Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №420/861/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/861/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління ПФУ в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління ПФУ в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому позивачка просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262940017116 від 02.12.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 23.11.2024 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу період з 11.10.2017 по 14.11.2024 роки та у подвійному розмірі до страхового стажу відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 23.01.1995 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 24.12.1998, з 24.12.1998 по 31.07.2001, з 11.03.2003 по 06.11.2015, з 09.11.2015 по 14.11.2024 роки для обчислення пенсії.

В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначає, що 22.02.2025 позивач - ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в. м. Києві, в якій позивач просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.11.2024 року №262940017116 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 23.11.2024 року ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу періоди з 01.08.1992 по 24.10.1994, з 23.01.1995 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 24.12.1998, з 24.12.1998 по 31.07.2001, з 11.03.2003 по 06.11.2015, з 09.11.2015 по 14.11.2024 роки та у подвійному розмірі до страхового стажу відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 23.01.1995 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 24.12.1998, з 24.12.1998 по 31.07.2001, з 11.03.2003 по 06.11.2015, з 09.11.2015 по 14.11.2024 роки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 у справі № 420/5710/25 частково задоволено позовні вимоги, а саме:

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.11.2024 № 262940017116 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - без змін.

На виконання рішення суду у справі № 420/5710/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянуло заяву та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії № 262940017116 від 02.12.2025 року, з тих підстав, що спеціальний стаж позивачки станом на 11.10.2017 становить 22 роки 10 місяців 18 днів. Окрім того, не враховано до стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення пенсії періоди роботи відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 23.01.1995 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 24.12.1998, з 24.12.1998 по 31.07.2001, з 11.03.2003 по 06.11.2015, з 09.11.2015 по 14.11.2024 роки.

До рішення про відмову у призначенні пенсії № 262940017116 від 02.12.2025 року відповідач надав розрахунок стажу, з якого вбачається, що: до спеціального стажу не зараховано період з 11.10.2017 по 31.10.2024 року; до страхового стажу не зараховано у подвійному розмірі періоди роботи відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 23.01.1995 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 24.12.1998, з 24.12.1998 по 31.07.2001, з 11.03.2003 по 06.11.2015, з 09.11.2015 по 14.11.2024 роки.

Позивачка вважає зазначене рішення незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки обчислення спеціального стажу було здійснено станом на 11.10.2017, без врахування рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 №2-р/2019, а для обчислення пільгового стажу застосовується ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у випадку призначення особі трудової пенсії за вислугу років на підставі саме цього Закону.

Ухвалою суду від 19.01.2026 прийняти дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

До суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позов, в якому представником відповідача зазначено, що на призначення пенсії відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону №1058-IV Позивач не має права, оскільки не виконано вимогу щодо наявності необхідного стажу роботи за вислугу років — від 25 до 30 років. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як спеціальний закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен застосовуватись в першу чергу при розгляді питань, що стосуються пенсійного забезпечення. Пунктом 16 Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону. Також цим пунктом визначено сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», положення якого застосовуються лише в частині визначення права на пенсію на пільгових умовах і за вислугу років. З 11.10.2017 пільгове обчислення стажу роботи відповідно до ст. 60 Закону № 1788-ХІІ, за період з 01 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

З урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 по справі №420/5710/25, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2025, для вирішення питання щодо зарахування до стажу роботи за вислугу років в пільговому обчисленні згідно зі статтею 60 Закону №1788 вищезазначених періодів роботи було направлено листи до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Рівненській області» від 01.12.2025 №1500 0304-8/194617 та до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області» від 01.12.2025 №1500-0304-5/194591 з проханням надати інформацію про перебування/не перебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Станом на теперішній час відповіді не отримано. Для зарахування всіх періодів роботи до спеціального стажу, необхідно надати/отримати уточнюючі довідки про періоди роботи із зазначенням посади, з інформацією про періоди догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку та періоди без збереження заробітної плати на підставі первинних документів за час виконання роботи.

Вказані обставини суперечать вимогам Порядку №637, п. 2.1. Порядку №22-1, ст. 24, 40, 41 Закону №1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії. А інші документи, які підтверджують ці обставини потребують додаткової перевірки.

Отже, представник відповідача вважає, що Головним управлінням не порушено вимоги пенсійного законодавства при розгляді заяви ОСОБА_1 від 23.11.2024, тому відсутні законі підстави для задоволення позовної заяви та як наслідок стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши надані докази, судом встановлено такі факти та обставини.

Судом встановлено, що 23.11.2024 ОСОБА_1 звернулася через веб портал Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, які працівнику охорони здоров`я, відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі – Закон №1058-IV).

За принципом екстериторіальності заяву позивачки було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 262940017116 від 29.11.2024.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я незалежно від віку, якщо вони мали стаж роботи за спеціальністю, визначений: на 01.04.2015 - 25 років, на 01.01.2016 - 25 років 6 місяців; на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців. Страховий стаж заявниці становить 30 років 8 місяців 7 днів. Спеціальний стаж роботи (станом на 11.10.2017) становить 18 років 1 місяць 251. днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. До спеціально стажу не зараховано періоди роботи з 11.01.1996 по 21.04.1997 та з 06.10.1997 по 23.12.1998 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.06.1995 та згідно довідки про стаж від 26.09.2024 № 10/4802 період з 06.10.1997 по 23.12.1998, оскільки відсутня інформація чи відносяться установи згідно трудової книжки за вказані періоди роботи заявниці до закладів охорони здоров`я відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, із змінами.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 262940017116 від 29.11.2024 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, за відсутності необхідного спеціального стажу роботи 26 років 06 місяців (станом на 11.10.2017).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 у справі № 420/5710/25 частково задоволено позовні вимоги, а саме:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.11.2024 № 262940017116 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - без змін.

На виконання рішення суду у справі № 420/5710/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянуло заяву та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії № 262940017116 від 02.12.2025 року, з тих підстав, що спеціальний стаж позивачки станом на 11.10.2017 становить 22 роки 10 місяців 18 днів.

Окрім того, не враховано до стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення пенсії періоди роботи відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 23.01.1995 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 24.12.1998, з 24.12.1998 по 31.07.2001, з 11.03.2003 по 06.11.2015, з 09.11.2015 по 14.11.2024 роки.

Водночас, до стажу роботи зараховано періоди роботи з 11.01.1996 по 21.04.1997 та з 06.10.1997 по 23.12.1998.

Окрім того, до рішення про відмову у призначенні пенсії № 262940017116 від 02.12.2025 року відповідач надав розрахунок стажу, з якого вбачається, що: до спеціального стажу не зараховано період з 11.10.2017 по 31.10.2024 року; до страхового стажу не зараховано у подвійному розмірі періоди роботи відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 23.01.1995 по 21.04.1997, з 06.10.1997 по 24.12.1998, з 24.12.1998 по 31.07.2001, з 11.03.2003 по 06.11.2015, з 09.11.2015 по 14.11.2024 роки.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються забезпечення» та Законом України «Про пенсійне Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», іншими законами і нормативно правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

У відповідності до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, пункт «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати не менше 30 років.

В подальшому, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, статті 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016, також, було внесено зміни, відповідно до яких, пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року».

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті Конституції України 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року. Отже, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Таким чином, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:

- з 01.08.1992 – 24.10.1994 проходження інтернатури по «терапії» (Наказ №885-к від 31.07.1992 - Наказ №1395-к від 21.10.1994);

- з 23.01.1995 прийнята на 0,5 посади лікаря-дерматовенеролога поліклініки (Наказ №150/c від 30.01.1995);- 11.06.1996 переведена на 0,5 посади лікаря-психіатра кабінету для лікування психічно хворих центру психіатричної допомоги та професійного (Наказ №6о/с від 11.01.1996);

- з 03.02.1996 – 21.04.1997 переведено лікарем-психіатром (Наказ №190/c від 02.02.1996 - Наказ №4 10/c від 06.10.1997);

- 06.10.1997 – 24.12.1998 на посаді лікаря-психіатра установи ОР-318/п-30 (Наказ № 4 10/c від 06.10.1997- Наказ № 1170/с від 31.12.1998);

- 24.12.1998-31.07.2001 служба в органах внутрішніх справ та органах виконання покарань (Наказ №2370/c від 23.12.1998 - Наказ №4640/c від 31.07.2001);

- 01.09.2001-15.07.2002 виплата допомоги по безробіттю (Наказ №29367 від 08.08.2001 - Наказ №21461 від 16.07.2002);

- 11.03.2003-06.11.2015 на посаді лікаря-психіатра «Центру психіатричної допомоги та ППВ» (Наказ №250/c від 04.03.2003 - Наказ №210/c від 06.11.2015);

- 09.11.2015 прийнята в порядку переводу з ВОЗ ГУМВС України на посаду лікаря-психіатра відділення амбулаторної психіатричної допомоги «Центру ПД та ППВ».

Отже, для правильного вирішення даної справи необхідно встановити, чи мала позивач достатній спеціальний трудовий стаж для призначення пенсії за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Як було вище зазначено, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 у справі № 420/5710/25 частково задоволено позовні вимоги, а саме:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.11.2024 № 262940017116 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд вказав, що оскільки ОСОБА_1 працювала у спірний період лікарем (незалежно від назви установи), який передбачений у Переліку №909, то стаж набутий позивачем за період 11.01.1996 по 21.04.1997 та в період з 06.10.1997 по 23.12.1998 має бути врахований, як такий що дає право на пенсію за вислугу років.

Що ж стосується інших періодів зазначених у позовній заяві, а саме з 01.08.1992 по 24.10.1994, з 23.01.1995 по 21.04.1997, з 24.12.1998 по 31.07.2001, з 11.03.2003 по 06.11.2015, з 09.11.2015 по 14.11.2024, то суд не вбачав підстав для вирішення питання щодо їх зарахування, оскільки ГУ ПФУ в Одеській області у рішенні № 262940017116 від 29.11.2024 щодо підстав для зарахування/ не зарахування оцінка не надавалась, та право позивача в цій частині не порушено.

Водночас, суд звернув увагу на те, що відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, аналізуючи наведені норми чинного законодавства суд встановив значний обсяг прав та обов`язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про перерахунок пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

При цьому, вказав, що відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду.

Відтак, суд виснував, що відповідач ГУ ПФУ в Одеській області, приймаючи рішення про відмову призначенні пенсії за вислугу років позивачці ОСОБА_1 , не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття вказаного рішення, з огляду на що визнав рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262940017116 від 29.11.2024 необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

На виконання рішення суду у справі № 420/5710/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянуло заяву та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії № 262940017116 від 02.12.2025 року.

В оскаржуваному рішенні № 262940017116 від 02.12.2025, відповідач визнає, що страховий стаж становить 30 років 9 місяців 7 днів. Спеціальний стаж роботи (станом на 11.10.2017) становить 22 роки 10 місяців 18 днів.

При цьому, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні від 19.05.2025 по справі № 420/5710/25, до стажу роботи за вислугу років зараховано період роботи з 11.01.1996 по 21.04.1997 та з 06.10.1997 по 23.12.1998.

Водночас, зазначено, що згідно трудової книжки від 06.06.1995 НОМЕР_1 до стажу роботи за вислугу років не зараховано період роботи з 11.10.2017 по 31.10.2024 на посаді лікаря психіатра відділення амбулаторної психіатричної допомоги Центру психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору Державної установи «Територіальне медичне об`єднання по місту Києву», яку в подальшому перейменовано в Державну установу «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області», оскільки це не передбачено пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058.

Окрім того, до стажу роботи за вислугу років не зараховано в пільговому обчисленні згідно зі статтею 60 Закону №1788 періоди роботи з 11.01.1996 по 21.04.1997 на посаді лікаря-психіатра кабінету для лікування психічно хворих Центру психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору поліклініки УМВС України в Рівненській області, з 11.03.2003 по 06.11.2015 на посаді лікаря-психіатра Центру психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору ВОЗ ГУ МВС України в м. Києві та з 09.11.2015 по 10.10.2017 на посаді лікаря-психіатра відділення амбулаторної психіатричної допомоги Центру психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору Державної установи «Територіальне медичне об`єднання по місту Києву», яку в подальшому перейменовано в Державну установу «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області», оскільки відсутня інформація про перебування/не перебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В рішенні також зазначено:

«З урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 по справі №420/5710/25, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2025, для вирішення питання щодо зарахування до стажу роботи за вислугу років в пільговому обчисленні згідно зі статтею 60 Закону №1788 вищезазначених періодів роботи було направлено листи до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Рівненській області» від 01.12.2025 №1500 0304-8/194617 та до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області» від 01.12.2025 №1500-0304-5/194591 з проханням надати інформацію про перебування/не перебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У відзиві представник відповідача зазначив: «Станом на теперішній час відповіді не отримано. Для зарахування всіх періодів роботи до спеціального стажу, необхідно надати/отримати уточнюючі довідки про періоди роботи із зазначенням посади, з інформацією про періоди догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку та періоди без збереження заробітної плати на підставі первинних документів за час виконання роботи.

Вказані обставини суперечать вимогам Порядку №637, п. 2.1. Порядку №22-1, ст. 24, 40, 41 Закону №1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії. А інші документи, які підтверджують ці обставини потребують додаткової перевірки».

Тобто, підставою для відмови у призначенні пенсії послугувало відсутність уточнюючих довідок про періоди роботи позивачки із зазначенням посади, з інформацією про періоди догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку та періоди без збереження заробітної плати на підставі первинних документів за час виконання роботи.

Вбачається, що пенсійним органом листи до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Рівненській області» та до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області» з проханням надати інформацію про перебування/не перебування у відпустках без збереження заробітної плати та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку були надіслані 01.12.2025, а оскаржуване позивачкою рішення прийнято 02.12.2025, тобто на наступний день після надіслання відповідних листів.

Водночас, пунктом 4.2 Порядку №22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Проте, відповідач, приймаючи рішення без дотримання вказаного строку, не отримавши відповідних відповідей з уточнюючою інформацією, необхідною для вирішення питання про призначення позивачці пенсії, передчасно дійшов висновку про відсутність підстав для призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону № 1788, у зв`язку із відсутністю необхідного стажу роботи за вислугу років – від 25 до 30 років.

В той же час, в матеріалах пенсійної справи наявна відповідь начальника ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Рівненській області» № 33/38-1365 від 12.12.2025, яка отримана ГУ ПФУ в Одеській області 26.12.2025, щодо надання витребуваної пенсійним органом інформації (а.с. 54), однак, така врахована не була у зв`язку із передчасним прийняттям пенсійним фондом рішення щодо позивачки.

Окрім того, в матеріалах справи відсутня відповідь Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області», таку відповідач суду не надавав.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач ГУ ПФУ в Одеській області, приймаючи рішення про відмову призначенні пенсії за вислугу років позивачці, не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття вказаного рішення, з огляду на що воно є необґрунтованим, отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 262940017116 від 02.12.2025 підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а спірне рішення скасуванню.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, при вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.

Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції.

Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права.

Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання». Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 КАС України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є саме зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 23.11.2024, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні, а також з дотриманням вимог п. 4.1, 4.2 вказаного Порядку та ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-ІV.

На думку суду, саме такий спосіб судового захисту слід застосувати виходячи з обставин справи. Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням того, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління ПФУ в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262940017116 від 02.12.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в. м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Суддя П.П. Марин