Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №127/11546/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Київ

справа № 127/11546/25

провадження № 51-1207 км 26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020040000202, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки

с. Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік із покладенням обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна та долю речових доказів.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2026 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона, будучи обізнаною про те, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і на даний час, 19 березня 2025 року, близько 09 год, проїжджаючи поблизу будинку № 1 по вул. Володимира Антоновича в м. Вінниці, помітила на проїжджій частині дороги жіночий гаманець чорного кольору, що належав ОСОБА_7 . Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_6 , керуючись корисливим мотивом, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та переконавшись, що за її діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу викрала зазначений гаманець вартістю 260 грн, у якому знаходилися грошові кошти в сумі 16 380 грн.

В подальшому, ОСОБА_6 покинула місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядилася викраденим майном на власний розсуд, чим спричинила ОСОБА_7 майнову шкоду на загальну суму 16 640 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно кваліфікували її дії як крадіжку, натомість вони мають ознаки привласнення знайденого майна. Вказує, що гаманець був виявлений нею у відкритому місці та не мав очевидних ознак належності конкретній особі, у зв`язку з чим вона сприйняла його як знахідку. При цьому стверджує, що не вчиняла жодних дій, спрямованих на таємне заволодіння чужим майном, не вживала заходів для приховування своїх дій, а її поведінка не свідчила про протиправне вилучення майна з володіння власника. З огляду на викладене вважає, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими та не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржених судових рішень, просила касаційну скаргу залишити без задоволення.

Від засудженої ОСОБА_8 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду без її участі.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За правилами ст. 370 КПКУкраїни судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Розгляд кримінальних проваджень має здійснюватися із суворим додержанням закріпленого у ст. 62 Конституції Українипринципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законом, і встановлено обвинувальним вироком. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ККУкраїни підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Згідно ст. 368 КПКУкраїни суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у його вчиненні.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 373 КПКУкраїни).

За змістом ст. 185 КК України кримінально караним є таємне викрадення чужого майна. Визначальною ознакою крадіжки є суб`єктивна сторона цього кримінального правопорушення, тобто психічне ставлення винної особи до вчинюваних нею дій. Така особа розуміє, що заволодіває чужим майном, усвідомлює, що воно належить конкретному власнику, яке не вибуло з його володіння, і що вона обертає його на свою користь протиправно шляхом таємного викрадення.

Зміст суб`єктивної сторони цього діяння розкривається через предмет і об`єктивну сторону даного кримінального правопорушення, зокрема, через його зовнішні поведінкові ознаки - місце, час, спосіб та обставини скоєння злочину.

Як установлено судами попередніх інстанцій, засуджена виявила гаманець на проїжджій частині дороги та заволоділа ним.

Разом із тим, визнаючи такі дії крадіжкою, суди виходили з обставин, встановлених на підставі досліджених доказів, зокрема, відеозапису із камер відеоспостереження «Хлібзаводу» за період часу з 09:01 год до 09:20 год 19.03.2025, а саме нетривалого часу його перебування (близько трьох хвилин)поза увагою власника, наявності ознак, що давали можливість встановити його належність конкретній особі, а також активних дій засудженої, спрямованих на заволодіння майном (надання вказівки водієві зупинити автомобіль, повернутися заднім ходом до місця знаходження гаманцята швидке заволодіння майном) і відсутності будь-яких дій щодо пошуку власника чи повідомлення правоохоронних органів.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлені обставини у цьому кримінальному провадженні не відповідають критеріям, за яких майно може вважатися знахідкою, оскільки гаманець перебував поза увагою ОСОБА_7 лише незначний проміжок часу, місце його знаходження - безпосередньо біля автомобіля останньої давало можливість встановити його належність конкретній особі, а сама потерпіла вже через короткий час після втрати розпочала активні дії щодо його пошуку. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що зовнішня обстановка місця події та характер розташування майна давали підстави розуміти, що воно не є нічийним чи остаточно втраченим.

Однак колегія суддів вважає, що зазначені висновки не грунтуються на матеріалах кримінального провадження та свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій закону України про кримінальну відповідальність.

Так у постанові від 18.07.2019 у справі № 761/31918/17 (провадження

№ 51-795 км19), Верховний Суд визначив, що на відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою за таких умов: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відоме; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати й сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; ґ) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна. Водночас наголошено, що такі критерії мають оцінюватися у їх сукупності та з урахуванням конкретних обставин справи.

При цьому суд касаційної інстанції виснував, що якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.

Вказане означає, що для майна, що знайдено в громадських місцях з обмеженим простором існує презумція забутості, тобто майно є не загубленим потерпілим, а забутим. Знахідка можлива лише щодо загубленої речі. Таким чином для майна, що перебуває у місці з обмеженим простором, вказані критерії не застосовуються.

На переконання колегії суддів, по даному кримінальному провадженню суди не врахували, що для кваліфікації дій за ст. 185 КК України необхідним є встановлення не лише об`єктивних обставин події, але й суб`єктивної сторони діяння, зокрема, наявності прямого умислу.

При цьому не встановлено та не наведено переконливих доказів того, що засуджена на момент виявлення майна усвідомлювала, що воно остаточно не вибуло з володіння власника, а також могла достовірно визначити його належність конкретній особі.

Обставини, на які послалися суди, а саме короткий проміжок часу між втратою майна та його виявленням ОСОБА_6 , не свідчать про те, що вони були відомі засудженій.

Сам по собі факт знаходження майна у відкритому, загальнодоступному місці, а саме на проїжджій частині дороги, як зазначено у фабулі обвинувачення визнаного судом доведеним,свідчить про відсутність очевидних ознак належності його конкретному власнику та дає достатні підстави для висновку про усвідомлення ОСОБА_6 , що майно остаточно вибуло із володіння власника.

При цьому, зі змісту показань ОСОБА_7 у суді першої інстанції слідує, що потерпілій не було відомо місцезнаходження втраченого гаманця, у якому банківськитх карток, інших доументів чи візіток не було.

Застосовуючи критерії розмежування крадіжки та знахідки, суди попередніх інстанцій фактично надали вирішального значення об`єктивним обставинам події, не встановивши, чи охоплювалися ці обставини умислом ОСОБА_8 .

Такий підхід призвів до того, що висновок про винуватість засудженої зроблено на припущеннях щодо її обізнаності про обставини, які вона об`єктивно не сприймала, про що свідчить досліджений у місцевому суді відеозапис з камер відеоспостереження «Хлібзаводу» за 19.03.2025.

Формально пославшись на правову позицію, викладену у вказаній вище постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року, суди застосували її без урахування суб`єктивного сприйняття ОСОБА_6 відповідних фактичних обставин, та при цьому не встановили, чи охоплювалися вони її умислом.

З урахуванням вищенаведеного, Верховний Суд вважає, щоу діях в діях ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України, оскільки відсутня суб`єктивна сторона даного кримінальногоправопорушення, а саме прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, що свідчить про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Таким чином, у цьому конкретному випадку допущені судами попередніх інстанцій порушення можуть бути усунуті судом касаційної інстанції відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК України шляхом скасування оскаржуваних судових рішень та закриття кримінального провадження.

За таких обставин вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України як такі, що ухвалені у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження - закриттю на підставі п. 2 ч. 1

ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Крім того, зважаючи на закриття кримінального провадження, необхідно вирішити питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що розмір процесуальних витрат, пов`язаних із проведенням судово-товарознавчої експертизи становить 1 272,24 грн.

Згідно ч. 2 ст. 124 КПКУкраїни у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Оскільки в цьому кримінальному провадженні Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, тому процесуальні витрати не можуть бути стягнені з останньої та мають бути віднесені на рахунок держави.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 листопада 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Процесуальні витрати, пов`язані із проведенням судово-товарознавчої експертизи № 720/25-21 від 26.03.2025, в сумі 1 272,24 грн віднести на рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3