Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №280/1497/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 червня 2026 року Справа № 280/1497/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

23 лютого 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (далі - відповідач), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій заявник просить суд:

визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України щодо не виключення ОСОБА_1 з військового оперативного резерву;

зобов`язати військову частину НОМЕР_3 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) виключити ОСОБА_1 з військового оперативного резерву на підставі пункту 1 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пунктів 107-1, 108 «Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України» та у триденний строк після видання наказу про звільнення резервіста ОСОБА_1 зі служби у військовому резерві надіслати витяг з наказу та особову справу резервіста ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_3 Національній гвардії України, після чого був зарахований до військового оперативного резерву на підставі вимог частини першої ст.26-2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та Мобілізаційного розпорядження Генерального штабу ЗСУ від 26.03.2024 № 3694т. Після звільнення зі служби ОСОБА_1 працевлаштувався в ТОВ «Запорізький ливарномеханічний завод», яке є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Для реалізації свого права на бронювання, позивач 08.01.2026 звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України, в якому просив виключити його з військового оперативного резерву військової частини НОМЕР_3 на підставі пункту 1 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та підпункту 8 пункту 107-1 Положення про проходження служби у військовому резерві. Даний рапорт направлено на адресу відповідача засобами поштового зв`язку та на офіційну електронну адресу в/ч НОМЕР_3 , однак відповідач ніяких дій щодо виключення позивача з військового оперативного резерву не вчинив, відповіді на рапорт не надав. Позивач не згоден з бездіяльністю відповідача та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду 09.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

14 квітня 2026 року представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву. Відповідач позов не визнає та заперечує проти його задоволення. Посилання позивача щодо ненадання відповіді на його рапорт відповідач вважає такими, що не заслуговують на увагу, адже, на адресу військової частини НОМЕР_3 надійшов рапорт про виключення з військового оперативного резерву Військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 від 08.01.2026. Разом з тим, за результатами розгляду рапорту було надіслано відповідь Позивачу від 06.02.2026 № 50/115/2/1-Х-51-ЕП «Про надання відповіді», в якій прийнято рішення про відсутність підстав для задоволення рапорту. В подальшому, позивачу вказана відповідь була направлена поштовим зв`язком на його адресу. Згідно трек-номеру № R067095925607 лист прийнятий 06.02.2026 та відправлений 07.02.2026 адресату. Лист доставлений 11.02.2026, проте позивач його не отримав, що призвело до повернення цього листа відправнику. Також, відповідач зазначає, що виключення з військового оперативного резерву здійснюється лише у визначеному порядку та за рішенням уповноваженої особи, а наявність певних обставин сама по собі не означає автоматичного припинення служби у резерві. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Представником позивача 21.04.2026 надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву. На думку сторони позивача, надані відповідачем докази на підтвердження правомірності свого рішення не є належними, достатніми та допустимими в розумінні закону. Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618, передбачає випадки коли резервіст виключається з резерву і стає звичайним військовозобов`язаним. Так, п.п.8 п.107-1 Положення визначено, що резервіст, зарахований до військового оперативного резерву, підлягає виключенню з військового оперативного резерву та звільненню зі служби у військовому резерві у зв`язку з виникненням обставин, передбачених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", внаслідок яких резервіст не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі рапорту резервіста. Відповідно до п.1 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію "Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку. ОСОБА_1 працевлаштований на ТОВ «Запорізький ливарно-механічний завод», яке наказом Міністерства економіки України № 27876 від 16.12.2024 визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Отже, на сьогоднішній день наявні підстави для виключенню з військового оперативного резерву та звільненню зі служби у військовому резерві. Сторона позивача наполягає на задоволенні позову.

Третя особа своїм правом на надання пояснень не скористалася.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм у формі ID-картки № НОМЕР_6 , виданим 04.06.2021 Дніпровським відділом у місті Запоріжжі Управління ДМС у Запорізькій області

Згідно відомостей військового квитка серії НОМЕР_7 від 24.11.2021, на виконання наказу командира Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (по стройовій частин) від 09.04.2024 № 103, ОСОБА_1 з 09.04.2024 зарахований до військового оперативного резерву військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаду стрільця 2 відділення 1 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) НОМЕР_8 стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та охорони громадського порядку).

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_9 від 29.06.2021 ОСОБА_1 29.06.2021 прийнятий електрогазозварником 3 розряду механічного цеху за строковим трудовим договором ТОВ «Запорізький ливарно-механічний завод» (запис № 2 від 29.06.2021). 27 червня 2024 року ОСОБА_1 переведений на посаду машиніста на молотах, пресах та маніпуляторах 3 розряду механічного цеху ТОВ «Запорізький ливарно механічний завод» (запис № 3 від 27.06.2024).

Наказом Мінекономіки від 16.12.2024 № 27876 «Про підтвердження ТОВ «ЗЛМЗ» статусу критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» підтверджено, що ТОВ «Запорізький ливарно-механічний завод» є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, яке відповідає критеріям, зазначеним у пп. 1, 5, 6 п. 2 Критеріїв та порядку, за яким здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76.

08 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України з рапортом про виключення його з військового оперативного резерву.

Листом від 06.02.2026 № 50/115/2/1-Х-51-ЕП відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту у зв`язку із відсутністю правових підстав для виключення позивача з військового резерву.

Зазначені обставини не є спірними та підтверджуються матеріалами справи.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року який триває і до сьогодні.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону №389-VIII).

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 № 876-VII (далі - Закон №876-VII, (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)), Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

За приписами статті 9 Закону №876-VII особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників.

Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом.

Військовозобов`язані (крім військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації) у добровільному порядку можуть бути зараховані до військового резерву Національної гвардії України, що складається з громадян, які проходять службу у військовому резерві, та громадян, відібраних кандидатами для зарахування на службу у військовому резерві.

Комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.

Порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення із служби визначаються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України, що затверджується Президентом України.

Статтею 26-1 Закону № 2232-XII встановлено, що громадяни України (крім тих, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації) в добровільному порядку можуть бути прийняті на службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань. Для цього вони мають пройти професійно-психологічний відбір, за станом здоров`я бути придатними до служби у військовому резерві та відповідати встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві.

Для потреб комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути прийняті на службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань громадяни України, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, у тому числі під час участі в антитерористичній операції та/або у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (крім розумових, сенсорних, психологічних вад, розладів психіки, поведінки та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями).

Перелік посад, що можуть бути заміщені такими особами, визначається Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями.

З особою, яка відповідає вимогам, зазначеним у частині першій цієї статті, укладається контракт про проходження служби у військовому резерві відповідно Збройних Сил України або інших військових формувань.

Резервісти, які проходять службу у військовому резерві, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт про проходження служби у військовому резерві.

Особливості проходження служби у військовому резерві, в тому числі виконання резервістами обов`язків служби у військовому резерві, визначаються цим Законом та відповідними положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві.

Резервісти не належать до зайнятого населення в Україні і мають право відповідно до законодавства про зайнятість населення бути визнаними безробітними та зареєстрованими у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Служба у військовому резерві запроваджується з метою планомірної підготовки резервістів для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період шляхом набуття та підтримання на належному рівні вмінь і навичок за військово-обліковою спеціальністю.

Програми підготовки резервістів Збройних Сил України, порядок та обсяги підготовки за військово-обліковими спеціальностями, час та строки проведення підготовки визначаються Генеральним штабом Збройних Сил України, а в інших військових формуваннях - їх керівниками за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил України.

Фінансове і матеріальне забезпечення заходів, пов`язаних з проходженням служби у військовому резерві, здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями. Порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних і резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Граничний вік перебування на службі у військовому резерві встановлюється відповідно до частини першої статті 22 цього Закону.

Відповідно до положень ст. 26-1 Закону № 2232-XII в особливий період на службу у військовому оперативному резерві в обов`язковому порядку зараховуються особи, звільнені з військової служби, які за своїми професійно-психологічними характеристиками і станом здоров`я придатні до служби у військовому резерві та відповідають встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві.

Контракт про проходження громадянином України служби у військовому резерві Збройних Сил України або інших військових формувань не може бути припиненим (розірваним) в особливий період, а громадянин, який його уклав та зарахований до військового оперативного резерву, продовжує службу у військовому резерві Збройних Сил України або інших військових формувань на умовах, визначених законодавством, до завершення особливого періоду.

Після завершення особливого періоду громадяни, які проходили службу у військовому оперативному резерві, мають право в добровільному порядку укласти контракт про проходження служби у військовому резерві на умовах, визначених цим Законом.

Указом Президента України «Про Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України» від 10.08.2012 № 470/2012 затверджено Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України, яке визначає порядок добору, умови прийняття громадян України на службу у військовому резерві Національної гвардії України та проходження ними служби у військовому резерві (далі – Положення).

Згідно п. 2 Положення службу у військовому резерві Національної гвардії України (далі - військовий резерв) проходять військовозобов`язані рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, придатні до військової служби за станом здоров`я, які не досягли граничного віку перебування у військовому резерві та здатні з урахуванням місця проживання (перебування), професійних і моральних якостей до проходження служби в ньому.

Початком проходження служби у військовому резерві вважається день видання наказу командира (начальника) військової частини про прийняття громадянина на службу у військовому резерві та призначення на посаду або про продовження служби у військовому резерві.

Закінченням проходження резервістом служби у військовому резерві вважається день закінчення строку дії контракту або інший день, зазначений у пункті 37 цього Положення, але не раніше дня видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення резервіста зі служби у військовому резерві (п. 9 Положення).

Згідно з п. 34 – 40 Положення військова частина в разі прийняття громадянина на службу у військовому резерві та призначення його на посаду або продовження строку служби у військовому резерві повідомляє про це військовий комісаріат, в якому резервіст перебуває на військовому обліку, шляхом надіслання до цього військового комісаріату витягу з відповідного наказу. Крім того, про прийняття громадянина на службу у військовому резерві командир (начальник) військової частини повідомляє керівника підприємства, установи або організації, де працює резервіст, шляхом надіслання йому письмового повідомлення.

Контракт припиняється (розривається), а резервіст звільняється зі служби у військовому резерві:

1) у зв`язку із закінченням строку дії контракту;

2) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до служби у військовому резерві;

3) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування у військовому резерві;

4) у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості дальшого перебування на службі у військовому резерві;

5) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України для військовослужбовців;

6) через службову невідповідність;

7) у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання, права займати певні посади;

8) у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

9) у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням резервіста);

10) у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту резервістом;

11) у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом;

12) у зв`язку з бронюванням військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час або в разі виникнення визначених законом обставин, унаслідок яких військовозобов`язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Дострокове розірвання контракту ініціюється:

1) командиром (начальником) військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами 2 - 4, 6 - 8, 10 - 12 пункту 35 цього Положення;

2) резервістом за наявності підстав, передбачених підпунктами 2 - 3, 5, 9, 11 пункту 35 цього Положення.

Датою припинення дії (розірвання) контракту є:

1) день закінчення його строку;

2) день, наступний за днем смерті (загибелі) резервіста, або день визнання резервіста судом безвісно відсутнім або оголошення померлим;

3) день видання наказу про звільнення резервіста зі служби у військовому резерві у зв`язку з достроковим розірванням контракту.

У разі припинення дії (розірвання) контракту у примірнику, що зберігається в особовій справі резервіста, робиться запис із зазначенням підстав та дати припинення дії (розірвання) контракту, який завіряється підписом командира (начальника) військової частини та скріплюється відповідною гербовою печаткою.

Резервіст подає за бажанням до кадрового органу військової частини другий примірник контракту, в якому також робиться відповідний запис із зазначенням підстав припинення (розірвання) контракту та дати звільнення резервіста зі служби у військовому резерві. У разі неподання резервістом другого примірника контракту у першому примірнику контракту робиться відповідний запис.

Звільнення резервіста зі служби у військовому резерві здійснюється:

1) у запас - якщо він не досяг граничного віку перебування в запасі та за станом здоров`я придатний до військової служби;

2) у відставку - якщо він досяг граничного віку перебування в запасі або непридатний за станом здоров`я до військової служби у воєнний час, зі зняттям із військового обліку.

Командир (начальник) військової частини у п`ятиденний строк після видання відповідного наказу надсилає до військового комісаріату особову справу звільненого резервіста разом із витягом із наказу про його звільнення.

Частинами 7 – 8 ст. 39-1 Закону № 2232-XII встановлено, що призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період не підлягають громадяни України, які на момент призову:

1) визнані за результатами медичного огляду непридатними до військової служби за станом здоров`я;

2) досягли граничного віку перебування в резерві, або якщо час, що залишився до досягнення такими громадянами граничного віку перебування в резерві, є меншим за строк, на який здійснюється призов;

3) вислужили встановлені строки військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, і з дня їх звільнення з такої служби пройшло менше одного року;

4) мають загальний строк військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у календарному обчисленні не менше одного року. Такі особи в зазначений період можуть бути призвані на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за їхньою згодою.

Призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період не підлягають також громадяни України, визначені абзацами четвертим - дванадцятим частини першої та частиною другою статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі – Закону № 3543-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

…4) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

5) жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;

6) жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

7) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

8) усиновлювачі, на утриманні яких перебуває дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

9) зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду;

10) опікун особи, визнаної судом недієздатною;

11) які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

12) які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;…

Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в пунктах 3-15 частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути прийняті на військову службу за контрактом (ч. 2 ст. 23 Закону № 3543-XII).

Як слідує з матеріалів справи у ОСОБА_1 відсутні, визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положенням про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України підстави для виключення його з військового резерву.

Посилання представника позивача на положення п.п.8 п.107-1 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618 суд вважає недоречними, адже позивач проходить службу в резерві Національної гвардії України, а не Збройних Сил України.

Окрім того, суд наголошує на тому, що віднесення ТОВ «Запорізький ливарно-механічний завод» до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період не свідчить про наявність у позивача бронювання, як підставу для припинення служби у військовому резерві згідно п.п.8 п.107-1 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618.

Позивач помилково ототожнює наявність права з наслідками його реалізації.

Відповідно до положень п. 1, 3 «Порядку бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 №76 цей Порядок визначає механізм бронювання під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють, зокрема, на підприємствах, в установах та організаціях, які в установленому порядку визначено критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Бронювання військовозобов`язаних, зазначених у п. 1 цього Порядку, здійснюється за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, в електронній формі засобами Порталу Дія. Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Не підлягають бронюванню військовозобов`язані, які згідно із законом не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Військовозобов`язані, зазначені у п. 1 цього Порядку, підлягають бронюванню незалежно від військового звання, віку та військово-облікової спеціальності.

Таким чином, оскільки відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд приходить до висновку, що відмова відповідача у виключені ОСОБА_1 з військового оперативного резерву була правомірною, а тому заявлені позовні вимоги щодо визнання її протиправною є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно зі статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до наведених вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, спростовано позовні вимоги та аргументи позивача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат не проводиться.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 01 червня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз