Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №440/943/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р. Справа № 440/943/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза) від 13.03.2026 по справі № 440/943/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не зарахування ним під час призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 періодів роботи з 17.07.2000 по 20.05.2003, з 01.01.2004 по 13.09.2019 до її страхового стажу для пенсії в подвійному розмірі згідно зі ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 26.07.2025 перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 із зарахуванням до її страхового стажу для розрахунку пенсії періодів роботи з 17.07.2000 по 20.05.2003, з 01.01.2004 по 13.09.2019 в подвійному розмірі згідно зі ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що полягає у не зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 у подвійному розмірі періодів роботи з 04.04.2002 по 24.04.2002, з 02.09.2011 по 01.02.2012, 25.09.2012 по 30.04.2013 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 04.04.2002 по 24.04.2002, з 02.09.2011 по 01.02.2012, 25.09.2012 по 30.04.2013 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради», та провести перерахунок пенсії з 26.07.2025 ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні та 96 коп).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 17.07.2000 по 03.04.2002, з 25.04.2002 по 20.05.2003, з 01.01.2004 по 01.09.2011, з 02.02.2012 по 24.09.2012, з 01.05.2013 по 13.09.2019 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зарахування відповідачем у подвійному розмірі періодів роботи позивачки з 17.07.2000 по 03.04.2002, з 25.04.2002 по 20.05.2003, 01.01.2004 по 01.09.2011, 02.02.2012 по 24.09.2012, 01.05.2013 по 13.09.2019. Вказує, що у подвійному розмірі відповідачем зараховано лише періоди з 09.01.1997 по 16.07.2000, з 21.05.2003 по 31.12.2003 (4 роки 1 місяць 18 днів). Коефіцієнт страхового стажу для пенсії позивачки становить 0,35917. Стверджує, що пільговий стаж роботи позивачки в інфекційній лікарні має бути облікований (зарахований) у двох категоріях: як «Список № 2» та як «Мед.заклад із ст.60» та з кратністю «2», оскільки її професію було атестовано як таку, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 2, а робота в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я дає право на зарахування періодів такої роботи до стажу роботи у подвійному розмірі.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 440/12053/25 позивачці з 26.07.2025 здійснено призначення пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», інші зобов`язання на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області згаданим рішенням суду не покладені. Вказує, що до Головного управління 05.01.2026 надійшов адвокатський запит від 04.01.2026 щодо надання інформації про причини неврахування в подвійному розмірі стажу позивачки на виконання рішення суду. Оскільки запит подано без дотримання вимог Порядку № 22-1, його розгляд здійснено відповідно до законодавства України та листом від 09.01.2026 № 1500-0307-8/3536 надано відповідь, яка мала інформаційно-роз`яснювальний характер. Рішення про відмову в перерахунку пенсії на підставі запиту не приймалось. Стверджує, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Зауважує, що необґрунтованою є вимога про стягнення з Головних управлінь витрат по сплаті судового збору, оскільки відповідно до ч.1 ст.73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) та використовуються на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 підтверджено, що у період з 09.01.1997 по 13.09.2019 позивачка працювала у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради» на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими.

Довідкою Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний протитуберкульохний диспансер Полтавської обласної ради» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 28.07.2025 № 01.3-03/1159 підтверджено, що позивачка з 09.01.1997 по 13.09.2019 працювала повний робочий день в Комунальному підприємстві «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради» і виконувала безпосереднє обслуговування інфекційних хворих за посадою молодша медична сестра по догляду за хворими, що передбачено Списком № 2, XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога». З 17.07.2000 по 20.05.2003 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років. Також у довідці зазначено, що період роботи в інфекційній лікарні зараховується до стажу в подвійному розмірі на підставі Закону України «Про внесення змін до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1110-IV від 10.07.2003.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що позивачка перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Полтавській області та отримує пенсію за віком з 26.07.2025.

При цьому, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 у справі № 440/12053/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.07.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням вискоків суду.

З матеріалів пенсійної справи встановлено, що при призначенні пенсії відповідач зарахував у подвійному розмірі періоди роботи позивачки з 09.01.1997 по 16.07.2000 та з 21.05.2003 по 31.12.2003.

У відповідь на адвокатський запит представника позивачки відповідач листом № 1500-0307-8/3536 від 09.01.2026 надав відповідь, що до страхового стажу в подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не зараховано періоди роботи з 17.07.2000 по 20.05.2003 та з 01.01.2004 по 13.09.2019, оскільки це не зобов`язано рішенням суду.

Не погоджуючись із бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі з 17.07.2000 по 20.05.2003 та з 01.01.2004 по 13.09.2019, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що полягає у не зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 у подвійному розмірі періодів роботи з 04.04.2002 по 24.04.2002, з 02.09.2011 по 01.02.2012, 25.09.2012 по 30.04.2013 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради».

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 04.04.2002 по 24.04.2002, з 02.09.2011 по 01.02.2012, 25.09.2012 по 30.04.2013 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради», та провести перерахунок пенсії з 26.07.2025 ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 17.07.2000 по 03.04.2002, з 25.04.2002 по 20.05.2003, 01.01.2004 по 01.09.2011, з 02.02.2012 по 24.09.2012, з 01.05.2013 по 13.09.2019 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради», суд першої інстанції виходив з того, що за матеріалами пенсійної справи при призначенні пенсії відповідач зарахував у подвійному розмірі періоди роботи позивачки з 09.01.1997 по 03.04.2002, з 25.04.2002 по 31.12.2003, 01.01.2004 по 01.09.2011, 02.02.2012 по 24.09.2012, 01.05.2013 по 13.09.2019.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (в редакції, чинній на час призначення пенсії) працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років.

Згідно зі ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту – Закон № 1058-ІV).

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 05.11.1991 № 1788-XII визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Частиною 1 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За визначенням, наведеним у ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з п. 16 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Згідно із розділом XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», працівники, які безпосередньо обслуговують хворих: у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах - молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри/молодші медичні брати, молодші медичні сестри/молодші медичні брати з догляду за хворими, сестри-господині/працівники з господарської діяльності закладу охорони здоров`я (далі по тексту - Спискок № 2).

Суд встановив, що відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 підтверджено, що у період з 09.01.1997 по 13.09.2019 позивачка працювала у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради» на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими.

Довідкою Комунального підприємства «Полтавський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер Полтавської обласної ради» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 28.07.2025 № 01.3-03/1159 підтверджено, що позивачка з 09.01.1997 по 13.09.2019 працювала повний робочий день в Комунальному підприємстві «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради» і виконувала безпосереднє обслуговування інфекційних хворих за посадою молодша медична сестра по догляду за хворими, що передбачено Списком № 2, XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога».

Відтак, робота позивачки з 09.01.1997 по 13.09.2019 у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради» на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими мала бути зарахована до її стажу в подвійному розмірі.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Враховуючи найскладніші умови трудової діяльності, що провокують професійне «вигорання» в наведених вище закладах охорони здоров`я, законодавцем передбачена спеціальна преференція - подвійне зарахування стажу для призначення пенсії під час перебування на посадах медичного працівника в таких закладах.

Стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує статтю 60 Закону № 1788-XII та не зупиняє її дію.

Колегія суддів враховує, що у постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Законом № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи та аналогічний висновок зазначений у зразковій справі у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20.

З огляду на вищезазначене, відповідно до статті 60 Закон № 1788-ХІІ та пункту 16 «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV періоди роботи позивачки з 09.01.1997 по 13.09.2019 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради» підлягають зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі.

З розрахунку страхового стажу для пенсії позивачки встановлено, що періоди її роботи з 09.01.1997 по 16.07.2000, з 21.05.2003 по 31.12.2003 зараховано за категорією «Особливості трудової діяльності» – як «Список №2», за категорією «Особливості території» – як «Мед.заклад із ст. 60», за категорією «Кратність» – як «2». Страховий стаж для пенсії позивачки обчислено в розмірі 35 років 11 місяців 2 дні. Коефіцієнт страхового стажу для розрахунку пенсії позивача становить 0,35917, що відображено у рішенні 163750034790 від 18.12.2025 у вигляді протоколу-розпорядження.

Тобто, у подвійному розмірі відповідачем зараховано лише періоди з 09.01.1997 по 16.07.2000, з 21.05.2003 по 31.12.2003 (4 роки 1 місяць 18 днів).

Судом не враховано вказаних обставин і помилково визначено, що при призначенні пенсії відповідач зарахував у подвійному розмірі періоди роботи позивачки з 09.01.1997 по 03.04.2002, з 25.04.2002 по 31.12.2003, 01.01.2004 по 01.09.2011, 02.02.2012 по 24.09.2012, 01.05.2013 по 13.09.2019.

За цим, доводи апеляційної скарги позивачки про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що оскільки періоди з 09.01.1997 по 03.04.2002, з 25.04.2002 по 31.12.2003, 01.01.2004 по 01.09.2011, 02.02.2012 по 24.09.2012, 01.05.2013 по 13.09.2019 відповідачем було обліковано в категорії «Список № 2», значить їх зараховано з кратністю «2», приймаються колегією суддів в якості належних.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про те, що відповідач протиправно не зарахував позивачці при призначенні пенсії до стажу роботи у подвійному розмірі періоди роботи з 17.07.2000 по 20.05.2003, з 01.01.2004 по 13.09.2019 у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради» на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 440/12053/25 позивачці з 26.07.2025 здійснено призначення пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», інші зобов`язання на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області згаданим рішенням суду не покладені, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо не зарахування під час призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачці періодів роботи з 17.07.2000 по 20.05.2003, з 01.01.2004 по 13.09.2019 до її страхового стажу для пенсії в подвійному розмірі.

При цьому, у даній справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки враховуючи відмову у перерахунку та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням періодів роботи з 17.07.2000 по 20.05.2003, з 01.01.2004 по 13.09.2019 в подвійному розмірі, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 17.07.2000 по 20.05.2003, з 01.01.2004 по 13.09.2019 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради», та провести перерахунок пенсії з 26.07.2025 ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду.

Аргументи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань для сплати судових витрат не можуть бути підставою для обмеження процесуальних прав позивачки, оскільки питання належного бюджетного планування та фінансування діяльності органів Пенсійного фонду України належить до сфери відповідальності держави, а не приватної особи, яка звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Посилання апелянта на ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки стягнення судових витрат на користь позивачки не є використанням коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені законом, а здійснюється на виконання прямої норми процесуального права – ч. 1 ст. 139 КАС України (у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який був відповідачем у справі).

Зазначена норма ч. 1 ст. 139 КАС України є імперативною та не ставить можливість відшкодування судових витрат у залежність від наявності чи відсутності у відповідача відповідних бюджетних призначень.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивачки слід задовольнити з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 по справі № 440/943/26 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що полягає у не зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 у подвійному розмірі періодів роботи з 17.07.2000 по 03.04.2002, з 25.04.2002 по 20.05.2003, 01.01.2004 по 01.09.2011, з 02.02.2012 по 24.09.2012, з 01.05.2013 по 13.09.2019 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради» та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 17.07.2000 по 03.04.2002, з 25.04.2002 по 20.05.2003, 01.01.2004 по 01.09.2011, з 02.02.2012 по 24.09.2012, з 01.05.2013 по 13.09.2019 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради».

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що полягає у не зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 у подвійному розмірі періодів роботи з 17.07.2000 по 03.04.2002, з 25.04.2002 по 20.05.2003, 01.01.2004 по 01.09.2011, з 02.02.2012 по 24.09.2012, з 01.05.2013 по 13.09.2019 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 17.07.2000 по 03.04.2002, з 25.04.2002 по 20.05.2003, 01.01.2004 по 01.09.2011, з 02.02.2012 по 24.09.2012, з 01.05.2013 по 13.09.2019 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими у КП «Полтавська обласна клінічна лікарня Полтавської обласної ради».

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 по справі № 440/943/26 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1597,44 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло