до справи №240/9028/24, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду, а натомість є подібною до справи №200/2309/25, розглянутої Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, яка стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

З урахуванням наведеного вище, посилання скаржника постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФУ України в Рівненській області від від 16.05.2025 № 10493/03-16 про відмову в перерахунку довічного грошового утримання є протиправним та підлягає скасуванню.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16- рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 відповідно довідки Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2025 № 179, з 18.02.2025 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити позивачу виплату перерахованого довічного грошового утримання судді у відставці з 18.02.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 по справі № 520/25257/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області чи Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 по справі № 520/25257/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва