Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №420/36102/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36102/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, невиплати компенсації втрати частини доходів, а також ненадання на адвокатські запити інформації, необхідної для перевірки правомірності нарахувань; зобов`язати відповідача здійснити нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.04.2019 по 03.08.2025, провести перерахунок усіх видів грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01 кожного року, здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з простроченням виплати, а також надати суду усі розрахункові документи, довідки й відомості, необхідні для проведення судом перевірки та визначення конкретних сум, що підлягають виплаті позивачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що військова частина НОМЕР_2 при його звільненні не надала інформації про структуру нарахування грошового забезпечення, а також протиправно ігнорувала три адвокатські запити та формально відреагувала на скаргу до Міноборони. Позивач стверджує, що відповідач ухилився від обов`язків суб`єкта владних повноважень, порушив його право на правову допомогу й судовий захист, а також навмисно затягував час для пропуску строків звернення до суду.

Ухвалою судді від 28.10.2056 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

13.11.2025 до суду від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що дійсно, до Військової частини НОМЕР_2 надходили адвокатські запити в інтересах позивача від 13.08.2025 року та 11.09.2025 року. Разом з тим, до адвокатських запитів, адресованих Військовій частині НОМЕР_2 , долучено копії ордера серії ВН № 1558788 від 12.08.2025 року на представництво інтересів ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_3 . З огляду на те, що у адвоката Кауфман Інни Сергіївни, не було повноважень на здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_2 , командуванням військової НОМЕР_2 зазначені адвокатські запити правомірно залишено без розгляду.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 в періоді з 03.04.2019 по 03.08.2025 та був звільнений з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05 серпня 2025 року № 220.

Представником позивача адвокатом Кауфман Інною Сергіївною були направлені адвокатські запити від 13.08.2025, 11.09.2025 та 17.10.2025 до військової частини НОМЕР_2 .

Відповідач визнає, що до Військової частини НОМЕР_2 надходили адвокатські запити в інтересах позивача від 13.08.2025 року та 11.09.2025 року. Разом з тим, до адвокатських запитів, адресованих Військовій частині НОМЕР_2 , долучено копії ордера серії ВН № 1558788 від 12.08.2025 року на представництво інтересів ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_3 .

З огляду на те, що у адвоката Кауфман Інни Сергіївни не було повноважень на здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_2 , командуванням військової НОМЕР_2 зазначені адвокатські запити залишено без розгляду.

Згідно відповіді Повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 17.10.2025 № 174/174/29/660ж, скарга від 25 вересня 2025 року, щодо проведення службових перевірок (розслідувань), з подальшим притягненням командування військової частини НОМЕР_2 до дисциплінарної відповідальності (далі Скарга), надійшла до повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 09 жовтня 2025 року за вхідним № К-443 та уважно розглянута.

За результатами розгляду повідомляємо наступне.

Стаття 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон) визначає професійні права адвоката. Так, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (далі Статут), прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Проведення службової перевірки або службового розслідування відноситься до дискреційних повноважень командира, як право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Крім іншого, перелік підстав для призначення службового розслідування визначений Наказом МОУ від 21 листопада 2017 року №608 "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України". Така підстава, як ненадання відповіді на адвокатський запит, визначеним переліком не передбачена.

Закон встановлює строк для відповіді на адвокатський запит у 5 робочих днів, а у виняткових випадках до 20 робочих днів.

За загальним правилом, відповідальність за ігнорування адвокатського запиту можлива на підставі статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП). Відповідно до його положень, командир військової частини не має законних повноважень складати адміністративні протоколи за можливі порушення статті 212-3 КУпАП.

Відповідно до вимог ст. 24 Закону, адвокатським запитом є письмове звернення адвоката із доданими посвідченими адвокатом копіями свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордера.

Відповідно до пункту 2 Положення про ордер на надання правничої допомоги (нова редакція), затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 року № 41, ордер на надання правничої допомоги є письмовим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

Разом з тим, до адвокатських запитів від 13.08.2025 року та 11.09.2025 року, адресованих Військовій частині НОМЕР_2 , долучено копії ордера серії ВН № 1558788 від 12.08.2025 року на представництво інтересів ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_3 .

З огляду на те, що адвокат Кауфман Інна Сергіївна, не мала повноважень на здійснення представництва інтересів ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_2 , командуванням військової НОМЕР_2 зазначені адвокатські запити правомірно залишено без розгляду.

Обов`язок повідомлення адвокатів про залишення без розгляду адвокатських запитів, які не відповідають вимогам ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», чинним законодавством України не передбачено.

З огляду на зазначене, порушень вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та інших нормативно-правових актів в бездіяльності командування Військової частини НОМЕР_2 , яке полягає у ненаданні відповіді на адвокатські запити, не встановлено.

При нагоді звертаємо Вашу увагу на вимоги статті 12 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09.06.2017 року, згідно яких адвокату заборонено робити неправдиві заяви стосовно обсягу своїх повноважень щодо представництва інтересів клієнта.

Враховуючи вищевикладене, законні підстави для проведення повітряним командуванням « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за Скаргою, службової перевірки (розслідування) з подальшим притягненням до відповідальності особового складу військової частини НОМЕР_2 , відсутні.».

Представник позивача у позові вказує, що Бездіяльність відповідача є самостійним порушенням прав позивача. Вона свідчить про те, що військова частина фактично ухиляється від виконання вимог закону і створює перешкоди для реалізації права на судовий захист. Таке затягування часу спрямоване на сплив строків звернення до суду і втрату позивачем можливості вимагати належне нарахування грошового забезпечення. Судова практика Верховного Суду неодноразово визнавала, що ненадання інформації та документів є формою протиправної бездіяльності, яка сама по собі є підставою для задоволення позову.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Частиною першою статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI передбачено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Правове регулювання відносин щодо внесення і розгляду адвокатського запиту визначено статтею 24 Закону № 5076-VI, зокрема, детально регламентовано перелік адресатів, до яких може бути направлено адвокатський запит, вимоги до такого запиту, питання строків розгляду адвокатських запитів та порядку відшкодування витрат.

Так, адвокатським запитом є письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз`яснень положень законодавства.

Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Отже, питання права на отримання запитуваної інформації перебуває у площині двох законів - Закону № 2939-VI і Закону № 5076-VI.

Аналіз вищенаведених норм цих Законів дає підстави дійти наступних висновків:

- якщо говорити про запит на отримання публічної інформації у сенсі Закону №2939-VI, то запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. При цьому, розпорядниками такої інформації є суб`єкти, названі у статті 13 цього Закону;

- якщо ж йдеться про адвокатський запит у розумінні Закону № 5076-VI, то на відміну, від запиту на отримання публічної інформації, такий може бути адресований як суб`єктам владних повноважень та юридичним особам, так і приватним особам.

- основною відмінністю запиту на отримання публічної інформації (1) і адвокатським запитом (2) є те, що перший - може стосуватися будь-якої публічної інформації, незалежно від того, стосується вона запитувача чи ні, а другий - інформації, необхідної адвокату для надання правової допомоги клієнту. Тобто метою звернення адвоката з адвокатським запитом є виключно належне виконання договору про надання правової допомоги. Це узгоджується з приписами статті 24 Закону № 5076-VI, якою передбачено обов`язок адвоката додавати до адвокатського запиту посвідчені ним копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Отже, як неодноразово у своїх постановах вказувала Велика Палата Верховного Суду, сам собою адвокатський запит не є запитом про надання публічної інформації, оскільки може бути адресований не лише розпорядникам публічної інформації, визначеним Законом № 2939-VI, а більш широкому колу суб`єктів.

Закон № 5076-VI не містить заборони запитувати в адвокатському запиті публічну інформацію, якщо це необхідно для захисту інтересів клієнта. Тобто, адвокатський запит може стосуватися й надання публічної інформації. Але, у такому разі адвокат у запиті, крім посилання на відповідні статті Закону № 5076-VI, зобов`язаний послатися й на відповідні статті Закону № 2939-VI, як на підставу для отримання інформації, яка підпадає під визначення публічної, а також дотриматися вимог останнього й звернути увагу суб`єкта, якому адресовано адвокатський запит, на його статус розпорядника публічної інформації.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі № 520/13981/21.

Також варто звернути увагу на те, що за змістом статті 24 Закону № 5076-VI відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом. Поряд із цим, за змістом статей 10, 23 Закону № 2939-VI відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Таким чином, окрім уже згаданих відмінностей запиту на отримання публічної інформації і адвокатського запиту, вони відрізняються також і наслідками відмови в отриманні запитуваної інформації.

Так, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з частиною п`ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).

Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.

Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.

Відтак, чинними вимогами КАС України передбачено, що захист прав, свобод та інтересів осіб завжди відбувається після наявного факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Отже, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем суб`єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати у разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи. Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини для того, щоб мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоб претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення у справах: Аксу проти Туреччини від 15.03.2012, Бурден проти Сполученого Королівства від 29.04.2008, Тенасе проти Молдови від 27.04.2010).

Верховний Суд у постанові від 07.12.2023 року по справі №826/16855/17 звернув увагу, що відповідно до усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду і доведеність позивачем порушення відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю його прав та законних інтересів. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 у справі №200/9772/18-а і узгоджується з висновками щодо застосування норм права, наведеними у постанові цього ж Суду від 13.08.2020 у справі №369/3756/16-а.

Крім того, у постанові від 24.01.2023 у справі № 440/2513/20 Верховний Суд зазначив, що порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи.

Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18 та від 20.02.2023 року у справі №160/11429/21.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції (із змінами, внесеними рішенням Ради адвокатів України від 20 вересня 2024 року № 50), обов`язковим реквізитом ордера є зазначення конкретної назви органу, у якому надається правова допомога.

До адвокатських запитів від 13.08.2025 та 11.09.2025 було додано ордер, що надавав повноваження на представництво інтересів позивача в іншій установі, а саме Військовій частині НОМЕР_3 , а не у Військовій частині НОМЕР_2 .

Оскільки адвокат Кауфман І.С. належним чином не підтвердила правомочність вчиняти дії в інтересах клієнта саме перед відповідачем, командування Військової частини НОМЕР_2 правомірно залишило ці запити без розгляду.

Стосовно вимог про перерахунок грошового забезпечення із застосуванням оновленого прожиткового мінімуму, нарахування індексації та виплати компенсації, суд констатує їх повну необґрунтованість у даному адміністративному позові.

За змістом позовної заяви її правове обґрунтування побудоване виключно довкола особи адвоката та зосереджене на процесуальному питанні ненадання відповідачем відповідей на адвокатські запити.

Практично весь масив доводів представника позивача зведений до доказування протиправності бездіяльності військової частини в контексті порушення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статті 59 Конституції України.

Водночас майнові позовні вимоги, а саме вимоги зобов`язати відповідача провести перерахунок усіх видів грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01 кожного року, здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з простроченням виплати, заявлені представником лише як похідні та не містять жодного обґрунтування.

Позов не містить жодного самостійного обґрунтування чи розрахунку щодо суті цих виплат, що фактично нівелює їх як реальний предмет даного спору та перетворює матеріально-правові інтереси самого позивача на другорядний елемент процесу, штучно прив`язаний до розв`язання спору між адвокатом та військовою частиною з приводу ненадання відповіді на адвокатські запити, які сформовані за неналежними ордерами.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.