Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №640/32693/21 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 червня 2026 року Справа № 640/32693/21 ЗП/280/533/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 29.06.2021 року про заборону в`їзду на територію України ОСОБА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Роз`яснено сторонам, що справа буде розглядатись одноособово суддею Григоровичем П.О. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Також учасникам спору роз`яснено, що суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи з проведенням судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 15.12.2021 в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовити.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

14.03.2025 матеріали адміністративної справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Стрельніковій Н.В.

Ухвалою суду від 19.03.2025 справу №640/32693/21 було прийнято до свого провадження. Розгляд справи ухвалено проводити спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Запропонувано позивачу актуалізувати позовні вимоги у справі (виказати актуальну свою позицію щодо підтримання позовних вимог)

Запропонувано відповідачу надати актуальний відзив у справі (за необхідності).

Позивач жодних заяв чи клопотань до суду не подав. У позовній заяві в обгрунтування позовних вимог посилається на те, щояЯк вбачається з тексту оскаржуваного Ррішення від 29.06.2021 року: «За період перебування на території України ОСОБА_2 неодноразово перевірявся на причетність до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів в рамках кримінального провадження: ЄРДР № 12020161500001142 від 16.06.2020 року за ознаками кримінального правопорушення за частиною 4 статті 296 КК України.» Проте, згідно отриманих відповідей Приморського відділу № 1 та № 5 міста Одеса, які здійснювали досудове розслідування у кримінальній справі № № 12020161500001142, позивач в даному кримінальному проваджені жодного статусу не має та не мав. Більше того дані матеріали скеровані до Приморського районного суду міста Одеси. Від Приморського районного суду міста Одеси, була отримана аналогічна відповідь, що серед обвинувачених у кримінальній справі № 12020161500001142 від 16.06.2020, яка знаходиться на розгляді в суді, Позивач відсутній. Крім того, позивач посилається на те, що знаходиться в офіційному шлюбі з громадянкою України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 15 грудня 2017 року та проживають однією сім`єю з 1994 року має двох дітей, які є громадянами України - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітню дочку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 (син позивача) є учасником бойових дій, а саме « ІНФОРМАЦІЯ_4 », отже позивач приймає безпосередню участі у національно-патріотичному вихованні свої дітей. У випадку не скасування оскаржуваного рішення, це призведе до розлучення із сім`єю та позбавить останнього права на виховання своєї неповнолітньої доньки на невизначений строк у зв`язку з імовірно тривалим строком вирішення справи по суті. На підставі наведеного просить позовні вимоги задовольнити.

03.04.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що ДМС, на підставі подання ДСР № 5430/55/01-2021 від 24.05.2021, та подання № 6333/55/01-2021 від 07.06.2021, керуючись абз. 2, 3 частини першої статті 13 Закону, 29.06.2021 прийнято рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на 3 роки. оскаржуване рішення ДМС прийнято уповноваженою особою за наявності підстав зазначених у статті 13 Закону, відповідно до норм згадуваного Закону та Інструкції. Під час прийняття рішення був дотриманий баланс інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини. Також у відзиві відповідач звертає увагу суду на те, що що рішенням ДМС від 29.06.2021 було прийнято заборонити позивачу в`їзд в Україну строком на три роки, який вже закінчився на момент прийняття судом до свого провадження адміністративної справи, позивач виїхав за межі України 01.07.2021, станом на сьогодні на території України не перебуває. Просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заяви по суті справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

24.05.2021 до ДМС України надійшло подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України № 5430/55/01-2021 (далі – ДСР) про скасування посвідки на тимчасове проживання, примусове видворе та заборону в`їзду на територію України громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У вказаному поданні, зокрема, зазначено, що перебування на території України позивача, може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку в Україні, відповідно до частини першої та третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон).

ДМС України, на підставі подання ДСР від 24.05.2021, та подання №6333/55/01-2021 від 07.06.2021 про уточнення даних до подання від 24.05.2021, керуючись абз. 2, 3 частини першої статті13 Закону, 29.06.2021 прийнято рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на 3 роки.

Вважаючи дане рішення протиправним, представник позивача звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Частинами першою та другою вказаної статті встановлено, що за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затвердженої наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013р. №1235 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за №25/24802 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Підпунктом «б» пункту 4 вказаної Інструкції встановлено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Пунктом 5 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за №25/24802 встановлено, що після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Згідно з пунктом 6 вказаної Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Таким чином, частиною першою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначено вичерпний перелік підстав за наявності яких в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в`їзд в Україну може бути заборонено в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю та якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається ДМС та її територіальними органами, зокрема, за обґрунтованим зверненням підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі - Закон №2135-ХII), оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами кримінальної та спеціальної поліції Національної поліції.

Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів (статті 2 Закону №2135-ХII).

За змістом пункту 1 частини 1 статті 6 Закону №2135-ХII, підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, які готують вчинення злочину; осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; осіб безвісно відсутніх; розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України.

Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв`язку з їх допуском до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках (частина друга статті 6 Закону №2135-ХII).

Пунктами 4, 5 частини 1 статті 7 Закону №2135-ХII визначено, що підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зобов`язані інформувати відповідні державні органи про відомі їм факти та дані, що свідчать про загрозу безпеці суспільства і держави, а також про порушення законодавства, пов`язані з службовою діяльністю посадових осіб, а також здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами, в тому числі відповідними органами іноземних держав та міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого і повного попередження, виявлення та припинення кримінальних правопорушень.

Відповідно до пунктів 5,6 частини 1 статті 10 Закону №2135-ХII, матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються для взаємного інформування підрозділів, уповноважених здійснювати оперативно-розшукову діяльність, та інших правоохоронних органів та інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

Системний аналіз наведених правових норм, що діяли на момент виникнення спірних відносин, дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну особі в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому Законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції Національної поліції України.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято на підставі подання Департаменту стратегичних розслідувань Національної поліції України№ 5430/55/01-2021 від 24.05.2021, та подання № 6333/55/01-2021 від 07.06.2021 у яких була зазначена інформація про про можливі візити до України громадянина Азербайджанської Республіки: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець: Азербайджанська Республіка, який відноситься до категорії «злодій у законі», має значний авторитет в кримшальному середовищі та може виливати па криміногенну обстановку в України.

Відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів Ужршіш від 16 вересня 2020 року №1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки.

У структурі організованої злочинності найбільшу загрозу становлять особи, які перебувають у статусі підвищеного злочинного виливу, у тому числі у статусі «злодій у законі», а також кримінальні авторитети - лідери організованих злочинних угруповань. Вказані особи, перебуваючи на території України та за її межами, створюють стійкі організовані групи та злочинні організації, встановлюють корумповані зв`язки з представниками органів державної влади та місцевого самоврядування, судових та правохоронних органів , на виконання завдань спеціаьнихслужб та розвідувальних органів держави-агресора проводять розвідувально-підривну діяльність з метою дестабілізації суспільно-політичної обставновки в Україні та поширюють вплив вплив організованої злочинності на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, суспільних сферах, а також в установах виконання покарань.

Згідно Указу Президента №203/2021 від 21.05.2021 про введенні в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» до суб`єкта підвищеного злочинного впливу, який має статус «кримінального авторитета» та учасника злочинної групи, застосовано санкції, а саме:

блокування активів тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій;

обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;

запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних таперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно із Законом України «Про санкції» від 14.08.2014 № 1644-VII (дані - Закон);

припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в`їзду на територію України;

інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання, скасування посвідки на тимчасове проживання; відмова у наданні дозволу на імміграцію, скасування дозволу на імміграцію, скасування посвідки на постійне проживання; відмова в продовженні строку перебування в Україні; відмова у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; відмова в прийнятті заяви про набуїтя/ирийняття до громадянства України та її задоволенні; скасування рішень про прийняття до громадянства, скасування рішень яро набуття громадянства; припинення громадянства; примусове видворення за межі України),

Відповідно до наявної інформації з метою легалізації на територію України прибув уродженець Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який є учасником організованої злочинної групи, що вчиняє тяжкі та особливо тяжкі злочини.

За період перебування на території України ОСОБА_2 неодноразово перевірявся на причетність до вчинення тяжких та особливо злочинів в рамках кримінальних проваджень.

-ЄРДР № 12020161500001142 від 16.06.2020 за ознаками кримінального правопорушення, за ч. 4 ст. 296 СК України.

Своїми безпосередніми діями ОСОБА_2 створює реальну загрозу національним інтересам, національній безпеці, порушує права і свободи людини і громадянина, сприяє дестабілізації суспільно-політичної обстановки а Україні та поширює вплив організованної злочинності на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, суспільній сферах.

Ураховуючи, що перебування громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 на території України може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, що суперечить інтересам охорони громадського порядку, охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадам України та інших осіб, які проживають в Україні, керуючись абзацом другим та третім частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та з метою забезпечення належного виконання рішення РНБО від 14.05.2021 введеного в дію Указом Президента України №203/2021 від 21.05.2021 відповідачем було прийнято рішення заборонити громадянину Азербайджанської Республіки: ОСОБА_2 в`їзд в Україну строком на три роки.

Національна поліція, як державний орган, центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. До завдань поліції належить зокрема, охоронна прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Отже, повноваження Національної поліції України, щодо прийняття рішень про заборону іноземцям в`їзду в України є виключними та дискреційними, ні відповідач, ні суд не може здійснювати переоцінку загрозам національної безпеки України, громадського порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, яка попередньо здійснена Департаментом стратегичних розслідувань Національної поліції України.

Верховний Суд у постанові від 29.07.2021 у справі № 320/8499/20 зазначає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права відповідними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діє у межах наданих йому законодавством повноважень.

Суд вважає, що необхідність заборони в`їзду, яка має превентивний характер, дійсно не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто мати обґрунтовані посилання суб`єкта владних повноважень на можливість протиправної поведінки особи.

Крім того, суд зазначає, що строк дії заборони, встановленй спірним рішенням закінчився 29.06.2024, відповідно, на час ухвалення цього рішення заборона припинила дію, не є чинною, вичерпала свою дію.

Так, Верховний Суд в постанові від 20.09.2021р. у справі № 638/3792/20 зазначив, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Натомість, право на звернення до суду та способи судового захисту визначені у статті 5 КАС України, частиною першою якої визначено, що захист прав, свобод або законних інтересів, серед іншого, можливий шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4).

Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення, вчинення чи невчинення тих чи інших дій та перевірити їх відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, як це закріплено у статті 2 та статті 5 КАС України.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2,6 КАС України. Подібні положення містяться й у статтях 2, 5 нині діючого КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність (постанова ВС, справа № 826/6664/17 від 22.07.2022).

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулювали спірні правовідносини на час винесення спірного рішення і вчинення дій уповноваженими особами відповідача, суд дійшов висновку про правомірність дій суб`єкта владних повноважень, щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , а також беручи до уваги закінчення строку дії оскарженого рішення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судапеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Стрельнікова Н.В.