Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №340/1084/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1084/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ – НОМЕР_3 ; адреса : АДРЕСА_2 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ЄДРПОУ НОМЕР_3 - протиправною щодо ненарахувшня та невиплати ОСОБА_1 грошових коштів, а саме грошове забезпечення, компенсацію за невикористану основну відпустку та відпустку, одноразову грошову допомогу, матеріальну допомогу для розв`язання соціально-побутових питань, компенсацію за речове майно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 наступне:

- грошове забезпечення за листопад 2025 року;

- компенсацію за щорічну основну відпустки за 4 доби;

- грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2025р

- одноразову грошову допомогу на підставі Наказу Міноборони № 260 (звільнення із військової служби за станом здоров`я в розмірі 5 місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби);

- компенсацію за все недоотримане в період служби - речове майно;

- витрати на правничу допомогу у вигляді гонорару успіху: адвоката в розмірі 15 000 грн (п`ятнадцять тисяч гривень).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 03.03.2022 року до 26.12.2025 року проходив військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 № 360 від 03.12.2025 року звільнений з військової служби за п/п “д” п. 2 частини 4, статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, стверджуючи, що відповідачем не проведення повного розрахунку при звільненні.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників.

Відповідачем подано відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №317 від 13.11.2025 року солдат ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 вважався таким, що був безпідставно відсутній на службі з « 05» листопада по « 09» листопада 2025 року, « 05» діб.

Щодо грошової компенсації за щорічну основну відпустки за 4 доби.

Кількість днів компенсації за невикористану відпустку призвільненні визначена саме в індивідуальному адміністративному акті — наказі командира військової частини № 360 від 26.12.2025, з яким позивач був особисто ознайомлений під підпис того ж дня. Позивач не оскаржив цей наказ ні в повному обсязі, ні в частині розрахунку компенсації за відпустку у встановлений законом строк. Внаказі командира військової частини НОМЕР_2 №360 від 26.12.2025 прямо зазначено, що відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 23 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, за 28 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік, загальна сума кількості днів дорівнює – 111 днів.

Щодо грошової компенсації грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2025р та вартості за неотримане речове майно зазначив, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Водночас умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Позивача не звертався до відповідача із відповідним рапортом (заявою) з метою отримання спірних грошовихкомпенсацій. Оскільки позивач не реалізував своє право, у тому числі протягом усього часу з моменту звільнення до дня звернення до суду, на витребування спірної грошової компенсації шляхом звернення до відповідача із заявою (рапортом) у передбачений п. 6 наказу Міністерства оборони України від 31.01.2022 №30 та окремого доручення Міністра оборони №156/уд від 09.01.2025 та Порядком № 178 спосіб, обґрунтування позовних вимог у цій частині з посиланням на порушення його прав є безпідставними.

Щодо частини позовної стосовно виплати одноразової грошової допомоги на підставі Наказу Міноборони № 260 (звільнення із військової служби за станом здоров`я в розмірі 5 місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби) позивач звільнений з військової служби не за станом здоров`я, а за іншою підставою — підпунктом «д» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі звільненням з полону, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу). Це прямо вказано в наказі командира військової частини НОМЕР_2 № 360 від 26 грудня 2025 року, з яким позивач був ознайомлений. Законодавство чітко розмежовує підстави звільнення та пов`язані з ними виплати. Для військовослужбовців, звільнених у зв`язку з перебуванням у полоні, діють спеціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей». Ці гарантії були реалізовані відповідачем у повному обсязі під час фінансового розрахунку 17 січня 2026 року. Однак одноразова допомога 50 % за «станом здоров`я» до цих гарантій не належить і не може бути застосована за іншою підставою звільнення. Позивач не надав жодних доказів того, що підстава його звільнення була змінена на «стан здоров`я» або що він має право на таку виплату. Сам факт перебування в полоні не є автоматичною підставою для виплати, передбаченої саме для звільнення за станом здоров`я.

Розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

У С Т А Н О В И В:

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 №360 від 26.12.2025 року (по стройовій частині) ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від "19" грудня 2025 року №295-PC з військової служби у запас відповідно до підпункту «д» (у зв`язку зі звільненням з полону, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З "26" грудня 2025 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення ( АДРЕСА_3 ).

В наказі № №360 від 26.12.2025 року про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 наказано виплатити йому, зокрема, такі одноразові додаткові види грошового забезпечення та компенсації:

- одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за повних 45 календарних місяців служби;

- надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період з "01" по "26" грудня 2025 року;

- щомісячну премію у розмірі 590% посадового окладу за період з "01" по "26" грудня 2025 року.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, стверджуючи, що відповідач неправильно нарахував йому:

- грошове забезпечення за листопад 2025 року;

- компенсацію за щорічну основну відпустки за 4 доби;

- грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2025р

- одноразову грошову допомогу на підставі Наказу Міноборони № 260 (звільнення із військової служби за станом здоров`я в розмірі 5 місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби);

- компенсацію за все недоотримане в період служби - речове майно.

Відповідно до грошового атестату від 31 грудня 2025 року №3351 ОСОБА_2 виплачено такі види грошового забезпечення:

- окдад за військовим званням до 26 грудня 2025 року в сумі 444 грн. 52 коп.

- посадовий оклад до 26 грудня 2025 року в сумі 2071 грн. 61 коп.

- надбавка за вислугу років до 26 грудня 2025 року в сумі 54 грн. 84 коп.

- надбавку за особливості проходження служби до 26 грудня 2025 року в сумі 2126 грн. 13 коп.

- премія до 26 грудня 2025 року в сумі 12222 грн. 52 коп.

- одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби – 37814 грн.40 коп.

- індексацію грошового забезпечення до 26 грудня 2025 року в сумі 11 грн. 74 коп.

- грошова компенсація не використаної основної відпустки за 111 діб в сумі 77729,97 грн.

- грошова компенсація не використаної додаткової відпустки за 56 діб в сумі 39215,12 грн..

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статті 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Вирішуючи позовні вимоги стосовно невиплати грошового забезпечення за листопад 2025 року та компенсації за щорічну основну відпустки за 4 доби, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 2) 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", під час дії особливого періоду та воєнного стану.

Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Пунктами 3, 5 Розділу XXXI Порядку №260 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Так, зміст пункту 11 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (у редакції чинній на момент отримання поранення позивачем) передбачає, що на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) становить не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). У разі направлення військовослужбовця на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, загальний час його перебування на лікуванні за кордоном, включаючи час переміщення з одного іноземного закладу охорони здоров`я до іншого та час очікування між плановими хірургічними втручанням, не може перевищувати дванадцяти місяців підряд.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №317 від 13.11.2025 року солдат ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 вважався таким, що був безпідставно відсутній на службі з 05 листопада по 09 листопада 2025 року, « 05» діб..

Відтак, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги стосовно невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за №797/30665 (далі - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку №178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Отже, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Таким чином, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18) та постанові від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).

Слід вказати про те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із заявою щодо надання відповідної довідки про вартість не отриманого речового майна під час проходження служби.

При цьому матеріали справи не містять доказів звернення позивача у відповідності до Порядку №178 із заявою (рапортом) за місцем військової служби про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд звертає увагу, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою "Право на ефективний засіб юридичного захисту" проголошує: Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у свої рішеннях від 01.02.2018 у адміністративній справі №800/502/17 та від 08.02.2018 адміністративній справі №800/191/17.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушення прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненні дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.

Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на зазначене, під час вирішення спору суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення) а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи викладене, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не доведено порушення військовою частиною його права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно за заявою (рапортом) позивача, в тому числі, щодо надання довідки про вартість такого речового майна, тощо позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги стосовно невиплати грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2025, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 6 наказу Міністерства оборони України від 31.01.2022 №30» та окремого доручення Міністра оборони №156/уд від 09.01.2025 визначаються підстави для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за наявності таких підстав:

1) у військовослужбовця є інвалідність, отримана внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;

2) сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або зниклим безвісти;

3) внаслідок події, яка сталась у 2025 році або у грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події, таких як: смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця; народження дитини у військовослужбовця, в тому числі її усиновлення;

4) порушення стану здоров?я військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма N 027/0), довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії, висновок лікарсько-консультативної комісії ), а саме:

захворювання військовослужбовця на туберкульоз, ВІЛ /СНІД, вірусний гепатит В , С;

перебування військовослужбовця понад 30 днів поспіль на лікуванні, реабілітації чи у відпустці для лікування у зв?язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) або захворюванням, які пов?язані із захистом Батьківщини та потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки, ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування;

перебування військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця на лікуванні онкологічного захворювання, що потребує хірургічного лікування, променевої та (або) хіміотерапії, незалежно від року.

Слід вказати про те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із заявою (рапортом) за місцем військової служби про виплату грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2025 та відповідних підстав для її виплати.

За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не доведено порушення військовою частиною його права на отримання грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2025, то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Судові витрати, які у зв?язку із відмовою у задоволенні позову підлягали б розподілу на підставі статті 139 КАС України, у справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ – НОМЕР_3 ; адреса : АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК