Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №320/35091/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року м. Київ справа №320/35091/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), у якому просив суд:

- визнати протиправною відмову Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаному ОСОБА_1 , оформлену протоколом Комісії від 13.06.2025 р. № 38;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а тому має право на відстрочку від призову під час мобілізації на особливий період. В зв`язку із вказаними обставинами, звернувся із заявою та підтвердними документами до відповідача, проте отримав відмову у наданні відстрочки у зв`язку із ненаданням відповідачу документів, що підтверджують утримання позивачем неповнолітніх дітей.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що прийняте рішення не підлягає скасуванню, оскільки позивачем не було доведено поданими для розгляду документами факт утримання своїх неповнолітніх дітей. Факт батьківства не є підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

06 червня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про оформлення відстрочки, в якій просив оформити відстрочку на підставі утриманні трьох дітей віком до 18 років (п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом із заявою позивач надав такі документи: інформацію з реєстру боржників, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 19 вересня 2018 по справі № 202/3418/18, нотаріально засвідчені копії свідоцтв про народження трьох дітей, свідоцтва про шлюб.

Відповідачем не було повідомлено ОСОБА_1 про результати розгляду заяви на відстрочку, в зв`язку із чим, представником позивача було направлено адвокатський запит від 26.06.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з проханням повідомити про результати розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову.

Позивач засобами поштового зв`язку отримав відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо результатів розгляду заяви, в якій зазначалось, що протоколом від 13 червня 2025 року № 38 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Причина відмови: відсутній договір про те, з ким проживають діти та участь другого з батьків у їх вихованні, а також відсутня інформація про факт утримання дітей батьком.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).

Згідно із частиною 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби .

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).

Статтею 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Згідно із частиною 7, 8 статті 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі-Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Процедуру надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі-Порядок № 560).

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно із пунктом 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Враховуючи вказані обставини, позивач звернувся із заявою до відповідача про надання відстрочки на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому, повідомленням від 18.06.2025 №4983 позивача проінформовано про те, що протоколом від 13 червня 2025 року №38 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період в зв`язку із тим, що у наданих документах відсутній договір про те, з ким проживають діти та участь другого з батьків у їх вихованні, а також відсутня інформація про факт утримання дітей батьком.

Позивач зазначає, що чинна редакція Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період дозволяє надавати один із наведених в ньому документів, а тому позивач може на власний розсуд подати або письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого із батьків у їх вихованні, або інформацію з Єдиного реєстру боржників. Оскільки позивачем було подано витяг із Єдиного реєстру боржників, він не був зобов`язаний надавати письмовий договір між батьками.

Суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, вважає вказані доводи позивача необґрунтованими з огляду на наступне.

Додатком 5 до Порядку №560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз. 3 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію є свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов`язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів:

свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше);

рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні;

свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);

інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов`язаного за категорією стягнення (характером зобов`язання) “стягнення аліментів” з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.

Відтак, основними умовами для можливості одержати відстрочку з підстави, на яку покликається позивач, є наявність не менше трьох неповнолітніх дітей, які перебувають на утриманні військовозобов`язаного.

При цьому, положення пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не ставить право військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), натомість, вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.

Таким чином, Постановою №560 було визначено альтернативні документи, які б підтверджували перебування на утриманні військовозобов`язаного трьох і більше дітей віком до 18 років.

З матеріалів справи встановлено, що 06.06.2025 позивач подав заяву про надання відстрочки від призову на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особа, на утриманні якої перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. До заяви позивачем було додано свідоцтва про народження дітей, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, свідоцтво про укладення шлюбу, витяг з Єдиного реєстру боржників про відсутність заборгованості зі сплати аліментів.

Зокрема, позивачем було долучено до заяви заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.09.2018 по справі № 202/3418/18, відповідно до якого шлюб між позивачем та ОСОБА_5 розірвано. Згідно тексту рішення, позивач зазначав, що після розірвання шлюбу діти будуть проживати із відповідачкою, спір щодо поділу майна та місця проживання дітей відсутній.

При цьому стягнення аліментів за вказаним рішенням суду з позивача на користь дітей не присуджено і доказів наявності іншого рішення про стягнення аліментів не надано.

Не надано суду і доказів укладення договору між позивачем та

ОСОБА_5 щодо утримання позивачем дітей- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Договір про те, з ким проживають діти та участь другого з батьків у їх вихованні в матеріалах справи також відсутній.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження витрат на утримання дітей від першого шлюбу ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), які б забезпечували мінімальний гарантований розмір витрат на дитину відповідного віку, та свідчили про виконання встановленого Сімейним кодексом України обов`язку щодо їх утримання.

Відповідно до ч.2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що надання позивачем свідоцтв про народження дітей не доводить факт здійснення утримання, оскільки вони лише встановлюють родинний зв?язок, а інформація з Єдиного держаного реєстру боржників без присудження аліментів на дітей, не є підтвердженням здійснення утримання та відсутності заборгованості з їх сплати, оскільки за наданими позивачем доказами аліменти не присуджувались.

Таким чином, витяг з Єдиного реєстру боржників не є належним доказом того, що позивач утримує своїх дітей від першого шлюбу.

Разом із цим, будь-яких документів, що підтверджують факт утримання дітей, позивачем не було долучено до заяви про надання відстрочки.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п. 3 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є правомірною.

Відповідно до статей 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 255, 271, 287, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.