Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №296/7350/16-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026року

м. Київ

справа № 296/7350/16-к

провадження № 51-4025км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузахисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на вирок Житомирського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060020003055, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернівці та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Корольовський районний суд м. Житомира вироком від 17 червня 2022 року визнав невинуватим ОСОБА_6 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 ККта виправдав за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 13 травня 2024 року задовольнив частково апеляційну скаргу захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які діють в інтересах ОСОБА_6 , змінив вирок суду у частині формулювання підстав виправдання останнього.

Постановив визнати ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та виправдати його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 травня 2024 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вироком Житомирського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року апеляційну скаргу захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого

ОСОБА_6 залишено без задоволення, скаргу прокурора задоволено. Скасовано вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 17 червня 2022 року щодо ОСОБА_6 . Постановлено новий вирок, яким визнано ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього низку обов`язків, передбачених приписами ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

За встановлених у вироку апеляційного суду обставин ОСОБА_6 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Так, 05 травня 2016 року о 16:15 ОСОБА_6 керував технічно справним автомобілем I-VAN А07А-331 реєстраційний номер НОМЕР_1 та здійснював рух

по ділянці проїзної частини, що за адресою: м. Житомир, вул. Шевченка в напрямку

вул. Східної, де перед перехрестям цих вулиць здійснив повну зупинку та надалі

з метою проїхати перехрестя вказаних вулиць, порушуючи вимоги п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 не був уважним, не слідкував за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, порушивши вимоги п. 16.3 зазначених Правил, ОСОБА_6 не зупинив транспортний засіб перед світлофором так, щоб бачити його сигнал та створив перешкоду для руху пішоходів. Порушивши вимоги п. 10.1 зазначених Правил перед початком руху ОСОБА_6 не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху та відновив рух керованого ним транспортного засобу I-VAN А07А-331 реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Порушивши вимоги п. 12.3 зазначених Правил, під час виникнення небезпеки для руху, яку ОСОБА_6 об`єктивно був здатний виявити, не вжив заходів для зниження швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, та як наслідок допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка перетинала проїзну частину вул. Шевченка на дозволяючий (зелений) сигнал світлофора.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішоходу ОСОБА_9 спричинено тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.

Порушення водієм ОСОБА_6 вимог пп «б» п. 2.3, пунктів 10.1, 12.3, 16.3 ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками у виді смерті потерпілої ОСОБА_9 .

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 залишив без переконливих мотивованих відповідей істотні доводи сторони захисту.

Стверджує, що цей суд, обмежившись лише дослідженням письмових доказів, не допитав ОСОБА_6 , потерпілу та усіх свідків, і надав показанням цих учасників іншу оцінку. У зв`язку з цим вважає, що суд обґрунтував обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_6 доказами, які не були безпосередньо досліджені під час апеляційного розгляду.

Крім того, звертає увагу Суду, що у цьому кримінальному провадженні місцевий суд уже ухвалював виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_6 , який ухвалою апеляційного суду від 19 грудня 2017 року було скасовано з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. А тому, на переконання касатора, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 416 КПК та правові висновки Верховного Суду, під час нового розгляду цієї справи через неможливість погіршення становища ОСОБА_6 суд не вправі був ухвалювати обвинувальний вирок, оскільки попередній (виправдувальний) вирок не скасовувався з підстав незаконного виправдання.

Стверджує, що усі надані прокурором докази підлягали визнанню недопустимими з тих підстав, що відповідні відомості про ДТП, яке відбулося 05 травня 2016 року за участю водія ОСОБА_6 та померлої ОСОБА_9 усупереч положенням ст. 214 КПК не були внесені до ЄРДР, що унеможливлювало проведення досудового розслідування за цим фактом. Зазначає про відсутність в матеріалах справи і ненадання суду прокурором витягу із ЄРДР, який був би роздрукованим 05 травня 2016 року, що було би беззаперечним доказом того, що саме в цей день (тобто 05 травня 2016 року) відповідні відомості за фактом скоєної ОСОБА_6 ДТП, внаслідок якої настала смерть ОСОБА_9 , були внесені до ЄРДР за № 12016060020003055.

Посилається на те, що всі докази отримані неуповноваженим слідчим СВ Житомирського відділу поліції ГУНП в Житомирській області ОСОБА_10 . Вважає, що доручення на проведення досудового розслідування, яке міститься у матеріалах кримінального провадження, не підтверджує повноважень цього слідчого. Ба більше, касатор вважає, що воно підписане невідомою особою.

Також, стверджує, що протокол огляду місця ДТП від 05 травня 2016 року, яким суд обґрунтовує доведеність винуватості ОСОБА_6 у скоєнні злочину, сам по собі не є доказом винуватості особи, оскільки він підтверджує лише факт ДТП.

Крім того, вважає недопустимими доказами висновки судово-медичних експертів

від 15 липня 2016 року № 1230 і від 06 квітня 2017 року № 39, згідно з якими у потерпілої були виявлені численні тілесні ушкодження. Так, зі змісту висновку експерта № 1230 убачається те, що він є додатковим висновком, і предметом його дослідження був попередній висновок експерта у цій справі від 06 травня 2016 року № 472. Однак, касатор звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що висновку експерта № 472 про результати дослідження трупа у матеріалах справи немає.

