Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №440/3508/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. ПолтаваСправа №440/3508/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Полтавській області №0007924-2411-1601-UA53080310000072384 від 11.02.2026 на суму 19 118,45 грн.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі також відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою від 31.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 06.04.2026 заперечення ГУ ДПС в Полтавській області проти розгляду справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Аргументи учасників справи

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що спірним податковим повідомленням-рішенням відповідачем безпідставно визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (об`єкти нежитлової нерухомості), за 2023 рік. Вважав вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, оскільки цим рішенням нараховано податок на будівлю, яка є будівлею сільськогосподарського призначення у розумінні підпункту "ж" пункту 266.2.2 статті 266 Податкового кодексу України і не підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Вказував, що дане складського приміщення використовується позивачем як членом особистого селянського господарства безпосередньо в господарській діяльності, як сільськогосподарським виробником, в якості зерносховища.

Пояснював, що дана будівля була успадкована позивачем після смерті батька, який набув його внаслідок розпаювання колгоспного майна, це приміщення з колгоспних часів і до цих пір використовується виключно в сільськогосподарській діяльності.

Позивач має статус сільськогосподарського товаровиробника і мав його в у 2023 році, особисте селянське господарство сім`ї ОСОБА_1 має у власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, будівля не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку. З огляду на наведене, позивач просив позов задовольнити повністю.

14.04.2026 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості. Зазначав, що при проведенні звірки та на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було встановлено, що у власності ОСОБА_1 обліковується виробниче приміщення (склад-сушарка) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 570,70 кв. м.

Матеріалами справи не підтверджується, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме товаровиробником.

Об`єкт нерухомого майна: виробниче приміщення (склад-сушарка) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 570,70 кв. м не відповідає вимогам абз. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки ОСОБА_1 не був сільськогосподарським товаровиробником у 2023 році та не перебував на обліку в ГУ ДПС у Полтавській області як фізична особа-підприємець.

Враховуючи вищенаведене, на думку представника відповідача, податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік підлягає сплаті відповідно до норм пп. 266.10.1 п. 266.1 ст. 266 ПКУ.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Полтавській області, як платник податку на нерухоме майно, вiдмiнне вiд земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, який є власником об`єкту нежитлової нерухомості тип об`єкту "нежитлова будівля" за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 570,70 кв. м.

Головним управлінням ДПС у Полтавській області винесено податкове повідомлення-рішення зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік від 11.02.2026 №0007924-2411-1601-UA53080310000072384 на суму 19 118,45 грн. ( АДРЕСА_1 ).

Позивач, вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду із даним позовом.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені вказаним Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених вказаним Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених вказаним Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Статтею 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

Згідно з статтею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з підпунктом "ж" пункту 266.2.2 статті 266 ПК України (в редакції, чинній у спірному періоді) не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Висновки щодо правозастосування

Системний аналіз наведеної у попередньому розділі норми дає підстави для висновку, що для застосування передбаченої нею пільги необхідна наявність сукупності таких умов:

- власником нерухомого майна є сільськогосподарський товаровиробник (юридична або фізична особа).

- нерухоме майно (будівля, споруда) віднесене до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) ДК 018-2000.

- таке майно не здається його власником в оренду, лізинг, позичку.

Сторонами не заперечується, що спірний об`єкт нерухомості належить до відповідного класу будівель та не надається в оренду, лізинг чи позичку.

Таким чином, ключовим питанням у цій справі є визначення того, чи є позивач, як фізична особа, сільськогосподарським товаровиробником у розумінні податкового законодавства для цілей застосування вказаної пільги та чи належить вказане майно до майна сільськогосподарського товаровиробника.

Відповідно до пункту 14.1 статті 14 ПК України, у цьому Кодексі поняття вживаються в такому значенні. Це означає, що терміни, визначені у статті 14 ПК України, є спеціальними та мають пріоритетне застосування для регулювання податкових відносин.

Підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній у 2023, після внесення змін Законом України № 1914-ІХ від 30.11.2021) встановлено, що сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Таким чином, для цілей оподаткування, в тому числі податком на нерухоме майно, до сільськогосподарських товаровиробників, які є фізичними особами, належать виключно ті особи, які зареєстровані у встановленому законом порядку як фізичні особи підприємці.

Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Отже, він не відповідає визначенню "сільськогосподарський товаровиробник", наданому у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Оскільки позивач не є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні ПК України, перша обов`язкова умова для застосування пільги, передбаченої підпунктом "ж" пункту 266.2.2 статті 266 ПКУ, не виконується. Відповідно, належне ОСОБА_1 на праві власності нерухоме майно не може вважатися "будівлею сільськогосподарського товаровиробника" та є об`єктом оподаткування на загальних підставах.

Те твердження ОСОБА_1 , що позивач є членом фермерського господарства, не надає йому жодним чином статусу сільськогосподарського товаровиробника як фізичній особі в розумінні податкового законодавства, а зазначеному нерухомому майну ознаки належності до власності сільськогосподарського товаровиробника.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити будівлі, споруди, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Крім того, частиною першою статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, нерозподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

В матеріалах справи відсутні докази передачі нерухомого майна до складу цілісного майнового комплексу фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Позивачем не надано доказів реєстрації переходу права власності або іншого речового права на об`єкт нерухомого майна позивача до фермерського господарства.

З урахуванням зазначених обставин суд приходить до висновку, що нерухоме майно (склад-сушарка) належить позивачу, а докази передачі його і умов такої передачі іншим особам відсутні.

Тобто, позивач не є фізичною особою-підприємцем, а отже, сільськогосподарським товаровиробником, не зареєстровано передачу права на майно позивача сільськогосподарському товаровиробнику у встановлений законом спосіб.

Отже, з урахуванням того, що позивач не підпадає під ознаки пункту 14.1 статті 14 ПК України, адже не є фізичною-особою підприємцем, а факт передачі права на нерухоме майно сільськогосподарському товаровиробнику відсутній, то і підстави вважати, що у спірних правовідносинах позивач мав право на податкову пільгу з податку на нерухоме майно відсутні.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку суду, відповідач довів правомірність оскаржуваних рішень

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, нараховуючи позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік та не застосовуючи пільгу, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ ВП 44057192) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І.С. Шевяков