Крім того, у матеріалах справи є постанова слідчого від 05 травня 2015 року про призначення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_9 . У зв`язку з цим, касатор припускає, що відсутній у справі висновок експерта № 472 щодо дослідження трупа було складено саме на підставі цієї постанови. Проте, зі змісту цієї постанови вбачається і те, що винесена вона в іншому кримінальному провадженні, яке внесено до ЄРДР за № 1201606002008. Однак, згідно з матеріалами кримінального провадження, матеріали про факт смерті ОСОБА_9 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок ДТП, внесені були до ЄРДР за № 12016060020003055.

Таким чином, висновок експерта № 472, який був проведений у межах іншого кримінального провадження, і який відсутній у цьому кримінальному провадженні

(не відкривався стороні захисту як під час виконання вимог ст. 290 так і під час виконання вимог ст. 317 КПК) необхідно визнати недопустимим доказом.

Крім того, під час проведення експертизи (висновок № 1230) експертом також

були допущені істотні порушення вимог чинного законодавства, яке регулює

порядок проведення судових експертиз. Як видно із змісту постанови від 06 травня 2016 року про призначення цієї додаткової судово-медичної експертизи слідчий

в розпорядження експерта для проведення відповідних експертних досліджень направляв лише труп ОСОБА_9 . Проте, як убачається зі змісту висновку експерта № 1230 труп ОСОБА_9 безпосередньо не досліджувався, а у своєму висновку експерт послався на попередній висновок № 472, який слідчим для експертного дослідження не надавався. Також, у висновку експерта № 1230 взагалі відсутня його дослідницька частина.

Крім того, із змісту висновку експертів № 39 (повторної судово-медичної експертизи, проведеної на підставі ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 29 березня 2017 року) предметом експертних досліджень також були висновки попередніх експертиз № 472 (який у матеріалах справи відсутній) та № 1230, які були проведені з наведеними вище істотними порушеннями вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим є недопустимими.

Крім того, захисник посилається на те, що допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пояснювали, що слідчий експеримент за їх участю фактично не проводився. Автобуса, за участю якого 05 травня 2016 року відбулося ДТП, на місці ДТП під час проведення 24 травня 2016 року цієї слідчої дії не було. Місце його розташування після ДТП ними вказувалося приблизно, всі заміри слідчим також проводилися приблизно, без автобуса. Також, зазначає, що обидва цих свідки на момент проведення указаних слідчих експериментів були неповнолітніми, однак слідчу дію проведено без участі їх законних представників, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. А під час допиту цих свідків вони не змогли підтвердити достовірність внесених даних до протоколів слідчих дій та долучених до них схем, оскільки були неповнолітніми, не усвідомлювали їх значення, і перед підписанням їх не читали, бо повністю довіряли слідчому.

У зв`язку з цим, також підлягали визнанню недопустимими висновки експертів від 26 липня 2016 року № 3/611 та від 18 березня 2021 року № КСЕ-19/106-21/808, як такі що ґрунтувались на вихідних даних, отриманих під час проведення з цими неповнолітніми слідчих експериментів.

Також, як на доказ винуватості ОСОБА_6 у скоєнні цього злочину

суд апеляційної інстанції в оскаржуваному вироку послався на висновок

судово-автотехнічної експертизи від 24 червня 2016 року № 3/472. Додатково зазначає, що ОСОБА_6 про час та місце проведення цієї слідчої дії заздалегідь належним чином повідомлений не був, чим істотно було порушено право засудженого на захист, оскільки він був позбавлений можливості заявити відвід цим експертам, бути присутнім під час її проведення, заявляти при цьому відповідні клопотання, поставити свої запитання перед експертом, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення цієї експертизи.

Додатково зазначає про те, що слідчий у передбаченому законом порядку не попередив експертів про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 КК (висновки експертів № 1230, № 3/611, 3/472).

Також, вважає, що здійснення експертних досліджень у цій справі фахівцем відомчої установи МВС України (висновки експертів № 3/611, № 3/472), є істотним порушенням вимог ч. 2 ст. 69 КПК та ставить під сумнів відсутність службової чи відомчої залежності експерта від органу досудового розслідування, та є самостійною підставою для визнання висновків експертів та отриманих в процесі їх проведення фактичних даних недопустимими доказами з підстав, передбачених ст. 86 та п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК.

Крім того, зауважує, що предметом дослідження у висновку експерта № 3/472 був автобус I-VAN, д.н.з. НОМЕР_1 , який згідно з протоколом огляду місця події від 05 травня 2016 року вилучений з місця ДТП та поміщений на майданчик тимчасового утримування транспортних засобів управління патрульної поліції м. Житомира. Отже, цей транспортний засіб був тимчасово вилученим майном на яке необхідно було накласти арешт, чого зроблено не було. Крім того, вказаний автобус станом на час призначення експертизи не був визнаний речовим доказом, а також не був належним чином оглянутий слідчим.

Зазначає касатор і про те, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 було здійснено з істотним порушенням установленого чинним законодавством порядку,

у зв`язку з чим він не набув у цьому кримінальному провадженні як статусу підозрюваного так і обвинуваченого, оскільки невідкладне невнесення слідчим

або прокурором відповідних відомостей до ЄРДР про дату та час повідомлення

особі про підозру, має своїм наслідком втрату чинності такого повідомлення.

Згідно з повідомленням про підозру від 29 серпня 2016 року, слідчим у цей же день ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Однак, у справі відсутні будь-які докази (зокрема витяг із ЄРДР від 29 серпня 2016 року) про те, що після здійснення цієї процесуальної дії слідчий виконав вимоги

ч. 4 ст. 278 КПК та невідкладно (тобто у цей же день) вніс відповідні відомості до ЄРДР.

Стверджує, що повідомлення від 29 серпня 2016 року ОСОБА_6 про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК було складено неуповноваженим слідчим ОСОБА_10 та погоджено прокурором ОСОБА_13 , у якого станом на цей день також були відсутні процесуальні повноваження на вчинення таких дій (постанова не була підписана), що є безумовною підставою для визнання повідомлення про підозру незаконним.

Таким чином, надані суду стороною захисту фотокопія постанови керівника органу прокуратури від 05 травня 2016 року про визначення групи прокурорів у даному кримінальному провадженні та флеш накопичувач із наявними у ньому в електронному вигляді фотознімками усіх процесуальних документів цього кримінального провадження (які сторона захисту перефотографувала під час ознайомлення із матеріалами в порядку, передбаченому ст. 317 КПК) є належними та допустимими доказами на підтвердження того, що зазначена постанова не була підписана заступником керівника органу Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_13 .

Також, звертає увагу, що з обвинувального акта стосовно ОСОБА_6 убачається, що він складений слідчим ОСОБА_10 та погоджений прокурором ОСОБА_14 , які в установленому законом порядку не були призначені керівниками органу досудового розслідування та прокуратури на здійснення відповідних процесуальних повноважень у цьому кримінальному провадженні.

Крім того, стверджує, що сторона обвинувачення не здійснила відкриття стороні захисту матеріалів справи відповідно до положень ст. 290 КПК, ознайомлення ОСОБА_6 з ними проведено не було, що згідно з приписами ч.12 цієї ж статті КПК є безмовною підставою для визнання усіх доказів, отриманих у цьому кримінальному провадженні, недопустимими.

Таким чином, захисник вважає, що суд апеляційної інстанції, залишивши без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту, в оскаржуваному вироку не здійснив повного аналізу наведених стороною захисту доводів, належним чином не перевірив їх, не розкрив суті отриманих у кримінальному провадженні доказів, не проаналізував їх у контексті з конкретними доводами апеляційної скарги сторони захисту, та не навів мотивів і підстав, з яких визнав ці доводи необґрунтованими.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила частково задовольнити касаційну скаргу захисника, виключити з мотивувальної частини вироку апеляційного суду посилання як на докази винуватості на протоколи слідчих експериментів

від 24 травня 2016 року за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а в решті оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника потрібно задовольнити частково з огляду на таке.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, з огляду на наведені положення процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставами для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Під час перевірки доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.

Водночас касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

За статтею 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Стосовно тверджень про невнесення 05 травня 2016 року відомостей до ЄРДР за фактом ДТП за участю ОСОБА_6 .

Захисник у касаційній скарзі викладає доводи про відсутність у матеріалах справи

і ненадання суду прокурором витягу із ЄРДР, який був би виготовлений 05 травня

2016 року, що було би, на його переконання, беззаперечним доказом того, що саме

в цей день (тобто 05 травня 2016 року) відповідні відомості за фактом скоєного ОСОБА_6 ДТП, внаслідок якої настала смерть ОСОБА_9 , були внесені до ЄРДР за № 12016060020003055. Тому вважає недопустимими всі докази, які були здобуті органом досудового розслідування на підтвердження винуватості засудженого, оскільки вони отримані без внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Ці доводи були предметом розгляду апеляційного суду, який визнав їх безпідставними, пославшись на наявний у матеріалах кримінального провадження витяг

з ЄРДР за № 12016060020003055, сформований 30 серпня 2016 року, згідно

з яким 05 травня 2016 року внесено відомості за фактом ДТП за участю водія ОСОБА_6 та пішохода ОСОБА_9 , що сталася 05 травня 2016 року приблизно о 16:15 на перехресті вул. Східна та Шевченка у м. Житомирі (т. 2, а. с.155).

Суд касаційної інстанції також вважає неспроможними доводи сторони захисту про те, що відсутність у матеріалах кримінального провадження друкованого примірника витягу з ЄРДР, сформованого саме в день внесення відповідних відомостей, свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону або ставить під сумнів факт належної реєстрації кримінального провадження. Такі твердження не ґрунтуються на приписах кримінального процесуального закону.

Так, за приписами частин 1, 3 ст. 214 КПК слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до ЄРДР може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду або отримання довідки, висновку спеціаліста).

Відповідно до пунктів 1, 2 глави 4 Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року № 298 (далі - Положення), витяг з Реєстру - згенерований програмними засобами ведення Реєстру документ, який засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за визначеними у пункті 3 цього розділу параметрами, які є актуальними на момент його формування (пункт 2 глави 4 Положення). Відомості з Реєстру надаються в порядку та у випадках, встановлених КПК, у вигляді витягу за формою, наведеною у додатку 6 до цього Положення (пункт 1 глави 4 Положення).

Водночас сторона захисту не навела жодних даних, які би свідчили про невнесення відомостей до ЄРДР у передбачений законом строк, фальсифікацію часу реєстрації або проведення слідчих (розшукових) дій до моменту внесення таких відомостей, за винятком проведення огляду місця ДТП 05 травня 2016 року до внесення відомостей, що не суперечить приписам КПК.

За таких обставин сам лише факт відсутності у матеріалах кримінального провадження паперового примірника витягу з ЄРДР, сформованого саме у день внесення відомостей до реєстру, не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та не є підставою для визнання недопустимими доказів чи ухвалених процесуальних рішень.

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_6 повідомлено про підозру в межах кримінального провадження, яке було розпочате за фактом іншого кримінального правопорушення, оскільки, як слушно зазначив цей суд, всі надані прокурором письмові докази (протоколи, висновки експертів та інші джерела доказів) містять вказівку про те, що вони складалися у кримінальному провадженні № 12016060020003055 (за винятком протоколу огляду місця ДТП від 05 травня 2016 року, який було складено до внесення відповідних відомостей в ЄРДР).

Стосовно доводів касаційної скарги захисника щодо відсутності повноважень

у слідчогоОСОБА_10 та прокурорів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 на здійснення досудового розслідування

Захисник посилається на те, що всі зібрані органом досудового розслідування

докази підлягали визнанню недопустимими з тих підстав, що вони здобуті неуповноваженим слідчим СВ Житомирського відділу поліції ГУНП в Житомирській області ОСОБА_10 , оскільки доручення на проведення досудового розслідування, яке міститься у матеріалах кримінального провадження, не підтверджує повноважень цього слідчого. Ба більше, стверджує, що воно підписане невідомою особою.

Ці доводи суд апеляційної інстанції визнав неспроможними, пославшись на те,

що слідчий ОСОБА_10 проводив досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні на підставі доручення начальника СВ Житомирського ВП ГУНП

в Житомирській області ОСОБА_15 від 05 травня 2016 року (т. 3, а. с. 32, 33), а ухвалення рішення саме у такій письмовій формі (не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою.

Верховний Суд погоджується з указаними висновками з огляду на таке.

Згідно із правовою позицією Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка викладена у постановах від 25 серпня 2021 року (справа № 663/267/19), від 06 грудня 2022 року (справа № 991/3921/20), від 24 січня 2023 року (справа № 663/3293/20), 18 липня 2023 року (справа № 192/1350/19), від 17 січня 2024 року (справа

№ 712/2934/17), від 31 січня 2024 року (справа № 339/282/20), повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), котрий здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного й оперативного досудового розслідування, не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування в конкретному кримінальному провадженні. Прийняття рішення саме в такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши факт наявності в матеріалах кримінального провадження доручення від 05 травня 2016 року начальника СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_15 про проведення досудового розслідування слідчому цього відділу поліції ОСОБА_10 у поєднанні з повідомленням слідчого ОСОБА_10 про початок досудового розслідування, складеним цього ж дня, з якого вбачається посада особи керівника органу досудового розслідування, яка доручила проведення розслідування та особа, якій доручено розслідування, дата складання цього процесуального документу, номер кримінального провадження, попередня правова кваліфікація діяння (т. 3, а. с. 32, 33), надав цим процесуальним документам належну оцінку з огляду на практику суду касаційної інстанції щодо вирішення питання наявності повноважень слідчих на проведення досудового розслідування, викладену у зазначених вище постановах та, як наслідок, за обставин цього провадження, дійшов обґрунтованого висновку про те, що слідчі дії та процесуальні рішення у цьому кримінальному провадженні були здійснені (ухвалені) уповноваженим слідчим.

Указана позиція не суперечить висновкам, викладеним з цього питання у постанові ОП ККС ВС від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20, провадження № 51-1353кмо21.

Також колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано визнала безпідставними посилання сторони захисту на те, що доручення про проведення досудового розслідування від 05 травня 2016 року було підписано невідомою особою, а не начальником СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_15 , оскільки жодних доказів на підтвердження вказаного факту сторона захисту не надала.

У цьому контексті Суд звертає увагу, що за приписами ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Водночас сторона захисту не навела належних і достатніх обґрунтувань на підтвердження доводів щодо незаконності зазначеного доручення, зокрема, з підстав його видання неуповноваженою особою.

З огляду на викладене вище, колегія суддів також відхиляє твердження захисника про те, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 від 29 серпня 2016 року та обвинувальний акт щодо нього за ч. 2 ст. 286 КК складено неуповноваженим слідчим ОСОБА_10 .

Неспроможними є й доводи касаційної скарги ОСОБА_7 щодо погодження повідомлення про підозру стосовно ОСОБА_6 прокурором ОСОБА_13 , у якого станом на цей день були відсутні повноваження на вчинення процесуальних дій у кримінальному провадженні (постанова про групу прокурорів від 05 травня 2016 року не була підписана, що підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах фотокопіями цього процесуального документу), що є безумовною підставою для визнання повідомлення про підозру незаконним. Також, безпідставними є твердження щодо погодження обвинувального акта прокурором ОСОБА_14 , який в установленому законом порядку не був призначений керівником органу прокуратури на здійснення відповідних процесуальних повноважень у цьому кримінальному провадженні.

Так, у цьому випадку, наявність у матеріалах кримінального провадження копій непідписаної постанови про групу прокурорів не свідчить про відсутність у них повноважень на здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням, оскільки у цих же матеріалах міститься підписаний оригінал постанови від 05 травня 2016 року, де визначено групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у кримінальному провадженні № 12016060020003055 у складі заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_13 та прокурора Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_14 (т. 3, а. с. 31).

Верховний Суд звертає увагу, що ОП ККС ВС у постанові від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17, провадження № 51-4963кмо20) сформовано висновок про те, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.

Враховуючи таку позицію суду, колегія суддів вважає, що надання прокурором постанови про визначення групи прокурорів в ході судового розгляду для підтвердження повноважень під час досудового розслідування, не є порушенням вимог КПК, що мало б наслідком визнання доказів недопустимими.

Стосовно тверджень захисника про несвоєчасне внесення відомостей до ЄРДР

щодо повідомлення про підозру ОСОБА_6 .

Захисник стверджує, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 було здійснено

з істотним порушенням установленого чинним законодавством порядку, оскільки

у справі відсутні будь-які докази (зокрема витяг із ЄРДР, виготовлений 29 серпня

2016 року) про те, що після здійснення цієї процесуальної дії слідчий виконав вимоги

ч. 4 ст. 278 КПК та невідкладно (тобто у цей же день одразу після її проведення) вніс відповідні відомості про цей факт до ЄРДР.

Суд вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6

не набув статусу підозрюваного та відповідно обвинуваченого у зв`язку з несвоєчасним внесенням до ЄРДР відомостей про дату та час повідомлення його про підозру.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним є, зокрема, особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279цього Кодексу, повідомлено про підозру.

Згідно з ч. 4 ст. 278 КПК дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до ЄРДР.

Водночас відсутність у матеріалах кримінального провадження витягу з ЄРДР, сформованого саме у день повідомлення про підозру, не спростовує факту здійснення цієї процесуальної дії та не свідчить про відсутність у особи статусу підозрюваного.

Крім того, як убачається з наявного у матеріалах кримінального провадження витягу з ЄРДР, сформованого 30 серпня 2026 року, тобто наступного дня після повідомлення ОСОБА_6 про підозру, цей витяг уже містив відомості про таке повідомлення.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що наведені доводи сторони захисту

є неспроможними.

Щодо тверджень захисника про невиконання органом досудового розслідування вимог ст. 290 КПК

Захисник стверджує, що сторона обвинувачення не здійснила відкриття стороні захисту матеріалів справи відповідно до положень ст. 290 КПК, ознайомлення ОСОБА_6 з ними проведено не було, що згідно з приписами

ч. 12 цієї ж статті є безмовною підставою для визнання усіх доказів недопустимими.

Так, відповідно до ч. 9 ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 було надано до них доступ, про що свідчать дані у відповідному протоколі (т. 1, а. с. 72). Водночас будь-яких зауважень щодо обмеження доступу до матеріалів, неможливості з ними ознайомитися чи неповноти їх відкриття у цьому протоколі не зазначено.

Згідно з усталеною судовою практикою закон не визначає певної форми процесуального документа, яким би підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, а лише встановлює, що цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано такий доступ.

Сам по собі факт відсутності в протоколі про надання стороні захисту доступу до матеріалів досудового розслідування переліку та найменувань відкритих їй матеріалів справи не може свідчити про те, що ці матеріали їй не було відкрито.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 522/7444/21, провадження № 51-5234км21,

від 23 січня 2020 року у справі № 607/5005/17, провадження № 51- 4726км19,

від 10 вересня 2021 року у справі № 756/16332/15-к, провадження № 51-705км20.

Крім того, у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 липня 2024 року у справі № 359/6507/23, провадження № 51-7231км23 наголошено,

що ознайомлення з матеріалами розслідування є правом сторони захисту, яке вона використовує на власний розсуд. Якщо сторона підтверджує, що ознайомилася

з матеріалами, відкритими іншою стороною, або що вона відмовляється

від ознайомлення з такими матеріалами, цього достатньо, щоб приписи частин 1-3 та 6 ст. 290 КПК були виконані. Сторона, яка відкрила матеріали, не має повноважень контролювати, в якому обсязі і як детально інша сторона ознайомилася з такими матеріалами.

За таких обставин Суд відхиляє твердження сторони захисту про невиконання стороною обвинувачення приписів ст. 290 КПК, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Стосовно доводів про недопустимість погіршення правового становища

ОСОБА_6 після скасування апеляційним судом виправдувального

вироку щодо нього з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону

Захисник звертає увагу, що у цьому кримінальному провадженні місцевий суд уже ухвалював виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_6 , який ухвалою апеляційного суду від 19 грудня 2017 року було скасовано з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. А тому, на переконання касатора, з огляду

на вимоги ч. 2 ст. 416 КПК та правові висновки Верховного Суду, під час нового розгляду цієї справи через неможливість погіршення становища ОСОБА_6

суд не мав права ухвалювати обвинувальний вирок, оскільки попередній (виправдувальний) вирок не скасовувався саме з підстав незаконного виправдання.

Верховний Суд не погоджується з указаними доводами захисника з огляду на таке.

Так, відповідно до приписів ч. 2 ст. 421 КПК виправдувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований лише у разі, якщо апеляційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 416 КПК при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Як убачається з правового висновку ОП ККС ВС, викладеного у постанові

від 23 вересня 2019 року (справа № 728/2724/16-к, провадження № 51-7543кмо18),

ч. 2 ст. 416 КПКвизначає вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, а саме тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника

у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Проте обставини справи стосовно ОСОБА_6 не підпадають під жоден із зазначених двох випадків, оскільки тут не йдеться ні про застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, ні про посилення покарання.

Суд також звертає увагу, що нерелевантним є посилання захисника, в обґрунтування доводів про неможливість погіршення становища ОСОБА_6 , на постанову

ОП ККС ВС від 14 вересня 2020 року (у справі № 740/3597/17, провадження

№ 51-6070кмо19). Так, у цій справі (№ 740/3597/17) апеляційний суд скасував вирок місцевого суду на підставі ст. 412 КПК та призначив новий розгляд у суді першої інстанції виключно через порушення таємниці наради суддів під час ухвалення рішення й відсутність фіксування судового засідання технічними засобами. А доводи сторони обвинувачення про порушення судом правил оцінки доказів та доведеність винуватості виправданої в інкримінованому злочині, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність апеляційний суд фактично невмотивовано відхилив, не висловив своєї позиції щодо обґрунтованості висновків суду першої інстанції про виправдання та підстав ухвалення такого вироку. Тому Суд дійшов висновку, що, зважаючи на підстави скасування виправдувального вироку, під час нового розгляду кримінального провадження місцевий суд, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 416, ст. 421 КПК був позбавлений процесуальної можливості ухвалити обвинувальний вирок.

Водночас, колегія суддів зауважує, що у справі стосовно ОСОБА_6 ухвалою апеляційного суду від 19 грудня 2017 року, виправдувальний вирок місцевого суду

від 15 серпня 2017 року стосовно нього хоча і було скасовано через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, однак ці порушення полягали, зокрема, у недотриманні засади безпосередності дослідження доказів (ст. 23 КПК), на підставі яких у кримінальному провадженні встановлюються обставини, передбачені

ст. 91 КПК, зокрема і щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 цієї статті).

Як убачається з указаної ухвали апеляційного суду від 19 грудня 2017 року прокурор посилався, крім іншого, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильну оцінку доказів. А суд апеляційної інстанції констатував,

що місцевий суд безпосередньо не дослідив низку важливих письмових доказів сторони обвинувачення. Так, колегія суддів апеляційного суду зауважила, що документи та матеріали, зокрема, висновки експертів, протоколи проведення слідчих експериментів, диск із відеозаписом події з автобуса, яким керував обвинувачений, які містять фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, - не були безпосередньо досліджені судом та не долучені до обвинувального акту щодо ОСОБА_6 у цьому кримінальному провадженні.

Отже, апеляційний суд визнав ці порушення такими, що перешкодили наданню належної оцінки всій сукупності доказів, які містять фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення цієї справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення та надав вказівку суду першої інстанції про усунення вказаних вище істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та долучення до обвинувального акту документів, а також їх безпосереднього дослідження і ухвалення за результатами повторного розгляду законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення.

Тому колегія суддів вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що після скасування виправдувального вироку від 15 серпня 2017 року суд першої інстанції був позбавлений повноважень ухвалити обвинувальний вирок, оскільки характер встановлених апеляційним судом у цьому конкретному кримінальному провадженні порушень щодо встановлення його обставин свідчив про те, що питання винуватості або невинуватості ОСОБА_6 насправді не було вирішене на підставі всебічного, повного та безпосереднього дослідження доказів, а тому підлягало повторному вирішенню під час нового розгляду кримінального провадження.

Отже, в цьому кримінальному провадженні суд під час нового судового розгляду

не мав обмеження за ч. 2 ст. 416 КПК щодо ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_6 , а відповідно не було й обмеження щодо цього питання у суду апеляційної інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги про недопустимість даних, що містяться

у висновках експертів

1. Через те, що експерти не були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 КК (висновки експертів № 1230, № 3/611, № 3/472)

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про недопустимість висновків експертів з підстав неналежного попередження про кримінальну відповідальність.

Як убачається зі змісту висновків експертів (№ 1230, № 3/611, № 3/472), кожен експерт засвідчив власним підписом факт попередження його про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК, чого не заперечує захисник у касаційній скарзі.

Доводи ж касатора про те, що таке попередження обов`язково мало бути здійснене слідчим у постанові про призначення експертизи, а не відображене лише у висновку експерта, є необґрунтованими, оскільки у цьому кримінальному провадженні встановлено факт обізнаності експертів про таку відповідальність, що підтверджується їхніми підписами у висновках, чого достатньо для виконання приписів кримінального процесуального закону, спрямованих на забезпечення достовірності даних відповідних висновків експертів.

За таких обставин підстав вважати висновки експертів недопустимими доказами колегія суддів не вбачає.

2. Через службову чи відомчу залежність експертів від органу досудового розслідування (висновки експертів № 3/611, № 3/472)

Захисник стверджує, що експерти Житомирського НДЕКЦ МВС України підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України, а тому є підстави для сумніву у їх незалежності, що є окремою підставою для визнання недопустимими даних у висновках експертів

№ 3/611, № 3/472.

Верховний Суд не погоджується з такими твердженнями касаційної скарги захисника з огляду на таке.

Відповідно до ст. 69 КПК експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань (ч. 1). Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого (ч. 2).

Питання стосовно діяльності, повноважень, прав та обов`язків експерта врегульовано Законом України «Про судову експертизу», який визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об`єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.

Згідно зі ст. 3 цього Закону судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження.

Статтею 4 вказаного Закону, з-поміж іншого, передбачено, що незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду.

Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, визначено, що МВС України відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, організовує в межах повноважень, передбачених законом, організаційно-управлінське та науково-методичне забезпечення судово-експертної діяльності. Зі змісту Положення про Експертну службу МВС України, затвердженого наказом МВС України від 03 листопада 2015 року № 1343, з-поміж іншого, передбачено, що установами Експертної служби МВС, які здійснюють судово-експертну діяльність, є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України, науково-дослідні експертно-криміналістичні центри МВС України.

Системне тлумачення наведених вище нормативно-правових актів свідчить про те, що установа Експертної служби МВС України, хоча і входить до структурних підрозділів органів МВС України, однак є самостійною та процесуально незалежною у своїй діяльності. На жодний нормативно-правовий акт, який би доводив протилежне, захисник не послався, і доводів, які би підтверджували факт зацікавленості експертів, що проводили експертні дослідження, не навів.

Тому згадані вище висновки експертів не можуть бути визнані недопустимими

з підстав, на які посилається захисник.

Така позиція узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду (див., наприклад, постанову від 27 листопада 2025 року справа № 208/128/21, провадження № 51-892 км 25).

3. Через незабезпечення ОСОБА_6 права бути присутнім під час проведення експертиз (висновки експертів № 3/611, № 3/472)

Наведені доводи не містять належного обґрунтування того, як ця обставина вплинула на реалізацію права на захист або на результати проведених експертних досліджень. Зокрема, у касаційній скарзі сторона захисту не конкретизувала, які питання ОСОБА_6 мав намір поставити перед експертами, які додаткові матеріали надати для дослідження, які клопотання заявити у зв`язку з призначенням чи проведенням експертиз або які конкретні процесуальні дії могли би вплинути на зміст експертних висновків.

Отже, саме по собі посилання захисника на незабезпечення можливості

ОСОБА_6 , який на час призначення цих експертиз мав процесуальний статус свідка, бути присутнім під час проведення експертиз без наведення конкретних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, не може бути підставою для визнання висновків експертів недопустимими доказами.

4. Через те, що вилучений з місця ДТП автобус слідчий належним чином не оглянув, не сфотографував і детально не описав у відповідному протоколі огляду, а також на цей транспортний засіб не було накладено арешт та його не визнано речовим доказом станом на час призначення експертизи (висновок № 3/472)

Із касаційної скарги вбачається, що захисник не заперечує того факту, що автобус був фактично виявлений та вилучений під час проведення слідчої дії, після чого наданий експерту як об`єкт дослідження. Водночас касатор не навів будь-яких даних, які би свідчили про підміну цього транспортного засобу, зміну його стану до проведення експертизи або використання експертом неналежного об`єкта дослідження.

Крім того, захисник не навів належних обґрунтувань, яким чином те, що на цей транспортний засіб не було накладено арешт та його не визнано речовим доказом станом на час призначення експертизи, однак було визнано таким на наступний день, вплинуло на достовірність висновку експерта чи будь-яким іншим чином призвело до істотного порушення прав сторони захисту.

Водночас колегія суддів вважає обґрунтованими доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд залишив без належної перевірки та оцінки аргументи щодо недопустимості висновків експертів № 1230 та № 39.

Так, за приписами статей 370, 420 КПК вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому зазначається зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1

ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження

й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.

Однак, апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду стосовно

ОСОБА_6 , не дотримався наведених законодавчих приписів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник ще під час розгляду справи у суді першої інстанції порушував питання про визнання зазначених висновків недопустимими доказами (т. 3, а. с. 15-20) з огляду на те, що вони були складені на підставі висновку судово-медичної експертизи № 472, який відсутній у матеріалах кримінального провадження.

Також, як убачається з технічного запису судового засідання, на ці обставини захисник звертав увагу під час апеляційного провадження, наголошуючи, що місцевий суд, крім іншого, залишив його клопотання щодо недопустимості висновків експертів № 1230 та № 39 без належного вирішення.

Попри це апеляційний суд жодним чином не перевірив наведені доводи та не навів у своєму вироку будь-яких мотивів з цього приводу.

Стосовно доводів захисника про надання апеляційним судом іншої оцінки доказам без їх безпосереднього дослідження

Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частиною 1 ст. 420 КПК установлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, зокрема, у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 421 КПК виправдувальний вирок, ухвалений

судом першої інстанції, може бути скасований лише у разі, якщо апеляційну

скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання.

Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення

в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок

суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому

зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення

з урахуванням вимог ст. 409 указаного Кодексу. При цьому апеляційний суд

наділений повноваженнями за певних обставин повторно досліджувати докази та обставини, встановлені під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції.

У касаційній скарзі захисник наголошує на порушенні апеляційним судом, зокрема, приписів ст. 23, ч. 4 ст. 95 КПК, оскільки цей суд, обмежившись лише дослідженням письмових доказів, не допитав ОСОБА_6 , потерпілу ОСОБА_16 та свідків ( ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ) і надав показанням цих учасників іншу оцінку. У зв`язку з цим вважає, що цей суд обґрунтував вирок про наявність у діянні засудженого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, доказами, які не були безпосередньо досліджені під час апеляційного розгляду.

Ці доводи захисника колегія суддів уважає слушнимиз огляду на таке.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши, проаналізувавши отримані докази в їх сукупності й надавши їм оцінку, дійшов висновку про відсутність у діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі безпосередньо досліджених письмових доказів, а саме: протоколу огляду місця ДТП від 05 травня 2016 року

з додатками, висновків експертів, протоколу огляду предметів від 07 травня

2016 року, протоколів проведення слідчих експериментів від 24 травня 2016 року за участю свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та від 30 травня 2017 року за участю ОСОБА_6 .

Крім того, за результатами безпосереднього дослідження показань учасників кримінального провадження, цей суд дійшов висновку, що показання ОСОБА_6 повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , з яких убачається, що потерпіла намагалася перетнути перехрестя на червоний (заборонений) сигнал світлофора. Водночас суд констатував, що свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 стверджували, що потерпіла рухалася з візком (до ДТП) по проїзній частині паралельно руху автобуса

та мала намір перетнути перехрестя чи вийти на бордюр, однак в обох випадках свідки зазначили, що потерпіла ОСОБА_9 впала під автобус через візок, який вона везла. На підставі цих показань суд дійшов висновку, що саме необережна поведінка потерпілої призвела до ДТП та подальших її наслідків.

Отже, оцінивши, зокрема, показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , у сукупності з іншими доказами, місцевий суд, навівши детальні мотиви, визнав їх достовірними і врахував ці показання, ухвалюючи рішення про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Не погодившись з вироком місцевого суду, зокрема, прокурор, посилаючись

наневідповідність висновків суду, викладеним у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, просив скасувати вирок суду та ухвалити новий, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого

ч. 2 ст. 286 КК та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК. Зазначав, що вирок

суду ґрунтується виключно на показаннях обвинуваченого, які на думку суду, узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 про те, що потерпіла рухалася по проїзній частині вулиці Шевченка та впала перед автобусом внаслідок того, що ручний візок, який вона везла, потрапив під колеса транспортного засобу та затягнув її за собою. Посилався на те, що показання обвинуваченого та свідків захисту про відсутність факту наїзду на потерпілу, а також про її перебування в горизонтальному положенні в момент наїзду, є необґрунтованими, спростовуються висновками експертів та іншими письмовими доказами.

Також прокурор заявив вимогу про дослідження низки письмових доказів. Апеляційний суд задовольнив клопотання прокурора, а також сторони захисту та дослідив низку письмових доказів.

Водночас, ухвалюючи оскаржуваний вирок, суд апеляційної інстанції, крім

іншого, дійшов висновку, що показання ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 є суперечливими, неузгодженими між собою та спростовуються письмовими доказами. Так, колегія суддів зазначила про очевидну суперечливість показань цих учасників кримінального провадження. Зокрема, цей суд зазначив, що твердження про рух потерпілої по проїзній частині вулиці Шевченка у напрямку вулиці Східної паралельно руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_6 виключає твердження про її перебування на тротуарі вулиці Шевченка навпроти регульованого пішохідного переходу. Такі показання свідків, на переконання апеляційного суду, також спростовуються відеозаписом

з автомобільного реєстратора.

Також, апеляційний суд виснував, що показання свідків про початок руху, керованого ОСОБА_6 , транспортного засобу на зелений сигнал світлофора, спростовуються відеозаписом з автомобільного реєстратора та висновком експерта № КСЕ-19/106-21/808 за результатами комплексної судової фототехнічної експертизи та експертизи обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, колегія суддів визнала необґрунтованими показання обвинуваченого та свідків захисту про відсутність факту наїзду на потерпілу, а також про її перебування в горизонтальному положенні в момент наїзду, оскільки, на переконання суду, вони спростовуються висновками експертів № 39 та № 1230.

За наслідком апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції скасував вирок місцевого суду і ухвалив свій вирок, за яким визнав ОСОБА_6 винуватим

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Однак наведені висновки апеляційного суду не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цього принципу розкрито

в ст. 23 КПК, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК).

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, з огляду на зміст ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими та враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК, а отже судове рішення відповідно до ст. 370 КПК не може бути визнано законним і обґрунтованим.

Зазначаючи у вироку про оцінку показань свідків, наданих ними у суді першої інстанції, апеляційний суд не дослідив цих показань у судовому засіданні апеляційної інстанції, що прямо суперечить вимогам ст. 23 та ч. 1 ст. 94 КПК.

Так, апеляційний суд безпосередньо не допитав свідків ОСОБА_18 ,

ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , показання яких було покладено місцевим судом в основу висновку про відсутність у діянні ОСОБА_6 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення. Незважаючи на це, суд апеляційної інстанції надав цим показанням іншу (протилежну) оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, практично піддавши сумніву їх достовірність, пославшись на те, що вони спростовуються низкою письмових доказів, та ухвалив протилежне судове рішення, констатував наявність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та, як наслідок, дійшов передчасного висновку про вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

З урахуванням наведеного вище, вирок апеляційного суду не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки його ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, та відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню,

а вирок апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку і за наявності для цього підстав перевірити обставини кримінального провадження шляхом повторного дослідження доказів, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Житомирського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3